АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

СТАНОВЛЕННЯ ТЕОРІЇ ІННОВАТИКИ ТА ЇЇ СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ

Читайте также:
  1. II частина. Проблема спеціальних здібностей у сучасній диференційній психології
  2. XII.4. Теорії гетерогенного каталізу
  3. Австрійська школа (теорії “граничної корисності”)
  4. Англо-американська школа (теорії “часткової рівноваги”)
  5. В чому полягають особливості концепції особистості Ч.Кулі – 15 б.
  6. Вартісні теорії оцінки природно-ресурсного потенціалу
  7. Види грошей в сучасній економіці. Природа сучасних кредитно - паперових грошей
  8. Визначення інноватики як науки
  9. Визначення цінностей. Об'єктивістська та суб'єктивістська концепції цінностей
  10. Визначте особливості концепції З. Фрейда – 15 б.
  11. Виникнення економічної теорії та основні етапи її розвитку.
  12. Виникнення загальної теорії держави і права

 

Нововведення як інструмент перетворення є самостійним об’єктом вивчення в усіх промислово розвинених країнах. Виникла нова галузь науки — інноватика, яка вивчає закономірності процесів розвитку, формування новацій, нововведень, механізмів управління змінами, подолання опору нововведенням, адаптації до них людини, використання та поширення інноваційних потоків, інноваційної діяльності, їх вплив на сферу конкуренції, на розвиток суспільства в цілому.

На відміну від стихійних, спонтанно виникаючих змін, інноватика вивчає механізми ініційованих і контрольованих змін, які відбуваються внаслідок раціонально-вольових дій. Предметом інноватики є створення, освоєння і поширення різного типу новацій.

Слід зазначити, що інноватика як наука перебуває на початковому етапі свого розвитку. Уперше термін «інноватика» було вжито наприкінці 80-х років ХХ ст. в науковій школі професора Санкт-Петербурзького державного технічного університету В. Г. Колосова з метою визначення напряму наукової діяльності з розробки і розвитку теоретичних засад наукової методології і методів прогнозування створення інновацій, а також методів планування, організації інноваційної діяльності та реалізації нововведень.

Специфіка інноватики полягає в тому, що вона є міждисциплінарною методологією особливого типу. Інноватика забезпечує таке інтегрування знань, у процесі якого спеціальні науки (економіко-управлінські, соціологія, психологія, кібер­нетика, філософія та ін.) зберігають свою самостійність і специфічність, але їх теоретичні концепції і фактичні дані об’єд­нуються навколо методів дослідження проблем інновацій та інноваційної діяльності, інтегруючи різноманітні наукові знання з метою підвищення їх практичної ефективності.

На думку Г. С. Гамідова та інших учених, в інноватиці як у нау­ковому напрямі слід виокремлювати дві взаємодоповнюючі складові: теоретичну інноватику і прикладну. Теоретична інноватика вирішує проблеми створення і розвитку наукової методології інноватики, теоретичні проблеми синтезу інноваційно складних організаційно-технічних систем (нових знань, ідей, нових технологій, винаходів, відкриттів).

Під прикладною інноватикою розуміється в різних галузях
господарювання напрям інноваційної діяльності з вирішення
проблем планування, організації і реалізації нововведень.



Кінцевим результатом інноваційних досліджень є досягнення практичного ефекту для забезпечення суспільного добробуту держави, людства в цілому.

Проблема циклічності завжди привертала увагу вчених і донині залишається однією з чільних проблем розвитку суспільства. При цьому під циклом розуміють рух між точками макроекономічної рівноваги. Коливання ділової активності, ринкової кон'юнктури відображають циклічність загальноекономічних процесів (рис. 1.3).

Рис. 1.3 Циклічність загальноекономічних процесів

У період найнижчої активності (кризи) створюються передумови для виникнення і запровадження нововведень, оновлення матеріально-технічної бази виробництва для відтворення докризових показників діяльності і вищих досягнень. Рушієм інноваційного розвитку є політичні, економічні, демографічні, науково-технічні і соціальні чинники. їх сукупність зумовлює синергетичний ефект розвитку. З іншого боку, інноваційний розвиток здійснюється закономірно під впливом низки причин.

Розроблення теорії циклів почалось із середини XIX ст., коли англійський учений X. Кларк звернув увагу на 54-річний розрив між двома економічними кризами. Теорію циклічних криз розглядав К. Маркс у 60-х роках XIX ст. Його ідея полягала в тому, що виникнення криз пов'язане з процесом пере накопичення основного капіталу. Наприкінці XIX ст. про існування довгострокових коливань писав український економіст М. І. Туган-Барановський, який, розглядаючи промислові кризи у Великій Британії, довів, що циклічність економічного розвитку визначається обмеженістю позичкового капіталу та особливостями його інвестування.

Російський учений М. Д. Кондратьев у 20-і роки XX ст. висунув концепцію великих циклів господарської кон'юнктури, яку описав у книзі "Длинные волны конъюнктуры". Згодом положення вченого сформувалися у теорію довгих хвиль Кондратьева. З мстою обґрунтування існування великих циклів він проаналізував статистичні дані Великої Британії, Франції, Німеччини, США за період 1780—1920 років. Зокрема, статистичні показники щодо динаміки цін, заробітної плати, вартості позичкового капіталу, зовнішньоторговельного балансу, виробництва основних видів продукції промисловості тощо. Проведені дослідження дали змогу стверджувати про циклічність з довжиною хвиль близько півстоліття.

‡агрузка...

За цією теорією, фазі піднесення кожного циклу передують значні зміни в економіці" які виявляються через розвиток техніки, виробництва, нових ринків. Треба також відзначити, що фаза піднесення не відбувається незалежно від соціальних питань — помічено, що ці періоди співпадають з періодами соціального збурення (страйки, революції тощо). Натомість стадія занепаду характеризується здебільшого активізацією інноваційної діяльності, створенням нових робочих місць, галузей виробництва, появою технологічних нововведень, що уможливлюють подолання кризових явищ.

Окрім довгих хвиль, М. Д. Кондратьєв визначив також наявність середніх і коротких (3—15 років), які теж виливають на макроскопомічні процеси. Короткі хвилі накладаються на середні, які, відтак — на довгі хвилі (рис. 1.4).

Простежується чіткий взаємозв'язок між амплітудою коливання економічних циклів та різними чинниками кон'юнктури. Так, наприклад, відхилення від рівноваги першого порядку (попит і пропозиція) призводить до коротких хвиль, рівновагу другого порядку (переливання капіталу в нове обладнання, машини, модернізацію виробництва) досягають коливаннями середніх хвиль, рівновага третього порядку, яка стосується глобальних змін щодо виробничих технологій, сировинної бази, енергетичних питань, спричиняє довгі хвилі.

Рис. 1.4. Теорія довгих хвиль Кондратьєва

Саме у цей період відбуваються науково-технічні винаходи, відкриття, зміни технологій, які мають найсуттєвіший вилив на соціально-економічне життя суспільства. Кожна наступна фаза довгого циклу є результатом кумулятивних процесів попередньої. Інноваційні зміни, таким чипом, зумовлюються попитом на них, навіть не завжди усвідомленим, а не лише є наслідком економічних, соціальних і політичних обставин. Траєкторія рівноваги економічного зростання одержала назву "тренд" (з англ. trend — загальний напрям (тенденція) розвитку ринку). Вона визначається швидкістю оновлення виробничих фондів та ефективністю інновацій.

Класична інноваційна теорія почала розвиватися у XX ст., на підставі саме ідей М. Д. Кондратьєва. Засновником класичної теорії є австрійський учений Й. Л. Шумпетер, який у 20-х роках XX ст. опублікував праці, де зазначав, що бізнес є основою системи господарювання, а підприємництво — його рушійною силою. Ще у 1909—1911 pp. німецькі вчені В. Зомбарт, В. Мітчерліх описали типи підприємців, охарактеризувавши їхні функції й основні завдання щодо просування технічних новинок на ринок. За цією теорією, підприємець стає носієм технічного прогресу, якщо не зупиняється на впровадженні окремих нововведень у своєму виробництві, а прагне їх поширити. Серед сучасних економістів цю концепцію найбільше розвинув американський спеціаліст П. Друкер, який наголошує, що інноваційність є особливим інструментом підприємництва. У процесі нововведення створюються нові ресурси, а наявні знаходять нові напрями застосування.

Уперше інновації були диференційовані за двома великими групами — продуктові та технологічні. Відзначимо, що ідеї виявилися життєздатними, і понині (через 100 років) пе втративши своєї актуальності.

У праці "Кон'юнктурні цикли" (1939) Й. Л. Шумпетер впроваджує поняття базових і вторинних нововведень. Базова інновація реалізує винахід і створює передумови для формування нових технологій і провокує виникнення низки менш значних (вторинних) інновацій, які збираються у так звалі «інноваційні пучки» — кластери. Кожна базисна інновація сприяє створенню пової галузі виробництва, яка послідовно проходить цикли розвитку від початкового періоду різкого зростання через стадію зрілості до поступового занепаду. Цей процес відбувається у двох вимірах — по вертикалі (від більш суттєвих інновацій до дрібніших) і по горизонталі — від низької розповсюдженості до повного насичення нею ринку.

З-поміж теоретиків класичної теорії нововведень чільне місце посідає американський економіст, лауреат Нобелівської премії С. Кузнець. Основним внеском ученого можна вважати формування теорії будівельних циклів тривалістю 15—20 років, які він пов'язував переважно з демографічними процесами. Сучасні дослідники більше схиляються до економічних та соціальних передумов виникнення будь-яких виробничих циклів.

Використовуючи ті самі методи дослідження, що й М. Д. Кондратьєв (побудова трендів на підставі статистичних даних), С. Кузнець установив закономірності довготривалої динаміки і дійшов висновку, що тренд будь-якого з виробничих рядів відображає цикл домінуючої технічної інновації. У 30-х роках він підтвердив думку Й. Л. Шумпетера про взаємозв'язок між підприємницькою активністю і "кластерами" інновацій та з'ясував, що мотиви інвестицій у нові товари або нову техніку виникають лише за умов, коли зростання виробництва не супроводжується впровадженням принципово важливих нововведень. Накопичення застарілої техніки та технологій призводить до зниження продуктивності праці, ефективності виробництва і спричиняє зростання капіталомісткості, поточних витрат та загрозу занепаду бізнесу.

Подальшого розвитку неокласична теорія нововведень набула після Другої світової війни, передусім у СПІА. Проблеми нововведень у цей час вивчали багато вчених, найвідомішими з-поміж них є Г. Менш, Я. Ван Дейн, X. Фрімен.

Розвиток мікроелектроніки тотально вплинув на суспільство, зумовлюючи зміни практично у всіх видах діяльності. Проте виникало протиріччя між новими засобами виробництва та застарілими виробничими відносинами, тобто за новими технологіями "не встигали" управлінські, інформаційні, контрольні, науково-дослідні підрозділи. Все це вимагало якісних змін, оскільки технології розвивалися швидше, ніж надбудова.

На відміну від еволюційної теорії М. Д. Кондратьєва (теорія рівноваги, цикл виражається хвилеподібною кривою) та Й. А. Шумпетера (траєкторія рівноваги є ступінчастою), Г. Менш висунув "гіпотезу нерервності", яка полягала у тому, що нововведення виникають не плавно, а групами, або хвилями, і перебувають у безпосередньому зв'язку з кризовими явищами або процвітанням економіки.

S-подібною кривою моделюється процес різкого переходу від одного стабільного стану до іншого. Такий скачок може відбуватися внаслідок радикальних змін, що спричиняють інноваційні заходи або кризові ситуації (рис. 1.5).

Логістична крива характеризує стадії інноваційного циклу "зародження — ріст — загасання". Стадія росту G (Growth) є нерівномірним процесом у часі. Відрізки прискорення G1 і уповільнення G2. Таким чином ця крива характеризує розвиток явища на стадії росту G, тобто динамічний перехід від одного стабільного стану (стадія Е), коли значення параметрів ледь визначилися, мають мінімальні величини, до наступного стабільного на певний час стану (стадія М — Maturity — зрілість), що має максимальне значення параметрів.

 

Рис. 1.5 Логістична крива

Схожий скачок (рис. 1.6) може повторюватись один раз (розвиток з повторюваним циклом) або декілька разів («гребінець»). Але стадія загасання обов'язково настане. При S-подібному русі процес ділиться на дві приблизно однакові частини АС і СВ. До точки С приріст параметра нижче за пряму АС, але вище за рівень попереднього росту. Тобто прискорення відбувається повільно. Це пояснюється опором середовища (наприклад, покупці не готові сприйняти інновацію). Ближче до точки С прискорення стає максимальним. Значення параметра стає однаковим як на S-кривій, так і на прямій АВ. Цю частину процесу називають стадією прискореного росту G1.

Рис. 1.6 Повторення інноваційних циклів

У Другій частині процесу, коли явний та прихований опори подолано і явище набрало інерції, приріст параметра відбувається швидко (біля точки С). Але далі приріст уповільнюється внаслідок того, що в дію вступають гальмуючі чинники внутрішнього і зовнішнього середовищ. Для прискорення, наприклад, величини попиту гальмом буде ємність ринку, поява нових конкурентів.

Другу частину процесу інновацій, що розглядається, називають стадією уповільненого росту G2. Фактично G1 і G2 — це дві складові стадії росту (розвитку) G в інноваційному циклі.

Логістичну криву використовують під час характеристики розвитку різних аспектів потенціалу організації та її позиції у зовнішньому середовищі: опис життєвого циклу технології, попиту, товару і навіть власне функції.

Логістична крива допомагає розкрити сутність інноваційних процесів. Інноваційний цикл переважно починається з усунення відставання підприємства у розвитку, що підвищує її конкурентний статус.

Передумовою виникнення теорії прискорення слугував, зокрема, бурхливий розвиток цифрових та нанотехнологій. Можна стверджувати, що на початку 80-х років XX ст. розпочалася "ера інформаційних технологій". Це зумовило як стрімке зростання пов'язаних бізнесів, так і виникнення низки проблем, зокрема стрімке зменшення сировинних ресурсів, екологічне забруднення, пригнічення здатності середовища до саморегуляції. Багато ще донедавна перспективних галузей досягли стадії зрілості або взагалі зникли. На думку багатьох дослідників, світ переживає завершення циклу зростання.

Фази винаходів і нововведень мають тенденцію до прискорення. Так, наприклад, між винаходом і втіленням у виробництво пристроїв для фотографічної зйомки минуло 112 років, телефону знадобилося 56 років для завоювання популярності, а пейджер протримався на ринку комунікацій лише 4 роки до свого повного зникнення завдяки розповсюдженню систем стільникового зв'язку. Чим ближче до нашого часу, тим більше скорочується життєвий цикл нововведення.

Крім цифрових мереж, програмних продуктів, інновацій у сфері охорони здоров'я, базовим винаходом останнього десятиліття є перспективні розробки у сфері біотехпологій. Завдяки їхньому розвитку можна буде подолати кризові накопичення депресивних компонентів. Більшість економістів доходять висновку, що вихід із кризи буде пов'язаний з виникненням пової хвилі нововведень, яка забезпечить тривалий стимул наступному періоду зростання, що нині проявляється:

— глобалізацією світової економіки;

— бурхливим розвитком науки, що започатковує нові технології;

— зникненням або радикальною перебудовою традиційних галузей господарства;

— перетворенням сільського господарства на науко-і капіталомістку агропромислову галузь;

— розвитком сфери послуг: фінансових, страхових, консультаційних, науково-пошукових, споживчих тощо;

— індустріалізацією країн, що розвиваються;

— тенденцією до децентралізації та уніфікації у всіх сферах життєдіяльності;

— незворотними змінами навколишнього середовища і необхідністю його захисту;

— виникненням нових концепцій організаційного розвитку.

Однією з концепцій теорії прискорення є новаторський ризиковий підхід (синдром Силіконової долини — Silikon Vallex Syndrom), започаткований сучасними американськими науковцями. Розвиток підприємництва базується на піонерному типі інноваційного процесу, що означає прагнення до досягнення світового лідерства в інноваціях. Сукупні витрати на науково-дослідні роботи та розробки у СПІЛ становлять значно більше, ніж в інших високо розвинутих країнах. Завдяки цьому у країні швидко оновлюються наявні галузі та виникли нові: виробництво комп'ютерів, офісної техніки, розроблення програмного забезпечення, культурологічна продукція (кіноіндустрія, ігри, візуальні спец ефекти тощо). Так, впродовж останніх 5 років виробництво офісної техніки, програмного забезпечення щороку зростає на чверть.

Інновації є динамічним рушієм економічного розвитку. Вони вдосконалюють виробництво і водночас змінюють сферу обігу, сприяють створенню кращих за властивостями виробів, технологій, прибутків. Водночас, наявні негативні наслідки прискореного темпу життєдіяльності, що вимагає невідкладних розробок у галузі психології, соціальної медицини, охорони праці для зменшення ризику виливу негативних чинників.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 |


Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.009 сек.)