Г. Сковорода. (один з творів)

Г.. Сковорода (1722-1794) – для нього предметом філософії є життя. Найвидатніша постать у культурному і літературному житті України XVIІІ ст. - Г. Сковорода. Як поет і байкар, він привертав увагу освічених кіл до простолюду, звеличував уселюдські цінності села, утверджував пріоритет етики в повсякденному житті, повчав шанувати особистість за її духовними, моральними якостями, а не за соціальним і майновим становищем, уславлював людину розумну, наголошував на визначальній ролі досвіду в людському житті, переконував, що найнадійнішим джерелом добробуту людини є її праця, «чесне ремесло», пропагував ідею «сродної праці». Так у байці «Бджола і Шершень» автор підносить моральне значення праці як основного чинника оздоровлення життя. Твір спря мований проти поміщиків і панів, які самі не працюють, а живуть за рахунок трудового люду. В алегоричному образі Шершня Сковорода узагальнює тих людей, які «живуть крадіжкою чужого і народжені на те тільки, щоб їсти, пити і таке інше». А Бджола - «се символ мудрої людини, яка у природженому ділі трудиться». Автор доводить, що кожен повинен трудитися і від цього мати задоволення:

Веселість серця - життя для людини - і не тямлять,

що природжене діло є для неї найсолодша втіха

72. Епікур. „Епікур вітає Менекея”.

Епікур (341-270 рр. до н. е.) – домінуючу роль серед теоретичних джерел відіграє атомістична система Демокріта. У вченні про душу відстоює думку, що вона не щось безтілесне, а структура атомів, найтонша матерія, розсіяна по всьому організму. Звідси випливає його заперечення безсмертя душі. У теорії пізнання Епікур займає позицію сенсуалізму (чуттєвість).

Найвище добро, ціль життя людини – насолода (гедонізм).

…Вір, що бог є істотою безсмертною й блаженною, бо таке загальне окреслення поняття про бога… Так, боги існують, бо знання про них – очевидність…

…Насолода є початок і кінець блаженного життя; його ми пізнали як найперше благо, споріднене нам, з нього починаємо всілякі воління й уникання і до нього повертаємось…

…Самодостатність ми вважаємо великим благом, але не задля того, щоб завжди користуватися тим, що є, а для того, щоб задовольнятися малим, коли не буде достатку, щиросердно гадаючи, що розкіш найсолодша тому, хто потребує її менш за все, і що все, чого вимагає природа, легко досягається, а все зайве – досягається важко.

…Коли ми говоримо, що найсолодшою є кінцева мета, то ми розуміємо зовсім не насолоду розпусти і хтивості, як вважають ті, хто не знають, не поділяють або погано розуміють наше вчення, - ні, ми розуміємо свободу від страждань тіла і від збентеження душі.

…Найвеличнішим із благ є розуміння, воно цінніше, ніж сама філософія, і від нього походить решта доброчесностей. Це воно вчить, що не можна жити солодко, коли не живеш розумно, добре і праведно і (не можна жити розумно, добре й праведно), коли не живеш солодко, адже всі доброчесності споріднені солодкому життю і солодке життя не відокремлюється від них. Хто, на твою думку, вище за людину, яка й про богів мислить благочестиво, і від страху перед смертю цілком вільна, котра збагнула кінцеву мету природи, зрозуміла, що найвище благо легко здійснюється і досягається, а вище зло або недовговічне, або неважке, яка сміється над долею, кимсь іменованою володаркою всього, і замість цього стверджує, що одне чиниться неминуче, інше - з нагоди, а щось залежить і від нас…

Епікур. Лист до Менекея.

Поиск по сайту: