Для визначення абсолютної сили м’яза його максимальну силу треба поділити на площу фізіологічного перерізу

Робота м'яза.

Під час будь-якого ско­рочення м'яз виконує внутрішню робо­ту, пов'язану з процесами, які відбува­ються у м'язовому волокні:

- рух йонів під час збудження,

- скорочення і після нього,

- тертя,

- втрати енергії у процесі ресинтезу АТФ тощо.

Кількісно цю роботу визнача­ють за інтенсивністю споживання кисню.

Зовнішня (механічна) робота викону­ється лише під час переміщення будь-яко­го вантажу, тіла або його частин у просто­рі.

Механічна робота м'яза (А) вимірю­ється добутком ваги піднятого вантажу (Р) на вкорочення м'яза (І), тобто А = Р ■ І.

Відношення зовнішньої роботи м'яза до його внутрішньої роботи називаєтьсякое­фіцієнтом корисної дії (ККД).

Його зна­чення залежить від навантаження і коли­вається в межах 30-50 %, що можна по­рівняти з ККД дизельного двигуна (37-41 %).

Треновані м'язи працюють набагато економніше, ніж нетреновані, крім того, внаслідок тренування м `язи стають сильніши­ми і витривалішими.

Крім того, зовнішню роботу можна поділити на:

- статичну,

- динамічну.

Статична робота – це робота, яка спрямована на утримання певного положення.

Динамічна робота – це робота на переміщення.

Д инамічна робота = вага вантажа х на висоту підйому

Статична роботу а = вага вантажу х на час утримання.

Під час тривалої м'язової роботи відбу­вається головним чином аеробний ресинтез АТФ за рахунок оксидного фосфорилування.

Під час виконання спортивних вправ, які потребують витривалості, швидкість розщеплення АТФ значно зростає порів­няно зі станом спокою. При цьому мусить збільшуватися кровоток. Внаслідок місце­вого розширення кровоносних судин швид­кість кровотоку в м'язі зростає до 20 разів (робоча гіперемія), хвилинний об'єм крові, частота скорочень серця і дихання збільшу­ються у 2-3 рази.

Перед закінченням тривалої виснажли­вої роботи можливий так званий фінішний ривок, зумовлений розщепленням додатко­вої кількості глікогену анаеробним шля­хом за допомогою гліколізу. Під час цієї реакції утворення АТФ відбувається у 2-3 рази швидше, що відповідно забезпечує зростання у 2—3 рази механічної роботи Щоправда, через обмеженість резервів анаеробної енергії граничний час для такої посиленої роботи не перевищує ЗО с.

В умовах інтенсивної м'язової роботи, коли сила скорочення м'язів перевищує 40 % максимальної, внаслідок часткового перетискання кровоносних судин у м'язах відбувається погіршення їхнього крово­постачання і зменшення надходження кис­ню. При цьому робота забезпечується за рахунок анаеробного розщеплення креа­тинфосфату і глікогену, в організмі нако­пичується велика кількість недоокиснених речовин, зокрема молочної кислоти виникає киснева заборгованість. Такий борг ліквідується після роботи в резуль­таті саморегуляторного розширення кро­воносних судин у м'язах, що працювали, — реактивна гіперемія.

Відомо, що фізичні вправи сприяють фізіологічній гіпертрофії м'язів, яка може бути саркоплазматичною або фібрилярною.

Саркоплазматичний тип гіпер­трофії м'язів — у м'язах збільшується об'єм саркоплазматичного матриксу і по­живних речовин, зростають резерви гліко­гену, збільшується кількість капілярів. Проте це мало впливає на силу м'язів, хоча й підвищує їхню витривалість.

Міофібрилярному типу гіпертрофії м'язів властиве збільшення об'єму міофіб­рил, оскільки в них стає більше скоротли­вих міофіламентів. І хоча в цьому разі фі­зіологічний і анатомічний діаметри м'язів зростають мало, проте м'язова сила значно збільшується. Саме такий тип гіпертрофії властивий, імовірно, м'язам диких тварин, які мають значну силу м'язів при їх неве­ликих розмірах.

Робоча гіпертрофія м'язів може бути зумовлена зростанням як вмісту саркоплаз­матичного матриксу, так і кількості міофі­брил, а отже, збільшенням діаметра волок­на. Це насамперед виникає під час статич­ної роботи (силове навантаження без рухів).

Останнім часом набув популярності куль­туризм — нарощування м'язової маси шляхом тривалого (найчастіше статичного) напруження мязів. Надмірне нарощування м`язів може мати несприятливі наслідки (параліч), оскільки у гіпертрофованій м’язовій тканині стискаються кровоносні судини.

Стомлення м'яза.

Стомленням назива­ють тимчасове зниження працездатності клітини, органа чи цілого організму, яке настає внаслідок їхньої роботи і зникає після відпочинку.

Стомлення зумовлене багатьма причинами, серед яких основними є:

- накопичення кислих речовин в м`язі (особливо молочної і фосфатної кислот),

- вичерпування енергетичних ресурсів м`яза (глікогену, АТФ, КФ),

- нестача кисню.

Під час напруженої м'язової роботи, через 3-5 хв після її початку, часто наста­ють особливі стани:

- "мертвої точки" і

- "другого дихання".

"Мертва точка" — це стан тимчасового зниження працездат­ності людини, а "друге дихання" — це стан, що настає після її подолання, з суб'єктивним відчуттям полегшення під час виконання роботи.

У стані "мертвої точки" стрімко зрос­тає споживання кисню і виділення вуглекислого газу, прискорюється, стає більш по­верхневим і уривчастим дихання, пору­шується координація рухів, знижується інтенсивність роботи, підвищуються витрати енергії, знижується ККД. "Мертва точка" настає внаслідок тимча­сового порушення на рівні ЦНС узгодже­ності у функції рухового апарату і внутріш­ніх органів. Стан "мертвої точки" пере­борюється завдяки значному вольовому зусиллю. При виході з "мертвої точки" зни­жується гальмівний процес у мозку, від­новлюється нормальний баланс нервових процесів, зміцнюється рухова домінанта, відновлюється коригувальна здатність кори головного мозку.

Під час "другого дихання" різко підви­щується потовиділення, поліпшуються кро­вопостачання м'язів і периферична цир­куляція крові, у м'язах зростає швидкість біохімічних процесів, яка забезпечує їх кра­щу працездатність.

Поиск по сайту: