Геометричний закон розподілу 2 страница

ПОЛІТИКА (від грец. politika — державні або суспільні справи) — а) особливий вид регуляції соціального життя, який виникає на певному ступені розвитку людства у зв'язку з розподілом праці й поглибленням соціальної диференціації; б) відносини, що охоплюють згоду, підкорення, панування, конфлікт і змагання між соціальними спільнотами, людьми і державами; в) специфічний вид діяльності людей, пов'язаний з утвердженням права індивідів, соціальних груп і спільнот на керування суспільством, на владу.

ПОЛІТИЧНА ПАРТІЯ — політичний рух, який має високий ступінь організації і прагне до реалізації своїх цілей, борючись за владу або за здійснення цієї влади в соціальній практиці.

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА — інтегрована сукупність державних і недержавних соціальних інститутів, які здійснюють владу, керують справами суспільства, регулюють відносини між громадянами, соціальними спільнотами і державами і забезпечують стабільність суспільства, певний соціальний порядок.

ПОЛІТИЧНА СФЕРА — соціальний простір, у межах якого здійснюється політика.

ПОЛІТИЧНІ РУХИ — форма вияву політичної активності людських мас; спільна діяльність об'єднань людей, які різняться своїми ідейними засадами і доктринами, цілями та способами їх досягнення, чисельністю і внутрішньою структурою, роллю у політичному житті, мірою адекватності потребам суспільного поступу тощо.

ПОСТІНДУСТРІАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО - розроблена Д.Беллом концепція, згідно з якою стверджується виникнення на основі сучасних індустріальних суспільств суспільства нового типу. У цьому суспільстві домінуючою стане сфера діяльності «білих комірців» (тобто службовців і менеджерів); сформується згуртованіше статусно-диференційоване суспільство, вільне від класових конфліктів; основним капіталом стануть знання та інформація; людина стане основною метою розвитку, а її самовдосконалення і саморозвиток — необхідною умовою соціального поступу.

ПОСТМОДЕРНІЗМ — відображення структурно подібних явищ у суспільному житті та культурі сучасних високорозвинених країн, породжених новою соціокультурною ситуацією останньої чверті XX — поч. XXI ст. У центрі цієї ситуації є процес фор­мування специфічного, невідомого раніше типу відносин між людиною і суспільством, коли особистісні риси стають однією з домінант соціального потсупу, а розвиток людини виявляється джерелом глобальних економічних, політичних, соціальних, культурних трансформацій.

ПОТРЕБИ — необхідність для людини того, що забезпечує її існування і самозбе­реження; внутрішні спонуки активності людини, характеристика об'єктивного в особистості.

ПРЕДМЕТ КОНКРЕТНО-СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ - найсуттєвіші властивості й відносини об'єкта, що підлягають вивченню за допомогою соціологічних методів.

ПРІМОРДІАЛІЗМ (від англ. primordial — первісний, споконвічний) — напрям у етносоціології, представники якого дотримуються думки про давність, одвічність існування нації з архаїчних часів (наприклад, нація римлян доби античності).

ПРОБЛЕМНА СИТУАЦІЯ — у соціології, згідно з В.Ядовим, стан «знання про незнання», тобто необхідність вивчення якоїсь галуйі соціального життя, в якій виникає порушення її нормального функціонування.

ПРОСЬЮМЕР (від англ. producer — виробник; consumer — споживач) — один із термінів постмодернізму, який означає сучасну людину в її новій якості, одночасно і як виробника, і як споживача.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЕВОЛЮЦІОНІЗМ — одна з течій соціологічного психологізму; розглядає суспільство як етап космічної еволюції, в якій кожен подальший етап акумулює досягнення попередніх та будується на них. Згідно з поглядами Л.Ворда, найвищим ступенем еволюції є соціогенія (синтез усіх природних сил). Вона характеризується цілеспрямованим і творчим началом, усвідомленим прагненням до прогресу.

ПСИХОЛОГІЯ НАТОВПУ — одна з течій соціологічного психологізму, яка вивчає поведінку людей у великих групах і натовпах. Поведінка людей у натовпі відрізняється від їхньої поведінки в нормальних умовах і може призвести до вибухових та непередбачуваних ситуацій. У ранніх соціологічних працях французь­кого соціолога Ґ.Лебона й сучасних теоріях американського соціолога Н.Смелзера та інших поведінка натовпу розглядається як потенційна загроза нормальному соціальному порядку.

РАСОВО-АНТРОПОЛОГІЧНА ШКОЛА - один із натуралістичних, біологіза-торських напрямів суспільної думки; вважає головними причинами розвитку сус­пільства расові особливості, а чистоту раси розглядає як основну спонукальну силу розвиткуцивілізації. У соціології цей напрям представлений передовсім працями Ж.А.де Гобіно.

РАЦІОНАЛІЗАЦІЯ (від лат. rationalis — розумний) — термін М.Вебера, який харак­теризує перехід від мимовільних, суб'єктивних традиційних способів поведінки до організації діяльності згідно з раціонально встановленими правилами.

РЕВОЛЮЦІЯ (від франц. revolution) — докорінна якісна зміна, різкий стрибкоподібний перехід від одного якісного стану до іншого. У соціології — докорінний переворот у житті суспільства, який призводить до ліквідації віджилого суспільного ладу й утвердження нового.

РЕДУКЦЮНІЗМ (від лат. reductio — відведення, зведення до чогось) — пояснення багатогранного феномену за допомогою єдиного визначального чинника. Наприклад, психологічний редукціонізм — пояснення соціальних феноменів за допомогою лише психологічного чинника; марксизм є прикладом економічного редукціонізму, оскільки в ньому все розмаїття соціальних явищ та історичних змін зумовлене впливом економічних факторів.

РЕЛІГІЯ — система вірувань, ритуалів та інституцій, яка пов'язує людей у певні соціальні групи. Згідно з Е.Дюркгаймом, релігія визначається через її соціальні функції: дисциплінарну (забезпечення порядку), цементуючу (забезпечення єдності суспільства) та відтворювальну (забезпечення культурної спадщини).

РЕЛІГІЙНІСТЬ (від лат. religio — благочестя, святість) — характеристика свідомості і поведінки окремих людей, їх груп і спільнот, які вірують у надприродне і поклоняються йому. Характерною ознакою релігійності є віра, що включає в себе знання й прийняття релігійних ідей, уявлень, догматів як істинних.

РЕЛЯТИВІЗМ КУЛЬТУРНИЙ (від лат. relativus — відносний) — переконання, що культуру можна зрозуміти лише на основі аналізу її власних цінностей, в її власному контексті.

РЕПРЕЗЕНТАТИВНІСТЬ (від франц. representatio — представницький) — властивість вибірки відображати характеристики досліджуваної генеральної сукупності.

РЕСОЩАЛІЗАЦІЯ — процес засвоєння нових соціальних ролей і статусів, цінностей і знань на кожному етапі життя людини.

РЕСПОНДЕНТ (від англ. respond — відповідати) — той, хто відповідає на запитання анкети і той, у кого беруть інтерв'ю, еквівалент — той, кого опитують.

РОЗПОДІЛ ПРАЦІ — об'єктивний процес диференціації суспільної праці на окремі види, одночасне співіснування їх у суспільному виробництві.

РОЗУМІЮЧА СОЦІОЛОГІЯ (від нім. versteheri) — напрям, започаткований М.Вебером, який вважав, що розуміння соціальної дії є основним завданням соціології. Соціолог повинен поставити себе на місце інших людей, щоб зрозуміти смисл їхніх дій, мету,

яку вони перед собою ставлять. Розуміння є тим, що відрізняє соціологію від

природничих наук.

РОЗШИРЕНА СІМ'Я — сімейна структура, яка охоплює нуклеарну сім'ю, а також інших

родичів.

РОЛЬОВА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ — соціологічна концепція, що базується на

визнанні залежності соціальної ролі людини як істоти соціальної від очікувань інших

людей, пов'язаних із їхнім розумінням соціального статусу конкретної особистості. САНКЦІЇ (від лат. sanctio — сувора постанова, припис) — соціальні нагороди і

покарання, які сприяють дотриманню норм. СЕКТА — релігійна організація, яка відкидає цінності решти суспільства і вимагає

«навернення у свою віру», а також виконання відповідних ритуалів. СЕКУЛЯРИЗАЦІЯ (від лат. secularis — світський) — процес, за якого вірування у

надприродне і пов'язані з ними ритуали піддаються сумніву, а інститут релігії втрачає

свій соціальний вплив. Це також явища і процеси, які характеризуються звільненням

з-під контролю: а) духовенства як соціальної групи, б) церкви як соціального

інституту, в) віри як морально-регулюючої сили. СИМВОЛІЧНИЙ ІНТЕРАКЦЮНІЗМ (від англ. interaction - взаємодія) - напрям

соціології, який зосереджується на вивченні соціальних взаємодій (інтеракцій) в їх

символічному вираженні (мові, жестах тощо). Виходить із позиції, що індивіди

поводяться з речами відповідно до суті, який ці речі мають для них, і що суть речей

виявляється у процесі соціальної взаємодії. Виникає як альтернатива до функціо- j

налізму. СІМ'Я — інституціоналізована спільнота, яка складається на основі шлюбу та ^:

породженій ним спільній правовій і моральній відповідальності батьків за здоров'я

дітей, їхню соціалізацію та виховання. СМИСЛ (в англ. meaning — сенс, значення) — категорія символічного інтеракціонізму.

Згідно з цією концепцією, соціальна взаємодія є наслідком смислів, значень, якими

соціальні діючі особи наділяють речі та дії. СОЦІАЛІЗАЦІЯ (від лат. socialis — суспільний) — способи формування умінь і |

соціальних установок індивідів, які відповідають їхнім соціальним ролям; процес І

становлення особистості, навчання і засвоєння індивідом цінностей, норм, установок,

зразків поведінки, притаманних певному суспільству, соціальній спільноті, групі.

Основні сфери соціалізації — сім'я, групи ровесників, інститути виховання та освіти і

тощо. СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ (від лат. adaptatio — пристосування) — пристосування

індивіда до умов соціального існування, чи це політичне середовище, чи місце праці,

чи культурний простір певного суспільства.

СОЦІАЛЬНА ГЕТЕРОГЕННІСТЬ (від грец. heterogenes — неоднорідний за складом) -одна з можливих характеристик соціальної системи або спільноти, а саме її внутрішня неоднорідність.

СОЦІАЛЬНА ГОМОГЕННІСТЬ (від грец. homogenes — однорідність) - одна з можливих характеристик соціальної системи або спільноти, а саме її внутрішня цілісність і однорідність.

СОЦІАЛЬНА ГРУПА — сукупність людей, які певним чином взаємодіють одне з одним, відчувають свою приналежність до групи і сприймаються іншими як члени відповідної групи.

СОЦІАЛЬНА ДІЯ — за М.Вебером, будь-яка активність індивіда, яка має для нього певний суб'єктивний сенс і орієнтована на інших. Вебер вирізняє 4 типи соціальної дії: традиційну (визначається звичкою), афективну (визначається емоціями, почуттями), ціннісно-раціональну (визначається цінністю, метою, яка приймається як дане), цілераціональну (визначається використанням різних засобів і можливою зміною цілей для одержання максимальної вигоди).

СОЦІАЛЬНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ (від лат. differentia — відмінність) — розщеплення, поділ людської життєдіяльності на множинні обмежені простори, дрібні заняття.

СОЦІАЛЬНА ЕВОЛЮЦІЯ (від лат. evolutio — розгортання) — перенесення еволюцій­них принципів розвитку природи (боротьби за виживання і ирироднього відбору) на соціальні процеси. Є основним положенням учення Г.Спенссра, який вважав, що в суспільстві, як і в природі, розвиток відбувається від простих форм до складних, різноманітних, але пов'язаних між собою.

СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ (від лат. mobilis — рухомий) — рух індивідів, а часом і груп, між різними позиціями в ієрархії соціальної стратифікації. Системне вивчення соціальної мобільності розпочав П.Сорокін. У сучасній соціології концепція соціаль­ної мобільності вивчає переважно класові позиції у професійній структурі суспільства, рухи між прошарками соціальної структури (мобільність вертикальна і горизон­тальна).

СОЦІАЛЬНА РЕФОРМА (від лат. reformare — перетворювати) — політичні й соціальні рішення, спрямовані на подолання соціальних конфліктів і проблем. На відміну від революцій соціальні реформи є поступовими і послідовними змінами всередині певного соціального ладу, які мають на меті його вдосконалення.

СОЦІАЛЬНА РОЛЬ — соціальна функція, модель поведінки, яку диктує соціальна позиція особистості в системі суспільних або міжособистісних взаємин. Згідно зі Н.Смелзером, соціальна роль — поведінка, яку очікують від людини, яка має певний статус.

СОЦІАЛЬНА СИСТЕМА (від грец. systhema — складене з частин, з'єднане в одне ціле) — складноорганізоване, упорядковане, цілісне утворення, що охоплює окремих індивідів і соціальні спільноти, об'єднані різноманітними зв'язками і стосунками, специфічно соціальними за своєю природою.

СОЦІАЛЬНА СОЛІДАРНІСТЬ (від франц. solidarite — одностайність, спільність інтересів) — зв'язність або ступінь зв'язаності, яка проявляється у суспільстві, соціальній спільноті або групі. Термін уведений в обіг Е.Дюркгаймом, який вважав, що база соціальної солідарності є різною у простих та складних суспільствах. У перших із них соціальна солідарність ґрунтується на стосунках роду, прямих зв'язках та спільних цінностях і є механічною солідарністю. Органічна солідарність властива складним суспільствам і базується на поділі праці та зростанні взаємозалежності членів суспільства.

СОЦІАЛЬНА СПІЛЬНОТА — реально існуюча сукупність індивідів, що її можна емпірично зафіксувати, яка характеризується відносною цілісністю і здатністю виступати як самостійний творчий суб'єкт історичної та соціальної дії.

СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ (від лат. stratum — прошарок) — ієрархічно збудовані структури соціальної нерівності, які існують у кожному суспільстві. У різних суспільствах можливі різні форми соціальної нерівності: касти, стани, класи. Чинниками поділу на страти можуть бути прибуток, багатство, престиж, освіта, фах, вік тощо. Члени однієї страти мають зазвичай подібний спосіб життя і можуть усвідомлювати свою приналежність до неї.

СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА (від лат. structura — будова) — порівняно стійкий та впорядкований зв'язок елементів суспільства, якими є люди, соціальні ролі й статуси, соціальні спільноти та інститути. Елементи структури взаємопов'язані і взаємодіють, вступаючи в соціальні відносини між собою.

СОЦІАЛЬНИЙ ДАРВІНІЗМ - оюлопзаторські течи у соціологи, які намагаються звести закони розвитку суспільства до біологічних закономірностей природного відбору, виживання найбільш пристосованих, до установок теорій інстинкту, спадковості тощо. Суспільство розглядається як безструктурна сукупність властивостей або елементів, а еволюція — як процес змін, що відбувається завдяки випадковим варіаціям.

СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ (від лат institutum - заклад) — сталий механізм самоорганізації спільного соціального життя людей, орган управління ним.

СОЦІАЛЬНИЙ ПРОГРЕС (від лат. progressus — рух уперед) — властивість реальних процесів у суспільстві, що полягає у висхідному русі від нижчого до вищого, від менш і досконалого до більш досконалого, розвитку нового і передового.

СОЦІАЛЬНИЙ ПРОЦЕС (від лат. processus — проходження, просування) — послідовна І зміна станів або рух елементів соціальної системи та її підсистем, будь-якого [ соціального об'єкта. Соціальними процесами є поділ праці, утворення політичних і партій, конкуренція тощо. Для символічного інтеракціонізму соціальний процес (або соціальний акт) є взаємодією індивідів у групі, спільноті або суспільстві й ототожнюється з постійними змінами і розвитком.

СОЦІАЛЬНИЙ СТАТУС (від лат. status — стан загалом, стан справ тощо) — позиція [ людини в суспільстві, пов'язана з певними правилами та обов'язками; становище індивіда і соціальної групи стосовно інших індивідів та груп, що визначається за соціально вагомими для певної суспільної системи ознаками (освітніми, фаховими і т. ін.).

СОЦІАЛЬНИЙ ФАКТ (від лат. factum — те, що є зробленим, доконаним) — одинична суспільно значуща подія або певна сукупність однорідних подій, типових для тієї чи тієї сфери суспільного життя або характерних для певних соціальних процесів. Згідно з Е.Дюркгаймом, це елемент соціальної реальності, що його слід розглядати як річ; він існує незалежно від суб'єкта і його треба вивчати так само об'єктивно й неупереджено, як вивчають річ у природничих науках.

СОЦІАЛЬНІ РУХИ — різні форми колективної дії, спрямовані на соціальну реорганізацію; функціонують неформально, хоч деякі з них можуть згодом інституціоналізуватися. За Е.Ґідденсом, можна визначити 4 основні типи соціальних рухів: демократичні, екологічні, робітничі, рухи за мир. Деякі дослідники додають до них феміністичні (тобто жіночі), релігійні (на зразок ісламської революції) та інші нові рухи сучасності, які виникли порівняно недавно.

СОЩАЦІЯ — термін Ґ.Зіммеля; означає свідому взаємодію індивідів. Це складна форма усуспільнення, яка охоплює соціальні процеси (передусім взаємодію особистостей), соціальні типи (людей з певними соціальними якостями, на кшталт аристократа чи відступника) та моделі (розширення кордонів соціальних груп із посиленням вияву індивідуальності).

СОЦЮКУЛЬТУРНІ УЯВЛЕННЯ — первинні орієнтації та регулятиви у просторі культури суспільства, соціальних спільнот і груп, які формуються на основі повсякденного досвіду.

СОЦІОЛОГІЗМ — принцип специфічності й автономності соціальної реальності, визнання її домінування над окремими індивідами.

СОЦІОЛОГІЯ (від лат. societas — суспільство і грец. logos — учення) — наука про становлення та функціонування соціальних спільнот, з яких складається суспільство і між котрими утворюються певні соціальні відносини та взаємодія, а також про людину соціальну — творця цих спільнот і головного суб'єкта історичного розвитку.

СПІЛЬНОТА-ҐЕМАЙНШАФТ (від нім. gemeinschaft — спільнота, громада)

СПОСТЕРЕЖЕННЯ — метод цілеспрямованого, планомірного, певним способом фіксованого сприйняття об'єкта, що досліджується; служить певним пізнавальним цілям; може підлягати контролю і перевірці.

СТРУКТУРНИЙ ФУНКЦІОНАЛІЗМ - напрям у соціології та антропології, який бачить головну мету у вивченні механізмів і структур, що забезпечують цілісність, стабільність і сталість соціальної системи. Розрізняють два основні підходи: а) структурний, який іде від аналізу різноманітних структур до виявлення виконуваних ними функцій; б) функціональний, коли визначається певна сукупність функціональ­них вимог, а згодом виявляються різні структури, які ці функції виконують.

СУБ'ЄКТ ПОЛІТИЧНИЙ (від лат. subjectum) — окрема людина, соціальна спільнота або соціальний інститут, здатні ухвалювати політичні рішення, реалізувати їх у політичній практиці або контролювати їх реалізацію, та спроможні відповідати за свої рішення.

СУБКУЛЬТУРА — культура певної соціальної спільноти, яка складається із сукупності переконань, цінностей, норм, зразків поведінки, що відрізняють її від культури більшості членів суспільства.

СУПЕРКУЛЬТУРА — культура, створена конкретним суспільством; передається з покоління в покоління.

СУСПІЛЬСТВО — найзагальніша система взаємозв'язків і взаємин між людьми, соціальними групами, спільнотами та соціальними інститутами. Згідно з Н.Смелзе-ром, це об'єднання людей, яке має певні географічні кордони, спільну законодавчу систему і певну національну (соціокультурну) ідентичність.

СУСПІЛЬСТВО-ҐЕЗЕЛЬШАФТ (від нім. gessebchaft — суспільство, асоціація) — терміни Ф.Тьонніса, які характеризують два ідеальні типи соціальних відносин та зв'язків. Спільнота-ґемайншафт — поняття, котре визначає відносини мимовільні, емоційні, пов'язані з соціальним статусом особи, довготривалі та органічні. Це відносини, які переважають у простих суспільствах. Спілка-гезельшафт або суспільство — поняття, яке описує відносини, що є індивідуалістичними, безособовими, конкурентними та контрактними. Ці відносини притаманні сучасним індустріальним суспільствам із добре розвинутим поділом праці.

ТЕОРІЇ ІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА - сукупність поглядів на походження і природу сучасних західних «розвинених» суспільств та їх відмінності від «тради­ційних» суспільств. Термін «індустріальне суспільство» ввів у обіг К.Сен-Сімон, започаткувавши теоретичну лінію, продовжувачами якої були О.Конт, Г.Спенсер, Е.Дюркгайм, а згодом — Р.Арон і В.Ростоу. Основні принципи: а) визнання законо­мірності переходу від «традиційних» до «індустріальних» суспільств, заснованих на машинному виробництві, фабричній організації та дисципліні праці, національній системі господарства з вільною торгівлею і спільним ринком; б) «логіка індустріа­лізації» провадить суспільство до зростання подібності між ними; в) індустріальний розвиток відбувається паралельно з демократизацією суспільно-політичного життя, проголошенням рівних громадянських прав; особливостями індустріального суспільства є соціальна стратифікація і пов'язана з нею соціальна мобільність; г) класова боротьба замінюється мирним розв'язанням соціальних конфліктів на базі реформування суспільної системи; д) відбувається зміцнення національної ліберально-демократичної держави.

ТЕОРІЇ ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА - розвиток системи ідей, закладених у теоріях індустріального суспільства, здійснений Д.Беллом та іншими сучасними соціологами. Центральна ідея — перехід від індустріального до постіндустріального суспільства, який визначається: а) відповідним переходом від економіки, що виробляє товари, до обслуговуючої економіки і створення розгалуженої сфери послуг, у якій зайнята більшість працездатного населення; б) змінами в соціальній структурі (класовий поділ остаточно поступається місцем професійному, фаховому); в) центральним місцем теоретичного знання, яке визначає політику, і переміщенням у центр соціального життя вчених, науковців та інтелектуалів загалом; г) створенням нових інтелектуальних технологій, здатних зберігати довкілля і заощаджувати природні ресурси. На відміну від індустріального суспільства, де основним був конфлікт між працею і капіталом, у постіндустріальному суспільстві основний конфлікт знаходить прояв у боротьбі між знаннями і некомпетентністю.

ТЕОРІЇ РЕФЕРЕНТНОЇ ГРУПИ — концепції, які виникають унаслідок кризи макроструктурних уявлень про суспільство та нездатності надшироких соціальних утворень забезпечити комфортне самопочуття й існування особистості в усьому їхньому розмаїтті. Під референтною групою в соціології розуміють соціальну групу, на яку індивід орієнтує свою поведінку, до якої належав у минулому, належить тепер і хотів би належати в майбутньому.

ТЕОРІЇ СОЦІАЛЬНОЇ УСТАНОВКИ — концепції, згідно з якими в основі людської діяльності лежать стійкі схильності, готовність індивіда або соціальної групи до дії, зорієнтованої на соціально значущий об'єкт. Ці концепції є першоосновою у проведенні прикладних емпіричних досліджень, особливо при вивченні суспільної свідомості взагалі і громадської думки зокрема, різних видів соціальної поведінки.

ТЕОРІЯ КОНВЕРГЕНЦІЇ (від лат. convergere — наближатися, сходитися) — концепція, розроблена П.Сорокіним, а також іншими сучасними соціологами. Центральна ідея — виникнення в майбутньому нової цивілізації внаслідок зближення різних соціальних систем (наприклад, капіталізму і соціалізму) при збереженні нею позитивних рис і цінностей кожної із цих систем.

ТИПИ ПАНУВАННЯ — згідно з М.Вебером, легітимні форми владарювання: а) легальне (ґрунтується на визнанні законності використовуваних правил і норм); б) традиційне (ґрунтується на вірі у святість традицій); в) харизматичне (ґрунтується на відданості неординарним особам вождів, героїв тощо).

УНІВЕРСАЛИ КУЛЬТУРНІ (від лат. universalis — всезагальний) — риси, притаманні всім культурам.

УСТАНОВКА — загальна орієнтація людини на певний соціальний об'єкт, яка передує дії і виражає схильність діяти певним чином стосовно даного об'єкту; має в собі широкий спектр взаємодії особистості та соціального середовища і проявляється на трьох рівнях: когнітивному (пізнавальному), афективному (емоційно-почуттєвому) і конативному (поведінково-вольовому).

ФЕНОМЕНОЛОГІЧНА СОЦІОЛОГІЯ (від грец. phainomenon — те, що з'являється) — напрям у теоретичній соціології, тези якого стверджують, що все знання є соціально створеним і орієнтованим на певні практичні проблеми. Основною метою є аналіз та опис щоденного життя, бо хоч воно й сприймається людьми як даність, треба показати, як воно створюється. Цей напрям започаткований у працях А.Шюца.

ФОРМАЛЬНА СОЦІОЛОГІЯ — напрям у теоретичній соціології, пов'язаний насамперед з ім'ям Ґ.Зіммеля. Передбачає, що об'єктом аналізу повинна бути форма соціальних відносин; вивчає зв'язки, які відрізняються за суттю, але демонструють певніхрормальні властивості.

ХАОЛОГІЯ (від грец. chaos — бездонна прірва, повний безлад) — нова дисципліна постмодерністського комплексу, головним постулатом якої є положення про прин­ципову хаотичність світу.

ХАРИЗМА — здатність деяких лідерів вселяти своїм послідовникам віру в їхні надлюдські сили і здібності.

ЦЕРКВА — релігійна організація і соціальний інститут, що діє в суспільстві й має з ним тісний зв'язок.

ЦІННОСТІ — значущість явищ і предметів реальної дійсності з погляду їх відповідності або невідповідності потребам суспільства, соціальних спільнот і груп та особистост: моральні та естетичні вимоги, які виробила загальнолюдська культура.

ЧИКАЗЬКА ШКОЛА — соціологічна традиція університету Чикаго (США). Основні характерні риси: а) органічне поєднання емпіричних досліджень із теоретичними [ узагальненнями; б) висування гіпотез у рамках єдиної організованої та скерованої на конкретні практичні цілі програми; в) розробка урбаністичної соціології з | дослідженням суто міських проблем, підпорядкованих ідеї встановлення соціального контролю і згоди.

HOMO SOVETICUS — термін для означення типу особистості, сформованої за\ роки існування радянської влади в колишньому СРСР. Означає особистість із шдви щеними очікуваннями соціального захисту з боку держави, орієнтовану на усталеций і гарантований державою спосіб життя з мінімальними затратами власних силЧа енергії, з максимальними вимогами щодо стабільної та високої зарплати, високим матеріальними потребами, конформізмом, амбівалентністю внутрішнього духовного' світу й поведінки, з уприватненістю життя і соціальною пасивністю тощо.

(авторські)

Джерела (документальні — документи, матеріали, дані статистики та проведених соціологічних досліджень)

Адреси сайтів інтернету

Підручники, навчальні посібники, енциклопедії, довідники та словники

Монографії та збірки праць

Статті та повідомлення

Часописи (соціологічні і соціогуманітарні)

ДЖЕРЕЛА (авторські)

Адорно Т. Исследование авторитарной личности. - М.: Серебряные нити, 2001. - 416 с. Американская социологическая мысль: Тексты. — М.: МГУ, 1994. — 496 с. (П.М.Блау,

Б.Скиннер, Дж.К.Хоманс, Ф.Знанецкий, Р.Макайвер, Н.Бирнбаум, Г.Маркузе,

Ч.Миллс, Г.Блумер, Дж.Мид, Дж.Морено, Ф.Гиддингс, Ч.Кули, У.Томас, П.Сорокин,

Р.Мертон, Т.Парсонс, А.Шюц). Американская социология: Перспективы, проблемы, методы /ред.Г.В.Осипов. — М.:

Прогресс, 1972. — 392 с. (А.Инкельс, Дж.Э.Девис, Э.С.Хьюз, Т.М.Миллз, П.М.Блау,

Э.Дж.Рейс-младший, Ч.Тилли, П.ФЛазарсфельд, Р.Макгиннис, Э.Ф.Воугел, М.Троу,

Н.Дж.Смелсер, С.М.Липсет, Л.Мейхью, Б.Барбер, Н.У.Сторер, Р.Н.Белла, А.К.Коэн,

Ч.Бидуэлл, Т.Ф.Петтигрю, Р.Бендикс, Э.Шилз, Т.Парсонс). Андерсон Б. Уявлені спільноти: Міркування щодо походження й поширення націоналізму. — К.: Критика, 2001. — 271 с Антология гендерной теории /под ред. Гаповой Е.И., Усмановой А.Р. — М.: Пропилеи, 2000. - 384 с.

Арон Р. Демократия и тоталитаризм. — М.: Текст, 1993. — 303 с. Арон Р. Етапи розвитку соціологічної думки. — К.: юніверс, 2004. — 688 с.

Бальцерович Л. Социализм, капитализм, трансформация: Очерки на рубеже эпох. — М.: Наука, 1999. - 350 с. Бальцерович Л. Свобода і розвиток:Економія вільного ринку. — Львів: Біб-ка журналу

«ї», 2000. - 332 с

Бауман 3. Мыслить социологически. — М.: Аспект Пресс, 1996. — 255 с.

Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования.- М.: Academia, 1999. - 956 с.

Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности: Трактат по социологии

знания. — М.: Медиум, 2001. — 324 с. Бодрийяр Ж. Система вещей. - М.: Рудомино, 1995. - 171 с. Бодріяр Ж. Символічний обмін і смерть. - Львів: Кальварія, 2004. - 376 с. Бочковський О. Вступ до націології. — К.: Генеза, 1998. — 144 с Бочковський О.І. Т.Г.Масарик, національна проблема та українське питання. -

Подєбради: Укр. Госп. Ак., 1930. — 244 с Бочковський О. Націологія й націографія, як спеціяльна соціологічна дисципліна для

наукового досліду нації. — Подєбради, Укр.Госп.Ак., 1927. — 17 с Бочковський О. І. Національне пробудження, відродження, самоозначення. -

Подєбради: Укр. Госп.Ак., 1931. — 22 с Бубер М. Два образа веры. - М.: ACT, 1999. - 592 с. Бурдье П. Начала. — М.: Socio-Logos, 1994. — 287 с. Бурдье П. Социология политики. — М.: Социо-Логос, 1993. — 336 с.

Вебер М. Избранное: Образ общества. — М.: Юрист, 1994. — 705 с

Вебер М. Избранные произведения. — М.: Прогресе, 1990. — 804 с

Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. — К.: Основи, 1994. — 261 с

Поиск по сайту: