Коло менеджменту

Мал.2. Коло менеджменту.

Механізм менеджменту – система, яка утворюється із взаємопов’язаних ланок (підсистем), що об’єднують множину різних елементів і блоків, забезпечуючи у процесі їх взаємодії функціонування всіх підсистем організації.

Метою функціонування механізму менеджменту є забезпечення взаємно узгодженої життєдіяльності економічної, соціальної та техніко-технологічної підсистем організації у стратегічному і в оперативному періоді. Такі положення стосуються механізму менеджменту кожного суб’єкта господарювання.

Процес менеджменту – діяльність суб’єкта управління з узгодження спільної праці персоналу організації для досягнення її цілей, який є єдністю 3 складових: змісту, організації та технології здійснення

Послідовне,безперервне протікання загальних функцій менеджменту, в результаті якого реалізуються конкретні функції менеджменту, формує технологію менеджменту. Вона характеризується безперервністю, циклiчнicтю, послідовністю, стійкістю, мінливістю, цілевизначеністю, зворотним зв'язком тощо.

Місце планування серед основних функцій управління.

Класики науки управління розглядали планування як передбачення майбутнього (саме так його трактували А. Файоль, Л. Г'юлік, Л. Урвік). Однак планування — це не тільки вміння скласти образ майбутнього, але й передбачити будь-які несподівані ситуації, які можуть виникнути в перспективі, і знайти шляхи їхнього подолання. Організація не може повністю усунути ризик у своїй діяльності, але має бути спроможною управляти ним шляхом ефективного передбачення.

Загальні принципи планування.

Планування як функція — це один із способів, за допомогою якого керівництво забезпечує єдине спрямування зусиль усіх членів організації на досягнення їх загальних цілей. З цієї функції розпочинається процес управління, від її якості залежить успіх організації

Ефективність планування як функції управління залежить від того, якими принципами керуються при складанні планів.

Загальними принципами планування є:

— повнота — при плануванні повинні враховуватися всі події та ситуації, які можуть мати значення для розвитку організації;

— точність — при складанні планів використовуються сучасні методи, засоби, тактики та процедури, які забезпечують точність прогнозів;

— ясність — мета та заходи планування повинні мати прості та легкі при відтворенні формулювання, доступні всім членам організації;

— безперервність — це не одноразовий акт, а безперервний процес;

— економічність — витрати на планування має відповідати отриманому від планування виграшу.

Види планування

Планування — вид управлінської діяльності, який визначає перспективу і майбутній стан організації, шляхи і способи його досягнення.

Беручи до уваги масштаб передбачення перспективи організації, виділяють стратегічне планування (понад 1 рік) і тактичнее (оперативне і поточне) планування (до 1 року) (рис.3)

Рис.3. Види планування та їх взаємозв’язок

Стратегічне планування полягає у виборі курсу розвитку організації — її стратегії. Оперативне планування є одночасно логічним продовженням стратегічного планування і способом реалізації стратегії. Тому в американському менеджменті його часто називають плануванням реалізації стратегії.

До підфункцій планування відносяться:

· цілевстановлення,

· прогнозування,

· моделювання,

· програмування (проектування).

Під стратегічним плануванням розуміють набір дій і рішень, що приводять до розробки конкретних цілей та стратегій, відповідної системи планових документів (стратегічних планів, проектів та програм), призначених для того, щоб допомогти підприємству існувати у довгостроковій перспективі. Інструментами стратегічного планування є довгострокові прогнози різного типу (у т.ч. сценарії), стратегічні плани, проекти та програми розвитку об’єкту управління.

Тактичне планування – це розробка механізмів реалізації обраної стратегії зметою досягнення цілей організації.

Поточне планування здійснюється на період 1 року (з розбивкою по кварталах та місяцях), є уточненням завдань стратегічних планів на цей період. Інструментами поточного планування є плани різного типу (наприклад, виробнича програма), бюджети (коштів та часу), організаційні плани тощо.

Оперативно-календарне планування – це планування роботи підприємства на місяць, декаду, добу, зміну. Інструменти цього типу планування – оперативні плани та графіки різного типу (в т.ч. сіткові).

Типи планів. На практиці існує багато критеріїв класифікації планів організації. Найчастіше з них використовують критерії:

а) за широтою охоплюваної сфери - стратегічні, поточні, оперативні;

б) за часовим горизонтом планування – коротко-, середньо-, довгострокові;

в) за ступенем конкретизації - завдання, орієнтири.

Проміжне місце між стратегічним та тактичним планування займає бізнес-планування, яке має свою спеціфику. Бізнес-план являє собою комплексний план розвитку фірми і є, поряд зі звітними фінансовими документами, головним обгрунтуванням інвестицій. Як правило, бізнес-план фірми розробляється на 3-5 років.

СТРУКТУРА ВНУТРІШНЬОФІРМОВОГО ПЛАНУВАННЯ

Рис.4. Структура внутрішньо-фірмового планування
Сутність стратегічного планування

Світ дає дорогу тому, хто знає, куди йде.

Ральф Уолдо Эмерсон

Стратегічне планування є головним засобом визначення, розроблення курсу розвитку організації з метою реалізації її місії, досягнення цілей тощо.

Стратегічне планування — різновид управлінської діяльності, який полягає в реалізації комплексу заходів, пов'язаних із визначенням стратегії діяльності організації, тобто комплексного плану перспективного розвитку організації. За своїм змістом стратегічне планування передбачає формулювання місії; визначення цілей організації; аналіз її стану на засадах оцінки факторів зовнішнього і внутрішнього середовищ; оцінку стратегічних альтернатив (можливостей) і вибір стратегії діяльності.

У процесі здійснення стратегічного планування необхідно враховувати такі аспекти:

• розподіл ресурсів (фондів, технологій, досвіду, управлінських кадрів тощо);

• адаптацію до зовнішнього середовища (поліпшення стосунків з оточенням);

• внутрішню координацію (відображення сильних і слабких сторін організації);

• усвідомлення організаційних стратегій (формування організації, здатної вчитися на попередніх стратегічних рішеннях).

Як правило, стратегічне планування, здійснюється невеликим за чисельністю (5—10 осіб) спеціальним плановим відділом, а розроблені ним стратегії повинні розглядатися на нарадах вищого керівництва один раз на рік.

Сфера стратегії – це засоби адаптації організації до свого зовнішнього середовища. Це означає, що стратегією мають бути визначені такі засоби взаємодії організації з її зовнішнім середовищем, які: враховували б як сприятливі можливості середовища, так і загрози, які виходять з нього, дозволяли б організації досягати за цих умов своїх цілей.

Розподіл ресурсів – це вказівка на спосіб розподілу обмежених ресурсів організації між окремими підрозділами. Це означає, що стратегією мають бути визначені підрозділи організації: куди спрямовуються ресурси (перспективні); звідки забираються ресурси (мало- або безперспективні).

Конкурентні переваги – це визначення переваг організації у порівнянні з її конкурентами. Це означає, що стратегія має містити відомості щодо ідеальних сторін організації, на які вона буде спиратися у своїй діяльності. Конкурентні переваги випливають зі сфери стратегії та відповідного до неї розподілу ресурсів організації.

Синергія – це ефект цілісності. Як елемент стратегії вона означає, що стратегія повинна враховувати можливість отримання додаткового ефекту за рахунок інтеграції цих можливостей організації. Синергічний ефект виникає як результат інтегрованої реалізації усіх попередніх елементів стратегії.

Виділяють три основні рівні стратегій: загальнокорпоративна стратегія; стратегія бізнесу; функціональна стратегія.

1. На рівні всієї організації її вищим керівництвом опрацьовується загальнокорпоративна стратегія. Вона має знайти відповіді на запитання: “Яким бізнесом передбачає займатися організація?”. Загальнокорпоративна стратегія визначає: місію організації; види та ринки її діяльності: бажане зростання та рентабельність. Таким чином, основними елементами загальнокорпоративної стратегії є: сфера стратегії та розподіл ресурсів.

2. На засаді загальнокорпоративної стратегії опрацьовується стратегія бізнесу. Вона є подальшою деталізацією загальнокорпоративної стратегії, яка орієнтована на конкретний структурний підрозділ. Стратегія бізнесу спрямована на забезпечення конкурентних переваг структурної одиниці на певному ринку або у певній галузі. Таким чином, елементами стратегії бізнесу є: в меншому ступені сфера стратегії і розподілу ресурсів та в більшому ступені конкурентні переваги.

3.Функціональна стратегія. Управління організацією здійснюється за функціями (виробництво, маркетинг, облік тощо). Функціональні служби організації опрацьовують стратегії оптимального використання ресурсів організації в цілому за певними функціями, а не по окремих структурних підрозділах. Усі три рівня стратегій тісно пов’язані і утворюють так звану піраміду стратегії (рис. 5).

Стратегічне планування є складним процесом, який охоплює 11етапів (рис. 6).

Рис.6. Схематична модель стратегічного планування

Етап 1. Інформаційне забезпечення стратегічного планування. Полягає в підборі, класифікації та підготовці до використання інформації щодо розроблення стратегії, яка надасть достатньо повну та об'єктивну характеристику факторів зовнішнього і внутрішнього середовища, можливих стратегій, методичного забезпечення. Особливо важливою при цьому є необхідність використання сучасних інформаційних технологій.

Поиск по сайту: