ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

АБСОЛЮТНИЙ ( лат. absolutus – необмежений, безумовний) – 1) безумовний, безвідносний; не від чого не залежний, взятий поза зв’язком, поза порівнянням з будь-чим; 2) філ. абсолютна істина – істина, що дає повне, всебічне, вичерпне знання об’єкта; 3) абсолютна влада – необмежена, деспотична, що ґрунтується на свавільній формі правління.

АВАНТЮРИЗМ (фр. aventure – пригода, ризик) – поведінка, діяльність, що характеризується ризикованими, безпринципними вчинками заради досягнення швидкого, легкого успіху, користі; схильність до авантюр.

АВАНТЮРИЗМ ПОЛІТИЧНИЙ – діяльність політичних лідерів, окремих осіб, партій, рухів, державних та інших інститутів, в основі якої є відсутність реальних знань щодо об’єктивної політичної ситуації, абсолютизація своїх можливостей та здібностей; діяльність, що є недостатньо обдуманою, необґрунтованою. Політик-авантюрист грубо ігнорує дійсність, стан справ, політичну ситуацію, видає бажане за дійсне, йому властивий невиправданий ризик. Він сподівається на швидкий і випадковий успіх, везіння, отримання сумнівної вигоди. Авантюрні дії, вчинки розпочинаються з авантюрних розрахунків, необ’єктивних оцінок явищ, подій, необґрунтованих прогнозів. Тому А. п. є безвідповідальним й зазвичай закінчується поразкою.

АВТОРИТАРНІСТЬ (лат. auctoritas – вплив, влада) – однобічна владність, панування керуючих над керованими; властивість особистості, що характеризується схильністю до диктату й беззаперечного підкорення оточуючих своєму впливові та владі. А. тісно пов’язана з агресивністю, завищеними самооцінкою і рівнем домагань, схильністю до стереотипізації та ригідності мислення і поведінки, слабкою рефлексією (див.) і тенденцією до породження і ескалації конфліктних ситуацій.

АВТОРИТЕТ (нім. Autorität, фр. autirite, лат. auctoritas – влада, вплив) – вплив особистості (групи, організації) на погляди й поведінку інших людей, заснований на загальному визнанні з боку широкого загалу, високій посаді чи статусі, що обіймаються нею.

АГРЕСІЯ – форма поведінки учасників конфлікту, що характеризується ворожістю. Нерідко учасники конфлікту вдаються як до словесної (звинувачення, образи, плітки, дезінформація), так і до фізичної (бійки, насильство, напади, терористичні акти, збройна боротьба, військове втручання) агресії.

АДАПТАЦІЯ (лат. adaptation від adaptо – пристосовую) – процес пристосування до певного середовища.

АДЕКВАТНИЙ (лат. adaequatus – прирівняний) – такий самий, тотожній, цілком відповідний.

АДЕКВАТНІСТЬ – тотожність, відповідність.

АКТУАЛІЗАЦІЯ – процес реалізації особистістю своїх потенційних можливостей.

АМБІВАЛЕНТНІСТЬ (від лат.ambo – обидва і valentia – сила) – 1) двоякість; 2) двоякість переживання протилежних емоцій та почуттів, виражене у тому, що один і той же об’єкт викликає у людини задоволення й незадоволення, симпатію й антипатію.

АНАРХІЯ (гр. άναρχία) – 1) безвладдя; 2) стихійність, неорганізованість, хаотичність, безлад.

АНТАГОНІЗМ ( гр. άνταγώνσμα – суперечка, боротьба) – суперечності, що характеризуються найгострішою боротьбою і непримиренністю. Антагоністам властива тенденція до застосування насильства.

АНТИНОМІЯ (гр. άντινομία – протиріччя в законі) – протиріччя між двома положеннями, судженнями, кожне з яких визнається логічно доказовими.

АРБІТР (лат. arbiter– посередник) – посередник, що його обирають сторони за взаємною згодою або в передбаченому законом порядку з метою розв’язання конфлікту; третейський суддя.

АРБІТРАЖ – спосіб розв’язання суперечок, при якому сторони звертаються до арбітрів (третейських суддів), що обираються самими сторонами чи призначаються за їх згодою, або в порядку, встановленому законом.

БАЛАНС СИЛ (фр. balance – букв. терези) – відносно рівноважний розподіл силового потенціалу між реальними чи можливими супротивниками.

БАР’ЄРИ ПСИХОЛОГІЧНІ (фр. barriere – перепона, перешкода) – негативні психологічні установки, переживання, що заважають ефективній діяльності, формуванню міжособистісних відносин, адекватному сприйманню реальних подій, інших людей.

БЛОК ПОЛІТИЧНИЙ – об’єднання держав, політичних партій, громадських організацій для спільних дій, досягнення загальної, головним чином політичної мети. Партійні фракції в парламенті блокуються для прийняття або усунення якогось закону. У період виборчих кампаній блокуються задля отримання більшої кількості місць у парламенті.

ВАЛЬВАЦІЯ КОНФЛІКТУ (від лат. value – маю вартість) – посилення ролі негативних моральних та ідеологічних оцінок супротивника в процесі прийняття рішення в конфлікті. В. к. зменшує шанси сторін на досягнення взаємоприйнятних домовленостей і збільшує ризик війни до повного виснаження, знищення супротивника або взаємознищення сторін.

ВЕРТИКАЛЬНИЙ КОНФЛІКТ – конфлікт між суб’єктами, що належать до різних ієрархічних рівнів (вертикальне підпорядкування): керівник – підлеглий, установа – вища організація, мале підприємство – фундатор і т.п. Особливістю цього виду конфліктів є різне співвідношення влади і підлеглих, різні можливості при взаємодії.

ВИПАДКОВИЙ КОНФЛІКТ (умовний) – це конфлікт, що існує до того часу, доки його учасники не усвідомлять незначний зміст суперечності й можливість його залагодження.

ВІДКРИТИЙ ПОЛІТИЧНИЙ КОНФЛІКТ – конфлікт, щовиражений у зовнішньо фіксованих взаємодіях конфліктуючих сторін (наприклад, маніфестації, страйки, пікети, громадська непокора, змова, заколот, повстання тощо).

ВЛАДА ПОЛІТИЧНА – здатність соціального суб’єкта (індивіда, групи, соціального прошарку) нав’язати й проводити свою волю за допомогою правових і політичних норм, а також спеціального інституту – держави.

До універсальних ознак В. п. належать: всезагальність, властивість проникати в усі види діяльності, єднати людей чи протиставляти їх один одному, використовувати примус.

ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНИЙ КОНФЛІКТ – це конфліктміж різними політичними угрупованнями, рухами, партіями, об’єднаннями політичних еліт; між елітою та масами, якщо правляча верхівка не виражає інтересів більшості; між етносами, конфесіями тощо.

ВРЕГУЛЮВАННЯ КОНФЛІКТУ – часткове розв’язання конфлікту, припинення відкритої боротьби сторін. При цьому можуть зберігатися внутрішні причини, що спонукають до конфлікту.

ГОРИЗОНТАЛЬНИЙ КОНФЛІКТ – конфлікт між суб’єктами, рівними за ієрархічним рівнем, – політиками, фахівцями, керівниками одного рівня, установами, підприємствами, організаціями тощо.

ДЕБАТИ ПОЛІТИЧНІ – форма конфліктної взаємодії суб’єктів політики що здійснюється через обговорення, обмін думками, дискусію.

ДЕЕСКАЛАЦІЯ КОНФЛІКТУ – процес звуження масштабів, зменшення, послаблення гостроти конфлікту.

ДЕПРИВАЦІЯ – позбавлення або обмеженняможливостей задоволення яких-небудь потреб, що супроводжується комплексними емоційними переживаннями. Це стан, якому властива явна розбіжність між очікуваннями людей і можливостями їх задоволення. З часом депривація може посилюватись, зменшуватись або залишатися незмінною. Посилення депривації залежить від того, в якому співвідношенні знаходяться очікування, з одного боку, та можливості їх задоволення – з іншого.

Для пояснення причин багатьох соціальних конфліктів можна використати так звану концепціюдепривації.

ДЖЕРЕЛА ПОЛІТИЧНИХ КОНФЛІКТІВ – об’єктивні протиріччя, що існують у суспільстві, факти, події, явища, які є підґрунтям, створюють потенційні можливості виникнення політичних конфліктів.

Джерелом політичного конфлікту є існуюча система економічних, політичних, соціальних і духовних відносин, в якій суб’єкти політики займають різне об’єктивне місце.

ДИНАМІКА КОНФЛІКТУ – процес розвитку конфлікту під впливом певних чинників і умов, що містить в собі: прихований період (виникнення проблемної ситуації у взаємодії суб’єктів, її усвідомлення, спроби розв’язати її неконфліктними методами, виникнення передконфліктної ситуації), відкритий період (інцидент, конфліктна взаємодія, завершення конфлікту), розвиток постконфліктної ситуації.

ДІАГНОСТИКА КОНФЛІКТУ – діяльність стосовно визначення сутності, виду й особливостей конфлікту на основі його аналізу, а також сукупності принципів і методів вивчення конфліктів.

ДІЙСНИЙ КОНФЛІКТ – це конфлікт, що спричинений об’єктивними суперечностями між інтересами й метою.

ЕКСПЕРТИЗА КОНФЛІКТУ (лат.expertus – досвідчений)– форма дослідження й оцінки конфлікту, що здійснюється незалежними висококваліфікованими фахівцями з окремих питань (правових, економічних тощо), з подальшим представленням мотивованого висновку.

Як правило, експерти мають знайти нову, невідому або не усвідомлювану особою, котра приймає рішення (ОПР), інформацію стосовно конфлікту, що дає змогу зменшити невизначеність вибору рішення. Експертний висновок має сприяти кращому знанню й розумінню ситуації ОПР та бути підготовленим до моменту вибору рішення.

ДОВГОТРИВАЛИЙ КОНФЛІКТ – це конфлікт, що має затяжний характер.

ЕКСЦЕС (лат. excessus – крайній вияв будь-чого; відступ, відхилення) – 1) крайній вияв будь-чого; надмірність, непомірність, нестриманість; 2) гостре зіткнення, порушення громадського порядку.

ЕСКАЛАЦІЯ КОНФЛІКТУ (лат. scala – сходи; англ. escalation – сходження за допомогою сходин) – процес поступового поглиблення й розширення конфлікту, пов’язане з загостренням конфліктних відносин.

ЖИТТЄВИЙ ЦИКЛ КОНФЛІКТУ – це весь процес від зародження конфлікту до його завершення.

ЗАВЕРШЕННЯ КОНФЛІКТУ – етап розвитку конфлікту, що полягає в припиненні, закінченні конфлікту з будь-яких причин. Завершення конфлікту може відбуватися в таких формах: розв’язання, врегулювання, загасання, переростання в інший конфлікт, усунення конфлікту.

ЗАКРИТИЙ ПОЛІТИЧНИЙ КОНФЛІКТ – це конфлікт, що проходить у прихованих формах прийняття рішень, способах і методах політичної боротьби (має вияв всередині правлячої еліти).

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИЙ КОНФЛІКТ – це конфлікт між двома чи кількома суверенними державами за сфери впливу та панування на міжнародній арені. Він може відбуватись в умовах миру й в умовах війни.

ЗОНА КОНФЛІКТНОЇ ВЗАЄМОДІЇ (грецьк. ξώνή – пояс; простір, що характеризується певними спільними ознаками) – простір, на якому розгортається конфліктне протиборство учасників, який визначається межами конфлікту та обумовлений предметом суперечки.

ЗРІЛІСТЬ ПОЛІТИЧНА – рівень розвитку особистості, що характеризує ступінь і повноту оволодіння нею досвідом політичних відносин.

ІДЕОЛОГІЯ (грецьк. idea– ідея, поняття, основа і lόgoς – слово, вчення) – система політичних, філософських, релігійних, правових, моральних, естетичних ідей, переконань, поглядів, ідеалів, які властиві окремим соціальним групам (класам, прошаркам, верствам, націям тощо); сприймаються ними як беззаперечна істина, відображають їх специфічні інтереси й задають відповідну парадигму світосприйняття та взаємодії з оточенням; у свою чергу, І. активно впливає на розвиток суспільства, сприяючи йому (прогресивна І.) або перешкоджаючи (реакційна І.).

У класовому суспільстві І. завжди є класовою. Ідеологічна боротьба є однією з основних форм класової боротьби поряд із боротьбою політичною та економічною.

Провідні І. – консерватизм, лібералізм, соціалізм.

ІНТЕРЕС У КОНФЛІКТІ – реальна причинаусвідомлених соціальних (у тому числі конфліктних) дій певних груп та індивідів. В основі такого інтересу – безпосередні спонукання, потреби, мотиви.

ІНВАРІАНТНІСТЬ ( фр. invariant – букв. незмінний) – незмінність, незалежність від будь-чого; мат. незмінність будь-якої величини по відношенню до деяких перетворень.

ІНЦИДЕНТ (лат. incidens, incidentis – те, що трапляється несподівано, зазвичай неприємного характеру) – подія, дія, що є першою сутичкою конфліктантів, зав’язуванням конфлікту, коли межа стримування перейдена, полум’я конфлікту спалахує. Починаючи з нього, конфлікт виходить на світ, на люди.

Іноді в процесі інциденту конфліктанти розв’язують проблему або розходяться, щоб більше не зустрітися (напр., так закінчується сварка пасажирів у міському транспорті) і тоді конфлікт вичерпується інцидентом. Здебільшого інцидент є зав’язкою конфлікту, який надалі росте й посилюється.

КАРДИНАЛЬНІ ЗМІНИ (лат. – cardinalis – головний) – важливі, суттєві, принципово нові зміни у процесі, явищі, в будь-чому.

КВАЗІПРОСТІР ( лат. quasi – ніби то, немов би – префікс, що відповідає за значенням словам “уявний”, “вигаданий”, “несправжній”) – умовний або уявний простір.

КВОРУМ ( лат. quorum (praesentia sufficit) – чиєї присутності достатньо) – встановлена правилами процедури, регламентом певного органу чи установи найменша кількість учасників зборів, засідань, керівних та представницьких органів, конференцій, з’їздів тощо, необхідна й достатня для прийняття правомочного рішення на ньому. Як правило, для початку зборів колегіальних і представницьких органів вважається необхідною присутність половини учасників, а для голосування й прийняття рішень – присутність двох третин. До того ж розрізняють величину К. для прийняття рішень процедурного характеру, прийняття постанов і законів, рішень конституційного значення.

КЛІМАТ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ – загальна соціально-психологічна характеристика стану малої групи, особливостей сформованих у ній міжособистісних відносин.

КОЛАБОРАТИВНІ ПЕРЕГОВОРИ –стратегія переговорів, представники якої бачать свою мету в досягненні спільної (колаборативної) перемоги, коли досягається баланс інтересів усіх сторін, як на сучасному етапі, так і в майбутньому, що призводить до процедурного й психологічного задоволення.

КОЛІЗІЯ (лат. collision, від collido – стикаюсь) – сутичка взаємовиключних позицій, суперечливих принципів, прагнень, інтересів, правових або моральних норм.

КОМПРОМІС У КОНФЛІКТІ (лат. compromissum – угода, згода) – 1) згода, порозуміння з політичним супротивником на основі взаємних поступок; 2) стиль (стратегія) поведінки в конфлікті, що передбачає взаємні поступки (часто нерівно-цінні).

Компроміс у політичній взаємодії є однією з суттєвих ознак демократичного суспільства, згідно з яким учасники політичного процесу повинні вміти жертвувати певною часткою своїх позицій заради досягнення згоди в головному, для встановлення взаємної прийнятності намірів та рішень. Компроміси можливі лише тоді, коли їх наслідком є можливість уникнути втрат більших, ніж жертви компромісу.

КОНКУРЕНЦІЯ (пізнєлат. concurrentia, concurrere – зштовхуватися) – 1) суперництво, боротьба між окремими особами та групами, зацікавленими в тій же самій меті, за досягнення кращих результатів для себе. Легко переходить у конфлікт при відповідному збігу обставин і активному застосуванні конфліктогенів спілкування; 2) стратегія (стиль) поведінки у конфлікті, в якому домінує прагнення до одностороннього виграшу, до перемоги будь-що, до задоволення лише власних інтересів, ігноруючи інтереси інших.

КОНСЕНСУС (лат. consensus – згода, одностайність) – метод розробки й прийняття колегіальних рішень, сутність якого полягає в набутті спільної згоди зі спірних питань, до якого приходять учасники діалогу в результаті пошуку прийнятних для всіх формулювань, узгодження позицій усіх сторін, що беруть участь в обговоренні питання під час міжнародних конференцій, переговорів, підписанні угод тощо. Під узгодженням розуміють процес погодження спірних питань, стан, за яким ті, хто бере участь у переговорах, навіть коли вони не погоджуються з тим або іншим рішенням, не виступають проти прийняття документа в цілому в інтересах співробітництва. Якщо не вдається узгодити всі пункти й положення спільного рішення, то, відповідно до принципу консенсусу, приймають лише ті з них, що не викликають заперечення в усіх учасників обговорення. Угода, що відповідає принципу консенсусу, може бути прийнята й тоді, коли хтось утримався або не цілком погоджується із запропонованою формулою, коли ніхто не вважає свої окремі заперечення перешкодою для прийняття відповідного рішення. Проте К. – це не одностайність, а лише у певний спосіб сформульоване й ухвалене рішення.

КОНСЕНСУС ПОЛІТИЧНИЙ – узгодження, досягнення спільних поглядів і погоджених позицій між двома чи кількома суб’єктами щодо найбільш значущих аспектів політичного життя. К. п. – один з основних засобів попередження та розв’язання політичних і соціальних конфліктів.

КОНСОЛІДАЦІЯ ПОЛІТИЧНА (лат. consolidation – об’єднання, згуртування, зміцнення) – об’єднання політичних сил, суб’єктів політики задля розв’язання певних спільних завдань або спільна реакція на політичні дії кожного з них.

КОНФЛІКТ (лат. conflictus – зіткнення) – це найбільш гострий спосіб вирішення існуючих або уявних протиріч (суперечностей) у процесі людської взаємодії, що складається з протидії суб’єктів конфлікту і, зазвичай, супроводжується напруженням емоційно-вольової сфери. У процесі конфлікту відбувається зіткнення протилежно спрямованих або несумісних інтересів, дій, поглядів і цілей окремих осіб, соціальних груп або спільнот, політичних партій чи організацій, держав або їх спілок, різних соціальних систем.

Конфлікт виникає тоді, коли дії конфліктуючих сторін були спрямовані на досягнення несумісних чи взаємовиключних цілей.

КОНФЛІКТ ҐЕНДЕРНИЙ (англ. gender – стать, рід) – конфлікт між представниками різної статі, обумовлений різним становищем чоловіків і жінок у сферах повсякденного буття, певною системою соціалізації, розподілу праці, прийнятих у суспільстві культурних норм, ролей та стереотипів, і як наслідок цього – нерівністю прав і можливостей чоловіків і жінок.

К. ґ. виявляє чинники, пов’язані з дискримінацією, що ґрунтується на статевих відмінностях, яка може поставити перешкоди на шляху саморозвитку людини.

КОНФЛІКТ ДЕСТРУКТИВНИЙ ( ДИСФУНКЦІОНАЛЬНИЙ) – конфлікт, що перешкоджає ефективній взаємодії й прийняттю обґрунтованих рішень.

КОНФЛІКТ ЗМІЩЕНИЙ – конфлікт, в якому за явним приховується інший конфлікт.

КОНФЛІКТ ІДЕНТИФІКАЦІЇ виявляється як суперечність щодо вільного визначення вільним громадянином своєї етнічної та громадянської належності. Властивий передусім країнам, які утворилися внаслідок розпаду імперій. Визрівання конфлікту ідентифікації в посткомуністичних країнах було зумовлене тим, що людина (представник національної меншини в колишній імперії) одержала право вільного самовизначення своєї етнічної та громадянської належності. Через це в багатьох країнах частина населення не бажала визнавати себе громадянами держави, на теренах якої вона мешкала.

КОНФЛІКТ ІНТЕРЕСІВ – це насамперед зіткнення політичних і соціально-економічних інтересів різних соціальних груп або їх представників.

КОНФЛІКТ КОНСТРУКТИВНИЙ (ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ)– конфлікт, що сприяє ефективній взаємодії й прийняттю обґрунтованих рішень, а також розвитку взаємовідносин і слугує самовдосконаленню й саморозвитку особистості.

КОНФЛІКТ МІЖГРУПОВИЙ – конфлікт між мікрогрупами в колективі або між різними соціальними групами, об’єднаннями, союзами тощо, що відстоюють протилежні інтереси, переслідують несумісні цілі й протидіють одна одній.

КОНФЛІКТ МІЖОСОБИСТІСНИЙ – найпоширеніший тип конфлікту, що характеризується протиборством двох взаємодіючих суб’єктів, обумовлений різноспрямованістю інтересів, ціннісно-мотиваційної орієнтації, боротьбою за обмежені ресурси, формуванням негативного ставлення один до одного.

КОНФЛІКТ НЕРЕАЛІСТИЧНИЙ (БЕЗПРЕДМЕТНИЙ)– конфлікт, який має своєю метою відкрите вираження негативних емоцій, що накопичилися, образ ворожості, коли гостра конфліктна взаємодія стає не засобом досягнення конкретного результату, а самоціллю.

КОНФЛІКТ ОСОБИСТІСНО-ГРУПОВИЙ – конфлікт між особистістю та соціальною групою.

КОНФЛІКТ РЕАЛІСТИЧНИЙ (ПРЕДМЕТНИЙ) – конфлікт, викликаний незадоволенням певних вимог учасників або несправедливим (на думку одного або обох учасників) розподілом між ними яких-небудь переваг, спрямований на досягнення конкретного результату.

КОНФЛІКТ РЕАЛЬНИЙ – конфлікт, який реально існує.

КОНФЛІКТ СОЦІАЛЬНИЙ – це крайнє загострення соціальних суперечностей (реальне чи уявне), що має вияв у багатоманітних формах боротьби між індивідами та соціальними спільнотами, спрямованої на досягнення економічних, соціальних, політичних, духовних інтересів та цілей, нейтралізацію або усунення реального чи уявного суперника, що не дозволяє йому добитися реалізації своїх інтересів.

К. с. – процес, у якому два чи більше індивіди (або групи) активно намагаються завадити один одному досягти певної мети, попередити задоволення інтересів суперника чи змінити його погляди та соціальні позиції.

К. с. – це явний або прихований стан протиборства об’єктивно протилежних інтересів, цілей і тенденцій розвитку соціальних суб’єктів, пряме й опосередковане зіткнення соціальних сил на ґрунті протидії існуючому порядку, форма руху до нової соціальної єдності.

У К. с. всі сторони представлені людьми. Це може бути двоє або більше індивідів чи соціальних груп. Кожний індивід представляє певну спільноту – державу, етнос, клас, соціальний прошарок або партію, виробничий колектив або організацію, тобто є носієм рис певної спільноти. Велике значення має соціальне середовище, в якому відбувається конфлікт.

К. с. формується та розв’язується в конкретній соціальній ситуації у зв’язку з виникненням певної соціальної проблеми, яка вимагає свого вирішення. Він має цілком визначені причини, своїх носіїв (класи, нації, виробничі колективи тощо).

КОНФЛІКТ СТАТУСНО-РОЛЬОВИЙ – конфлікт, що характеризується різними рангами учасників конфлікту відповідно до їх статусу й соціальних ролей. До того ж, різні соціальні ролі людини можуть пред’являти до неї суперечливі вимоги.

КОНФЛІКТ УДАВАНИЙ – конфлікт, який реально не існує, проте його учасники роблять вигляд, що конфліктують.

КОНФЛІКТ ХИБНИЙ (ПОМИЛКОВИЙ) – конфлікт, який не має об’єктивних, реальних причин для конфліктування, а виник випадково, в силу збігу певних обставин або у зв’язку з помилками сприймання та взаєморозуміння.

КОНФЛІКТ ЦІННОСТЕЙ – зіткнення різних ціннісних орієнтацій, представлених суб’єктами конфлікту (наприклад: ліві – праві, ліберали – консерватори та ін.). Розбіжності в цінностях – одна з головних передумов конфлікту.

КОНФЛІКТНА ВЗАЄМОДІЯ – зовнішні дії конфліктантів по відношенню один до одного, які складають конфліктне протиборство обох сторін; це важливий структурний компонент конфлікту, що надає йому певної динаміки, і представляє сукупність засобів, форм і прийомів боротьби. К. в. – один з основних структурних елементів конфлікту.

КОНФЛІКТНА ЛЮДИНА – це індивід, який частіше за інших створює конфліктні ситуації та залучає інших до конфліктного протиборства, активно використовуючи й поширюючи конфліктогени (див.) у спілкуванні.

КОНФЛІКТНА ПОВЕДІНКА – дії, спрямовані на пряме чи опосередковане блокування зусиль протилежної сторони в досягненні нею своєї мети й намірів.

КОНФЛІКТНА ПРОТИДІЯ – конфліктне суперництво.

КОНФЛІКТНА СИТУАЦІЯ – 1) наявність протилежних позицій сторін з будь-якого приводу, що є умовою виникнення конфлікту; 2) ситуація прихованого або відкритого протиборства двох чи кількох учасників, кожний з яких має свої цілі, мотиви, засоби вирішення проблеми, що представляють особисту значимість для кожного з них. К. с. є одним з основних структурних елементів конфлікту.

КОНФЛІКТНІСТЬ є загальною характерною рисою тієї чи іншої політичної ситуації. Сама по собі вона не є конфліктом, однак вона є складовим його елементом.

КОНФЛІКТНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ – риса характеру і властивість особистості, що характеризує її поведінку як людини, котра постійно створює конфліктні відносини, які призводять до виникнення конфліктних ситуацій.

КОНФЛІКТОГЕНИ – вербальні (словесні) й невербальні (несловесні) компоненти поведінки особистості або групи, що сприяють виникненню й ескалації конфліктів.

КОНФЛІКТОЛОГІЯ – наука про причини, форми, структуру, динаміку й шляхи розв’язання конфліктів. Об’єктом конфліктології є конфлікти між індивідами, групами, державами.

КОНФОРМІЗМ (лат. conformis – подібний, відповідний; англ. conformist – букв. згодний) – пристосовництво; в загальному плані визначається як пасивне, некритичне й беззаперечне прийняття особистістю чи соціальною групою існуючих порядків, пануючих ідей і цінностей, стандартів поведінки, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами.

В сучасній соціальній психології (інформаційна теорія конформності М. Дойча і Г. Джерарда) виокремлюють нормативний та інформаційний впливи групи на індивіда. Механізми впливу в двох цих випадках є різними. У першому випадку “більшість” здійснює тиск (вплив) на індивіда за допомогою групових норм (має місце зовнішній конформізм), в другому – відбувається інформаційний вплив і як наслідок цього – зміна індивідуальної позиції стосовно групової у зв’язку з тим, що індивід, отримавши від групи нову інформацію, сам змінює власну думку і відповідно до цього поведінку, демонструючи згоду (має місце внутрішній конформізм як цілком позитивне явище).

КОНФОРМІЗМ ПОЛІТИЧНИЙ розуміють як позицію особистості, соціальної групи, союзів, товариств, політичних угруповань, які характеризуються пристосовництвом, податливістю, механічним сприйманням певної системи ідей, установок і наступних за ними дій та вчинків. К.п. є наслідком відсутності власної позиції, неусвідомлюваного наслідування і т.п. К.п. свідчить про нерозвиненість політичної свідомості, політичної культури, про неосмислену, уявну активність, безвідповідальність.

КОНФОРМІЗМ СОЦІАЛЬНИЙ – розуміють як пристосовництво, некритичне прийняття й підтримку існуючих поглядів і стандартів, стереотипів масової свідомості, традицій, авторитетів, принципів, установок і пропагандистських кліше. К.с. має такі характерні риси, як відсутність індивідуальності, стандартність, консерватизм, маніпулювання (див. Маніпулювання) тощо. В його формуванні вирішальну роль грають страх, пропаганда, фанатична віра у вищу і єдину істину, імперативи внутрішньогрупової солідарності. К.с. – це соціально-психологічна основа авторитаризму й тоталітаризму.

КОНФОРМНА ПОВЕДІНКА – це ситуативна поведінка індивіда в умовах конкретного групового тиску (впливу) – реального чи уявного.

КОНФОРМНІСТЬ – особливість чи властивість індивіда, яка виявляється в його схильності піддаватися реальному чи уявному тискові групи, тобто підпадати під вплив інших людей.

КОНФРОНТАЦІЯ (фр. confrontation – протиставлення) – протиборство, протистояння, сутичка інтересів, цілей соціально-політичних угруповань, військово-політичних блоків чи союзів, окремих держав, різних політичних сил із протилежними принципами всередині держави.

Розрізняють пасивну й активну К. Пасивна К. – конфронтація, при якій протилежність інтересів і намірів сторін не реалізується в активних діях, а існує в завуальованій формі та є одним із джерел політичної напруги. Активна К. – має вияв через збройний конфлікт чи “холодну війну”. В умовах існування зброї масового ураження, використання якої ставить під загрозу саме існування людства, К. між соціально-політичними системами є неприпустимою. Прихильники нового політичного мислення прагнуть виключити конфронтацію з практики міжнародного політичного життя.

КОРЕГУЮЧА ДОПОМОГА – допомога, що пов’язана зі зміною будь-якого процесу.

КОРЕЛЯЦІЯ (лат. Correlation – відношення) – 1) співвідношення, відповідність, взаємозв’язок, взаємозалежність предметів, явищ чи понять; 2) в математичній статистиці – поняття, яке визначає зв’язок між явищами, ступінь залежності одного з них від іншого.

КОРОТКОТРИВАЛИЙ КОНФЛІКТ – це конфлікт, що припиняється досить швидко (наприклад, шляхом відставки певної посадової особи).

КРИЗА ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНА (гр. κρίτς – рішення, поворотний пункт, вихід) є найнебезпечнішою та може містити в собі урядову, парламентську й конституційну кризи, вона зачіпає основи суспільного устрою та призводить до зміни політичної влади, радикальних реформ, революцій.

КРИЗА КОНСТИТУЦІЙНА пов’язана з фактичним припиненням дії Основного закону держави – конституції, що викликає потребу перегляду та якісної зміни попередньої конституції. Зволікання з вирішенням цієї проблеми може спричинити зростання негативних соціальних тенденцій.

КРИЗА ПАРЛАМЕНТСЬКА – блокування діяльності законодавчого органу, внаслідок чого той стає неспроможним ухвалювати колегіальні рішення. К. п. може виникнути через бойкот парламентських слухань якоюсь із фракцій, в результаті чого складається ситуація відсутності кворуму (див.). Може виникнути й через рівновагу панівної й опозиційної фракцій, що унеможливлює отримання необхідної кількості голосів для прийняття рішення. К. п. може виникнути також, коли рішення парламенту не співпадають з волею більшості громадян країни, або коли впродовж встановленого терміну однієї сесії (у нас він становить 30 днів) не вдається розпочати пленарні засідання. К. п. може привести до розпуску парламенту й призначення позачергових виборів.

КРИЗА ПОЛІТИЧНА – надзвичайний стан окремої політичної інституції або цілої політичної системи, що унеможливлює їх подальше існування та функціонування й вимагає відповідних змін. Державна (соціальна) криза виникає через глибинний конфлікт між суспільними верствами, що призводить до руйнування усталених структур життя спільноти.

КРИЗА УРЯДОВА виявляє себе у втраті урядом авторитету. Причиною урядової кризи може бути недієздатність органів виконавчої влади або недовіра до уряду з боку представницько-законодавчого органу.

КУЛЬМІНАЦІЯ КОНФЛІКТУ (лат. culmen – вершина) – найвища точка напруги, вершина ескалації. Вона може виявитися у вибуховому акті чи кількох послідовних епізодах жорсткого протиборства.

ЛАТЕНТНИЙ КОНФЛІКТ ( лат. latens, latentis – прихований, невидимий) –прихований, зовні непомітний конфлікт, тобто існує конфліктна ситуація, проте сам конфлікт не виявляє себе. Може бути латентна фаза конфлікту.

ЛАТЕНТНИЙ ПЕРІОД (лат. latens (latentis) – прихований, невидимий) – прихований, що зовні не виявляє себе, період.

ЛЕГІТИМАЦІЯ (лат. legitimus – законний) – визнання, підтвердження відповідності праву або законності того чи іншого органу влади, державно-політичного рішення, повноваження громадських представників, прийняття учасниками політичної взаємодії умов та правил “гри”. Внаслідок Л. владне підпорядкування набуває загальнозначущої й легальної форми. Натомість неприйняття наявних критеріїв легітимації, невизнання існуючих порядків як правомірних, незгода інтегрувати у політичну систему робить суспільну силу нелегальною. Найпоширенішими засобами Л. є дотримання чинного законодавства, прийнятих процедур та регламентів. Політичні вибори мають бути визнані як дійова форма надання легітимності структурам влади, визнання існуючого суспільно-політичного ладу.

ЛЕГІТИМНІСТЬ – законність того чи іншого політичного рішення або дії.

ЛОКАЛІЗАЦІЯ КОНФЛІКТУ (від лат. localis – місцевий) – обмеження розширення, поширення конфлікту за межі актуального стану його меж.

МАКІАВЕЛЛІЗМ (від прізвища видатного італійського мислителя, історика і державного діяча Нікколо Макіавеллі (1469-1527) – поняття, що використовується для позначення способу політичної діяльності та поведінки, розрахований на використання будь-яких засобів заради досягнення політичної мети. Цей спосіб характеризується домінуванням політизованості та корпоративного егоїзму, не передбачає опори на морально-етичні норми. Його прихильники вважають за можливе використання обману, віроломства, жорстокості, штукарства. За Макіавеллі, вищим правилом і метою політики є пошук такого шляху дій, який відповідає часу та специфічним обставинам.

МАКСИМАЛІЗМ ПОЛІТИЧНИЙ (лат. maximalis – найбільший) – доведення політичних вимог, засобів політичних дій до крайності, надмірності.

МАНІПУЛЯТОР (від фр. manipulateur) – людина, яка намагається контролювати інших і керувати ними у відповідності зі своїми, прихованими від інших бажаннями, метою.

МАНІПУЛЮВАННЯ ПОЛІТИЧНЕ (фр. manipuler – здійснювати маніпуляції) – система засобів ідеологічного й духовно-психологічного впливу на масову свідомість з метою нав’язування певних ідей, цінностей; цілеспрямований вплив на громадську думку й політичну поведінку задля скерування їх у заданому напрямку.

МЕДІАТОР – третя сторона у конфлікті, що діє як посередник між конфліктантами, покликаний допомогти їм домовитись між собою шляхом покращення комунікації та висування пропозицій і таким чином розв’язати конфлікт.

МЕДІАЦІЯ (від лат. mediatio – посередництво) – вид діяльності, що полягає в оптимізації процесу пошуку вирішення проблеми задля припинення конфлікту за допомогою третьої сторони. Ефективність медіації забезпечують добровільність, рівноправність сторін конфлікту, відсутність у них процедурних переваг, незалежність та нейтральність медіатора, конфіденційність переговорів.

МЕЖІ КОНФЛІКТУ – зовнішні структурно-динамічні межі, що окреслюють зону конфліктної взаємодії. Розрізняють суб’єктні (кількість учасників), просторові (територія, на якій відбувається конфлікт) і часові (тривалість конфлікту) межі конфлікту.

МІНІМІЗОВАНИЙ ВАРІАНТ – варіант, в якому реалізуються мінімальні витрати.

МОТИВ У КОНФЛІКТІ (фр. motif, від лат. moveo – приводжу в рух, штовхаю) – те, що спонукає суб’єктів до вступу в конфлікт, пов’язане із задоволенням потреб учасників конфлікту. Постаючи як сукупність зовнішніх та внутрішніх умов і причин, мотиви викликають конфліктну активність суб’єктів.

М. к. бувають об’єктивні та суб’єктивні, відкриті чи приховані, усвідомлені чи неусвідомлені. Вони конкретизуються в цілях, що переслідують їх учасники.

МОТИВАЦІЯ – процес спонукання себе та інших до певної діяльності, спрямованої на досягнення особистих цілей або ж цілей групи, організації.

НАПРУЖЕНІСТЬ ПСИХОЛОГІЧНА – психічний стан особистості або групи, обумовлений передбаченням несприятливого для суб’єкта розвитку подій, що супроводжується відчуттям загального дискомфорту, тривоги, інколи страху.

НАПРУЖЕНІСТЬ СОЦІАЛЬНА – особливий стан суспільної свідомості й поведінки, специфічна ситуація сприйняття та оцінки дійсності, що створює особливу соціально-психологічну атмосферу, яка супроводжує соціальні конфлікти.

НАСИЛЬСТВО – засіб впливу певної особистості (соціальної групи, держави) за допомогою різноманітних форм примусу на іншу особистість (соціальну групу, державу) в конфлікті з метою придбання чи збереження матеріального, політичного, психологічного або іншого панування чи завоювання тих чи інших позицій; тип дії або поведінки соціальних суб’єктів у конфлікті, при яких їх опонент (особистість, група) піддається фізичному або психологічному тиску чи зазнає прямого фізичного збитку його здоров’ю.

Н. – термін, що означає будь-який здійснений акт примусу, який може спричинити шкоду фізичному, статевому або психологічному здоров’ю людини, а також погрози здійснення таких актів, свавільне обмеження свободи в суспільному або особистому житті. Н. може бути здійснене за допомогою сили або зброї. В залежності від місця його здійснення Н. поділяється на такі типи: 1) фізичне, статеве, психологічне Н., яке має місце в родині; 2) фізичне, статеве, психологічне Н., яке існує в суспільстві в цілому.

У політиці легітимація монополії на засоби насильства в межах території (включаючи захист держави) – характерна риса держави. Крайньою формою Н. є війна, терористичні акції.

НАСЛІДКИ КОНФЛІКТУ – це ті зміни, які відбулися в групі або в суспільстві в результаті конфліктної боротьби. Вони можуть бути позитивні та негативні, функціональні й дисфункціональні, сумісні (взаємна вигода або обидві сторони у програші) й поділені (виграш/програш, компроміс), що залежить не лише від правомірності домагань, а й від перипетій боротьби.

НЕГАТИВІЗМ (лат. negativus – негативний) – немотивована поведінка людини, що має вияв у діях, навмисно протилежних вимогам і очікуванням інших індивідів чи соціальних груп. Н. характерний установкою людини на незгоду, заперечення форм спілкування, протест і відмову від спілкування з тією чи іншою особистістю чи групою.

НЕОФІЦІЙНЕ ПОСЕРЕДНИЦТВО – посередництво, в якому в ролі посередника виступають неурядові організації, академічні кола, приватні особи.

НЕПОРОЗУМІННЯ – це помилкові висновки щодо ситуації, відсутність взаєморозуміння.

НЕСУМІСНІСТЬ ПСИХОЛОГІЧНА – взаємне несприйняття партнерів у спілкуванні та спільній діяльності і як результат цього – непорозуміння, незадоволеність один одним. Н. п. часто приводить до конфліктів.

НОНКОНФОРМІЗМ використовують у двох значеннях – позитивному і негативному. У першому значенні Н. розуміють як прояв незалежної поведінки, що визначається власними поглядами особистості, і така особистість відхиляє не всі впливи з боку групи, а лише ті, які не співвідносяться з її поглядами. У другому значенні Н. – неприйняття пануючих у суспільстві поглядів, традицій; прагнення заперечувати точку зору “більшості”, чинити завжди протилежно їй.

НОНКОНФОРМНА ПОВЕДІНКА – поняття, яке використовують у двох значеннях. У першому значенні Н. п. розуміють як незалежну поведінку, що визначається власними поглядами особистості, і така особистість відхиляє не всі впливи з боку групи, а лише ті, які не співвідносяться з її поглядами. У другому значенні Н. п. – це поведінка індивіда, який виявляє свою повну незгоду з нормами, цінностями або точкою зору групи.

Отже, Н. п. може мати як позитивний, так і негативний прояви. Якщо індивід протиставляє себе “більшості”, яка об’єктивно є неправою, демонструючи акт непокори, його поведінка має позитивний характер, оскільки є проявом сміливості, мужності. Коли індивід прагне будь-що заперечувати думку групи, нехтувати її нормами, цінностями, виявляючи свій егоїзм, індивідуалізм, неповагу до інших – його поведінка матиме негативний характер.

НОНКОНФОРМНІСТЬ – особливість чи властивість індивіда, яка виявляється у його схильності нехтувати груповими нормами та цінностями, заперечувати точку зору “більшості”, тобто протиставляти себе іншим. Н. може виявлятись в окремих випадках як бунтарство, а частіше – як нігілізм, свавілля.

ОБ’ЄКТ КОНФЛІКТУ – конкретна матеріальна (ресурс), соціальна (влада) чи духовна (ідея, принцип, норма та ін.) цінність, до оволодіння або користування якою прагнуть обидві сторони конфлікту.

ОБ’ЄКТИВНІ ПРИЧИНИ конфлікту – це причини, пов’язані з особливостями соціальних явищ і процесів, що відбуваються в суспільстві. Часто вони мають форму соціальних суперечностей.

Об’єктивні причини призводять, як правило, до конструктивних конфліктів, що виникають у діловій сфері.

ОБМЕЖЕНИЙ КОНФЛІКТ – політичнийконфлікт, що передбачає часткові зміни в політиці владних структур та їх діях. Він відображає ступінь радикалізації передбачених соціально-політичних змін. У ньому беруть участь лише деякі інститути і групи, частки еліти, суперницькі партії, зацікавлені у вирішенні (чи не вирішенні) конкретних проблем. До обмежених локальних політичних конфліктів можна віднести зіткнення між окремими гілками влади, між окремими суб’єктами (політичними партіями, об’єднаннями).

ОПОЗИЦІЯ ПОЛІТИЧНА (лат. opposition – протистояння) – спосіб протиставлення одних політичних поглядів, дій іншим політичним поглядам і діям. Опозиція в політиці може здійснюватися на різних рівнях політичного владування, в різних видах державної й партійної влади, а також всередині кожної з них.

Розрізняють парламентську опозицію, якою є організація, створена, як правило, за партійними критеріями, фракція, що усіма можливими легітимними засобами проводить антиурядову діяльність з метою усунення уряду й свого приходу до влади.

О. п. може бути реальною й нереальною, поміркованою й радикальною, утопічною й реалістичною, демократичною й антидемократичною тощо. За будь-яких умов наявність опозиції є свідченням того, що в суспільстві й державі є інші, не лише офіційні, точки зору, позиції, програми діяльності, які слід враховувати та, якщо вони конструктивні, брати їх на озброєння та до виконання. О. п. дає можливість правлячій партії, державним структурам бачити свої недоліки, відчувати “подих” конкурентів.

ОПОНЕНТ (лат. opponens – той, що заперечує) – 1) супротивник у диспуті, дискусії, учасник спору, конфлікту; 2) особа, яка заперечує чи спростовує думки доповідача або оцінює право дисертанта при захисті дисертації на здобуття вченого ступеня.

ОФІЦІЙНЕ ПОСЕРЕДНИЦТВО – посередництво, в якому в ролі посередника виступають держави або міжурядові організації.

“ПАКЕТУВАННЯ” – тактичний прийом на переговорах, коли всі вимоги, як привабливі, так і непривабливі для партнера, зосереджуються в одному пакеті.

ПАБЛІК РИЛЕЙШНЗ (PR) (англ. public relations – відносини з громадськістю) – особливий вид діяльності, спрямований на формування громадської думки з широкого спектра питань (політична акція, виборча кампанія, бізнес, виробництво, благодійність, реклама і т. ін.). Царина дій різних урядових та інших організацій задля досягнення взаєморозуміння між ними та громадськістю. П. р. – це встановлення двостороннього спілкування з метою виявлення спільних уявлень чи спільних інтересів та досягнення взаєморозуміння, заснованого на певних принципах. Останнім часом методи та прийоми П.р. широко використовуються з рекламною метою задля створення й поширення позитивного іміджу політиків чи політичних партій (особливо напередодні виборів).

Чорний П. р. – поширення неправдивої, компрометуючої інформації, брехні в засобах масової інформації.

ПАРИТЕТ (лат. paritas – рівність) – однакове становище сторін, рівність можливостей і потенціалу політичних сил, що протистоять одна одній.

ПАРТНЕРСТВО – спільна участь у вирішенні спірних питань на основі узгод-женості інтересів.

ПЕРЕГОВОРИ – пошук згоди шляхом безпосереднього обговорення між учасниками конфлікту. Це засіб розв’язання конфлікту, при якому кожна із сторін висуває власний набір вимог, але схильна до поступок. Як правило, передбачається рівноправність сторін, виключаються спроби силового вирішення конфлік-ту. Переговори проводяться на основі певних і схвалених їх учасниками правил і припускають, що сторони мають враховувати не лише власні, а й загальні інтереси. Одним із основних елементів переговорів є одержання й обмін інформацією з метою досягнення згоди.

Переговори можливі як під час протистояння, так і співробітництва сторін. На думку Р. Фішера та У. Юрі, основними стратегіями, що застосовуються в переговорах, є традиційна стратегія позиційної боротьби і стратегія колаборативних переговорів. Отже, переговори можуть мати вияв як позиційні і як колаборативні переговори (див.).

ПЕРЕДКОНФЛІКТНА СИТУАЦІЯ – ситуація, що передує конфліктові, на цій стадії формуються передумови для конфлікту, іноді в ній можна виявити основні елементи конфлікту, проте зовнішні дії сторін відсутні.

В П. с. кожен із суб’єктів може більшою чи меншою мірою усвідомлювати власні інтереси та можливі перешкоди від іншої сторони щодо задоволення цих інтересів. Іноді на передконфліктній стадії виникає велика напруженість у стосунках, яка тривалий час не виявляється у відвертому конфліктному зіткненні. Сторони маневрують, шукають вигідної позиції, вичікують, утримуючись від нападу. Конфлікт перебуває ніби в ембріональному стані, доки не відбудеться інцидент (див.).

ПІСЛЯКОНФЛІКТНА (ПОСТКОНФЛІКТНА) СИТУАЦІЯ – ситуація, що виникає після розв’язання конфлікту, яка може бути ситуацією виснаження сил, кризовою ситуацією, або ситуацію корисних інновацій, або новою передконфліктною ситуацією.

П. к. може бути як конструктивною, так і деструктивною, та найчастіше вона містить у собі елементи обох характеристик одночасно.

ПЛЮРАЛІЗМ (лат. pluralis – множинний) – ідеологія, заснована на демократичному принципі, що означає визнання множинності існуючих у суспільстві інтересів, уподобань, думок, позицій і, відповідно, політичних сил та інституцій, партій, що їх виражають та відстоюють. Ступінь розвитку політичного П. залежить від рівня розвитку суспільства, його матеріальної та духовної сфер. П. неможливий в тоталітарному суспільстві, де діє влада, яка не визнає політичної опозиції. П. – це визнання права й повага до свободи висловлювання різних думок, протилежних позицій в засобах масової інформації, на зборах тощо. Сповідування принципу П. передбачає визнання й інших принципів демократії – толерантності, компромісу (див.). Термін започаткований французьким філософом Вольтером у 1712 р.

ПОВНОВАЖЕННЯ – влада, що надається організацією посадовій особі і втілюється у праві приймати рішення, віддавати накази й розпорядження, вживати певних заходів у використанні ресурсів для досягнення цілей організації. П. делегуються посаді, а не індивіду, що обіймає посаду на даний момент.

ПОЗИЦІЙНІ ПЕРЕГОВОРИ – стратегія переговорів, в яких відбувається боротьба за максимальне задоволення висунутих стороною вимог.

ПОЛІТИЗАЦІЯ – посилення впливу політики на сфери суспільного життя й у зв’язку з цим зростання ролі держави в суспільстві; залучення пересічних громадян у політичний процес.

ПОЛІТИКАН – безпринципний політичний діяч, егоїстичний ділок від політики, який прокладає собі шлях до успіху за допомогою демагогії, інтриг та всіляких махінацій.

ПОЛІТИКАНСТВО – безпринципність, інтриганство в політиці, притаманні окремим політичним діячам.

ПОЛІТИЧНА БОРОТЬБА – одна з форм взаємодії різних політичних сил між собою з метою задоволення певних політичних інтересів. П. б. містить в собі: змагання, протистояння, конфлікт.

В основі П. б. – інтереси соціальних спільнот як суб’єктів політичних відносин. Об’єктом П. б. є влада, оскільки саме через неї забезпечується задоволення інтересів людей. П. б. може набувати різних форм: парламентська діяльність, змагання політичних партій на виборах, революція тощо.

ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ – вид діяльності, спрямованої на зміни чи збереження існуючих політичних відносин, в результаті якої ці відносини стають якісно новими або консервуються старі. В структурі П. д. розрізняють суб’єкт (діюча особа чи соціальна група), об’єкт (предмет, на який спрямована активність суб’єкта і в якому, в результаті, відбуваються зміни) та саму дію. Окрім того, йдеться про мету, засоби й результати.

У П. д. розрізняють два її основні спрямування: вироблення політики та її впровадження в життя, здійснення.

ПОЛІТИЧНА КОНФЛІКТОЛОГІЯ – галузь наукового знання, що вивчає загальні закономірності виникнення, розвитку й розв’язання політичних конфліктів, а також їх наслідки.

ПОЛІТИЧНА КОРЕКТНІСТЬ (англ. political correct) – вимога запобігати дискримінації будь-яких груп населення (національних, расових, релігійних; жінок; сексуальних меншин, інвалідів; людей літнього віку тощо), толерантно ставитися до них, до інакомислення, дотримуватися комунікативної пристойності. Це своєрідний громадянський кодекс політичної (соціальної, культурної) поведінки й комунікації, що склався в середовищі інтелігентської субкультури Заходу на початку 1980-х рр. На думку вчених, ідея й практика П. к. здатна суттєво сприяти демаргіналізації сучасного багатоскладового суспільства.

ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА – система відносно стійких настанов, політичних переконань, уявлень, цінностей, норм, моделей політичної поведінки, які історично склалися й виявляються в діяльності всіх суб’єктів політичного життя суспільства на основі спадковості. П. к. має таку структуру: культура політичної свідомості, культура політичної поведінки, культура функціонування політичних інститутів.

Можна говорити про П. к. суспільства, певних політичних сил, партій, угруповань, окремих особистостей.

ПОЛІТИЧНІ НОРМИ ( лат. norma – правило, взірець) – правила політичної поведінки, очікування й стандарти, заборони й регулятиви, що регламентують політичну діяльність громадян і соціальних груп у відповідності до цінностей певної політичної культури, що зміцнює єдність та стабільність політичної системи суспільства. П. н. – це своєрідні “правила гри” в політиці. П. н. можуть бути раціонально сформульовані, проте, зазвичай, ґрунтуються на неписаних правилах, традиціях, звичаях, табу, характерних для даної культури.

ПОЛІТИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ (з гр. τεχυη – мистецтво, майстерність) – сукупність методів і систем послідовних дій, скерованих на досягнення необхідного політичного результату.

ПОЛІТИЧНИЙ КОНФЛІКТ – зіткнення, протиборство політичних суб’єктів, обумовлене протилежністю їхніх політичних інтересів, цінностей, цілей і поглядів. Політичний конфлікт є одним із різновидів соціального конфлікту, специфіка якого зумовлюється особливостями розвитку політичної дійсності. Політичний конфлікт – це завжди організований, інституційний конфлікт.

Відмінність політичного конфлікту від інших соціальних конфліктів полягає в тому, що діючі в ньому суб’єкти (особи, групи, еліти, держави) протистоять чи протидіють один одному з головного базового приводу – влади, її поділу, перерозподілу чи оволодіння нею. В основі П.к. є змагання учасників політичного процесу за вплив у системі політичних відносин, за доступ до прийняття політичних рішень, розпорядження ресурсами.

ПОМИЛКОВИЙ КОНФЛІКТ (ХИБНИЙ) – конфлікт, який не має об’єктивних, реальних причин для конфліктування, а виник випадково, в силу збігу певних обставин або у зв’язку з помилками сприймання та взаєморозуміння.

ПОПЕРЕДЖЕННЯ КОНФЛІКТУ – організація взаємодії та співіснування людей, що виключає або зводить до мінімуму можливість виникнення конфліктів між ними; діяльність суб’єктів взаємодії (або одного з них), а також третіх осіб (посередників) з усунення об’єктивних і суб’єктивних причин конфлікту, що назріває.

ПОПУЛІЗМ (лат. populus – народ) – прийняття рішень та виступи, що ґрунтуються не на глибокому осмисленні соціально-економічної та політичної ситуації, а сповнені демагогічними гаслами та необґрунтованими обіцянками і зорієнтовані на задоволення миттєвих запитів населення.

В арсеналі популістських прийомів не останнє місце займають загравання з низами у формі тверджень про безпомилковість почуттів народу у виборі своїх вождів і правильного розвитку суспільства. Політики популістського типу заради досягнення мети не виключають такі сильнодіючі засоби, як обман, наклеп, підтасування тощо.

ПОСЕРЕДНИЦТВО – допомога третьої сторони, яка займає нейтральне положення до учасників конфлікту, з метою врегулювання конфлікту шляхом переговорів. Передбачає регламентовану процедуру, яка закінчується, як правило, підписанням угоди. Поліпшує комунікацію і підготовляє умови для висування пропозицій.

ПРЕВЕНТИВНА ПСИХОЛОГІЯ КОНФЛІКТУ – це створення психологічних (об’єктивних і суб’єктивних) умов, що протидіють виникненню конфліктних ситуацій та інцидентів, сприяють підвищенню культури, конструктивному стилю спілкування і вирішенню життєво важливих проблем.

ПРЕВЕНТИВНИЙ (лат. praeventivus, фр. preventif) – запобіжний, уперджувальний, випереджаючий дії протилежної сторони. У конфлікті – випереджаючі дії однієї зі сторін.

ПРЕВЕНЦІЯ (ПРОФІЛАКТИКА, ПОПЕРЕДЖЕННЯ) КОНФЛІКТІВ (лат. praeventio – попередження) – такі види соціальної практики (діяльності), які, по-перше, мають цільовий характер (мета – відвернення конфлікту), а по-друге, здійснюють безпосередній або ж опосередкований вплив на чинники, що визначають перебіг конфлікту.

ПРЕДМЕТ КОНФЛІКТУ – об’єктивно існуюча або уявна суперечність, що є основою розбрату між сторонами, або обставини (економічні, територіальні, політичні, релігійні, мовні та ін.), через які виник конфлікт.

ПРЕДМЕТ ПОЛІТИЧНОЇ КОНФЛІКТОЛОГІЇ –природа виникнення і розвитку політичного конфлікту та шляхи його розв’язання, особливості поведінки учасників під час конфлікту та наслідки його для суспільства.

ПРЕСИНГ (англ. pressing, від press – тиснути) – тактичний прийом на переговорах, пов’язаний із застосуванням загроз та інших видів тиску.

ПРИМИРНІ ПРОЦЕДУРИ – процес розгляду конфлікту з метою його розв’язання примирною комісією або сторонами за участю посередника.

ПРИСТОСУВАННЯ В КОНФЛІКТІ як стиль (стратегія) поведінки особи в конфлікті, що характеризується поступливістю суб’єкта конфлікту щодо іншої сторони з метою згладжування ситуації та бажання збереження або поліпшення стосунків. “Поступливий” фактично жертвує своїми інтересами заради інтересів іншого.

ПРИЧИНИ КОНФЛІКТУ – сукупність низки обставин, умов (об’єктивних і суб’єктивних), наявність або дія яких стимулюють конфліктну активність суб’єктів і призводить до конфлікту. Вони є об’єктивними чи суб’єктивними, відкритими чи прихованими, усвідомленими чи неусвідомленими.

ПРІОРИТЕТ (лат. prior, нім. Priorität – перший, найважливіший) – те, що має переважаюче, першорядне, найголовніше значення.

ПРІОРИТЕТНІ ВІДНОСИНИ – відносини, що мають першорядне, головне значення.

ПРОБЛЕМА – усвідомлення невідповідності між тим, що є, і тим, що має бути. Вона виявляється в результаті зіставлення об’єктивного стану речей з «нормою».

ПРОВОКАЦІЯ КОНФЛІКТУ (лат. provocatio – виклик) – 1) навмисні дії проти окремих осіб, організацій, держав з метою підбурити їх на згубні для них вчинки або рішення; 2) створення, конструювання й реалізація причини для конфлікту. П. к. часто створюється стороною, яка прагне розв’язати конфлікт і через нього реалізувати свої інтереси.

ПРОГНОЗУВАННЯ КОНФЛІКТУ – обґрунтоване припущення можливості виникнення або розвитку конфлікту в майбутньому.

РАДИКАЛЬНИЙ КОНФЛІКТ – це конфлікт, що призводить до радикальних соціально-політичних змін у суспільстві. Він має своїм джерелом суперечності між корінними політичними інтересами, потребами й цінностями значних соціальних верств. Радикальні конфлікти поділяють суспільство на дві ворогуючі протилежні сили.

РЕЗУЛЬТАТ КОНФЛІКТУ – результат з погляду стану сторін та їх ставлення до об’єкта конфлікту з усуненням однієї або обох сторін; припинення конфлікту зі збереженням можливості його виникнення; перемоги однієї із сторін; відмови однієї або обох сторін від посягань на об’єкт конфлікту та ін.

РЕФЛЕКСІЯ КОНФЛІКТУ (лат. reflexio – звернення назад, відображення) – важливий елемент суб’єктивної сторони конфлікту, яка передбачає відображення в свідомості суб’єкта конфлікту (власного й чужого) уявлення про подальші дії, бажання, наміри інших учасників конфлікту, самопізнання й аналіз своїх внутрішніх психічних актів і станів.

РИГІДНІСТЬ (лат. rigidus – твердий, заціпенілий) – властивість особистості, що протилежна пластичності; труднощі або неможливість пристосуватися, перебудуватися до обставин (інертність, в’ялість).

РІВЕНЬ ДОМАГАНЬ – вибір суб’єктом мети чергової дії, що формується в результаті переживання успіху або неуспіху, ряду минулих дій; бажаний рівень самооцінки особистості.

РОЗВ’ЯЗАННЯ КОНФЛІКТУ – одна з форм завершення конфлікту, яка передбачає сукупність позитивних дій, рішень з боку самих учасників конфлікту, припускає наявність взаємоприйнятного вирішення проблеми, що має особисту значущість для учасників конфлікту, припиняє протиборство учасників мирними або силовими засобами й призводить до налагодження їх відносин.

Р. к. використовується у 2-х значеннях: 1) закінчення конфліктної взаємодії між сторонами конфлікту; 2) подолання основної суперечності між сторонами, що було джерелом (предметом) конфлікту, усунення його й на рівні внутрішніх установок.

САМОАКТУАЛІЗАЦІЯ – прагнення особистості до якнайбільш повного виявлення й розвитку своїх можливостей.

САМООЦІНКА в конфлікті– оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей та особливостей, свого місця серед інших у конфліктній ситуації.

СПІВРОБІТНИЦТВО В КОНФЛІКТІ – стиль (стратегія) поведінки опонента в ситуації конфлікту, орієнтований на спільний пошук оптимального рішення, яке здатне задовольнити інтереси обох сторін.

СПОНТАННИЙ (лат. Spontaneous – довільний) – мимовільний, той, що виникає без впливу зовнішньої дії.

СТАТУС-КВО (лат. status quo ante bellum – стан, що існував до війни) – відновлення стану справ, що існував раніше. У міжнародному праві термін, що застосовується для визначення певного правового чи фактичного становища на визначений конкретний момент.

СТЕРЕОТИП СОЦІАЛЬНИЙ ( від гр. στερεός – твердий, міцний + τύποζ– відбиток) – відносно стійкий і спрощений образ соціального об’єкта, що складається в умовах дефіциту інформації як результат узагальнення особистого досвіду індивіда й нерідко упереджених уявлень, прийнятих в суспільстві.

СТЕРЕОТИПІЗАЦІЯ – механізм сприймання іншої людини, інтерпретація її поведінки шляхом співвідношення до вже відомих явищ, що відповідають певним соціальним стереотипам. Соціальний стереотип розуміють як відносно стійкий і спрощений образ соціального об’єкта (форми поведінки), що склався як результат спілкування, власного досвіду індивіда, який поводить себе певним чином у конкретній ситуації (певний штамп поведінки). Стереотипізація відбувається як результат спілкування в умовах дефіциту інформації про об’єкт сприймання або власного досвіду.

С. може привести до 2-х небажаних наслідків: спрощення процесу пізнан-ня іншої людини; упередженого її сприймання.

СТИЛЬ ПОВЕДІНКИ У КОНФЛІКТІ (лат. stylus, гр. stylos – паличка для письма). Стиль поведінки – це спосіб здійснення чогось, що відрізняється сукупністю своєрідних прийомів. Стиль поведінки у конфлікті розуміють як сукупність особливостей поведінки суб’єкта конфлікту відповідно до його спрямованості, що визначає певну стратегію його поведінки.

У 1972 р. американські дослідники К. Томас і Р. Кілмен, спираючись на попередні дослідження Р. Блейка та Дж. Моутон, розробили тест оцінки стилю поведінки особи в конфліктній ситуації, виділивши п’ять основних варіантів поведінки під час конфлікту. В конфліктології їх називають стилями поведінки або стратегіями. Ця класифікація ґрунтується на аналізі дій особи за двома критеріями: наполегливості, з якою вона прагне до реалізації своїх інтересів, і ступеня її готовності врахувати інтереси іншої сторони, діючи спільно з нею чи індивідуально. Це такі стилі, як: суперництво, співробітництво, компроміс, пристосування, ухиляння (див.). Модель Томаса-Кілмена дозволяє проаналізувати конфліктну ситуацію та свідомо виробити оптимальну стратегію поведінки для конкретної людини, виходячи з її особистісних якостей і враховуючи особливості конфліктної ситуації, що склалася.

СТРАТЕГІЯ ПОВЕДІНКИ В КОНФЛІКТІ – загальна орієнтація й лінія поведінки особистості або групи в конфлікті, яка сприяє досягненню їх цілей і водночас перешкоджає досягненню цілей своїх супротивників. Вона також передбачає дії, пов’язані зі спілкуванням сторін і виконанням інформаційної ролі.

Поиск по сайту: