НАЦІОНАЛЬНА ІННОВАЦІЙНА СИСТЕМА

Перехід на інноваційний тип розвитку є однією з основних передумов виходу країни з глибокої кризи.

У Посланні Президента України до Верховної Ради «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки» інноваційний спосіб розвитку проголошено серед стратегічних пріоритетів держави. «…Основою стратегічного курсу, його базовим принципом має стати реалізація державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки, утвердження України як високотехнологічної держави». Найважливішим напрямом державної науково-технічної та інноваційної політики є поліпшення фінансування цієї сфери.

Адже в умовах ринкової економіки однією з основних складових економічного забезпечення інноваційної діяльності є достатність фінансових ресурсів. Розглянемо основні види джерел фінансування інноваційної діяльності в Україні. Метою фінансування інноваційної діяльності є необхідність збереження наукової бази, кадрового потенціалу, відповідного рівня проведення наукових досліджень, розроблення й освоєння наукомісткої конкурентоспроможної продукції, випуск якої може забезпечити збільшення експорту або зменшення імпорту аналогічної продукції.

В умовах зниження обсягів бюджетних надходжень перед науковими і науково-технічними організаціями постає завдання самофінансування та залучення різних зовнішніх джерел фінансування. Коло фінансових джерел, що залучаються, залежить від організаційних рівнів і варіантів реалізації державної науково-технічної політики. Управління інноваційною діяльністю здійснюється на таких рівнях: загальнодержавному, міжгалузевому і регіональному, галузевому та на рівнях підприємств і організацій.

Важлива група джерел фінансування — це кошти урядових і регіональних фондів і програм. До них належать: кошти, що виділяються на державні, регіональні та галузеві науково-технічні програми; Державний фонд фундаментальних досліджень; Державний інноваційний фонд, який донедавна був основним фінансовим джерелом державної підтримки інноваційної діяльності в Україні і з грудня 1999 р. був ліквідований.

Темпи скорочення витрат на науку за останні роки були в 1,5—2,8 раза більші за темпи скорочення ВВП та фактичні обсяги державного бюджету. За таких умов наука й освіта не стануть стратегічним чинником інноваційного зростання економіки. Проте в Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України, ухваленій 13 липня 1999 р. Верховною Радою України, передбачалось мінімальний обсяг бюджетних асигнувань на науку довести у 2000 р. до 1,7 % ВВП, а у 2003 р. — до 2,5 %. Масштаби і структура фінансових ресурсів, що вкладаються в розвиток національної науки, мають поступово наблизити рівень оплати праці науковців до норм розвинених країн, підтримати високий рівень забезпеченості науки матеріально-технічними ресурсами, допоміж­ним і обслуговуючим персоналом.

Законом України «Про науково-технічну діяльність» визначено повноваження суб’єктів державного регулювання й управління у сфері наукової та науково-технічної діяльності. Указом Президента України затверджено положення про Міністерство освіти і науки України, яке є, відповідно до положення, провідним закладом у системі центральних органів виконавчої влади з реалізації державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності.

Міносвіти і науки України здійснює організаційно-методичне керівництво розробками і проектами за державними науково-технічними програмами (ДНТП), які є інструментом реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки.

Міністерство виступає державним замовником науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт за Національною програмою України «Критичні технології». Метою програми є створення базових технологій міжгалузевого значення, що дасть можливість здійснити розроблення та виготовлення конкурентоспроможної продукції.

Академія наук України постійно проводить роботу зі створення найбільш значущих критичних технологій, які в стислий термін можуть бути впроваджені вітчизняними підприємствами. Серед них можна назвати нові лазерні технології, технології інтенсифікації видобутку вугілля, нафти, газу, виробництва нових матеріалів тощо.

Сьогодні можна констатувати, що, незважаючи на всі перешкоди, державні науково-технічні програми довели свою ефективність. Проте через невчасне і не в повному обсязі фінансування виконання ДНТП досі остаточно не завершене. Варто зауважити, що кількість замовлених до впровадження та виконаних науково-технологічних проектів не перевищує 16 % від їхньої загальної кількості, але це характеризує низьку ефективність комерціалізації інновацій.

Розпорошення державних замовників, відсутність єдиного координуючого центру призводить до систематичного недофінансування програм; виконання програм не в повному обсязі; низьких темпів упровадження пріоритетних розробок у виробництво.

У Законі України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» визначено такі пріоритетні напрями інноваційної діяльності загальнодержавного рівня:

— модернізація електростанцій; нові та відновлювані джерела енергії; новітні ресурсозберігаючі технології.

— машинобудування та приладобудування як основа високотехнологічного оновлення всіх галузей виробництва; розвиток високоякісної металургії.

— нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації.

— удосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій.

— високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промисловості.

— транспортні системи: будівництво і реконструкція

— охорона й оздоровлення людини та навколишнього середовища.

— розвиток інноваційної культури суспільства: підтримка національної книговидавничої справи, освітніх та науково-популяр­них видань

Україна отримує міжнародну науково-технічну допомогу від ко­місій Європейського Союзу і міжнародних фінансових організацій.

В Україні діють представництва міжнародних фондів, що сприяють науковій та інноваційній діяльності, розвитку підприємництва. Це Міжнародний науковий фонд Сороса, Британський фонд ноу-хау, Женевський міжнародний фонд підтримки підприємництва, програма «ТАСІS», американські наукові фонди і под. Вони надають можливість отримати фінансування під наукові або інноваційні проекти на конкурсній основі, пройти короткотермінове навчання або стажування за кордоном, отримати консультації та інші послуги. Проте закордонних підприємців лякає політична і законодавча непередбачуваність в Україні.

Однак наша країна, маючи великі поклади корисних копалин, потужний науковий потенціал, залишається досить привабливим плацдармом для розміщення іноземного капіталу. Саме тому інтерес закордонних підприємців до України не знижується.

Західні інвестори венчурного капіталу розраховують на інвестиції в ризиковані проекти. Міжнародні фінансові організації вже зробили певні кроки на підтримку венчурного підприємництва в нашій країні. Так, Європейський банк реконструкції і розвитку купив акції Українського фонду, створеного для інвестування в проекти за участю венчурного капіталу.

Віддаючи належне бюджетним джерелам фінансування, залученню зарубіжних коштів для підтримки розвитку науки, слід відзначити, що головним джерелом, звідки вітчизняна наука (малі наукомісткі підприємства) повинні фінансуватися, має стати виробництво і залучення коштів приватних осіб. Тому за сприятливих умов (із зростанням у 2,5—3 рази обсягів замовлень з боку виробництва і створенням фондів венчурного капіталу) вирішиться не тільки проблема оптимізації структури джерел фінансування науки, а й водночас проблема підвищення рівня наукомісткості та конкурентоспроможності вітчизняного виробництва.

Основним джерелом інновацій у промисловості залишаються власні кошти підприємств. Світовий досвід показує, що основним чинником, що стримує науково-технічну діяльність венчурних фірм, є недостатність фінансових коштів, яка компенсується з бюджету держави. Отже, механізм державного регулювання як на місцевому рівні, так і в масштабах країни має забезпечити комплексний і збалансований підхід до вирішення проблем інноваційної діяльності венчурного бізнесу.

Ефективна діяльність венчурних підприємств неможлива без наявності сучасної досконалої науково-технічної інфраструктури. Згідно з Законом України «Про основи державної політики у сфері науки та науково-технічної діяльності» завдання організації та координації заходів щодо створення такої інфраструктури покладено на уряд. Основними елементами інноваційної інфраструктури мають стати спеціалізовані самостійні організації та установи, першочерговими видами діяльності яких є: консалтинг, інжиніринг, посередницькі та інформаційні послуги, послуги технопарків, аудиторські послуги, венчурне фінансування, патентні послуги, управління і координація тощо.

Деякі з таких організацій уже існують, але більшість з них перебуває тільки на стадії зародження.

Важливе значення для інноваційного прориву в Україні стало ухвалення Верховною Радою України Закону «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків «Напівпровідникові технології та матеріали, оптоелектроніка і сенсорна техніка», «Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона», «Інститут монокристалів» від 16 липня 1999 р. та відповідні зміни у 2001 р. Цим законом передбачаються митні та податкові пільги для технологічних парків під час реалізації інвестиційних та інноваційних проектів у пріоритетних напрямах науково-технічної діяльності. Нині функціонують 8 технопарків, серед яких такі: «Вуглемаш», «Інститут технічної теплофізики», «Інтелектуальні інформаційні технології», «Укрінфотех», «Перспектива».

Відповідно до закону технопарки звільняються на 5 років від сплати податку на додану вартість під час операцій із продажу товарів, пов’язаних з реалізацією інвестиційних та інноваційних проектів, а також податку на прибуток. Від сплати мита і ПДВ звільняються також ввіз сировини, матеріалів, устаткування та інших товарів, які потрібні для виконання проектів. Проте необхідного доступу до фінансових ресурсів немає, що негативно впливає на їхню діяльність.

На території технопарку монокристалів діє науково-техноло­гічний, алмазний концерн «Алкон», який об’єднав науково-тех­нічні, виробничі, фінансові можливості 16 організацій. Основною установою цього концерну є інститут надтвердих матеріалів ім. В. Бакуля НАН України, який очолює генеральний директор, академік НАН України М. Новиков. За останні два роки алмазним концерном «Алкон» за рахунок внутрішніх фінансових ресурсів, оптимальної організації циклу «наука—виробництво», використання багатьох наукових досягнень інституту, збільшено експорт мікропорошків кубічного нітриду бору в 5 разів, освоєно випуск нового покоління алмазних і твердосплавних інструментів.

У Львівській області створена й успішно функціонує асоціація «Львів-Технополіс», яка об’єднує більше 10 малих інноваційних підприємств.

У Харківській обласній держадміністрації розроблена регіональна програма інноваційного розвитку виробничої і соціально-економічної сфери регіону «Технокрай». Вона передбачає комплексний підхід до технологічного переоснащення виробництва, створення сучасної комунікаційної інфраструктури тощо. Крім того, відпрацьовується модель перетворення міста на територію інноваційного прориву. Створена робоча група з керівників області та міста, виробничих, наукових і навчальних установ, представників національного технопарку. У Харкові триває процес розроблення в рамках технопарку і спеціального режиму інвестиційної діяльності (СРІД), концепції інноваційного порту, що започатковує основи загальнонаціональної інноваційної мережі. Інноваційний порт — це сучасна структурно-територіальна складова української економіки, головним завданням якої є адаптація зовнішніх технологій та розроблення і трансферт внутрішніх технологій.

У зв’язку з переходом України на нові економічні відносини виникають різні організаційно-правові форми підприємницької діяльності, серед яких найважливіше місце в інноваційній сфері посідає венчурний бізнес. Протягом 90-х років в Україні було ухвалено низку важливих законодавчих актів з питань інноваційної діяльності: Закони України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про інноваційну діяльність», «Про інститути спільного інвестування», розпорядження Президента України «Питання створення технопарків та інноваційних структур малого бізнесу». Але державна підтримка інноваційної сфери поки що вагомого результату не дала.

З виникненням венчурного бізнесу створюються і нові су­б’єкти підприємницької діяльності, новий вид юридичних осіб — венчурні підприємства і фонди венчурного капіталу. Проте законодавчих документів, які регулюють цю діяльність, ще недостатньо. Щодо чинного законодавства у сфері розвитку венчурного бізнесу в Україні, то воно також має певні недоліки:

¨ чітко не визначено юридичний статус суб’єктів венчурного підприємництва;

¨ законодавчі акти недостатньо пов’язані між собою, а багато правових положень, що регулюють підприємницьку діяльність, не відповідають реальній економічній ситуації в країні;

¨ немає законодавства, що регулює відносини, пов’язані з використанням наукових відкриттів, адже патентне й авторське право не забезпечують охорони прав учених на фундаментальні результати наукових досліджень, що отримані ними вперше;

¨ патентне законодавство також потребує вдосконалення, оскільки в ньому немає чіткої визначеності у висвітленні деяких правових питань, що стосуються венчурного бізнесу;

¨ необхідні зміни в законах про господарські товариства, про інвестиційну діяльність, антимонопольне законодавство, про оподаткування прибутку тощо.

Поиск по сайту: