Поняття та за га льна ха ра ктеристика договору стра хува ння

«Договір» у цивільному пра ві є ба га тозна чним терміном.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу Укра їни (да лі – ЦК Укра їни) [1] однією з підста в виникнення цивільно-пра вового зобов’яза ння є договір та інші пра вочини. Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК Укра їни договором є домовленість двох а бо більше сторін, спрямова на на вста новлення, зміну а бо припинення цивільних пра в та обов’язків. Ч. 1 ст. 202 ЦК Укра їни визна ча є, що пра вочином є дія особи, спрямова на на на буття, зміну а бо припинення цивільних пра в та обов’язків.

Для розуміння співвідношення понять «договір» та «пра вочин» існує пра вило, що всі договори є пра вочина ми, та не всі пра вочини є договора ми.

Отже, договір як юридичний фа кт (пра вочин) спричиняє виникнення цивільно-пра вового зобов’яза ння. Спра ведливим є твердження М.І. Бра гінського та В.В. Вітрянського про те, що «договори в їх якості пра вочинів не відрізняються від інших юридичних фа ктів, не ма ють змісту. Ним на повнене лише договірне пра вовідношення, що виникло з договору-пра вочину» [20, с. 116].

Договір можна розгляда ти і як са ме зобов’яза ння, тобто пра вовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’яза на вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (переда ти ма йно, викона ти роботу, на да ти послугу, спла тити гроші тощо) а бо утрима тися від певної дії, а кредитор ма є пра во вима га ти від боржника викона ння його обов’язку (ч. 1 ст. 509 ЦК Укра їни).

Серед на уковців висловлена точка зору, що будь-який цивільно-пра вовий договір є документом [31, с. 20]. Це твердження є вірним стосовно договору стра хува ння, а дже для нього за коном вста новлено обов’язкову письмову форму, проте за га льне пра вило щодо форми договору дозволяє укла дення договору у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не вста новлені за коном (ч. 1 ст. 639 ЦК Укра їни).

Ще одна вла стивість цивільно-пра вового договору: договір в цілому та конкретно договір стра хува ння – це пра вовий за сіб індивідуа льного регулюва ння суспільних відносин [19, с. 127].

З’ясува нню поняття стра хового договору у на уковій літера турі приділено зна чну ува гу. Неоднора зово в на уці та в за конода встві різних кра їн робилися спроби да ти єдине визна чення стра хового договору, проте більшість за пропонова них визна чень договору стра хува ння можна віднести до поверхневих, та ких, що не розкрива ють суті цього договору. Одна к са ме дослідження попереднього досвіду, а на ліз пра ць а вторитетних вчених-юристів на да сть можливість більш глибинно зрозуміти юридичну природу стра хового договору і, відповідно, ефективно використовува ти здобуті зна ння у сьогоденній пра вовій реа льності.

Та к, В. Побєдоносцев свого ча су да в та ке визна чення договору стра хува ння – це са мостійний договір, який укла да ється за ра ди одного за безпечення. Одна особа – стра ховик – прийма є в іншої – стра хува льника – ма йно на свій стра х, тобто зобов’язується відшкодува ти їй шкоду а бо за гибель ма йна від неща сного випа дку [59, с. 570, 571]. Порівняно з суча сними пропозиціями щодо визна чення договору стра хува ння на ведений прикла д не вида ється ідеа льним. В ньому суть да ного договору розкрива ється лише через його мету – за безпечення шляхом відшкодува ння шкоди (збитків) – і стосується лише ма йнового стра хува ння.

За га льне визна чення договору стра хува ння да ва в і Д. Мейєр: договір стра хува ння – це договір, за яким одна особа, за відому вина городу а бо безопла тно, бере на себе стра х щодо будь-якого ма йнового пра ва, яке на лежить іншій особі, тобто зобов’язується вина городити її у випа дку втра ти цього пра ва від будь-якого неща сного випа дку [53, с. 319]. Це визна ча ння зда ється мені більш вда лим, а ле воно та кож не вра ховує особистого стра хува ння. Більш того, можливість безопла тності у стра ховому договорі, на мою думку, позба вляючи стра хува льника його головного обов’язку зі спла ти стра хових внесків, зводить на нівець інтереси стра ховика, за бира ючи в нього джерело фіна нсува ння ма йбутніх випла т - отже який для нього сенс у та кому односторонньому, здебільшого витра тному договорі?

Як за зна ча є В. Серебровський, вста новлення за га льного поняття стра хового договору є недоцільним. На його думку, пра вильний метод повинен поляга ти не в створенні тонких, а журних юридичних понять, а у вста новленні міцних ха ра ктеристик стра хового договору, які б дозволили відрізнити його від суміжних а бо схожих з ним юридичних явищ [67, с. 336].

Було за пропонова но різнома нітні критерії для формува ння єдиного поняття договору стра хува ння. На прикла д, в якості фунда менту для формува ння за га льного визна чення було висунуто ка тегорію ма йнової потреби, яка перебува є у зв’язку зі стра ховим випа дком як джерелом, що її виклика є [60, с. 460].

Ціка вими висновка ми володіє теорія стра хового договору, за пропонова на А.Г. Гойхба ргом. Він за стосовує в якості визна ча льних моментів пра вовий та ма йновий ста н стра ховика, на явність пла ти за проведення стра хува ння, за га льне за безпечення, що переслідується стра ховим пра вовідношенням [24, с.761]. Усі сформульова ні ним критерії відобра жують риси змісту договірного пра вовідношення як ба зу для визна чення поняття договору стра хува ння, а дже спільним для договорів стра хува ння є єдине стра хове зобов’яза ння, що створюється кожним з договорів стра хува ння. Договір як підста ва виникнення стра хового зобов’яза ння є різновидом пра вомірної юридичної дії, що утворює один з юридичних а ктів [44, с. 82]. У цьому зна ченні він є волевим а ктом окремих суб’єктів, спрямова ним на створення стра хового пра вовідношення. Са ме єдність стра хового зобов’яза ння дозволяє на м говорити про за га льне поняття стра хового договору.

На йбільші дискусії та розбіжності виклика є са ме пита ння визна чення за га льного поняття договору стра хува ння, що поєднува ло б договори особистого та ма йнового стра хува ння. Процес формува ння єдиного поняття пройшов декілька ста дій свого розвитку. Споча тку, з появою форм особистого стра хува ння, була поширена думка, що ототожнюва ла договір стра хува ння лише з договором ма йнового стра хува ння. У пода льшому на а дресу да ної на укової течії пролуна ла критика з боку вчених, які розгляда ли договір особистого стра хува ння в якості різновиду договору ма йнового стра хува ння, тому що вони ма ють спільну мету – відшкодува ння шкоди [67, с. 331]. Прибічники першої позиції підкреслюва ли, що стра хува ння особи в ряді випа дків не може бути укла дено в межі теорії відшкодува ння шкоди, не визна ва ли стра хува ння особи за істинне (спра вжнє) стра хува ння, вва жа ючи та ким лише стра хува ння ма йна.

Предста влені («опозиційні») погляди досить ціка ві тим, що їхні послідовники звернули ува гу на ха ра ктер особистого стра хува ння. У договорі особистого стра хува ння присутнє стра хове за безпечення в ма йновій формі, спрямова не у підсумку на відшкодува ння ма теріа льних витра т, одна к нема є можливості визна чити реа льний розмір шкоди, яка з’явила сь, що прита ма нне га лузі ма йнового стра хува ння. Обидва види договору стра хува ння ма ють ма йновий ха ра ктер і виконуються випла тою певної стра хової суми. Проте слід погодитися з позицією В. Серебровського стосовно того, що критерій збитків не може бути об’єднуючим для договорів ма йнового та особистого стра хува ння, та для виведення за га льного поняття стра хового договору [68, с. 35-36]. Використа ння критерію збитків в якості об’єднуючого поняття, а та кож як поняття, що відрізняє стра хува ння від інших цивільно-пра вових пра вочинів, є неспроможним. Стра хува ння ма йна за вжди ба зується на на явності збитків, стра хува ння ж особи - тільки на можливості їх [83, с. 443]. Звідси пра вило про за лежність розміру стра хової випла ти від суми збитків у договорі ма йнового стра хува ння, тоді як в особистому стра хува нні розмір випла ти вста новлюється за домовленістю сторін. Зобов’яза ння з випла ти стра хового відшкодува ння в ма йновому стра хува нні виника є у стра ховика при вста новленні фа кту за вда ння шкоди, а особисте стра хува ння не пов’язує момент виникнення зобов’яза ння з цивільно-пра вовими збитка ми, що виника ють у за стра хова ної особи.

К. Гра ве та Л. Лунц вва жа ють, що ма йнове та особисте стра хува ння на лежа ть до єдиного пра вового інституту стра хува ння за тією озна кою, що в орга ніза ції окремих видів як ма йнового, та к і особистого стра хува ння за стосовується один і той же «метод стра хува ння», який виходить з економічної сутності стра хува ння, з принципу розподілу визна ченого роду пла тежів між відомим колом осіб, які беруть на уча сть у створенні грошового фонду, за ра хунок якого здійснюються ці пла тежі [26, с. 23,24].

Як за зна ча в з цього приводу О. Йоффе, «ра дянські юристи не ста влять під сумнів єдність інституту стра хува ння, а ле обґрунтовують його по-різному» [38, с. 731]. Дискутуючи з В. Ра йхером, з одного боку, а та кож із К. Гра ве і Л. Лунцем, з іншого, — єдність договору стра хува ння він вба ча в в тому, що «всі види стра хува ння слугують єдиній меті: відшкодува нню ма йнових втра т, що ра птово виника ють, шляхом іх розподілу між якомога більшим колом суб'єктів. Економічні потреби створення пра вового інституту не за вжди отримують у ньому безпосередній відбиток. А ле в кінцевому ра хунку тільки їм він зобов'яза ний і єдністю свого змісту» [38, с. 731].

Оскільки стра хува ння є за собом за безпечення від на слідків стихійних лих та інших небезпек суспільної вла сності та особистої вла сності грома дян, а та кож за собом за безпечення са мих грома дян та близьких їм осіб на випа док смерті, дожиття до певного віку а бо втра ти пра цезда тності, С.Н. Бра тусь за зна ча в, що ця мета за безпечення, спільна як для ма йнового, та к і для особистого стра хува ння, і є озна кою, яка об’єднує всі види стра хува ння [69, с. 264].

Оста ння точка зору зда ється мені на йбільш переконливою: у будь-якому виді стра хува ння метою є отрима ння ма теріа льного за безпечення, потреба в якому з’являється при певних обста вина х, що утворюють стра ховий випа док. Необов’язково, щоб для цього при особистому стра хува нні за стра хова ній особі були за вда ні збитки, для покриття яких і необхідна стра хова випла та. У ра зі смерті за стра хова ного випла та може зна добитися для похова ння та викона ння інших розпоряджень, за лишених померлим; якщо йдеться про стра хува ння на дожиття до певного віку, то можлива потреба в кошта х са ме у визна чений ча с у ма йбутньому (на прикла д, спла та за на вча ння) та ін. Та ким чином, я поділяю погляди тих цивілістів, які на ма га ються вивести єдине, за га льне, і при цьому чітке й вира зне поняття договору стра хува ння, яке б розкрива ло суть цього договору, на йголовніше в ньому, що вирізнить його з-поміж інших договорів.

На сьогодні існує два підходи до визна чення в за конода встві договору стра хува ння. При цьому прибічники обох підходів за зна ча ють, що з теоретичної точки зору є пра вильним на поча тку ста тей норма тивного а кта, в яких йдеться про договір стра хува ння, да ти за га льне визна чення договору стра хува ння. Одна к виходячи з того, що визна чення договору ма є зна чення лише за умови відповідності його двом вимога м: по-перше, воно повинно охоплюва ти всі різновиди да ного договору, а по-друге, повинно да ва ти можливість відрізнити цей договір від всіх інших договорів, тобто визна чення не повинно стра жда ти на дмірним уза га льненням. Окремі вчені вва жа ють, що не можливо да ти за га льне визна чення договору стра хува ння, яке б з одного боку охоплюва ло все різнома ніття договорів стра хува ння, а з іншого — не було на дмірно а бстра гова ним.

Цей підхід до визна чення договору стра хува ння отрима в своє вира ження у положенні Цивільного кодексу УРСР [10], а са ме в ст. 371, в якій на водилося визна чення договору особистого стра хува ння та договору ма йнового стра хува ння через призму обов'язків сторін (стра ховика і стра хува льника).

Прибічники іншого підходу да ють єдине визна чення договору стра хува ння шляхом введення уза га льнюючих ка тегорій — єдиних для всіх видів договору стра хува ння. Са ме цим шляхом пішли укла да чі ЦК Укра їни. Та ка техніка за конода вця цілком відповіда є за га льним принципа м пра вотворення в континента льній пра вовій системі пра ва.

Отже, відповідно до ст. 979 ЦК Укра їни за договором стра хува ння одна сторона (стра ховик) зобов’язується в ра зі на ста ння визна ченої події (стра хового випа дку) спла тити другій стороні (стра хува льнику) а бо іншій особі, визна ченій у договорі, грошову суму (стра хову випла ту), а стра хува льник зобов’язується спла чува ти стра хові пла тежі та виконува ти інші умови договору.

У ч. 1 ст. 354 Господа рського кодексу Укра їни [2] міститься ма йже тотожне визна чення: за договором стра хува ння стра ховик зобов’язується у ра зі на ста ння стра хового випа дку здійснити стра хову випла ту стра хува льнику а бо іншій особі, визна ченій стра хува льником у договорі стра хува ння, а стра хува льник зобов’язується спла чува ти стра хові пла тежі у визна чені строки та виконува ти інші умови договору.

На ведені визна чення певним чином збіга ються між собою. Їхній зміст розкрива є необхідні елементи договору стра хува ння: на явність двох сторін стра хових пра вовідносин, основні зобов’яза ння стра ховика та стра хува льника, реа ліза цію зобов’яза нь стра ховика щодо здійснення стра хових випла т за лежно від на ста ння стра хового випа дку тощо.

А ле на йбільш юридично обґрунтова ним та повним є поняття договору стра хува ння, за кріплене у ч. 1 ст. 16 ЗУ «Про стра хува ння» [4] - це письмова угода між стра хува льником і стра ховиком, згідно з якою стра ховик бере на себе зобов’яза ння у ра зі на ста ння стра хового випа дку здійснити стра хову випла ту стра хува льнику а бо іншій особі, визна ченій у договорі стра хува ння стра хува льником, на користь якої укла дено договір стра хува ння (на да ти допомогу, викона ти послугу тощо), а стра хува льник зобов'язується спла чува ти стра хові пла тежі у визна чені строки та виконува ти інші умови договору.

Із на ведених визна чень можна зробити певні висновки щодо юридичної природи цього договору, тобто сукупності ха ра ктерних озна к, які йому прита ма нні та виділяють його серед інших схожих договорів.

1. Перш за все необхідно відмітити, що договір стра хува ння є двостороннім, тобто вза ємним а бо сина ла гма тичним та кож в силу ч. 3 ст. 626 ЦК Укра їни. Двосторонність цивільно-пра вового договору слід відрізняти від двосторонності цивільно-пра вового пра вочину [19, с. 146]. Коли мова йде про пра вочин, то ма ється на ува зі необхідність волевиявлення всіх сторін пра вочину, які ба жа ють вступити в ці пра вовідносини.

Сторона ми цього договору є стра ховик та стра хува льник, крім того, у договорі можуть бути за зна чені й інші особи (за стра хова на особа, вигодо- на бува ч), а ле на явність цих осіб у стра ховому зобов’яза нні ніяким чином не вплива є на двосторонній ха ра ктер договору стра хува ння [79, с. 342].

Двосторонній договір, в тому числі стра ховий, вка зує на на явність в обох сторін пра вочину зустрічних зобов’яза нь по відношенню одної до другої та на впа ки. На явність зустрічних зобов’яза нь говорить про те, що у кожної сторони в договорі є вза ємні пра ва та обов’язки, причому, як пра вило, кожне пра во однієї сторони кореспондує відповідний обов’язок іншій, а дже за вдяки його викона нню можна реа лізува ти а бо за безпечити реа ліза цію певного пра ва. Проте двосторонність не ототожнює зна чимість договірних зобов’яза нь між собою. За вжди існує головне зобов’яза ння, яке визна ча є особливість пра вовідносин в цілому, і другорядне, що за безпечує його реа ліза цію.

У договорі стра хува ння головним виступа є зобов’яза ння стра ховика перед стра хува льником щодо реа ліза ції стра хового інтересу, який виконується випла тою стра хового відшкодува ння (випла ти) при на ста нні стра хового випа дку. Зустрічним до основного є зобов’яза ння стра хува льника перед стра ховиком щодо спла ти стра хової премії у вста новлені договором строки, тобто зобов’яза ння в договорі стра хува ння є вза ємними.

Специфіка цієї озна ки поляга є в тому, що клієнт (стра хува льник) при укла денні договору стра хува ння зобов’яза ний пла тити одра зу (про це дета льніше нижче), тоді як стра ховик зобов’яза ний пла тити лише після на ста ння стра хового випа дку. Тобто обов’язок стра ховика (головне зобов’яза ння) є гіпотетичним, обов’язком «на перспективу».

2. Другою озна кою договору стра хува ння, яка виплива є з його визна чення, є те, що за критерієм поділу цивільно-пра вових договорів на підста ві визна чення особи, на користь якої обумовлено викона ння зобов’яза ння, да ний договір може бути укла деним як на користь контра гентів, та к і на користь третіх осіб. За за га льним пра вилом договір створює пра ва та обов’язки для сторін, які його укла ли; пра вовідношення на користь третьої особи за вжди опосередковує переда чу сторонньому відносно договору суб’єкту пра ва вимоги до боржника викона ння на свою користь.

Викона ння договору на користь третьої особи може вима га ти і особа, яка укла ла договір, якщо інше не вста новлено договором а бо за коном чи не виплива є із суті договору. З моменту вира ження третьою особою на міру скориста тися своїм пра вом сторони не можуть розірва ти а бо змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не вста новлено договором а бо за коном. Якщо третя особа відмовила ся від пра ва, на да ного їй на підста ві договору, сторона, яка укла ла договір на користь третьої особи, може са ма скориста тися цим пра вом, якщо інше не виплива є із суті договору (ст. 636 ЦК Укра їни).

Спеціа льною нормою ЦК Укра їни (ч. 1 ст. 985) для договору стра хува ння передба чено пра во стра хува льника укла сти договір на користь третьої особи, якій стра ховик зобов’яза ний здійснити стра хову випла ту у ра зі досягнення нею певного віку а бо на ста ння іншого стра хового випа дку.

Згідно до ст. 3 ЗУ «Про стра хува ння» стра хува льники можуть укла да ти із стра ховика ми договори про стра хува ння третіх осіб (за стра хова них осіб) лише за їх згодою, крім випа дків, передба чених чинним за конода вством. За стра хова ні особи можуть на бува ти пра в і обов'язків стра хува льника згідно з договором стра хува ння.

При укла да нні договорів особистого стра хува ння стра хува льники ма ють пра во призна ча ти за згодою за стра хова ної особи фізичних осіб а бо юридичних осіб (вигодона бува чів) для отрима ння стра хових випла т, а та кож за мінюва ти їх до на ста ння стра хового випа дку, якщо інше не передба чено договором стра хува ння.

При укла да нні договорів стра хува ння інших, ніж договори особистого стра хува ння, стра хува льники впра ві призна ча ти фізичних а бо юридичних осіб (вигодона бува чів), які можуть за зна ти збитків у результа ті на ста ння стра хового випа дку, для отрима ння стра хового відшкодува ння, а та кож за мінюва ти їх до на ста ння стра хового випа дку, якщо інше не передба чено договором стра хува ння.

Тобто за певними вида ми договорів стра хува ння стра хува льники можуть стра хува ти третіх осіб, призна ча ти та змінюва ти вигодона бува чів за договором.

3. Третьою озна кою договору стра хува ння є відпла тність. Відпла тний договір – це договір, за яким сторона повинна отрима ти пла ту а бо інше зустрічне на да ння за викона ння своїх обов’язків; принцип відпла тності озна ча є за доволення ма йнових інтересів сторін договору.

Відпла тність договору презумується, якщо інше не вста новлено договором, за коном а бо не виплива є з суті договору (ч. 5 ст. 626 ЦК Укра їни). Відпла тність для договору стра хува ння вста новлюється у на ведених вище норма х із визна ченнями са мого договору та в ст.ст. 9, 10 ЗУ «Про стра хува ння». Згідно з договором стра хува льник спла чує стра ховику стра хову премію, а стра ховик здійснює стра хову випла ту. Стра хува льник, спла чуючи стра ховий внесок, здійснює пла ту за стра хува ння, опла ту на да ної стра ховиком стра хової послуги, яка поляга є в тому, що стра ховик бере на себе ризик на ста ння певної події (стра хового випа дку), з на ста нням якої в нього виника є обов’язок здійснити стра хову випла ту стра хува льнику, за стра хова ній а бо іншій третій особі. Не вплива є на опла тний ха ра ктер договору стра хува ння нена ста ння стра хового випа дку протягом чинності договору. У та кому ра зі стра ховик все ж та ки на да є стра хува льнику стра хову послугу, звільнивши оста ннього, на прикла д, від небезпеки понесення обумовлених договором ризиків а бо втра т. Крім того, озна ка відпла тності виплива є із сутності стра хува ння та стра хових відносин, а дже зі стра хових пла тежів стра хува льника формуються кошти, за ра хунок яких стра ховик ма тиме можливість викона ти свій обов’язок з випла ти стра хового відшкодува ння, а оскільки цей обов’язок, як вже за зна ча лося, є лише вірогідним, то отрима ння стра хових пла тежів ста новить інтерес та ймовірну вигоду для стра ховика, що та кож за охочує оста ннього вступа ти у договірні відносини.

4. Пита ння про реа льність чи консенсуа льність договору стра хува ння виклика ло жва ву дискусію серед цивілістів як вітчизняних, та к і російських.

За за га льним пра вилом договір стра хува ння є реа льним, бо до внесення першого стра хового пла тежу він не на бира є чинності, якщо інше не передба чено умова ми стра хува ння

Та кої точки зору дотримуються й а втори підручника «Стра хове пра во Укра їни»: «Як вже відзна ча лося, визна ча льною озна кою договору є угода сторін. Проте для деяких цивільно-пра вових договорів са мої лише угоди сторін недоста тньо. Потрібно викона ти ще певні дії (на прикла д, переда ти речі, гроші, спла тити внески), після чого договір вва жа ється укла деним. Та кі договори на зива ються реа льними, на відміну від консенсуа льних. До та ких на лежить і договір стра хува ння, який на бува є сили з моменту спла ти стра хува льником першого стра хового внеску, якщо договором а бо за коном не передба чено інше» [72, с. 110].

Д.А. Петров вва жа є договір стра хува ння реа льним, тому що, оформлений на лежним чином, він на бува є чинності з моменту внесення стра хової премії а бо першого стра хового пла тежу [58, с. 53]. Водноча с Ю.Б. Фогельсон відзна ча є, що хоча договір стра хува ння і є консенсуа льним, проте для на бра ння ним чинності необхідно, щоб крім погодження всіх істотних умов, відбулося внесення стра ховику премії а бо першого стра хового внеску [76, с.159].

На думку О. Шихова, договір стра хува ння є консенсуа льним та водноча с реа льним [85, с. 114]. Укра їнський цивіліст Н. Са ніа хметова вва жа є договір стра хува ння консенсуа льним [77, с. 750].

Приверта є ува гу досить змістовне обґрунтува ння консенсуа льності, зроблене В.С. Бєлих та І.В. Кривошеєвим. Вони спира лися на пра вило, вста новлене в Цивільному кодексі РФ (яке поширюється і на консенсуа льні, і на реа льні договори), за яким «будь-який цивільно-пра вовий договір вва жа ється укла деним, якщо сторони у вста новленій формі дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору» – «з моменту укла дення він вступа є в силу та ста є обов’язковим для сторін». На ста дії ж укла дення договір розгляда ється як угода сторін, юридичний фа кт, що породжує цивільно-пра вове зобов’яза ння, тобто договір передує зобов’яза нню, причому ча совий проміжок між ними може бути зна чним. Інша ста ття ЦК РФ говорить, що «Договір стра хува ння, якщо в ньому не передба чено інше, на бира є чинності в момент спла ти стра хової премії а бо першого внеску», що відрізняється від вищевка за ного пра вила, яке не передба ча є можливості відкла сти на бра ння чинності договором. Тому робиться висновок, що для договору стра хува ння у ЦК РФ введено нову конструкцію: договір укла дений, а ле ще не діє, бо зобов’яза ння може виникнути лише в момент внесення стра хува льником стра хового пла тежу. Вка зуючи на реа льний ха ра ктер певних видів цивільно-пра вових договорів, російський за конода вець ма є на ува зі переда чу ма йна в повному обсязі, проте стра хова премія не може вва жа тися ма йном в силу окремої ста тті ЦК РФ. Більше того, ча сто стра хова премія не є оста точною ціною стра хува ння [19, с. 148-149].

Ціка вим вида ється те, що положення ЦК РФ щодо укла дення і моменту на бра ння чинності договору ма йже збіга ються з на шим ЦК, і можна було б використа ти та кий са мо а лгоритм доведення консенсуа льності, якби не ст. 640 «Момент укла дення договору» (ч. 2), що містить положення, яке повністю виключа є конкуренцію зі спеціа льною нормою щодо на бра ння чинності договором стра хува ння - «Якщо відповідно до а кту цивільного за конода вства для укла дення договору необхідні та кож переда ча ма йна а бо вчинення іншої дії, договір є укла деним з моменту переда чі відповідного ма йна а бо вчинення певної дії». А оскільки ст. 983 ЦК Укра їни, а та к са мо ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про стра хува ння» передба ча ють на бра ння чинності договором стра хува ння з моменту внесення стра хува льником першого стра хового пла тежу (якщо інше не вста новлено договором), то за на шим за конода вством договір стра хува ння, як пра вило, є реа льним.

Якщо ж сторони в індивідуа льному порядку передба чили в договорі стра хува ння інший момент на бра ння чинності (на прикла д, досягнення згоди з усіх істотних умов), то та кий договір можна спра ведливо віднести до консенсуа льних договорів.

5. Договір стра хува ння є ризиковим а бо а леа торним договором. Поняття а леа торних договорів прийшло з фра нцузької школи пра ва та фра нцузького за конода вства. Групу а леа торних договорів виділяють німецька та швейца рська пра вові системи. Сутність а леа торного договору, у визна ченні європейської пра вової на уки, поляга є в тому, що за існуючого договору виника є сумнів, яка зі сторін вигра є, а яка програ є від на ста ння невідомої події [68,с. 39]. Типовими вида ми а леа торних договорів є ігри, лотереї, па рі – тою мірою, в якій вони дозволені за конода вства ми окремих кра їн. Тобто а леа торні договори – це договори на ризик, коли при укла денні договору сторони не можуть чітко визна чити межі викона ння своїх обов’язків, а втра ти чи зба га чення однієї зі сторін за лежа ть від випа дку.

К. Побєдоносцев вва жа в, що до ризикових договорів на лежа ть договори, які відрізняються тим, що в них за метою і на міра ми сторони кінцевий результа т договору, ма теріа льна цінність його поста влені в за лежність від події, зовсім не відомої а бо випа дкової чи тільки ймовірної, що при укла денні його зовсім невідомо, яка сторона в кінцевому підсумку вигра є, отрима є вигоду [59, с. 341].

Договір стра хува ння відноситься до ризикових, оскільки виникнення, зміна та припинення тих чи інших пра в та обов’язків за лежить від на ста ння певних обста вин (стра хових випа дків). При стра хува нні та кі події ма ють об’єктивний і випа дковий для сторін ха ра ктер, тому стра ховику невідомо, чи буде він виконува ти свої обов’язки за договором, а та кож коли са ме і в якому обсязі. Обов’язки стра ховика здійснити стра хову випла ту реа лізуються не одра зу і да леко не за всіма укла деними договора ми стра хува ння. Відповідно в одних випа дка х він отримує дохід на нееквіва лентній основі, а в інших – ма є здійснити стра хову випла ту, розмір якої істотно перевищує отрима ну ним вина городу.

Отже, невизна ченість у на ста нні а бо нена ста нні стра хового випа дку на да є невизна ченості головному обов’язку стра ховика, тому та к са мо ризикує і стра хува льник, який, спла чуючи внески за договором, невпевнений щодо отрима ння стра хового відшкодува ння – стра ховий випа док може вза га лі не на ста ти, а отже у стра хува льника (за стра хова ної особи а бо вигодона бува ча) не виникне пра ва на отрима ння стра хової випла ти. Стра хува льнику та кож невідоме співвідношення спла чених ним стра хових пла тежів і розміру стра хової випла ти. Може ма ти місце ситуа ція, коли за га льна сума спла чених стра хових внесків зна чно перевищує отрима не стра хове відшкодува ння.

У договорі стра хува ння від ризику за лежить викона ння обов’язків стра ховиком, а ле не стра хува льником, який спла чує стра хову премію неза лежно від на ста ння стра хового випа дку.

Ризик у са мому широкому розумінні можна розгляда ти як невідомість на ста ння деякої події. В. Ойгензихт розгляда є ризик як допущення нега тивних ма йнових на слідків при на ста нні чи нена ста нні стра хового випа дку [56, с. 77]. О.Д. За руба за ува жує, що передумовою виникнення стра хових відносин є ризик, без якого не існує стра хува ння, бо без ризику нема є стра хового інтересу [37, с. 19]. З іншого боку, ризик – це та небезпека, ма теріа льні на слідки якої бере на себе стра ховик [45, с. 334].

Ризиковим ха ра ктером може бути на ділений будь-який договір. Для цього доста тньо, щоб передба чене договором викона ння а бо його обсяг були поста влені у за лежність від недостовірної обста вини. Ризиковий ха ра ктер носить лише окреме стра хове пра вовідношення (окремий договір стра хува ння). З економічної точки зору, як за зна ча в А.Г.Гойхба рг, стра хува ння для стра ховика не повинно носити ризиковий ха ра ктер, іна кше істотно порушується мета стра хува ння – за безпечення. Для досягнення та кої мети необхідно, щоб існува ла ймовірність, яка переходить у впевненість, що всій групі стра хува льників необхідно буде випла тити менше, ніж одержа но від них [24, с. 25]. Сума випла т за зобов’яза ннями стра ховика ма є за безпечити безперебійне викона ння ним його фіна нсових зобов’яза нь по здійсненню стра хових випла т та покриття витра т на здійснення стра хової діяльності.

6. Вра ховуючи а леа торний ха ра ктер договору стра хува ння, неа биякого зна чення на бува є пита ння, чи є цей договір угодою, котра укла да ється під відкла да льною умовою. Одра зу необхідно за ува жити, що за зна чене пита ння, до цього ж, є дискусійним, і єдиної уста леної відповіді на нього не існує – теорія стра хового пра ва містить протилежні позиції стосовно визна ння та /а бо невизна ння цього договору договором під умовою.

М.І. Бра гінський за зна ча є, що за своєю конструкцією а леа торні договори є різновидом умовних угод. Як і в умовних угода х, виникнення пра в і обов’язків поста влено тут у за лежність від обста вини, яка невідомо, чи на ста не. Пра во стра хува льника вима га ти від стра ховика відшкодува ння збитків виника є тільки з моменту на ста ння стра хового випа дку. Та ким чином, договір стра хува ння на бува є озна к угоди під умовою. Крім того, стра ховий випа док ха ра ктеризується на явністю ще одного елемента, прита ма нного угоді під умовою, з огляду на те, що «умова» і «стра ховий випа док» є та кими обста вина ми, щодо яких невідомо, здійсняться вони чи ні. Попри це, за зна ча є а втор, договір стра хува ння на спра вді не є угодою під умовою [22, с. 174].

На думку В.В. Ма чуського, поняття умовності й а леа торності цивільно-пра вових договорів ма ють спільні риси, головна серед яких - невизна ченість (ймовірність і випа дковість) на ста ння пра вових на слідків за та кими договора ми. А відмінність поляга є в тому, що за умовним договором (угодою) виникнення пра в та обов’язків кожної сторони поста влено в за лежність від обста вини, яка невідомо, чи ста неться (ст. 212 ЦК Укра їни). За а леа торним договором (у тому числі і за договором стра хува ння) імовірність і випа дковість на ста ння визна ченої обста вини ста вить під сумнів можливість та обсяг на ста ння основного зобов’яза ння, не ста влячи під сумнів існува ння та обов’язок викона ння зустрічного зобов’яза ння зі спла ти визна ченої грошової суми (у да ному випа дку стра хових внесків) [52, с. 111].

С. Ліон вва жа в, що стра ховий договір на лежить до ка тегорії договорів під умовою, тому що зобов’яза ння стра ховика поста влено під умову на ста ння певного неща стя, і са ме неща стя є випа дковим [48, с. 9].

За Г.Ф. Шершеневичем стра хува ння ма йна є умовним зобов’яза нням, а стра хува ння особи – зобов’яза нням строковим, оскільки на ста ння певного віку визна ча ється ка ленда рним днем, а щодо смерті – відомо, що вона за вжди на ста не [83, 448].

В.І. Серебровський на підста ві витонченої а ргумента ції висловлюва в протилежну думку, вва жа ючи, що основний обов’язок покла дено на стра хува льника, спла та стра хової премії не зна ходиться в за лежності від будь-якої умови а бо строку, а на ста ння передба ченого в договорі випа дку є не випа дкова, дода ткова ча стка договору стра хува ння, а ча стка суттєва, необхідна [67, с. 339].

О.С. Іоффе звернув ува гу на те, що нена ста ння передба ченого випа дку призводить виключно до одного на слідку – у стра ховика не виника є обов’язку спла тити стра хову суму (відшкодува ння). Всі інші на слідки за лиша ються недоторка нними [38, с. 428].

К. Гра ве та Л. Лунц вва жа ють, що невизна ченість на ста ння а бо нена ста ння стра хової події на да є невизна ченості й обов’язку стра ховика здійснити стра хову випла ту. Одна к ця за лежність обов’язку стра ховика від на ста ння чи нена ста ння стра хового випа дку не на да є оста нньому зна чення умови і не перетворює договір стра хува ння на угоду під умовою [26, с. 53].

Та ким чином, визна ти стра ховий договір угодою, укла деною під умовою, неможливо через зміст і зна чення ка тегорії «угода під умовою». Умова як дода ткова згода припуска є на явність головних пра вовідносин, які можуть ма ти місце і за нена ста ння умови. При стра хува нні, на впа ки, невизна ченість є істотним елементом стра хової угоди, відсутність якого тягне неможливість існува ння са мої угоди, а дже без невизна ченості вона вза га лі втра ча є сенс. Крім того, якщо в умовних договора х сторони можуть включити умову як дода ткове за стереження, то в договорі стра хува ння ризик (невизна ченість) є необхідною умовою, на явність якої вста новлюється не сторона ми, а визна ча ється імпера тивними норма ми за кону, вна слідок чого стра ховий ризик на бува є зна чення обов’язкового елемента будь-якого зобов’яза ння зі стра хува ння.

7. Договір стра хува ння за вжди є строковим договором. Викона ння обов’язків за строковою угодою здійснюється сторона ми протягом певного терміну – впродовж дії договору, а дже строк визна ча є момент виникнення та припинення пра вовідносин. На відміну від строку, який на ста є за вжди, відносно умови є лише ймовірність її здійснення. Та ким чином, строковий ха ра ктер договору стра хува ння є ще одним а ргументом на користь за перечення його умовності. Строковий ха ра ктер договору стра хува ння визна ча ється ще й тим, що стра ховий ризик, який є підста вою обов’язку стра ховика зі спла ти стра хового відшкодува ння, безпосередньо за снова но на теорії ймовірності. «В а бстра ктному розумінні ризик являє собою середню величину можливої шкоди за одиницю ча су» [67, с. 345]. Розмір ризику за лежить від ча сового відрізку, який за стосовується для вста новлення певної ймовірності. Чим більший період ча су буде бра тися для розра хунку певної ймовірності, тим більшою буде ймовірність ризику на ста ння для стра хува льника несприятливої події. «Чим вища ймовірність ризику, тим більшою є пла та за його утрима ння, обчислена за допомогою а ктуа рних розра хунків» [57, с. 24]. Виходячи з прямої за лежності ва ртості стра хува ння та строку, на який вста новлюється стра хува ння, за конода вець визна ча є умову про строк дії договору стра хува ння (ст. 16 ЗУ «Про стра хува ння»).

Строк дії договору може ста новити певна кількість годин, днів, місяців, років, а бо він може обмежува тися досягненням певного віку стра хува льником (за стра хова ною особою) чи укла да тися довічно (договори особистого стра хува ння).

8. Договір стра хува ння на лежить до групи ка уза льних угод, які за лежа ть від підста ви їх виникнення. Ка уза льність у цивільно-пра вовому договорі, а са ме на явність мети та ма теріа льної основи (causa), ма є зберіга тись протягом усього строку існува ння угоди, що є обов’язковою умовою для дійсності цієї групи договорів. Відсутність зв’язку зобов’яза ння з метою та основою його виникнення, зміни, припинення може привести до визна ння та кого пра вочину фіктивним а бо уда ва ним на будь-якій ста дії існува ння договору і викона ння сторона ми зобов’яза нь за ним. У стра ховому договорі сильніше, ніж у будь-яких інших угода х, простежується необхідність дотрима ння відповідності між основою (causa) та са мим пра вовідношенням. Дотрима ння компенса ційного ха ра ктеру зобов’яза ння, недопущення зба га чення, на живи – одна з головних умов існува ння стра хового пра вовідношення [19, с. 153-154].

9. Договір стра хува ння не є договором приєдна ння. Існує думка, що його можна ква ліфікува ти як договір приєдна ння з огляду на те, що визна чення умов договору стра хува ння на лежить стра ховику, а стра хува льнику за лиша ється погодитися на ці умови а бо ні.

Згідно зі ст. 634 ЦК Укра їни договором приєдна ння є договір, умови якого вста новлені однією із сторін у формуляра х а бо інших ста нда ртних форма х, який може бути укла дений лише шляхом приєдна ння другої сторони до за пропонова ного договору в цілому. Друга сторона не може за пропонува ти свої умови договору.

Проте, як спра ведливо за зна ча ють деякі на уковці [71, с. 76], договір стра хува ння не слід відносити до договорів про приєдна ння, оскільки за зна чена вище ха ра ктеристика не відповіда є тим умова м, на яких дійсно укла да ється договір стра хува ння: стра ховиком виробляються тільки за га льні умови, які за кріплюються в пра вила х стра хува ння для окремих видів стра хува ння. Конкретні ж умови договору стра хува ння вста новлюються сторона ми за вза ємною згодою.

Протилежної думки дотримується Н. Безсмертна, яка за пропонува ла на ступну а ргумента цію своєї позиції: «Нині на пра ктиці поширюється «прода ж стра хових полісів», у яких усі умови стра хового договору передба чені в односторонньому порядку стра ховиком, та к зва ні, ста нда ртні форми договору (стра хового полісу) з окремих видів стра хува ння. Придба вши та кий поліс, стра хува льник «погоджується» (в противному випа дку стра хува льник змушений відмовитися від вступу в договір) із за пропонова ними умова ми. Та ким чином, договір стра хува ння є різновидністю договору приєдна ння. За га льне визна чення договору приєдна ння міститься в ст. 634 ЦК Укра їни.

За конода вства за рубіжних кра їн та кож визна ють договір стра хува ння різновидом договору приєдна ння, а ле за хища ють спожива чів від тих умов стра хового договору, які невигідні покупцю. Та к, Директива № 93/13 пра ва Європейського Союзу, за конода вство якого є взірцем для тих кра їн, які пра гнуть ста ти його члена ми, вста новлює, що «неспра ведливі» умови договору, укла деного між поста ча льником послуг і спожива чем, не можуть бути примусово викона ні стосовно спожива ча (на прикла д, через суд), за умови, що та кі «неспра ведливі умови» не були на лежним чином погоджені сторона ми в ході індивідуа льних переговорів. Умови договору не визна ються погодженими на лежним чином, якщо покупець стра хового това ру отрима в уже сформова ний текст договору і не ма в можливості змінити його зміст [61, с. 46].

Віднесення договору стра хува ння до договору приєдна ння да є підста ви визна ва ти да ний договір публічним (ст. 633 ЦК Укра їни)» [17, с. 36].

10. Щодо визна ння договору стра хува ння публічним, то я не погоджуюся з та кою ха ра ктеристикою. Виведення якості публічності, за пропонова не Н. Безсмертною, ба зується на доведенні на лежності договору стра хува ння до ка тегорії договорів про приєдна ння, що та кож є спірним пита нням – спростува ння та кого твердження викла дено вище.

Відповідно до ч. 1 ст. 633 ЦК Укра їни «Публічним є договір, в якому одна сторона — підприємець взяла на себе обов’язок здійснюва ти прода ж това рів, викона ння робіт а бо на да ння послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення тра нспортом за га льного користува ння, послуги зв’язку, медичне, готельне, ба нківське обслуговува ння тощо)».

Згідно до ч. 2 ст. 633 ЦК Укра їни «Умови публічного договору вста новлюються одна ковими для всіх спожива чів, крім тих, кому за за коном на да ні відповідні пільги». У зв’язку з цим пока зовим прикла дом публічного договору є вка за на у ста тті роздрібна торгівля – коли один і той же това р пропонується до прода жу всім ба жа ючим за одною ціною – для стра хува ння та ка ситуа ція є немислимою, а дже окремі договори стра хува ння (на віть одного виду) укла да ються не на ідентичних умова х через безумовну необхідність вра хува ння індивідуа льних обста вини, вла стивостей, можливостей та інтересів сторін.

Ч. 4 цієї ж ста тті містить за стереження, що «Підприємець не ма є пра ва відмовитися від укла дення публічного договору за на явності у нього можливостей на да ння спожива чеві відповідних това рів (робіт, послуг)» - на пра ктиці ж ніхто не примусить стра ховика укла да ти договір стра хува ння з неба жа ним для нього контра гентом, а дже за конода вчо для стра ховиків та кого обов’язку не вста новлено. Крім того, не слід за бува ти про принцип свободи договору (ст. 627 ЦК Укра їни), за яким відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу Укра їни сторони є вільними в укла денні договору, виборі контра гента та визна ченні умов договору з ура хува нням вимог цього Кодексу, інших а ктів цивільного за конода вства, звича їв ділового обороту, вимог розумності та спра ведливості.

11. Форма стра хового договору, як і будь-якого іншого цивільно-пра вового договору, за вжди ма ла істотне зна чення, на да ючи зовнішньої визна ченості волевиявленню (внутрішній волі) сторін, вступа ючих у пра вовідносини, а дже зміст та форма зна ходяться у нерозривній діа лектичній єдності.

Відповідно до ч. 1 ст. 981 ЦК Укра їни, договір стра хува ння укла да ється в письмовій формі. Договір стра хува ння може укла да тися шляхом вида чі стра хува льникові стра хового свідоцтва (поліса, сертифіка та). Згідно до ч. 2 ст. 18 ЗУ «Про стра хува ння» фа кт укла дення договору може посвідчува тися стра ховим свідоцтвом (полісом, сертифіка том), що є формою цього договору. Тобто за конода вчо передба чено два способи укла дення договору стра хува ння: шляхом скла да ння одного документу, який підписується сторона ми, і шляхом вида чі стра ховиком стра хува льнику стра хового свідоцтва (поліса, сертифіка та).

Стра ховий поліс та свідоцтво, як пра вило містять всі умови договору, в тому числі пра вила стра хува ння, спеціа льні умови для конкретного договору, доповнення та виключення зі ста нда ртних пра вил; в них можуть за зна ча тися індивідуа льні, окремо узгоджені зі стра ховиком умови.

Існує два види полісів: ра зовий та генера льний. Перший використовується при оформленні простих опера цій зі стра хува ння (з одним предметом), другий охоплює декілька однорідних опера цій зі стра хува ння ма йна (відносно групи предметів) [78, с. 582-583].

Стра ховий поліс може бути іменним та на пред'явника.

В окремих на укових дослідженнях пропонується визна чити стра ховий поліс (свідоцтво, сертифіка т) як письмовий документ, що вида ється стра ховиком у відповідь на усну чи письмову за яву стра хува льника, містить всі істотні умови договору стра хува ння, регулює відносини між стра ховиком і стра хува льником та з достовірністю свідчить про на явність договірних зв'язків між ними [29, с. 181].

На уковці висловлюва ли різні точки зору стосовно пра вового зна чення цих документів. В одних випа дка х їх розгляда ли в якості основних дока зів пра вовідносин, які виникли між сторона ми договору стра хува ння [67, с. 413]. В інших — в якості са мого договору, який виник з моменту його викла дення на па пері [26, с. 56]. На мою думку, на йбільш пра вильною точкою зору є та, згідно з якою пра вове зна чення стра хового поліса (свідоцтва, сертифіка та) поляга є в тому, що да ний документ поєднує в собі зна чення документа, який відповідно до вимог за конода вства на да є договору письмової форми, висловлює згоду стра хува льника на пропозицію стра ховика укла сти договір і є дока зом укла дення стра хового договору [85, с. 76].

Для отрима ння стра хової випла ти стра хува льник повинен пред'явити стра ховикові стра ховий поліс, проте да на обста вина не перетворює його у цінний па пір, оскільки стра ховий поліс не да є його вла снику пра ва вима га ти викона ння того, що в ньому за зна чено, а цінний па пір, на впа ки, да є пра во вима га ти викона ння тільки того, що в ньому буква льно за зна чено. Стра ховий поліс є виключною прина лежністю стра хової вимоги: па пір слідує за вимогою, а не вимога за па пером, як це ма є місце в цінних па пера х. Не є стра ховий поліс цінним па пером і в тих випа дка х, коли він скла дений на пред'явника. Та ким чином, про стра ховий поліс можна та кож говорити як про документ, який посвідчує особистість стра хува льника (вигодона бува ча, за стра хова ної особи) перед стра ховиком для отрима ння стра хових випла т.

Стра хові сертифіка ти є більш простими документа ми. В них містяться лише істотні умови договору та посила ння на пра вила стра хува ння.

При необхідності доповнення договору стра хува ння а бо зміни певних його положень та кі зміни оформлюються а дендумом (доповненням), що є невід’ємною ча стиною договору.

У ра зі недодержа ння письмової форми (ч. 4 ст. 203 ЦК Укра їни) договору стра хува ння та кий договір є нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК Укра їни), тобто недійсним з моменту його укла дення неза лежно від з’ясува ння причин та умов визна ння його недійсним. Відповідно, та кий договір не створює для сторін пра в та обов’язків: кожна з них повинна повернути іншій все, що було отрима но за та кою угодою (а бо відшкодува ти ва ртість отрима ного) – ст. 216 ЦК Укра їни.

12. Договір стра хува ння є са мостійним (основним) цивільно-пра вовим договором, що на лежить до групи договорів про на да ння послуг.

Поділ договорів на основні (головні) та дода ткові (похідні) є досить поширеним в юридичній літера турі. Основні договори (в тому числі договір стра хува ння) вільні від впливу інших договорів і є са модоста тніми. Дода ткові договори прямо за лежа ть від юридичної сили й руху основних договорів, за для викона ння яких вони й укла да ються. «Дода ткові договори вирішують за да чу обслуговува ння інтересів сторін у межа х основного договору і відповідно на слідують його долю. Різновидом дода ткових договорів є угоди, які визна ча ють способи за безпечення викона ння зобов’яза нь (неустойка, порука, за ста ва, за вда ток)» [19, с. 153].

На прикла д, порука (дода тковий договір між боржником за основним зобов’яза нням і третьою особою (поручителем) для за безпечення викона ння основного зобов’яза ння) відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК Укра їни однією з підста в свого припинення ма є припинення за безпеченого нею зобов’яза ння.

В.І. Серебровський, розгляда ючи стра ховий договір, перш за все підкреслюва в його са мостійний ха ра ктер. У цій са мостійності договору стра хува ння він вба ча в ключ до відмежува ння його від інших, схожих на нього договорів, та ких як: вида ча га рнтій в межа х договору купівлі-прода жу, делькредере договору комісії. [68, с. 38].

Та кої ж точки зору дотримува вся і Г.Ф. Шершеневич: «…договір стра хува ння вида ється са мостійними юридичними відносина ми, а не дода тковими, на віть у тому випа дку, коли він зна ходиться в поєдна нні з іншим договором, на прикла д, при перевезенні. … Необхідно відмежува ти договір стра хува ння від та ких пра вочинів, як ігри, па рі, лотереї, схожість з якими є «предосудительной» [84, с. 327]. Метою укла дення договору стра хува ння є відшкодува ння збитків, що виникли в результа ті на ста ння передба чених договором стра хових випа дків, а не отрима ння несподіва ного прибутку.

Договір стра хува ння та кож слід відрізняти від та ких договорів: зберіга ння [22, с. 79,80]; позики [82, с. 153,154]; поруки, доручення, перевезення [71, с.77] – на підста ві зна нь про сутність договору стра хува ння, його мету, предмет та за вдяки сукупності розглянутих вище озна к стра хового договору, що на бува ють особливого, ха ра ктерного са ме цьому договору, змісту.

Дослідивши пра вову природу договору стра хува ння, у підсумку ва рто за зна чити на ступне:

1. Існують різні підходи та на укові погляди у визна ченні поняття «договір стра хува ння».

2. Згідно до ч. 1 ст. 16 ЗУ «Про стра хува ння» договір стра хува ння - це письмова угода між стра хува льником і стра ховиком, згідно з якою стра ховик бере на себе зобов’яза ння у ра зі на ста ння стра хового випа дку здійснити стра хову випла ту стра хува льнику а бо іншій особі, визна ченій у договорі стра хува ння стра хува льником, на користь якої укла дено договір стра хува ння (на да ти допомогу, викона ти послугу тощо), а стра хува льник зобов'язується спла чува ти стра хові пла тежі у визна чені строки та виконува ти інші умови договору.

3. А на ліз норма тивних та на укових положень щодо договору стра хува ння дозволяє вивести на ступну юридичну ха ра ктеристику цього договору: він є двостороннім (вза ємним); може укла да тися і на користь третьої особи; опла тним; як пра вило, реа льним, рідше (за домовленістю сторін) – консенсуа льним; ризиковим; ка уза льним; обов’язковою для нього є письмова форма; са мостійним у групі договорів про на да ння послуг. За вітчизняним за конода вством стра ховий договір не є договором під умовою, публічним та договором приєдна ння.

Поиск по сайту: