Статус власних назв і мовна політика

Власні назви – невід’ємний атрибут будь-якої документації, що вимагає від кожного професіонала розуміння їх особливого статусу, без чого звичайні правила орфоепії або написання не будуть діяти. Річ у тому, що власні назви, на відміну від загальних, лексичного значення не мають, але виконують дві найважливіші функції: адресну й інформативну, тобто охоплюють велике поле асоціацій і несуть низку різноманітної інформації – національної, історичної, географічної, лінгвістичної, що в багатьох випадках зумовлює зміст, характер, соціальні дії й вчинки конкретного об’єкта.

Так, слово кальміус – це абсолютна «терра інкогніто» для сучасної людини (в основі цього слова дві давньотюркські частини: кала – грязюка і міюс – кут, ріг), проте Кальміус як власна назва вказує на цілком конкретну річку в Донбасі й інформує, хто проживав на цій території або яка мова обслуговувала її мешканців.

Імена Петро, Жан, Ян, Вано мають чітку національну ідентифікацію – українець, француз, поляк, грузин і характеризують самі об’єкти. Так,
м. Севастополь – легендарний, героїчний, м. Одеса – гумор і специфічна культура, Володимир – Мономах, Ленін, але Вовочка – з анекдотів.

Отже, будь-яка власна назва є невід’ємний атрибут і власність конкретного об’єкта, тому переклад повинен не втрачати адресність і первинний стан. Так, Ніколь – француз, Нік – американець, Микола – українець.

Радянська Україна й Україна після 1991 р. – це різні об’єкти, тому правильно говорити не на Україні, а в Україні, тобто в самостійній державі. Із цього погляду процес масових перейменувань під час революції й нещодавньої демократичної перебудови є свідченням руйнування історичних об’єктів й історичної свідомості, який, як правило, закінчується людськими трагедіями й соціальними катаклізмами.

Отже, усвідомлення особливого статусу власних назв – обов’язкова умова адекватної мовної політики і юридичної точності документа:

1 Це перешкоджає руйнуванню адресної й інформативної функцій. Так, перейменування географічних назв у залежності від політичної кон’юнктури, з легкістю перекраювала свідомість громадян: Юзівка – Сталіно – Донецьк, Маріуполь – Жданов – Маріуполь. До речі, місто Краматорськ раніше було селищем Краматоровка.

2 Це дозволяє визначити, що великою літерою фіксується одиничний об’єкт, який втратив лексичне значення й став виконувати адресну й асоціативну функції: президент фірми – Президент України, кабінет – Кабінет Міністрів України, міністр – Прем’єр-міністр, день – газета «День», суд – Конституційний Суд України.

3 Це допомагає сформулювати принципи передачі іншомовних (у першу чергу рос.) власних назв українською мовою, про що треба говорити окремо.

Поиск по сайту: