Діалектика та метафізика

3. Термин “Метафизика. ” возник в 1 в. до н. э. как обозначение части философского наследия Аристотеля и буквально означает “то, что следует после физики”. Сам Аристотель называет этот, по его убеждению, важнейший раздел своего философского учения “первой философией”, исследующей якобы высшие, недоступные органам чувств, лишь умозрительно постигаемые начала всего существующего, обязательные для всех наук. В этом смысле термин “М.” употреблялся в последующей философии. В средневековой философии М. служила теология как ее философское обоснование. Приблизительно с 16 в. наряду с термином “М.” применялся в равном значении термин “онтология”. У Декарта, Лейбница, Спинозы и др. философов 17 в. М. выступала еще в тесной связи с естественнонаучным и гуманитарным знанием. Эта связь была утрачена в 18 в., в особенности у таких философов, как Хр. Вольф. Именно в этом смысле термин “М.” широко употребляется в современной буржуазной философии.

В новое время возникает понимание М. как антидиалектического способа мышления, как результат односторонности в познании, рассматривающего вещи и явления неизменными и независимыми друг от друга, отрицающего внутренние противоречия как источник развития в природе и обществе.

Диалектика (греч. dialektike) – наука о наиболее общих законах развития природы, общества и мышления. античная философия с большой силой подчеркнула изменчивость всего существующего, поняла действительность как процесс, осветила роль, какую в этом процессе играет переход всякого свойства в противоположное. Основним законом, ядром діалектики, який виражає собою джерело усякого руху як саморуху, усякого розвитку як саморозвитку, є закон єдності і боротьби протилежностей. Можна навести приклад дії цього закону: плюс і мінус, сили тяжіння і відштовхування, асоціація і дисоціація, асиміляція і дисиміляція, чоловіче й жіноче, продуктивні сили й виробничі відносини – все це – протилежності, які знаходяться між собою в стані єдності і боротьби, тобто, протиріччя, тільки завдяки яким і існує постійно рух – як не тільки й не стільки зміна просторово-часових координат, а як будь-яка зміна, що відбувається. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін, в свою чергу, виражає собою механізм усякого руху як саморуху, усякого розвитку як саморозвитку. Зміст його полягає в тому, що кількісні зміни, що поступово накопичуються в предметі, явищі, процесі, досягнувши певного – критичного стану, викликають, породжують, спричиняють «сплеск», «вибух», «перерив поступовості», «стрибок», який призводить до певних – якісних зрушень, трансформацій, перетворень в самому предметі, явищі, процесі. Тобто, будь-який процес розвитку, взятий у достатньо тривалому часовому інтервалі, складається з двох протилежних фаз: еволюційної і революційної (див., відповідно, нижче: словник).

Поиск по сайту: