Неофрейдизм Е. Фромма

Концепція "гуманістичного психоаналізу" Е. Фромма

Еріх Фромм (1900-1980) - самий видатний представник психології неофрейдизму. Їм розроблена концепція "гуманістичного психоаналізу". На переконання Фромма, класичний психоаналіз сприяв збагаченню знань про людину, але він не збільшив знань про те, як людина повинна жити і що він повинен робити. Фрейд намагався представити психоаналіз як природна науки, але зробив помилку, приділивши недостатньо уваги проблемам етики. Тим часом не можна зрозуміти людину, якщо розглядати його під кутом зору витіснення сексуальних потягів, а не у всій цілісності, включаючи потреба знайти відповідь на питання про сенс його існування і відшукати норми,відповідно до яких йому належить жити. Фромм прагнув перенести акцент з біологічних мотивів людської поведінки в психоаналізі на соціальні фактори, показати що «людська натура - пристрасті людини і тривоги його - продукт культури».

Значну роль у формуванні поглядів Фромма зіграло те, що в 1929-1932 рр.. він був співробітником Інституту соціальних досліджень у Франкфурті-на-Майні, де в ті роки складалася Франкфуртська школа. Фромм приймає ту інтерпретацію марксизму, яка склалася в цій школі, прагнучи синтезувати ідеї "молодого Маркса" із психоаналізом та іншими сучасними філософськими течіями.

Він вважав, що в особистості немає нічого природженого. Всі її психічні прояви - це наслідок заглибленості особистості в різні соціальні середовища. Однак, на відміну від марксизму, Фромм виводить характер формування того чи іншого типу особистості не з прямого впливу соціального середовища, а з подвійності людського існування: "екзистенціального" і "історичного". До екзистенціальної складової людського буття він відносить два факти:

людина, за його словами, спочатку знаходиться між життям і смертю, "він кинутий у цьому світі у випадковому місці і часі" і "вибирається з нього знову ж випадково",

існує протиріччя між тим, що кожна людська істота є носієм всіх закладених у ньому потенцій, але не може реалізувати їх у результаті короткочасності свого існування. Людина не може уникнути цих протиріч, але реагує на них різними способами, відповідно до свогохарактеру і культурі.

Зовсім іншу, за Фроммом, природу мають історичні протиріччя. Вони не є необхідною частиною людського існування, а створюються і дозволяються людиною або в процесі його власного життя, або в наступні періоди історії. Усунення історичних протиріч Фромм пов'язував зі створенням нового гуманістичного суспільства.

У книзі "Революція надії" (1968) Фромм викладає свої уявлення про шляхи гуманізації сучасного суспільства. Він покладав великі надіїна введення "гуманістичного планування", "активізацію індивіда шляхом заміщення методів" відчуженої бюрократії "методами" гуманістичного керування ", зміни способу споживання в напрямку збільшення" активації "людини й усунення його пасивності, поширення нових форм психо орієнтації", які повинні бути "еквівалентами релігійних систем минулого".

Одночасно Фромм висуває ідею створення невеликих спільнот, в яких люди повинні мати свою власну культуру, стиль життя, манеру поведінки, засновану на загальних "психодуховних орієнтаціях", що нагадують результати і символи церковного життя.

Поиск по сайту: