Проблема пізнання у філософії

Пізнання здійснюється в процесі практичної діяльності людей, тобто знання не народжуються в свідомості людей самі собою.Реальні справи людей формують практику. Практика – це суспільно-історична діяльність людей, спрямована на змінення природи, суспільства та самих себе з метою задоволення своїх потреб. У складному процесі пізнання практика відіграє надзвичайно важливу роль: по-перше, вона є основою пізнання; по-друге –рушійною силою його; по-третє – кінцевою метою пізнання; по-четверте – критерієм істини. Основним критерієм істини є практика. Але и розуміння не збігається в різних філософських напрямках. Так, для неопозитивізму практика – це чуттєвий досвід, для екзистенціалізму – чуттєві пізнання, відірвані від об'єктивної реальності. Матеріалізм розуміє практику як ціленаправлену, чуттєво-предметну діяльність суспільства, спрямовану на перетворення об'єктивної дійсності.На практиці людина може довести істинність своїх знань. Але вона не створює цю істинність, а лише дає змогу її встановити. Якщо висновки, отримані на основі наших знань, підтверджуються практикою, а діяльність виявляється успішною, то ці знання істинні. Слід підкреслити, що практика як критерій істини має діалектичний характер: вона і абсолютна, і відносна. Абсолютність ЇЇ полягає в тому, що вона остаточно перевіряє істинність теорії. Відносність полягає в тому, що практика доводить правильність теорії тільки за певних умов, з певним ступенем точності, тобто правильність цієї теорії як відносної істини.

Процес пізнання, обумовлюючись практикою і підкоряючись в кінцевому результаті її законам і цілям, характеризується також і відносною самостійністю. Це пояснюється:

– наявністю внутрішніх законів та внутрішньої логіки розвитку пізнання;

– існуванням спадкоємності на різних етапах розвитку пізнання;

– наявністю ланок між практикою та пізнанням, що опосередковують їх взаємозв'язок. Останній має складний діалектичний характер. Людське пізнання оперує всією сукупністю знань, успадкованих від попередніх поколінь. Пізнання, в свою чергу, виконує ряд функцій:

– інформативно-відображальна, що передбачає розробку, виробництво понять, гіпотез, теорій, методів, які забезпечують цілеспрямований характер практики і виступають засобами її успішної реалізації;

– проектно-конструктивна, що означає розробку ідеальних планів, таких нових типів людської діяльності, які не можуть виникнути без науки, поза нею;

– регулятивна, яка полягає у науковому управлінні практикою.

Практика є також рушійною силою пізнання, тому що саме вона постійно ставить перед пізнанням певні проблеми і завдання, вимагаючи їх вирішення. Саме потреби практики визначають напрямок наукових досліджень, характер розвитку пізнання, його спрямованість і темпи. Практика є також і метою пізнання. Знання, яким керується людина в своїй життєдіяльності, завжди є неповним, обмеженим певним рівнем, досягнутим наукою в певний час, "на сьогодні". Але практична діяльність не може чекати поки будуть одержані більш глибокі знання і постійно піддавати сумніву їх істинність. В іншому разі вона взагалі не могла б функціонувати і розвиватися. Отже, на кожному конкретному історичному етапі розвитку людське знання, будучи обмеженим та неповним, самою практикою організовується в завершену і всеосяжну систему, яка має дати цілком адекватні відповіді на всі або майже всі питання, вирішення яких забезпечує функціонування та розвиток життєдіяльності людини і суспільства.

42. 42. Філософські проблеми НТП.

Имеются теории, либо отрицающие прогресс, либо сопровождающие его такими оговорками, что понятие прогресса теряет всякое объективное содержание, предстает как зависящее от позиции того или иного субъекта, от того с какой системой ценностей он подходит к истории. Надо сказать, что отрицание или релявитизация НТП не безпочвенна. Прогресс техники приводит во многих случаях к разрушению природы и подрыву естественных основ существования общества. Последствия научно-технического прогресса породили в свое время различные технократические теории. Их суть в основном сводилась к идее о том, что всеобщее технизация жизни способна решить все социальные проблемы. Широкое распространение получила концепция "постиндустриального" общества (Д. Белл и др.), согласно которой обществом станут управлять организаторы науки и техники, а определяющим фактором развития общественной жизни будут научные центры. Ошибочность ее основных положений заключается в абсолютизации, гипертрофировании роли техники и науки в обществе, в неправомерном переносе организаторских функций из одной, узкой сферы на все общество в целом; тут происходит замена целого одной из его составных частей. Ни техника, ни наука сами по себе, не в состоянии решать сложные политические проблемы. Не надо забывать и том, что техника составляет лишь часть производительных сил, и притом не самую главную. Человек как главная производительная сила общества совершенно выпал из поля зрения сторонников данной концепции. В последние годы получили распространение и прямо противоположные концепции технофобии, то есть страха перед всепроникающей и всепоглощающей силой техники. Человек ощущает себя беспомощной игрушкой в "железных тисках" НТП. С этой точки зрения НТП принимает такие масштабы, что грозит выйти из-под контроля общества и стать грозной разрушительной силой цивилизации, способной нанести непоправимый вред природе как среде обитания человека и самому человеку. Безусловно, это вызывает тревогу всего человечества, но не должно принимать характера неотвратимой роковой силы, ибо тем самым невольно умаляется значение разумных начал, присущих человечеству. Обе эти концепции отражают существование реальных социальных и мировоззренческих проблем, порождаемых НТП.

Поиск по сайту: