Особливості здійснення інформаційно-аналітичного забезпечення прийняття управлінських рішень в сфері державного управління

Державне управління, як особливий тип соціального управління окремими аспектами громадського життя, суспільними інститутами та суспільством у цілому, є, по суті, інформаційним управлінням, де рішення приймаються на основі наявних інформаційних ресурсів. Особливістю державного управління в нинішніх умовах є необхідність комплексного застосування сучасних форм і методів інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державного управління. Передусім, це застосування ефективної інформаційно-аналітичної діяльності для підтримки прийняття рішень з метою забезпечення ефективного функціонування керованої соціальної системи. Розроблення та прийняття рішень є досить складним процесом і сам процес вироблення науково обґрунтованих, виважених і доцільних рішень є центральною ланкою державного управління.

Горбатенко В. визначає державне рішення як акт соціального управління, за допомогою якого держава визначає підстави виникнення, зміст або припинення регульованих суспільних відносин [4]. Тобто, державне рішення є вибором альтернативи майбутньої дії, спрямованої на досягнення поставленої мети. Цей же автор розглядає управлінське рішення як вид діяльності, яка відбувається в керованій підсистемі й пов'язана з підготовкою, вибором та прийняттям певних варіантів дій, тобто як вид роботи в самому апараті управління, певний етап процесу управління [4].

Отже, ми можемо визначити управлінські відносини як відносини, пов'язані із здійсненням управлінських функцій, а акт соціального управління, за допомогою якого держава визначає підстави виникнення, зміни або припинення управлінських відносин як державно-управлінські рішення.

Державне управління відбувається шляхом прийняття та реалізації рішень. Відповідно основною формою здійснення державного управління також є державно-управлінські рішення. Рішення в системі державного управління дуже різноманітні, багаторівневі й мають різну владну силу. Рішення, спрямовані на вирішення найважливіших проблем держави, приймаються на рівні вищих та центральних органів державної влади, допоміжні та проміжні рішення – на рівні або в межах відповідного апарату.

Матвієнко О. зауважує, що у сфері державного управління існують проблеми попередження конфліктів і соціально-політичних ситуацій, пошуку найкращого виходу зі становища, оцінки можливих наслідків прийняття рішень, виявлення тенденцій і закономірностей розвитку фінансової ситуації, стратегічного планування тощо. Їм притаманні інформаційна відкритість та невизначеність меж проблемної галузі, унікальність кожної ситуації, високі вимоги до оперативності рішень за умови фрагментованості й суперечності інформації, які потребують інформаційно-аналітичного обслуговування [29, с. 315 – 316].

Отож, узагальнивши зазначене вище, можемо виділити наступні основні ознаки державно-управлінських рішень:

- спрямованість на вирішення проблем державного рівня;

- оформлення у вигляді нормативно-правових актів, програмно-правових документів (програм, концепцій, сценаріїв, планів) та організаційно-розпорядчих рішень (доручень, штатних розписів і структур, інструкцій тощо);

- державно-управлінські рішення є елементами державно-управлінських відносин;

- формування на їх основі державно-управлінських впливів;

- виконання всіма особами, підприємствами, організаціями, установами та органами влади;

- забезпеченість, у першу чергу, необхідними державними ресурсами.

Рішення, що приймаються органами державної влади та оформлюються у вигляді різних актів повинні відповідати ряду вимог. Скрипничук В. зосереджує свою увагу на таких вимогах до державно-управлінських рішень:

- наукова обґрунтованість передбачає розробку рішення з врахуванням об’єктивних закономірностей розвитку об’єкта управління;

- цілеспрямованість зумовлена самим змістом управління і передбачає, що кожне державно-управлінське рішення повинно мати мету, чітко пов’язану із стратегічним планом розвитку об’єкта управління;

- кількісна і якісна визначеність передбачає встановлення конкретних, виражених у кількісних та якісних показниках, результатів реалізації рішення, яке розробляється;

- правомірність – будь-яке де5ржавно-управлінське рішення повинне випливати з правових норм та виходити з компетенції структурного підрозділу управління чи посадової особи;

- оптимальність передбачає у кожному конкретному випадку вибір такого варіанту рішення, який відповідав би економічному критерію ефективності діяльності;

- своєчасність означає, що рішення повинні прийматися у момент виникнення проблеми, порушень, відхилень у перебігу відповідних процесів;

- комплексність передбачає врахування всіх найважливіших взаємозв’язків та взаємозалежностей діяльності органів державного управління;

- гнучкість – будь-яке рішення в управлінській динамічній системі може потребувати коректив, а інколи і прийняття нового рішення;

- повнота оформлення виключає непорозуміння або двозначність у розумінні завдань, тобто рішення повинне бути сформульоване чітко і лаконічно [69, с. 357 – 358].

Таким чином державно-управлінське рішення суттєво відрізняється від управлінських рішень на рівні комерційних організацій, що мають внутрішню спрямованість та обмежуються лише їх масштабами.

Взагалі під державно-управлінськими рішеннями слід розуміти всі управлінські рішення, які приймають вищі та центральні органи державної влади з метою визначення і реалізації державних цілей, стратегії їх досягнення, основних функцій державної політики, а також вирішення проблем державного рівня. Прийняття рішень у державному управлінні – це передусім результат діяльності його суб'єктів, спрямованої на вирішення певних проблем державного рівня, що пов’язані з відповідними управлінськими ситуаціями. Виявлення таких ситуацій, їх аналіз, формування обмежень та критеріїв для оцінки рішень, виявлення і оцінка альтернативних варіантів рішень, а потім вибір одного з них є класичним процесом прийняття рішень.

Державно-управлінські рішення є результатом державного управління. Саме це створює можливості оцінки його стану та розвитку шляхом визначення якості державно-управлінських рішень, використання відповідних моніторингів, накопичення та оброблення даних і знань, застосування інформаційно-пошукових систем з використанням сучасних інформаційних та комп'ютерних технологій. Достатня кількість достовірної та оперативної інформації дає змогу отримувати прогнозні модельні оцінки з різноманітних питань і спростити їх проектування. Отже, в епоху науково-технічної революції та інформатизації всіх галузей життєдіяльності суспільства складається концепція інтелектуальної підтримки рішень, що ґрунтуються на переробці знань з проблемної галузі. Штарков С. визначає інтелектуальну підтримку на засадах знань як інформаційно-аналітичну підтримку, за основу якої взяті нові інформаційні технології з використанням комп'ютерної техніки [36].

Сурмін Ю. виділяє шість складових процесу інформаційно-аналітичного забезпечення прийняття державно-управлінських рішень [72]:

― визначення змісту, масштабів, ступеня гостроти і структури управлінської проблеми;

― аналіз управлінської стратегії, цілей і завдань, тактики її реалізації;

― дослідження варіантів управлінських дій, варіантів управлінських рішень, які визначають ці дії;

― аналіз управлінських результатів, які можна одержати в процесі реалізації тих чи інших управлінських рішень;

― аналіз можливостей і обмежень для досягнення тих чи інших результатів;

― оптимізація управлінської діяльності в аспекті реалізації цілей і завдань за наявних можливостей і обмежень.

Більш спрощену схему інформаційно-аналітичної діяльності подають Телешун С. та Баронін А. Вони розглядають інформаційно-аналітичне забезпечення прийняття управлінських рішень як циклічний процес, що складається із стадій аналізу, прогнозування, консультування та реалізації управлінського рішення (див. рис. 1.5) [73, с. 8].

­

Рис. 1.5 – Етапи інформа­ційно-аналітичного забезпечення процесу прийняття державно-управлінських рішень

Значне розшарування суспільства, багатопартійність, функціонування значної кількості громадських об'єднань, організацій і груп, а також адміністративно-територіальних одиниць зумовлюють наявність різних інтересів, що можуть не збігатися як з державними, так і поміж собою, або навіть мати протилежну спрямованість. Повне їх взаємоузгодження є нездійсненним бажанням. Але при розробці та прийнятті державного рішення прогнозуються очікувані позитивна і негативна реакції з боку носіїв всього розмаїття інтересів, щоб орієнтуватися в ситуації та визначити, чи спроможне воно одержати підтримку більшості громадськості. За будь-якої прогнозної інформації з усіх альтернативних варіантів обирають саме те рішення, яке більшою мірою відповідає загальнонаціональним інтересам.

Як наголошують Телешун С. та Баронін А., інформаційно-аналітичне забезпечення державного управління повинне, у першу чергу, визначи­ти можливі наслідки від державно-управлінських рішень, що приймаються [73, с. 67]. Знання про наслідки дозволяє правильно розставляти пріорите­ти та здійснювати вибір того державно-управлінського рішення, яке при мінімальних збитках принесе максимальні результати. Таким чи­ном, інформаційно-аналітичне забезпечення прийняття державно-управлінських рішень дає інформацію про можливі сце­нарії розвитку проблеми, що, в свою чергу, формує альтернативність у прийнятті рішень.

Відповідно, чим більше сценаріїв розвитку державно-управлінської ситуації існує, тим більший спектр альтернатив. Іншими словами, чи глиб­ше зроблений аналіз при підготовці інформації для керівника, який приймає рішення, тим більший діапазон можливих рішень він відкриває [73].

Таким чином, альтернатива в державному управлінні – річ до­статньо глибока та характеризується високим ступенем динаміки. У зв’язку з цим не можна стверджувати, що кожній альтернативі сценарію в державному управлінні відповідає тільки одне можливе рішення. Альтернатива в державному управлінні передбачає наявність визначеного маси­ву рішень, що можуть бути застосовані для того чи іншого сце­нарію. Крім того, необхідно пам’ятати, що альтернатива – понят­тя прогностичне, тому що знаходиться поза реальним часом та спрямоване в майбутнє.

При цьому на перший план виходить проблема постановки проблеми. Іншими словами, яка ціль та що саме повинно бути вирішено в умовах розвитку подій за конкретним сценарієм. В да­ному контексті може виділятися як одна ціль, так і комплекс цілей, однорідних за своїм характером (зовнішньополітичні, соціальні, економічні, міжконфесійні).

По мірі генерації нових альтернативних варіантів вони знову й знову оцінюються, як зазначається у «Теорії менеджменту», рішення формулюються по-новому, черго­вий раз розглядаються наслідки, до яких можуть призвести ці варіанти. Прийняття рішення завжди містить у собі елемент невиз­наченості, оскільки наслідки розглядаються у майбутньому, а майбутнє – це дещо невідоме [39].

Якщо такий вибір робиться в га­лузі державного управління, то його емоційна незалежність також важлива, адже ко­ло інтересів містить як інтереси країни, так і власні інтереси осо­би, що приймає рішення. Вже з перших кроків вибір альтернативи державно-управлінського рішення стає об’єктом самого суперечливого впливу: тиск з боку одних кіл, офіційні ре­комендації – з інших. З урахуванням усіх відомостей про його інте­реси, що зачіпаються під час вирішення проблеми, а також про ха­рактер політичної та економічної систем, що забезпечує здійснення подібних рішень, радники державного діяча повинні надавати йо­му свої рекомендації, а він – робити вибір, зважуючи всю можли­ву користь та збитки, порівнюючи впливовість тих груп, інтересам яких відповідає це рішення, із впливовістю інших, чиїми інтереса­ми нехтують. При цьому слід пам’ятати, що кожне рішення державного службовця зачіпає, зрештою, інтереси народу.

Навіть при найсприятливіших умовах прийняття раціональ­ного рішення – справа досить важка. Нерідко будь-який курс дій представляє собою складну сукупність, що при­зводить як до позитивних, так і до негативних результатів, дуже часто забезпечує досягнення однієї мети за рахунок не менш важливої іншої. І часто державний службовець опиняється в такій ситуації, за якої він має знання, достатні лише для розуміння про­блеми, але недостатні, щоб із впевненістю прийняти рішення та чітко уявити можливі наслідки від його здійснення. В цих випадках, коли знання державного службовця недостатні, йому просто необхідно забезпечити інформаційно-аналітичну підтримку прийняття державно-управлінських рішень, яка передбачає забезпечення службовця всієї необхідною йому інформацією.

Задля прийняття раціональних державно-управлінських рішень, державному службовцю необхідно мати знання, величезну кількість відомостей, уяв­лень про закономірності розвитку в соціальній, політичній, еко­номічній, військовій галузях. Для того, щоб обране рішення було раціональним, його треба проводити на науковій основі. Це потре­бує здатності розуміти, який вплив може завдати той чи інший крок, що робиться з метою здійснення виробленого державно-управлінського курсу.

Крім того, при проведенні обраного політичного курсу виникає необхідність у прийнятті багатьох додаткових рішень. Для того, щоб ці рішення були раціональними, їх необхідно готувати, як і основні рішення, базуючись на відповідній інформації та знаннях.

На основі описаної у праці Телешуна С. «Політична аналітика, прогнозування та політичні консультації» схеми організації мислення при прийнятті рішень [73, с. 70] побудуємо схему, яка б відображала інформаційно-аналітичне забезпечення кожного з етапів розроблення та прийняття управлінських рішень органами державної влади. Першим етапом прийняття рішення є етап усвідомлення того, що рішення взагалі може бути прийняте. Наступним іде етап розробки альтернативних варіантів, які можуть привести до досягнення поставленої мети або іншого бажаного результату, прийнятого рішення. Як правило, кожна альтернатива має свої власні позитивні та негативні сторони. Завдання особи, що приймає державно-управлінське рішення, полягає в тому, щоб обрати найбільш оптимальне рішення. Вибір найбільш оптимального рішення потребує певної фази оцінки альтернативних варіантів. Після обрання одного із варіантів наступає реалізація обраного рішення, під час якої є можливість здійснення переоцінки обраного варіанту дій, побудови нової схеми поведінки та розробки інших альтернатив. Після внесення коректив у одну із обраних альтернатив поведінки настає власне етап прийняття рішення, його реалізація та перевірка отриманих результатів (див. рис. 1.6).

Як зазначає Марчук Ю. [28, с. 28], ми живемо в добу, коли жодна установа, і не тільки зі сфери державного управління, не може дозволити собі керуватися у прийнятті рішень розумом окремих відповідальних працівників, депутатів, чиновників, якщо це навіть надзвичайно розумі люди. У будь-якій ситуації слід оперувати знаннями, реальними фактами і статистичними даними. А на основі останніх приймати відповідні до ситуації рішення. Тобто, управління має забезпечуватися ситуативною інформацією.

Рис. 1.6 – Етапи розроблення та прийняття державно-управлінських рішень

Матвієнко О. та Цивін М. наголошують на тому, що система інформаційно-аналітичного забезпечення повинна враховувати неоднорідність процесу прийняття управлінських рішень та специфіку діяльності посадових осіб структур державного управління всіх категорій на різних етапах процесу прийняття рішень. Для цього система інформаційно-аналітичного забезпечення повинна здійснювати підтримку:

– моніторингу стану об’єкта управління;

– контролю виконання рішень та ефективності виконавських механізмів;

– аналізу зовнішніх і внутрішніх проблемних ситуацій та прогнозування їх розвитку;

– процесу підготовки змістової частини управлінських рішень та їх документального оформлення;

– аналізу обґрунтованості та юридичної правомірності рішень, що приймаються;

– узгоджувальних процедур та процесів групового прийняття рішень (організація експертизи пропонованих рішень проблем);

– функцій управління діяльністю власне самого органу управління [29, с. 28 – 30].

Таким чином, у про­цесі прийняття раціонального рішення відносини між знаннями, інформацією та курсом дій характеризуються взаємопов’язаністю, взаємодією, взаємним впливом. У будь-який момент знання та дії повинні впливати одне на одного, обумовлювати та контролювати один одного. З самого початку вони повинні супроводжуватися, проявлятися одночасно та погоджено. Тому знання повинні бути поставлені на службу діям, з тим, щоб забезпечувати найкраще використання наявних засобів. Будь-які дії слід приймати лише повністю, усвідомлюючи, які ще заходи можливі в цьому випадку, та до чого вони можуть привести. Державний службовець повинен завжди враховувати можливість появи нових сторін проблем, необхідність уточнення первісних припущень, а також вірогідність виникнення в ході чи в результаті дій нових проблем. Необхідно, щоб знання та дії представляли собою нерозривне ціле, тобто інформаційно-аналітичне забезпечення прийняття державно-управлінських рішень повинне бути неперервним і продовжуватися в процесі реалізації прийнятого рішення. Щоб забезпечити раціональне рішення будь-якої проблеми, інформаційні аналітики повинні постійно враховувати характер проблемної ситуації та курсу дій, що проводиться, а державні службовці, які приймають рішення – основувати свої дії на відповідних знаннях.

Поиск по сайту: