Поняття конфлікту в рамках психологічної науки

Існує безліч тлумачень та визначень конфлікту. Класики теоретичної конфліктології не давали чіткого визначення поняттю конфлікту. Лише по їх загальних висловах можна зрозуміти деякі підходи до того, що ж таке конфлікт. Перші дослідження конфліктів здійснено у соціології та психології. Водночас, саме у психології накопичено найбільш значний експериментальний матеріал з конфліктології. (дуткевич 9)

Психологічне вивчення конфлікту здійснювалось майже у всіх напрямках психології ХХ ст.. – психоаналізі, біхевіоризмі, гештальтизмі, когнітивізмі тощо.

Наприклад, згідно з біхевіористичною (поведінковою) психологічною концепцією, конфлікт розуміється як усвідомлене протиборство індивідів або груп з суперечливими інтересами з метою здійснення власного інтересу за рахунок інтересів інших. Один із засновників Чиказької школи соціальної психології Р. Парк включив конфлікт у число чотирьох основних видів соціальної взаємодії разом зі змаганням, пристосуванням і асиміляцією (від лат. «видозмінювати»). З його точки зору, змагання є соціальною формою боротьби за існування, яка будучи усвідомленою, перетворюється на конфлікт, що завдяки асиміляції призводить до зміцнення взаємних контактів, до співпраці і сприяє кращому пристосуванню.(дуткевич 10)

Слово «конфлікт» багатозначне, походить від лат. Conflictus – зіткнення. Має наступні основні значення (за Н. В. Грішиною):

ü Стан відкритої боротьби, війна, битва;

ü Дисгармонія у відносинах людей, зіткнення протилежностей;

ü Психічна боротьба між взаємовиключними можливостями;

ü Протиборство героїв у творах художньої літератури, кіно;

ü Емоційна напруга внаслідок непримиренності внутрішніх настанов з вимогами ситуації.(дуткевич 7)

Більшість дослідників погоджується, що основою конфлікту є суперечливість, але вона призводить до конфлікту лише за певних психологічних умов, а саме: суперечність повинна усвідомлюватися і сприйматися людиною як значуща. У такій ситуації людина переживає неприємні емоції (напруги, тривоги, невпевненості, роздратування), які мотивують її до пошуку, виходу з цього стану.

Наприклад, підлеглий вважає, що керівник до нього несправедливий і переживає цю ситуацію. Конфлікт станеться у тому разі, якщо підлеглий спробує змінити обставини, висловить своє незадоволення низькими оцінками його роботи. Таким чином щодо психологічного конфлікту, то точніше його розкриває наступне визначення.

Конфлікт – це суперечність, яку людина сприймає як значущу життєву проблему, що вимагає свого розв'язання і викликає активність щодо її подолання.(дуткевич 13)

Конфлікт як одне зі значимих явищ психічного життя людини безпосередньо пов'язаний з проблемою психологічного благополуччя – фундаментальною проблемою всієї психологічної науки, яка по – різному вирішується її окремими дисциплінами. Наприклад, соціальна психологія, будучи наукою про закономірності спілкування людей в тій чи іншій формі вирішує фундаментальні питання про відносини індивіда і суспільства, про місце людини в світі, про пошук злагоди й гармонії. Починаючи з перших робіт, в яких людина наділяється або соціальними інстинктами, що забезпечують прагнення до співробітництва і солідарності з іншими людьми, або, навпаки, асоціальними, пов'язаними з потребою у владі й з егоїстичними нахилами, психологи займаються пошуком основ злагоди й ворожнечі, співробітництва і боротьби між людьми. Історія розвитку психологічних уявлень про конфлікти фактично збігається з історією самої психології, в ході якої одне одного змінювали різні, протилежні уявлення про природу людини, про її взаємовідносини з навколишнім світом.(русинка 26)

Психологія зосереджується переважно на дослідженні внутрішньоособистісних та міжособистісних протиріч, хоча одночасно вона бере участь у вивченні психологічних аспектів між групових зіткнень.

Психолог бачить у конфліктній взаємодії зіткнення протилежно спрямованих мотивів, поглядів, інтересів, цінностей, установок, які не можуть бути задоволені одночасно. Почуття дискомфорту і тривоги, які переживає людина в конфліктних ситуаціях, можуть бути настільки сильними, що перетворюються в джерело неврозу або стресу.

Досліджуючи причини різноманітних психічних розладів, австрійський психолог Зігмунд Фрейд дійшов висновку, що їх основним джерелом є одвічно властивий людській психіці конфлікт між свідомим і несвідомим; психіку людини він охарактеризував як поле бою між непримиренними силами інстинкту (підсвідомі потяги, бажання), розуму і свідомості (правові й моральні норми). За Фрейдом, людина перебуває в стані постійного внутрішнього і зовнішнього конфлікту з оточенням і світом в цілому. Керуючись принципом задоволення, людина в силу зовнішніх обмежень – моральних і соціальних норм вимушена відмовлятися від задоволення, людина в силу зовнішніх обмежень – моральних і соціальних норм вимушена відмовлятися від задоволення (принаймні негайного) своїх бажань. Це призводить до виникнення психічного конфлікту, який може знаходити нормальне вирішення: існують способи знайти задоволення морально прийнятими шляхами, треба тільки навчитися знаходити їх.

Принципово відмінною від позиції Фрейда стосовно конфліктів є концепція Еріка Еріксона. Песимістично забарвленому психоаналітичному уявленню про людину, яку роздирають протиріччя і конфлікти, Еріксон протиставляє ідею, що кожна особиста і соціальна криза – це свого роду виклик, який приводить індивідуума до особистісного зростання і подолання життєвих перепон; а знання того, як людина справляється із значними життєвими проблемами, складає єдиний ключ до розуміння її життя.(русинка 28)

Еріксон виділяє в загальному життєвому циклі вісім психосоціальних стадій розвитку. Кожна з цих стадій розвитку супроводжується кризою, яку Еріксон розглядає як поворотний момент, що виникає внаслідок досягнення певного рівня психологічної зрілості і висунутих перед індивідом соціальних вимог. Це означає, що на кожному віковому етапі виникає своя специфічна проблема, що потребує свого вирішення. Вияснення шляхів подолання кризи є запорукою подальшого розвитку здорової особистості і необхідним фактором ефективного проживання подальших стадій. Конфлікти, на думку Еріксона, означають не катастрофу, а поворотний пункт і тим самим джерело як сили, так і недостатньої адаптації. Питання полягає не в уникненні конфліктів, а в адекватному, конструктивному їх вирішенні; вони повинні нести позитивний заряд і стати важливим моментом розвитку.

Опозицією щодо розуміння конфліктів як явища інтрапсихічного (внутріпсихічного) походження став перенос акценту на зовнішні чинники їх виникнення. Безпосереднє вивчення конфліктів як реакції на ті чи інші особливості зовнішньої ситуації пов'язане з експериментальними роботами Марка Дойча у вивченні міжособистісних конфліктів. Дослідження Дойча було присвячене впливу кооперації і конкуренції на групові процеси. Результатом його численних досліджень стала теорія кооперації і конкуренції.(русинка 29)

З початком становлення когнітивіських (від лат. cognition – пізнаю) підходів у психології став проявлятися все більший інтерес до ролі когнітивних (пізнавальних) процесів у регуляції взаємодії людей до тих суб'єктивних образів навколишньої дійсності, які складаються в індивіда та організовуються в зв'язані і по можливості несуперечливі інтерпретації (тлумачення) світу. Когнітивісти відстоюють думку, що поведінку людини визначає не ситуація, яка може бути описана «об'єктивно» або за узгодженою позицією декількох спостерігачів, а ситуація, яка дана суб'єкту в його переживанні, яка існує для нього. Полемізуючи з Дойчем, Уільям Клар і його співавтори підкреслюють, що конфлікт не виникає від несумісних дій, оскільки останні зовсім не обов'язково повинні сприйматися як конфлікт. Конфлікт – це не просто властивість ситуації, а скоріше висновки, які роблять на основі цієї ситуації. Автори інтерпретують конфлікт як специфічний зміст знань або як специфічну когнітивну схему. Під когнітивною схемою треба розуміти організовану структуру знань про певний об'єкт, концепцію або послідовність подій (те, що мається на увазі), які витікають із одного центрального переконання. В даному випадку центральним переконанням є несумісність цілей різних сторін. Якщо ця несумісність визначається індивідом або групою, конфліктна схема активізується і ситуація буде розглядатися як випадок конфлікту.

Колись сформована схема, на думку авторів, починає в значній мірі керувати кодуванням, організацією і пошуком інформації. Якщо ситуація визначається як конфліктна, для її характеристики будуть вибиратися ознаки, які підтримують цю схему.

Оскільки конфлікт пов'язаний з певною інтерпретацією ситуації, неминуча поява відмінностей між індивідами й групами в тому, як вони оцінюють ті чи інші особливості ситуацій. Зміст уявлень про те, що вважати конфліктом, може бути різним. Окрім того, можуть спостерігатися відмінності, пов'язані із загальним багатством когнітивного репертуару і схильністю до використання тих чи інших схем.(русинка 31)

Поиск по сайту: