Методичні вказівки з виконання та оформлення лабораторної роботи

1. Визначення в’язкості.

В’язкість бітуму визначається за допомогою приладу - пенетрометра. По глибині проникнення в бітум голки приладу під навантаженням 1Н (0,1 кгс) на протязі 5 сек при температурі 25°С судять про його в'язкість. Вона виражається в градусах відхилення стрілки приладу, при тому 1°С відповідає глибині проникнення голки на 0.1 мм. Пенетрометр складається з металевого штатива, нижня частина якого являєсобою опорну площадку з трьома встановлювальними гвинтами для приведення її у горизонтальне положення. До опорної площадки; прикріплений обертаючийся предметний столик для встановлення кристалізатора з металевою нашою, в яку поміщують випробуємий бітум. На верхньому кронштейні штатива закріплений циферблат розділений на 360°, та контактна рейка рух якої передається стрілці циферблату. На нижньому кронштейні закріплений вільно падаючий стержень з голкою і вантажем масою 100 ±0,01 гр., якій утримується стопорною кнопкою. Збоку до стійки шарнірно прикріплене дзеркало. Стальна голка повинна бути закріплена та відполірована. Кінчик голки повинен бути затуплений. Попередньо обезболений та проціджений бітум розплавлюють в піщаній або масляній бані або в сушильній шафі до рухомого стану. Наливають в металеву чашу так, щоб поверхня його була більш ніж на 5 мм нижче верхнього краю чашки та швидким рухом гарячого сірника вилучають бульбашки повітря. Потім бітум поміщують в баню з водою нагрітою до 25°С і залишають на 1 годину до випробування. Висота шару води над бітумом повинна бути не меньше ніж 10 мм. Температуру в бані підтримують постійною, коливання температури води не повинно перевищували ± 5°С. По закінченню 1 год. кристалізатор разом з водою і чашою установлюють на столик пенетрометра, підводять кінчик голки до поверхні бітуму, при цьому голка повинна злегка торкатися бітуму, але не входити в нього. Для полегшення цієї операції служить дзеркало. Кремал'єру доводять до верхньої площадки стрежня, несучого голку і встановлюють стрілку на нуль або відмічають ії положення. Одночасно вмикають секундомір та натискають стопорну кнопку, даючі голці вільно входити в бітум на протязі 5 секунд. Визначення повторюють 3 рази в різних точках на поверхні бітуму, відстаючих не менше ніж 10 мм від країв чаші і одна від іншої. Середнє арифметичне цих визначень дає значення проникання голки в градусах і відповідає глибині проникання голки в десятих долях мм. Розходження між результатами визначення глибини проникання голки(град) в кожному досліді не повинне перевищувати слідуючи даних:

Після кожного занурювання голку виймають обмивають бензином та насухо витирають чистого сухою тканиною.

2. Визначення температури розм'якшення.

Температуру розм'якшення визначають на приладі "Кільце і куля". Він складається з трьох металевих дисків, з'єднаних між собою металевими стрежнями. В середньому диску є два отвори, в кожне з яких вставляють латунні кільця. Всередині верхнього диску є отвір для термометра.

Підготовлений бітум наливають в латунні кільця, розміщені на пластині, що покриття сумішшю талька з гліцерином (1:3). Після охолодження на протязі 20 хв. при температурі 25±10°С, залишок бітуму зрізають нагрітим ножем врівень з краями кілець. Потім кільця з бітумом кладуть в отвори середнього диску і прилад розміщують в хімічному стакані, наповненому свіжекип'яченою водою з температурою 5±1°С та витримують на протязі 10 хв. Рівень води в склянці повинен бути вище поверхні бітуму в кільцях не менше чим на 5 см. По закінченню 10 хв. кільця з склянки виймають і в центр кожного кільця на поверхню бітуму кладуть стальну кульку вагою 3,5 г та діаметром 9,53 мм. Потім кільця знову ставлять в стакан з водою і нагрівають на плитці або горілці. Швидкість нагріву склянки з водою повинна бути 5±0,5°С в хв. Нагрівають до тих пір, кулька з розм'якшим бітумом не торкнеться нижнього диску.

В момент дотику кульки відраховують температуру розм'якшення бітуму. Якщо температура розм'якшення від 80 до 110 °С, то замість води в склянку наливають гліцерин і кільце з бітумом перед дослідом витримують в воді з гліцерином 10 хв при температурі 32±1°С. Розходження між двома паралельними визначеннями не повинно перевищувати 1-2°С. Дослід проводять два рази.

3. Визначення розтяжності бітуму.

Розтяжність визначають на прикладі дуктилометр.

Дуктилометр.

Розтягнення характеризується довжиною нитки бітуму в момент її розриву при температурі 25°С та швидкості витягування 5 см/хв і виражається в сантиметрах. Дуктилометр являє собою пластмасовий або дерев'яний ящик, вкритий в середині оцинкованою сталлю.

По довжині ящика проходить черв'ячний гвинт з насадженими на ньому двома салазками, які пересуваються по гвинту вручну, ящик має шкалу, по якій беруть відлік.

На скляну пластинку, змазану гліцерином, поміщають форми, внутрішні поверхні яких змазують сумішшю талька з гліцерином. Потім в ці форми наливають тонкою цівкою бітум. Його залишають охолоджуватись на повітрі на протязі 30-40 хв при температурі 20±2°С. Після цього залишок бітуму в формі зрізають гарячим ножем від середини так, щоб бітум заповнив форми врівень з їх краями. Зразок занурюють в воду при 25°С на 1 год, слідкуючи за тим, щоб температура була постійною. Якщо щільність бітуму більше 1, то щільність води збільшують, домішуючи сіль, щоб бітум не тонув. Швидкість руху салазок повинна бути 5 см/хв. Бітумну нитку розтягують до тих пір, поки вона не обірветься. В момент розриву роблять підрахунок по лінійці (в см) і цю довжину приймають за показник розтяжності. Дослід проводять 3 рази.

Після лабораторних випробувань, порівнюють отримані результати з вимогами ГОСТа, приведеними в таблиці про фізико-механічні властивості нафтових бітумів і роблять висновок про марку бітуму.

Після виконання лабораторної роботи студент повинен вміти: визначати в’язкість бітуму, температуру його розм'якшення та розтяжність, марку бітуму за таблицями.

Лабораторна робота № 14. Тема: Лакофарбові матеріали.

Мета: Вивчити методи визначення властивостей лакофарбових матеріалів.

Студент повинен знати:

1. Що уявляють собою лакофарбні склади?

2. Що таке пігменти і які їх властивості?

3. Які види зв'язуючих речовин використовують в лакофарбових складах?

4. Де застосовують масляні фарби?

5. Що таке емалі? Область їх використання.

Матеріально-технічне забезпечення робочого місця: Пластини зі скла. товщиною 3 мм, жестяні пластини, сушильна шафа, пігмент, технічні терези, шкала гнучкості, оліфа.

Поиск по сайту: