Примітка. Хоча правила іменування об'єктів в мові UML вимагають підкреслення імені окремих екземплярів, то стосовно підкреслення імені компонент в літературі їх часто

Хоча правила іменування об'єктів в мові UML вимагають підкреслення імені окремих екземплярів, то стосовно підкреслення імені компонент в літературі їх часто опускають. У цьому випадку запис імені компоненту з малої букви характеризуватиме компонент рівня екземпляру.

В якості простих імен прийнято використовувати імена виконуваних файлів (з вказівкою розширення ехе після крапки-роздільника), імена динамічних бібліотек (розширення dll), імена Web-сторінок (розширення html), імена текстових файлів (розширення txt або doc) або файлів довідки (hlp), імена файлів баз даних (db) або імена файлів з початковими текстами програм (розширення h, cpp для мови C++, розширення Java для мови Java), скрипти (php, asp) та ін.

Оскільки конкретна реалізація логічного подання моделі системи залежить від використовуваного програмного інструментарію, то й імена компонент визначатимуться особливостями синтаксису відповідної мови програмування.

В окремих випадках до простого імені компоненту може бути додана інформація про ім'я охоплюючого пакету і про конкретну версію реалізації цього компоненту (рис. 24.1, б). Необхідно відмітити, що у цьому випадку номер версії записується як помічене значення у фігурних дужках. В інших випадках символ компоненту може бути розділений на секції, щоб явно вказати імена реалізованих в ньому інтерфейсів. Таке позначення компоненту називається розширеним і розглядається нижче в цьому розділі.

24.1.2. Види компонент

Оскільки компонент як елемент фізичної реалізації моделі задає окремий модуль, іноді його коментують з вказівкою додаткових графічних символів, які ілюструють конкретні особливості його реалізації. Ці додаткові позначення для приміток не специфіковані в мові UML. Проте їх застосування спрощує розуміння діаграми компонент, істотно підвищуючи наочність фізичного подання. Деякі з таких загальноприйнятих позначень для компонент зображені нижче (рис. 24.2).

У мові UML виділяють три види компонент.

¨ По-перше, компоненти розгортання, які забезпечують безпосереднє виконання системою своїх функцій. Такими компонентами можуть бути бібліотеки, що динамічно підключаються, з розширенням dll (рис. 24.2, а), Web-сторінки на мові розмітки гіпертексту з розширенням html (рис. 24.2, б) і файли довідок з розширенням hlр (рис. 24.2, в).

¨ По-друге, компоненти-робочі продукти. Як правило – це файли з початковими текстами програм, наприклад, з розширеннями h або срр для мови C++ (рис. 24.2, г).

¨ По-третє, компоненти виконань, що представляють виконуючі модулі – файли з розширенням ехе. Вони позначаються звичайним способом.

Рис. 24.2. Варіанти графічного зображення компонент на діаграмі компонент

Ці елементи іноді називають артефактами, підкреслюючи при цьому їх закінчений інформаційний зміст, який залежить від конкретної технології реалізації відповідних компонент. Більше того, розробники можуть для цієї мети використовувати самостійні позначення, оскільки в мові UML немає строгої нотації для графічного подання приміток.

Інший спосіб специфікації різних видів компонент – явна вказівка стереотипу компоненту перед його іменем. У мові UML для компонент визначені такі стереотипи:

¨ Бібліотека (library) – визначає перший різновид компоненту, який представляється у формі динамічної або статичної бібліотеки.

¨ Таблиця (table) – також визначає перший різновид компоненту, який представляється у формі таблиці бази даних.

¨ Файл (file) – визначає другий різновид компоненту, який представляється у вигляді файлів з початковими текстами програм.

¨ Документ (document) – визначає другий різновид компоненту, який представляється у формі документа.

¨ Виконавчий (executable) – визначає третій вид компоненту, який може виконуватися у вузлі.

24.2. Інтерфейси

Наступним елементом діаграми компонент є інтерфейси. Останні вже неодноразово розглядалися раніше, тому тут будуть відмічені ті їх особливості, які характерні для подання на діаграмах компонент. Нагадаємо, що в загальному випадку інтерфейс графічно зображається колом, яке з'єднується з компонентом відрізком лінії без стрілок (рис. 24.3, а). При цьому ім'я інтерфейсу, яке обов'язково повинне починатися із заголовної букви "I", яка записується поруч з колом. Семантично лінія означає реалізацію інтерфейсу, а наявність інтерфейсів означає, що цей компонент реалізує відповідний набір інтерфейсів.

Рис. 24.3. Графічне зображення інтерфейсів на діаграмі компонент

Іншим способом подання інтерфейсу на діаграмі компонент є його зображення у вигляді прямокутника класу із стереотипом "інтерфейс" і можливими секціями атрибутів і операцій (рис. 24.3, б). Як правило, цей варіант позначення використовується для подання внутрішньої структури інтерфейсу, яка може бути важлива для реалізації.

При розробленні програмних систем інтерфейси забезпечують не тільки сумісність різних версій, але й можливість вносити істотні зміни до одних частин програми, не змінюючи інші її частині. Таким чином, призначення інтерфейсів істотно ширше, ніж специфікація взаємодії з користувачами системи (акторами).

Поиск по сайту: