Періодичні видання оn-lіnе

9. Бюлетень Галузевої служби науково-технічної інформації http:

//www.sсаrсh. кіеv.uа/ВіblGraph/іndех.uа.html#Віbl.

Меріали до самостійної роботи

На основі результатів наукових досліджень, ви­вчення і узагальнення практичного досвіду діяльності архіви про­водять методичну роботу, спрямовану на створення і впровад­ження найдоцільніших прийомів і методів конкретних робіт. Методична робота архівів полягає у розробленні й удоскона­люванні архівних технологій та впровадження у практику ре­зультатів наукових досліджень.

Основними формами методичної роботи є розроблення актуальних питань методики архівної справи, підготовка на цій основі методичних посібників; впровадження розроблених доку­ментів у практичну діяльність архівних установ; обговорення і вирішення методичних питань, що виникли під час роботи, на засіданнях науково-дорадчих органів, методичних нарадах; ви­вчення і узагальнення набутого досвіду роботи у галузі архівної справи та документознавства, його поширення шляхом публі­кації оглядів та статей на сторінках архівознавчих періодичних видань, підготовки доповідей та повідомлень на конференціях, нарадах, семінарах; надання методичної допомоги працівникам архівних установ, діловодних служб інших організацій, відомчих архівів. До методичної роботи належить і складання номенклатур справ і схем систематизації, історичних довідок про фонди та огляди робіт, підготовку повідомлень щодо методичних пи­тань, складу документів для співробітників архівних установ. Ме­тодичне керівництво роботою у архівах здійснюють директори архівів, їх заступники, завідувачі відділів, методисти, інформатори.

Важливу роль у розробленні актуальних науково-методичних проблем та в практичному удосконаленні методів архівних робіт відіграють центральні державні архіви, де зосереджено не тільки найцінніші комплекси документів загальнодержавного значен­ня, а й сконцентровано висококваліфіковані наукові кадри. Цен­тральні держархіви є науково-методичними центрами в галузі архівної справи, тобто установами, які ведуть науково-дослідну і методичну роботу а профільних питань. їх завдання полягають у координації наукових досліджень їх компетенції, підготовці збірників документів і довідників про склад і зміст профільних архіву документів, організації методичної і консультативної до­помоги установам з питань архівної справи, участь у підготовці та впровадженні нормативних і методичних документів галузе­вого значення, проведення методичних нарад, семінарів.

Державні архіви Автономної Республіки Крим та областей України є регіональними науково-методичними центрами. Вони надають методичну і консультативну допомогу міським та районним архівам, установам, організаціям, навчальним закладам з питань архівної справи. На базі регіональних науково-мето­дичних центрів проводяться курси для завідувачів архівними відділами райдержадміністрацій, держміськархівів (Держархів Кіровоградської області), укладаються методичні посібники для працівників державних і відомчих архівів області (Держархів Чернівецької обл.), розробляються інструкції щодо комплекту­вання архівних відділів райвиконкомів, міських архівів документами особового походження та наукового описання цих документів (Держархів Хмельницької обл.). Держархіви областей України співпрацюють з середніми та вищими навчальними за­кладами (Держархіви Закарпатської, Одеської, Тернопільської, Хмельницької обл., Автономної Республіки Крим, м. Києва та ін.).

Найпоширенішою формою методичної роботи є підготовка різних типів прикладних методичних посібників, які створюють державні архіви на основі нормативних і методичних документів Держкомархіву, наукових розробок УНДІАСД та інших архів­них установ за окремими напрямами і видами робіт. У цих ви­даннях конкретизуються загальні методичні положення і визна­чаються особливості роботи відповідно до специфіки профіль­них для архіву документів з урахуванням наявного досвіду роботи.

Видами методичних посібників є методичні рекомендації, пам'ятки, інструкції, методичні листи, номенклатури справ для установ і закладів, схеми систематизації документів фондів, іс­торичні довідки до фондів, огляди окремих ділянок роботи з ме­тою обміну досвідом тощо. Спільна риса всіх видів методичних посібників - їх практична спрямованість. Методичні рекомен­дації укладають для галузевого (внутрішнього) і позагалузевого (зовнішнього) використання. Вони репрезентують ефективні форми організації праці та нові технології, що ґрунтуються на результатах наукових досліджень і вивченні досвіду роботи ар­хівних та інших установ. Методичні рекомендації для співробітників діловодної та архівної служб міністерств і відомств України готують архівні установи на основі відповідних норма­тивно-методичних документів, аналізу і узагальнення практич­ної діяльності, обґрунтовують нові підходи до організації і ме­тодики проведення окремих видів робіт, і виконання техноло­гічних процесів. Пам'ятка як методичний посібник має вужче прикладне значення. Вона призначена для детального опису окремих операцій і прийомів праці й може бути як самостійним документом, так і додатком до іншого нормативно-методичного документу. Інструкція регламентує порядок виконання роботи, подає зміст окремих процесів і послідовність виконання дій. Ро­бочі інструкції визначають організацію і методику роботи щодо конкретного завдання: підготовки збірника до видання, підго­товки виставки, опрацювання фонду. Як правило, інструкція включає такі розділи: мета і завдання роботи, склад матеріалів, за якими вона проводиться, організація роботи (у тому числі і послідовність проведення), методичні вказівки для виконання кожного виду робіт. Додатками до інструкції можуть бути роз­рахункова частина, довідки, схеми, таблиці. Схема класифікації документної інформації є методичним посібником для систе­матизації документної інформації в систематичних каталогах у ви­гляді переліку класифікаційних ділень, розташованих у логічній послідовності, що має задовольняти вимоги науковості, істориз­му, повноти архівного фонду, завершеності справ, групування документів від загального до часткового. Методичні листи роз­робляють з конкретних питань з метою пояснення необхідності проведення певного виду роботи. Номенклатура справ становить собою затверджений у встановленому порядку систематизований і проіндексований список назв справ, що заводяться у діловод­стві установи або її структурного підрозділу. Історична довідка до фонду містить відомості з історії (біографії) фондоутворювача, його документального та архівного фондів, коротку характе­ристику складу і змісту документів архівного фонду та довідко­вого апарату до нього.

Необхідна вимога до всіх методичних посібників - чіткість формулювань, використання загальновживаної термінології, відсутність повторів і загальних суджень. Обов'язковими рек­візитами і структурними компонентами методичного посібника є назва, анотація, загальні положення (вступ), основні розділи, список використаних джерел і літератури; у разі необхідності -додатки. Назва має бути інформативною і повністю відбивати зміст посібника, підзаголовок - вказувати на його вид. У анотації стисло передають зміст, формулюють мету, вказують на цінність посібника, подають рекомендації щодо його застосування. Вступ коротко висвітлює досвід роботи з цього питання, аналіз нор­мативно-методичних документів і літератури з даної проблеми, тут обґрунтовується запропонована методика роботи, мета і зав­дання посібника. Важливе також чітке визначення цілей, основ­них завдань і методів робіт, що дають максимальний ефект з мі­німальними затратами, послідовність їх проведення, склад ви­конавців.

Підготовка методичних посібників включає такі етапи: роз­роблення плану, підготовка проекту, рецензування і обговорення на засіданні науково-дорадчого органу, доопрацювання проекту з урахуванням зауважень і пропозицій, остаточне оформлення проекту і затвердження посібника керівництвом архівної уста­нови. Проекти підготовлених методичних посібників обговорю­ють на засіданнях методичних комісій або на методичних нара­дах. Така форма методичної роботи поширена в державних архів­них установах. На методичних нарадах, практичних заняттях з підвищення кваліфікації роз'яснюють основні положення впро­ваджуваних методик, визначають сфери їх застосування і можливості використання, організаційні заходи. Аналогічні семі­нари, наради і консультації проводять також для співробітників відомств.

Проекти нормативно-правових актів та актів нормативного порядку, що підлягають державній реєстрації наукових звітів, правил, концепцій, положень, методичних рекомендацій та ін­ших методичних документів загальногалузевого та міжгалузе­вого значення обговорюються на засіданнях Методичної комісії Держкомархіву, що є дорадчим органом для розгляду методич­них документів з архівної справи, діловодства та інших питань діяльності архівних установ й рекомендує розглянуті документи до впровадження.

Впровадження нормативних документів та методичних роз­робок відбувається згідно зі спеціальним планом. Впровадження нових методичних розробок шляхом консультації співробітників та надання їм допомоги безпосередньо на робочих місцях є ще однією формою методичної роботи. Його підрозділяють на експериментальне і практичне. Експериментальне (дослідне) впровадження є початковою стадією, яка забезпечує підтвер­дження основних положень розроблюваної теми ще до її завер­шення. Експериментальне впровадження передбачається в пла­нах робіт як один з етапів розроблення теми. Практичним впро­вадженням є затвердження видання (тиражування) та введення в дію нормативних документів і методичних розробок або використання положень і висновків теоретичних та прикладних до­сліджень у науково-дослідній, методичній, практичній діяль­ності архівів. Нормативні документи і методичні посібники вва­жаються впровадженими, якщо у відповідності з ними прово­диться практична робота.

Так, упродовж 1959-1965 рр. архівами видано 105 праць, 64 з яких - документальні збірники. Найбільше архівні установи створили методичних посібників протягом 1976-1980 рр.. коли було підготовлено 522 методичні посібники, що відображали особливості складу, змісту фондів, впорядкування й описання документів, умови та організацію роботи архівних установ. 79 з них було присвячено забезпеченню збереженості документів, 82 - їх відбору на державне зберігання, експертизі цінності та фондуванню, 163 - створенню і удосконаленню науково-довід­кового апарату 67- використанню документів, 22 - організації роботи, й плануванню, здійсненню контролю за виконанням планових завдань, звітності тощо. Впродовж 1991-1997 рр. дер­жавні архівні установи України підготували 82 методичні посіб­ники, 27 інструкцій, 28 пам'яток, 8 аналітичних оглядів, 13 номенклатур справ та ін. науково-методичних видань із актуаль­них проблем архівістики.

Значну роль у вирішенні питань організації та удосконаленні методики роботи архівних установ, узагальнення та поширення передового досвіду відіграють періодичні видання. Науково-практичний журнал "Архіви України", науковий щорічник УНДІАСД "Студії з архівної справи та документознавства" публікують статті та повідомлення, присвячені методичним ас­пектам діяльності архівних установ. Питання методики висвіт­люють і регіональних виданнях архівів Автономної Республіки Крим, Донецької, Херсонської та Закарпатської обл., що сприяє розв'язанню низки науково-методичних проблем, забезпеченню тиражуванню нормативно-методичними документами район­них і міських архівів.

Однією з важливих ділянок науково-дослідної та методичної роботи є підготовка і проведення науково-теоретичних конфе­ренцій, семінарів, читань, "круглих столів". Позитивне значення таких форм роботи полягає у тому, що вони сприяють підви­щенню фахового рівня архівних працівників, дають їм можли­вість глибше опанувати методами наукових досліджень, отри­мати цінну інформацію з конкретних питань, налагодити корис­ні наукові контакти.

Залежно від концепції та якісного складу учасників, конфе­ренції бувають міжнародними, всеукраїнськими, міжгалузеви­ми, міськими і у межах одного архіву. Запорукою успіху наукової конференції є детально розроблена програма і тематика висту­пів, своєчасне інформування зацікавлених організацій, установ та окремих науковців про її проведення. Заявка про участь (з відомостями про автора), тексти доповідей, повідомлень, висту­пів надсилаються заздалегідь до оргкомітету конференції. На підставі отриманих документів оргкомітет формує програму й по можливості забезпечує широке ознайомлення (через видання збірників матеріалів чи електронні публікації) з текстами виступів з метою їх ефективного обговорення під час роботи конференції,

Перша в Україні наукова конференція істориків-архівістів відбулася у червні 1961 р. На ній розглядалися завдання архів­них установ у розробленні теоретичних питань архівознавства та інших спеціальних історичних дисциплін. Відтоді такі наукові заходи проходили у 1965,1967,1972,1978 рр. Крім працівників архівних установ, у них брали участь учені академічних інсти­тутів, викладачі вищих навчальних закладів, представники му­зеїв, бібліотек України та інших країн.

Традиції проведення наукових та науково-практичних архіво­знавчих конференцій в Україні відроджені з початком 1990-х ро­ків Держкомархівом та Українським науково-дослідним інститутом архівної справи та документознавства. Наукові аспекти здійснення архівної реформи з метою виведення архівної справи на рівень сучасних вимог, питання про стан науково-дослідної і методичної роботи архівних установ, перспективи їх публіка­ційної діяльності обговорювалися на науково-практичній кон­ференції "Актуальні проблеми розвитку архівної справи в Ук­раїні" 15-16 березня 1995 р. у Києві. 19-20 листопада 1996 р. відбулася наукова конференція "Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи", де розглядалися актуаль­ні питання архівного будівництва, шляхи розвитку архі­вознавства як науки у незалежній Україні, проблеми підготов­ки архівістів і викладання архівознавчих дисциплін. Стабіль­ність відновленої традиції засвідчило проведення у Києві восени 1997 р. двох наукових конференцій. Зініційовану УНДІАСД наукову конференцію "Архівна та бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань 1917-1920 рр." (28-29 жовтня 1997 р.) організатори присвятили 80-літтю створення при Генеральному секретарстві справ освітніх Української Центральної Ради Бібліотечно-архівного відділу. 23 жовтня 1997 р. на базі ЦДАГО України відбулася науково-практична конференція "Архівно-слідчі справи репресованих: науково-методичні аспекти вико­ристання", вперше присвячена темі джерелознавчого аналізу ар­хівно-слідчих справ, раніше засекречених. Проблеми вивчення і багатоцільового використання цього специфічного історичного джерела обговорювали співробітники архівних установ, акаде­мічних інститутів, СБУ, прокуратур, комісій з питань поновлен­ня прав колишніх репресованих, члени товариства "Меморіал" та ін. На Міжнародній науковій конференції "Національна ар­хівна спадщина: проблеми збереження" (2-5 листопада 1999 р.) розглядалися питання історії природознавчих досліджень в Україні, технології реставрації документів, захисту документів від біопошкоджень, технічного оснащення архівів, професійної підготовки реставраторів. Залучення молоді до архівознавчих досліджень мала на меті конференція молодих дослідників "Архів і особа" (21-22 вересня 1999 р.), у ході якої дискутувалися проблеми, пов'язані з перспективами розвитку архівної справи та персональним внеском українських учених у теорію архіво­знавства. Теоретичним і прикладним проблемам спеціальних га­лузей історичної науки та архівної освіти, перспективам інфор­матизації архівної справи присвячувалася Міжнародна науково-практична конференція "Архіви - складова інформаційних ресур­сів суспільства" (17-18 жовтня 2001 р.). Наприкінці 1990-х років набули традиційності архівознавчі та джерелознавчі читання, започатковані кафедрою архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Активну участь в архівознавчих конференціях 1990-х років брали українські вчені: Г. Боряк, І. Верба, І. Войцехівська, Л.Дубровіна, Я. Калакура, К. Климова, О. Коваленко, С.Кульчицький, В. Лозицький, О. Мацюк, І. Матяш, Г. Папакін, Р.Пиріг, П. Сохань, В. Ульяновський, В. Шандра, А. Шурубура та архівісти-практики: О. Алтухова, М. Делеган, В. Гика, Л. Гісцова, Л. Гурбова, Т. Зуб, Р. Кондратюк, В. Коротенко, Н. Метальникова, О. Музичук, В. Рєзнікова, Н. Слончак, М. Чиркова, Б.Хаварівський, Г. Порохнюк та ін., що сприяло зближенню архівної науки і практики.

Активізація держархівів областей України у справі проведення конференцій (спільно з вищими навчальними закладами, краєзнавчими товариствами та ін.) переконливо свідчить на ко­ристь ефективності й популярності такої форми науково-мето­дичної роботи архівних установ в умовах становлення системи післядипломної освіти. Зокрема, лише серед проведених впро­довж 1997 р. (на базі або за участю архівів) заходів: ЦДІАЛ України - семінар з допоміжних історичних дисциплін, Держ­архів Вінницької області - Міжнародна конференція "Історія і культура євреїв в Україні", Держархів Автономної Республіки Крим - наукові читання "Крим. Рік 1917 - рік 1997", Держархів Луганської області - Перші обласні краєзнавчі читання з історії краю, Держархів Закарпатської області - Екуменічна конферен­ція, Держархів Полтавської області - наукові читання пам'яті Л.Падалки, Держархів Тернопільської області - Всеукраїнська наукова конференція "Ідея національної церкви в Україні", Держархів Харківської області - Всеукраїнська наукова конференція " Історичне краєзнавство і культура" та Міжнародна наукова конференція "Проблеми історії та археології України" (до 140-річчя від дня народження акад. Д. Баталія), Держархів Херсонської області - "Заселення Півдня України. Проблеми національного та культурного розвитку" та ін. Міжнародну архівознавчу конференцію "Архів. Документ. Історія. Сучасність" провів за підтримки Одеської обласної державної адміністрації та Одесь­кої філії фонду Грецької культури Держархів Одеської області 11 - 12 вересня 2000 р.

Збірники наукових праць, видані за матеріалами конферен­цій: "Українське архівознавство: історія, сучасний стан та пер­спективи" (К,1996), "Актуальні проблеми розвитку архівної справи" (К., 1996), "Український біографічний словник: історія і проблематика створення" (Львів, 1997), "Архівна та бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань" (К.,1998), "Архівно-слідчі справи репресованих: науково-методичні аспекти вико­ристання" (К., 1998), випуск 5-й міжвідомчого збірника науко­вих праць "Архівознавство. Археографія. Джерелознавство" -"Архіви - складова інформаційних ресурсів суспільства" (К., 2002) та ін. не лише подають тексти доповідей, а й слугують по­сібниками при вивченні історії теорії та практики архівної справи.

Українські архівісти беруть активну участь і в міжнародних наукових конференціях, нарадах, симпозіумах. Зокрема, в другій половині 1990-х років систематичною стала участь представни­ків архівних установ України в Міжнародних конференціях ар­хіві в країн Центральної і Східної Європи, що від 1997 р. мають назву "Сковронківські читання" й відбуваються щорічно в Поль­щі. Позитивні результати таких наукових зустрічей полягають в обміні практичним досвідом та розширенні міжнародних професійних контактів.

Іншим напрямом науково-методичної роботи є проведення на базі Держкомархіву України, УНДІАСД, центральних дер­жавних архівів "круглих столів" із залученням представників профільних комітетів Верховної Ради України, органів виконав­чої влади, міністерств, відомств, близьких за профілем акаде­мічних інститутів, вищих навчальних закладів для вирішення важливих питань архівного будівництва. Так, на засіданні "круглого стола" з питань підготовки і перепідготовки кадрів архівістів 29 листопада 1995 р. відзначалося, що розвиток ді­яльності архівних установ в умовах розбудови незалежної дер­жави та демократизація кадрової роботи в галузі вимагають якісно нових підходів до організації та змісту освітньої і профе­сійної підготовки працівників архівних установ. На засідання "круглого стола" з питань інформатизації архівної справи, прове­деному в червні 1997 р. на базі УДНДІАСД, обговорювалася і бу­ла в цілому прийнята концепція інформатизації на засадах си­стемної комп'ютеризації архівної справи в Україні. "Круглий стіл", присвячений обговоренню основних положень Концепції забе­зпечення національних інтересів в архівній справі (розробники: К. Є.Новохатський, Л. О. Скрицька), відбувся 14 червня 2000 ро­ку. В ході засідання було визначено пріоритети у забезпеченні національних інтересів в архівній справі: привернення уваги суспільства, відповідних державних структур до нагальних професійних потреб архівістів, розроблення і систематичне здій­снення заходів щодо піднесення їх статусу, посилення держав­ного контролю за збереженням архівних документів та архівної інформації, першочергове фінансування програм, спрямованих на збереження Національного архівного фонду та ін.

Для поліпшення постановки науково-дослідної роботи, її організації і методичного забезпечення важливе значення мають інструктивні наради, науково-практичні семінари, збори установ-співвиконавців конкретної наукової теми. На таких нарадах визначають актуальність кожної з розроблюваних тем, окреслю­ють завдання і методику виконання досліджень. Зокрема, си­стематичне проведення впродовж 2000-2002 рр. Центром ін­формаційних технологій Держкомархіву України спеціальних науково-практичних семінарів сприяло розвитку комп'ютери­зації галузі й вирішенню прикладних проблем архівних установ. Так, семінар "Створення електронних версій фондових каталогів у державних архівах України" (13-14 червня 2002 р.) перекон­ливо довів, що інформатизація архівної справи є одним із найпріоритетніших напрямів розвитку галузі.

Ефективною формою широкого залучення співробітників ар­хівних установ до науково-дослідної і методичної роботи, ак­тивного обміну думками і новою інформацією є науково-мето­дичні семінари. До роботи семінару, як правило, залучають усіх спеціалістів архівів. Кожний учасник розробляє тему чи питан­ня, пов'язане з профілем його роботи. На засіданнях семінару, куди можуть бути запрошені співробітники інших установко вищих навчальних закладів, заслуховують повідомлення про нові дослідження і методичні розробки, обговорюють актуальні проблеми архівної галузі.

Позитивну оцінку наукової громадськості одержали науково-практичні семінари з проблем спеціальних історичних дис­циплін, що проводяться у центральних архівах. Заслуговує уваги в цьому контексті досвід роботи Науково-методичного кабінету архівознавства та спеціальних історичних дисциплін ЦДІАЛ України, що виник на базі постійно діючого архівознавчого семі­нару Наукову концепцію кабінету, сформульовану академіком І. ГІ. Крип'якевичем на початку 1970-х років, в основному було втілено у кінці 1985 р. На базі кабінету проводяться науково-практичні конференції, методичні семінари, заняття зі студен­тами і школярами тощо. Багаторічний досвід роботи теоретич­ного семінару з питань організації науково-технічної докумен­тації (ЦДАНТД України) та методичного семінару ЦДАГО України свідчить про важливість такої форми роботи.

Архівні установи України мають певний досвід морального і матеріального стимулювання працівників, котрі займаються дослідницькою роботою. Впродовж 1971 -1990 рр. в Україні що­річно проводився конкурс на кращі наукові праці та методичні розробки з питань архівознавства, діловодства та спеціальних історичних дисциплін, підготовлені співробітниками архівних установ. З метою піднесення творчої ініціативи архівістів у ви­рішенні важливих наукових проблем галузі було встановлено заохочувальні грошові премії. Переможцями конкурсу і лауреа­тами премії стали за цей час близько 100 українських архівістів, серед яких відомі ученій практики: І. Бутич, Г.Боряк, Н. Врадій Л. Гісцова, І. Глизь, М. Крячок, О. Мацюк, О.Мітюков, К. Новохатський, Г. Папакін, Г. Портнов, Г. Пшеничний, Н.Слончак, І. Сварник, В. Шандра, Н. Яковенко та ін. Наприкінці XX ст. таку практику було відновлено: моральним і матеріальним сти­мулом для архівістів-дослідників стало заснування 2000 року галузевої премії імені Василя Веретеиникова за кращі наукові дослідження в галузі архівної справи та документознавства. Серед її лауреатів - Т. Боряк, Л. Дубровіна, Я. Калакура, І. Матяш, Р. Пиріг, Т. Пустовіт, В. Шандра та ін.

Важливу роль у поширенні наукових ідей в царині архівної справи, вирішенні питань організації та методики роботи архів­них установ, узагальнення й поширення набутого досвіду віді­гравала архівна періодика. Перший спеціальний архівний часо­пис в Україні — науковий (згодом— науково-популярний) жур­нал "Архівна справа" - було засновано 1925 року. До 1930 року він висвітлював питання теорії і практики архівного будівництва в Україні, друкував статті архівознавчого характеру, відомості з історії архівних установ в Україні та за кордоном, огляди доку­ментів центральних і місцевих архівів, рецензії на архівознавчу літературу Одночасно робилися спроби видавати довідково-ін­формаційні бюлетені з питань поточного архівного будівництва на місцях: "Червоний архівіст" (Київський губарх:, 1924), "Архів­ний робітник" (Луганський окрарх, 1926-1927). На початку 1930-х років періодичні видання Укрцентрархіву (часопис "Радянський архів" у 1931-1932 pp. замінив "Архівну справу") було реорганізовано і злито в єдиний орган наукової публікації документів та теорії й практики архівного будівництва - "Архів Радянської України" (1932-1933). Після тривалої перерви з вихо­дом у 1947 р. першого числа "Науково-інформаційного бюлетеня АУ У PCP" (з 1965 р. - науково-інформаційний бюлетень "Архіви України", з 1991 р. - науково-практичний журнал) архівну пе­ріодику відновлено. На початку 1970-х років Донецький облви­конком організував видання тематичного архівознавчого бюле­теня (1971-1973), присвяченого науковим та методичним пи­танням у галузі архівної справи. У 1980-х роках аналогічний інформаційно-методичний бюлетень започаткував архівний від­діл Кримського облвиконкому, що сприяло розв'язанню низки науково-методичних проблем. У другій половині 1990-років по­ряд з єдиним галузевим науково-практичним журналом "Архі­ви України" було засновано (з 1996 р.) науковий щорічник УНДІАСД - "Студії з архівної справи та документознавства, основним завданням якого є висвітлення здобутків української архівної науки і практики.

Загалом науково-дослідна та методична робота має важли­віше значення в- діяльності усіх установ архівної галузі. Науково-теоретичні та науково-методичні розробки закладають надійний фундамент реформування архівної системи, впровадження но­вітніх технологій і методик в архівну справу, узагальнення і ви­користання вітчизняного й зарубіжного досвіду.

Питання для самоконтролю

1. Яка мета створення і завдання галузевої служби НТІ?

2. Розкажіть про склад і завдання ДІФ як галузевого центру НТІ.

3. Розкрийте завдання, зміст і форми методичної роботи архівних установ.

4. У чому полягає значення конференцій, семінарів як форми науково-методичної роботи?

5. Розкрийте роль архівознавчої періодики у науково-методичній роботі.

Поиск по сайту: