Довідники. 5. Зарубіжна архівна україніка: Матеріали до бібліографії довідників,оглядів фондів колекцій,зібрань//http://www.scarch

5. Зарубіжна архівна україніка: Матеріали до бібліографії довідників,оглядів фондів колекцій,зібрань//http://www.scarch.

кіеv.uа/Аrсhives/Віbliоgr/Віbliogr 2.uа.html#FоrАrchUkr (2001).

6. Проблеми втрачених та переміщених архівів, бібліотек, музеїв:Матеріали до бібліографії //http://www.scarch.кіеv.uа

/Аrсhіvеs/Віblіоgr/Віbliogr-3.uа.html#АrсhМоvеd (2001).

8. Збереження документальних фондів (архіви, бібліотеки, музеї):Бібліогр. покажчик/ДержкомархівУкраїни.УДНДІАСД.

Галузева службаНТІ//httр://www.sсаrсh.кіеv.uа/Риblісаt

/Віblіоgrроkаz/Роkаzсhук.uа.httml#Роkаz (2001).

Матеріали до самостійної роботи

Місцеперебування та стан упорядкуван­ня архівної україніки- важливі чинники для визначення можли­востей повернення відповідних матеріалів або отримання їх копій. Суттєвою обставиною щодо перспективності реституцій­них зусиль є те, що західні архівісти називають інкорпорацією документів, тобто чи можна такі документи вважати окремою групою, чи вони утворюють цілісний фонд або групу в докумен­тах певної у станови. Тут визнаний архівний принцип поваги до цілісності фондів іноді проводиться неоднозначно щодо пере­міщених фрагментів, інкорпорованих до цілісних груп інозем­них архівних документів. Зважаючи на визнаний у міжнародній архівній практиці принцип поваги до цілісності фондів, як за­значено в "Професійних рекомендаціях" МРА, слід вважати, що документи або справи з документами, які перебувають за кор­доном і походять з України або мають зв'язок з нею, інкорпо­ровані до цілісних груп зарубіжних архівних документів, зви­чайно не можуть бути об'єктами вимог, і можна розраховувати лише на їх копії. Наприклад, документи Розенберга, інкорпоро­вані до документів Нюрнберзького процесу, або інші документи, що були офіційними доказами під час судових процесів і, від­повідно з законами, повинні залишатися частиною цих судових документів.

Аналогічно державні документи або їх копії, через якісь обставини інкорпоровані до приватних паперів, за звичайних умов не можуть бути об'єктами ретроактивних вимог з боку держав­них архівів як частка державної документації.

Подібні проблеми виникають щодо документів, інкорпорованих до відомих або давно існуючих рукописних зібрань. Оскільки міжнародними нормами поважаються давно засновані колекції, не менш важливо знайти попереднє місцеперебування та колишній стан упорядкування матеріалів, про які йдеться, а також обставини інкорпорації їх до інших фондів або колекцій. У багатьох випадках важливою може виявитися інформація про так зване проміжне перебування, оскільки часом окремі руко­писи, автографи або групи документів інтегруються до фондів різних установ у бібліотеках; інститутах або історичних това­риствах, без урахування їх походження. Такі документи технічно можна вважати частиною зібрань даного сховища, тим більше, що вони могли бути врятованими або законно придбаними від осіб, які перевезли їх за кордон, або від посередників, і відтак отримали свою постійну "архівну домівку". їх юридичний статус не може бути таким самим, як у документів, інкорпорованих до державної документації, але зважаючи на повагу до зібрань, підтриману ЮНЕСКО, а також на факт їх законної купівлі, у більшості країн претензії на них вважатимуться необгрунтованими.

Під час розгляду претензій на реституцію або на копії надзвичайно важливо ретельно дослідити усі специфічні угоди та інші відповідні юридичні фактори, що можуть вплинути на сучасний правовий статус та право власності, наприклад претензії колишніх власників. У випадку з подарунками або по­смертним заповіданням майна можуть існувати листи про депозицію або передання. У випадку купівлі може залишатися посвідчення про походження або купча чи контракт про продаж. Може мати місце попередня купівля з аукціону або від посеред­ника колекціонером, який пізніше комусь заповів свою колек­цію. У деяких випадках специфічні групи документів можуть підлягати попереднім двостороннім або багатостороннім між­народним угодам.

Багато цих проблем є наслідками відсутності відповідних міжнародних конвенцій, угод або детальних описів процедур архівної реституції. Хоча загальні рекомендації МРА існують, угод щодо права на копіювання архівних документів, які належать або стосуються однієї країни, а перебувають в іншій, нема.

Існують інші значні проблеми - невизнання приватної власності та масштаби націоналізації в Радянському Союзі. Обидва ці чинники ще впливають на архівні зібрання пострадянської України. Багато пов'язаних з Україною документів залишаються у володінні окремих осіб і законно утворюють приватну власність у країнах, де вони тепер перебувають, яка не може підлягати якому-небудь контролю з боку урядових архівних установ.

Цілком зрозуміло, чому українські архівісти надають пріоритету ідентифікації, виявленню та поверненню, якщо це можливо, переміщених або "загублених" складників української культури за кордоном. Проте довготривала взаємна секретність та конспіративний характер взаємин між радянською владою та українськими й іншими емігрантськими громадами за кордо­ном значно гальмували потік інформації в обох напрямах. Про­тягом десятиліть холодної війни виховувалося шовіністське ставлення багатьох радянських архівних урядовців до зарубіж­них архівних документів, пов'язаних з Україною. Перевезення їх з волі законних власників викликало в той час підозри та не­гативну реакцію частини українських емігрантських громад, і про­тягом тривалого часу виключало можливість укладення спра­ведливих угод стосовно доступу та фотокопіювання. У деяких випадках групи українських емігрантів навіть боялися друку­вати описи матеріалів, якими вони володіли, або надавати інфор­мацію про них до публічних каталогів через острах перед тим, що радянська влада шукатиме й робитиме спроби захопити ці матеріали, як це траплялося протягом повоєнного десятиліття. Захоплення радянською владою Російського зарубіжного істо­ричного архіву та Українського історичного кабінету у Празі 1945 р., матеріалів Петлюри в Кракові та Відні, а також інших емігрантських зібрань спричинило холодну війну в архівному світі.

Упродовж 1990-х років ситуація докорінно змінилася. З визнанням України у світі як незалежної демократичної держави активізувалися процеси реституції української архівної спадщи­ни, що зберігається за межами України. 1992 р. Урядом України створено Національну комісію з питань повернення в Україну культурних цінностей при Кабінеті Міністрів (з 2001 р. недер­жавна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України), яка опікується питаннями реституції. Окремі українські архіви починають повертатися Україну з Канади, Чехії, Німеччини, Росії та інших країн.

Серед повернутих архівів, що мали статус переміщених, тобто, незаконно вивезених, фото- і кінодокументи із збірки довоєнного Всеукраїнського центрального фотокіноархіву (повернуто з ФРН), Архів Товариства "Просвіта" (з Польщі), пергаментна грамота Петра І (з ФРН), архів ученого і громадського діяча Степана Сірополка (з Чехії).

Десятки архівних колекцій було передано в Україну як вияв доброї волі з боку власників. Це фрагменти приватних архівів Олександра Довженка (передано з Росії), Дмитра Дорошенка, Олега Ольжичаі Олександра Олеся (зі Словаччини), письмен­ника Уласа Самчука (з Канади), письменників Івана Багряного (з ФРН), Василя Барки (з США), архів Державницького центру УНР в екзилі (зі США), фрагменти повоєнного архіву Ук­раїнського вільного університету (ФРН). Загалом упродовж 1990-х рр. в Україну було передано або повернуто понад 50 ар­хівних зібрань.

Виконуючи міжнародні зобов'язання і активно включившись у реституційнй процеси в Європі, Україна 200 і р. повернула до Німеччини так званий «Архів Баха» - унікальну колекцію му­зичних партитур європейських композиторів XVI- XIX ст., що до Другої світової війни належала Академії співу в Берліні, а зго­дом як трофей опинилися в Києві, де і зберігалася понад пів-століття. Копії матеріалів колекції, звичайно, залишилися в Україні. Світова громадськість високо оцінила цю акцію як крок доброї волі.

Загалом архівна україніка є частиною духовного багатства українського народу, його історичної пам'яті. Вона включає численні залишки матеріальної і духовної культури, які, відповідно до міжнародних правових актів та угод, підлягають поверненню в Україну.

Питання для самоконтролю

1. В чому полягають проблеми повернення архівної україніки?

2. На яких підставах архівна україніка вноситься до Націо­нального архівного фонду України?

3. Які відомі центри в світі зберігають архівну україніку?

Поиск по сайту: