Сучасний стан водних ресурсів України

Стале функціонування і розвиток країни, рівень життя, здоров'я і добробуту її громадян тісно пов'язані зі станом водних ресурсів - надзвичайно важливого природного багатства, що забезпечує населення, промисловість та сільське господарство водою, яка є умовою існування живої матерії, і людини в тому числі, та можливості ведення виробництва.

Водні ресурси, що є складовою природних ресурсів, включають поверхневі і підземні води, в Україні 75% систем питного водопостачання розраховано на використання води з поверхневих джерел.

Україна належить до найменш забезпечених власними водними ресурсами країн Європи і є одним із регіонів зі значним антропогенним навантаженням на водні джерела та нестачею у достатній кількості прісної води.

Ресурси поверхневого стоку в Україні за середньобагаторічним показником складають 95,2 млрд м /рік. Вони включають місцевий стік - 54,7 млрд м7рік та приплив - 40,5 млрд м /рік. У маловодний рік ресурси поверхневого стоку за середньобагаторічним показником становлять 71,3 млрд м /рік (місцевий стік - 38,8 млрд м /рік і приплив - 32,5 млрд м /рік). Приплив здійснюється з територій суміжних держав Білорусі (58% від загального обсягу припливу), Росії (26%), Молдови, Угорщини, Польщі.

У водогосподарському комплексі основними користувачами водних ресурсів є: водопостачання населених пунктів, промисловості та сільськогосподарського виробництва, зрошення земель та обводнення посушливих районів, гідроенергетика, водний транспорт, рибне господарство і рекреація. Найбільші водоспоживачі зосереджені в посушливих, густонаселених та промислово розвинених регіонах України.

У зв'язку зі спадом виробництва та кризою у сільському і меліоративному господарствах відбір води з поверхневих джерел за останнє десятиріччя зменшився більш як у 2 рази. За цей період різко зменшились (на 84%)) об'єми використання води на зрошення, скоротилось використання свіжої води на виробничі потреби (на 60%), істотно зменшились (на 44,4%)) об'єми води, використаної на господарсько-питні потреби. В той же час змінилася і структура водокористування: більш як удвічі зменшилась частка використання води на зрошення та зросла в 1,5 рази на господарсько-питні потреби і в 1,1 рази " на виробничі.

Проте, незважаючи на зменшення об'ємів використаної води, антропогенне навантаження на водні ресурси знаходиться на високому рівні. Практично всі поверхневі водні ресурси, особливо у районах розміщення потужних промислових та сільськогосподарських комплексів, відчувають його вплив, що проявляється у забрудненні, виснаженні та деградації цих об'єктів.

Основними причинами забруднення поверхневих вод України є скидання неочищених та недостатньо очищених господарсько-побутових та виробничих стічних вод, надходження забруднювальних речовин з поверхневим стоком із забудованих територій та сільгоспугідь, ерозія ґрунтів на водозабірній площі. Внаслідок незадовільного стану комунікацій, спрацювання та несвоєчасної заміни обладнання, відключення електроенергії мають місце аварійні ситуації на каналізаційних системах населених пунктів, що призводить до скидання у водні об'єкти неочищених стічних вод. Дренажно-скидні води фільтруються через ґрунти, які вміщують значну кількість добрив, пестицидів та важких металів, збагачуються ними та виносяться у водоприймачі, забруднюючи при цьому ґрунтові і поверхневі води.

За вмістом біогенних та органічних речовин, мінеральних солей, фенолів, нафтопродуктів і металів протягом останніх років спостерігається стала тенденція до погіршення якості води майже в усіх поверхневих водах, а це зумовлює погіршення питного водопостачання населення, виникнення заморів риб та утруднює рекреаційне використання водних об'єктів.

Під впливом хімізації сільськогосподарського виробництва, розорювання заплав, осушування земель, розвитку промисловості та розбудови міст водні об'єкти зазнають значних змін. У басейнах річок знижується стійкість природних ландшафтів, в екосистемах порушується рівновага і погіршується якість поверхневих вод. в результаті річки втрачають природну самоочисну здатність, їм стають властивими елементи екологічної кризи.

Внаслідок забруднення зменшується біорізноманітність, при зрошенні водою незадовільної якості відбувається засолення ґрунтів, знижується урожайність культур, при напуванні худоби забрудненою водою на 40-70% знижується продуктивність у тваринництві, наносяться серйозні збитки і рибному господарству де погіршується товарна якість риби, гине молодь та кормові організми. Тому забруднення водних ресурсів є однією з найгостріших проблем сьогодення.

У зв'язку з цим постійним завданням сучасних гідрохімічних досліджень та державного екологічного моніторингу є докладне вивчення забруднювальних речовин поверхневих вод, виявлення і локалізація джерел їх надходження, дослідження просторового розподілу і часової динаміки для розробки конкретних заходів з поліпшення гідроекологічного стану всіх водних об'єктів України. Насамперед це стосується басейнів рік Дніпра, Сіверського Дінця, річок Приазов'я, окремих приток Дністра, Західного Бугу, де спостерігається найгостріший екологічний стан, і його оздоровлення повинно бути одним із найважливіших пріоритетів державної політики у галузі охорони і відтворення водних ресурсів [10, c. 15-16].

Особливої уваги потребує басейн Дніпра, водні ресурси якого становлять близько 80% водних ресурсів України і забезпечують водою 32 млн населення та 2/3 господарського потенціалу держави. Територія басейну характеризується складною екологічною ситуацією - її 60% розорано, на 35% земля сильно еродована, на 80% трансформовано первинний природний ландшафт. Акумуляторами забруднень стали водосховища на Дніпрі, значної шкоди басейну річки завдала катастрофа на Чорнобильській АЕС, у критичному стані перебувають малі річки.

В Україні спостереження здійснюються на 328 створах (басейни Дніпра – 131, Дністра – 39, Сіверського Донця – 61, Південного Бугу – 30, Західного Бугу – 8, Дунаю – 39, Криму – 20) силами лабораторій шести басейнових управлінь і семи облводгоспів.

Основними функціями лабораторій басейнових управлінь водних ресурсів є:

а) контроль за радіоактивним забрудненням річок, водосховищ, каналів, зрошувальних систем і водойм у зонах атомних електростанцій;

б) визначення концентрацій забруднюючих речовин у поверхневих водах і місцях їх інтенсивного господарсько-питного використання та відпочинку населення;

в) ведення обліку використання води підприємствами, установами і організаціями.

Контроль якості води за повною програмою на більшості водойм проводять сім разів на рік. Мережі і програми спостережень розробляються та формуються суб'єктами Державного моніторингу вод і коригуються Міжвідомчою комісією з питань моніторингу довкілля, виходячи з інформаційних потреб виконання завдань у галузі використання і охорони вод, відтворення водних ресурсів, запобігання шкідливій дії вод та ліквідації її наслідків.

Стале водозабезпечення є умовою сталого розвитку країни, основними принципами якого є органічне і доцільне поєднання соціально-економічних проблем з екологічними, узгоджене розв'язання яких сприяє переведенню суспільного розвитку на якісно новий рівень. Ускладнення напруженої екологічної ситуації в Україні внаслідок глибокої соціально-економічної кризи протягом останніх 10-15 років зумовило необхідність прийняття адекватних водогосподарських рішень у сфері державної водної політики. Загальнодержавна програма розвитку водного господарства України, яка визначає головні напрями збалансованого розвитку водогосподарського комплексу, поліпшення умов водозабезпечення населення і галузей економіки при збереженні водних систем як унікальних складових природного середовища, є основою впровадження концепції сталого розвитку водного господарства в Україні [13, c. 298-299].

Основними методами охорони водних ресурсів від забруднення є ефективна очистка стічних вод на очисних спорудах за новими чи удосконаленими існуючими технологіями, використання передових технологій сільськогосподарського та промислового виробництва, впровадження замкнених (безстічних) систем водопостачання у виробничих циклах без випуску стоків у природні джерела, недопущення застосування пестицидів та інших отрутохімікатів у водоохоронній зоні. Такі заходи сприятимуть скороченню рівня водоспоживання у промисловості, зменшенню скидів стічних вод у природні водойми та поліпшенню екологічного стану довкілля. Також потребують постійної уваги проблеми, пов'язані з ерозійними процесами, забрудненням і замуленням малих річок, що з'явилися внаслідок зниження лісистості територій, спрямлення русел рік, осушення перезволожених земель.

Збалансований розвиток водогосподарського комплексу, що передбачає поліпшення умов водозабезпечення населення і галузей економіки країни та покращення екологічного стану водних джерел, вимагає балансу між екологічними та економічними пріоритетами при управлінні водними ресурсами, узгодженні інтересів водокористувачів при мінімізації антропогенного впливу на водні об'єкти для збереження водноресурсних систем як унікальних складових природного середовища. Необхідно впроваджувати принципи платності за водні ресурси, скиди забруднень та відходів, забезпечити населення екологічно чистою питною водою, надавати екологічну освіту, поширювати у суспільстві екологічну інформацію та пропаганду, адже ставлення громадськості до природних багатств визначає рівень культури і розвитку нації.

Науково обґрунтоване управління водними ресурсами, режимом вод і водоспоживанням з метою раціонального комплексного їх використання на певній території можливе при впровадженні басейнового принципу управління водними ресурсами, як це передбачено Законом України.

За таким принципом управлінська структура у межах водозбірної площі басейну здійснюватиме функції планування, координації і контролю з метою забезпечення комплексного та збалансованого управління річковими водами даного басейну на регіональному, загальнодержавному та міждержавному рівнях. Повноваження та завдання управлінських структур розподілятимуться згідно вертикалі - басейновий комітет - басейнове водне управління - обласні управління водного господарства.

3. Проблеми та перспективи подальшого використання водних ресурсів України

Відповідно до Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 27 лютого 2009 року «Про стан безпеки водних ресурсів держави та забезпечення населення якісною питною водою в населених пунктах України», введеного в дію Указом Президента України від 6 квітня 2009 року N 221/2009, вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розроблення та виконання державних цільових програм» від 31 січня 2007 року N 106 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2009 року N 266) передбачена розробка Загальнодержавної цільової програми розвитку водного господарства на період до 2020 року, із заходами, спрямованими на охорону, раціональне використання та відтворення водних ресурсів України за басейновим принципом.

Зміна характеру водокористування та обсягів залучення водних ресурсів до господарського обороту вимагає детальнішого розгляду структури використання прісної води за основними напрямами у 1990 та 2006 роках. Це дозволить виявити структурні зрушення щодо використання водних ресурсів на ті чи інші потреби та з огляду на це підібрати найбільш дієві регуляторні важелі, щоб максимальною мірою раціоналізувати процес водокористування.

Найвищі обсяги використання свіжої води мали місце у Дніпропетровській (1480 млн. м3), Запорізькій (1101 млн. м3), Київській (874,1 млн. м3) областях. Найнижчі обсяги використання свіжої води спостерігались у м. Севастополі (41,2 млн. м3), Закарпатській (41,8 млн, м3), Кіровоградській (45,4 млн. м3) областях (Додаток Ж, за даними Держводгоспу України). Така асиметрія в обсягах використання свіжої води окремими адміністративно-територіальними одиницями пов'язана з впливом ряду об'єктивних та суб'єктивних чинників - різним потенціалом промислового виробництва, відмінністю систем водоспоживання на промислових підприємствах, відсутністю в деяких регіонах сучасних систем водоподачі, що супроводжується значними втратами води, високою водомісткістю окремих виробництв, необґрунтованим зростанням обсягів використання свіжої води у сільськогосподарському водопостачанні та комунальному господарстві. Найбільші значення показника використання свіжої води у Дніпропетровській області зумовлені наявністю потужного металургійного комплексу, в Запорізькій області - значними потужностями енергетичної галузі. У найближчі роки розвиток металургійного комплексу й надалі буде зорієнтований на підвищення обсягів виробництва у зв'язку зі сприятливим попитом на його продукцію на світових ринках, а отже, і потреба у водних ресурсах зростатиме.

Регіональна диференціація спостерігається також за показником обсягів оборотного та повторно-послідовного водопостачання, найбільші значення якого мають місце у промислово розвинених регіонах, таких як Дніпропетровська, Донецька, Запорізька області, де на потужних промислових об'єктах організовані вказані вище системи. Це дало можливість значно знизити обсяги забору свіжої води з природних водних об'єктів і тим самим стабілізувати водний режим на прилеглих територіях. У майбутньому варто цілеспрямовано стимулювати впровадження систем оборотного та повторно-послідовного водопостачання, щоб у ще більших обсягах забезпечувати економію свіжої води [11, c. 14-16].

Підсумовуючи результати аналізу процесів водокористування за регіонами України у 2006 році (додат. Д,Е), можна стверджувати, що спостерігається значний варіаційний розмах щодо обсягів забору води з природних водних об'єктів та суттєві розбіжності у регіональному розрізі між середнім значенням використаної свіжої води та середнім значенням плати за спеціальне водокористування одним водокористувачем; мають місце значні втрати води при транспортуванні внаслідок аварійного стану більшої частини систем водопостачання, високою залишається частка скиду забруднених стічних вод у загальному водовідведенні, системи оборотного та повторно-послідовного водопостачання так і не набули масового поширення, низьким залишається забір свіжої води з підземних водних об'єктів у більшості регіонів,

З метою комплексного використання водних ресурсів та економії свіжої води необхідно максимально сприяти збільшенню забору свіжої води з підземних водних об'єктів. Це дасть можливість стабілізувати забір свіжої води з поверхневих водних об'єктів, зменшити водовідведення в поверхневі водні об'єкти. Крім того, підземні води відзначаються низьким рівнем забрудненості та наявністю значної кількості корисних речовин, необхідних для максимально ефективного задоволення в першу чергу питних потреб населення. Особливо актуальним є освоєння підземних водних об'єктів для регіонів, де знаходиться значна кількість підприємств водомістких галузей і де відчувається дефіцит прісних вод. Більше того, збільшення забору свіжої води з підземних водних джерел забезпечить зменшення ступеня небезпеки, який виникає внаслідок того, що поверхневі води формуються за рахунок транзитного стоку, адже забір з підземних джерел автоматично зменшує потребу в заборі транзитних вод.

Зменшити використання свіжої води можна за рахунок збільшення потужностей повторно-послідовного та оборотного водоспоживання. Досягнення успіху в цьому напрямі залежить від наявності системи стимулювання вкладення інвестиційних ресурсів на розширення потужностей указаних вище систем водозабезпечення. Найбільш дієвим стимулом є компенсація державою частини відсотків за кредитні ресурси, що водокористувачі братимуть у комерційних банках [6, c. 8-9].

Серед заходів, які необхідно впроваджувати на державному рівні в документах Держкомводгоспу відзначається:

· підвищення ефективності системи державного моніторингу вод;

· удосконалення чинного законодавства та нормативно-правової бази, системи нормування та стандартизації з питань управління, контролю за використанням і охороною вод та забезпеченням якості води;

· вдосконалення механізму регулювання використання водних ресурсів;

· удосконалення механізму регулювання життєдіяльності населення в районах з високою потенційною небезпекою проявів процесів шкідливої дії вод;

· створення ефективних механізмів економічного стимулювання та фінансування функціонування галузі водного господарства;

· застосування жорстких санкцій за порушення діючого законодавства у сфері забезпечення якості водних ресурсів;

· завершення реформування та перехід до інтегрованого управління водогосподарським комплексом за басейновим принципом;

· підвищення рівня міжвідомчої координації загальнодержавних програм, заходи яких спрямовані на охорону водних ресурсів та забезпечення якості вод; підвищення рівня фінансового забезпечення таких програм;

· реформування інвестиційно-кредитної системи та системи мотивації для залучення коштів у розвиток водного господарства та механізмів його бюджетної підтримки.

Тому варто систему регулювання водно-ресурсного потенціалу трансформувати в таких основних напрямах: створення системи механізмів державного регулювання водно-ресурсного потенціалу нового типу, яка б відповідала вимогам соціально орієнтованої економіки; стратегічне планування використання водно-ресурсного потенціалу; розвиток єдиного водного законодавства; розроблення і реалізація державних та місцевих програм використання, охорони й відтворення водно-ресурсного потенціалу та ліквідації негативних наслідків попередньої експлуатації водних ресурсів; створення системи інформаційних ресурсів щодо стану водного середовища; забезпечення постійної взаємодії всіх інститутів суспільства, зацікавлених у вирішенні проблем сучасного водно-ресурсного потенціалу

Поиск по сайту: