Навчальна. 2. Архівознавство: підруч

2. Архівознавство: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / редкол.: Я. С. Калакура та ін. — К., 2002. — 356 с.

3. Бржостовская Н. В. Архивы и архивное дело в зарубежных странах: история и современная организация: учеб. пособие. — М., 1971. — 311 с.

4. Веретенников В. Архівознавство: лекція І / Всеукр. ін-т підвищення кваліфікації педагогів. — Xарків; Одеса: Вища шк., 1931. — 21 с.

5. Старостин Е. В. Международные архивные организации и их деятельность: учеб. пособие. — М.: Изд-во МГИАИ, 1989. — 82 с.

6. Теория и практика архивного дела в СССР: учеб. для вузов / под ред. Ф. И. Долгих, К. И. Рудельсон. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Высш. шк., 1980. — 343 с.

Матеріали до самостійної роботи

Для архівістів України багато цікавого і по­вчального мають організація управління архівною справою в зарубіжних країнах, особливості експертизи цінності документів, специфіка зберігання документів та використання документної інформації, методи впровадження в архівну справу новітніх технологій, напрями та зміст підготовки кадрів архівістів, органі­зація приватних архівів та міжнародного обміну архівною інфор­мацією. В цьому розділі розглянемо основні типи та структуру архівів провідних країн світу, характерні тенденції розвитку ар­хівної справи, основні правові засади функціонування архівної системи зарубіжних країн.

Усвідомлення необхідності упоряд­кування архівів та раціональної організації архівної справи в За­хідній Європі відбулося наприкінці ХVІІІ - в першій половині ХІХ ст. Створення спеціальних архівних установ було резуль­татом суттєвого збільшення обсягів документів, деструктивних процесів в архівах, викликаних революціями та іншими соці­альними катаклізмами. Водночас було зроблено перші спроби закласти єдине наукове підґрунтя організації комплексів доку­ментів для всіх державних архівів, що реалізовувалося в зарод­женні архівознавства як науки.

Структура архівів західноєвропейських країн остаточно викристалізувалася після Другої світової війни. До неї входять дер­жавні (національні та відомчі), корпоративні та приватні архіви. Мережа державних і приватних архівів відбиває систему державного управління, що склалася в різних країнах, її правову основу, адміністративно-територіальний поділ, рівень культури.

Систему державних архівів складають центральні та місцеві архівні установи. Центральні державні архіви мають статус національних архівів і виконують загалом ідентичні функції: зберігають національну архівну спадщину, удоступнюють її для ко­ристувачів, організовують роботу з поточними урядовими доку­ментами. Водночас у різних країнах діяльність національних ар­хівів має відмінності, зумовлені національними та історичними традиціями, фінансовими і кадровими ресурсами, архівним за­конодавством.

Відомчі (галузеві) архіви зберігають документи, створені в результаті діяльності окремих державних установ і відомств. У багатьох країнах існують відомчі історичні архіви. Наприклад, у Франції це - Архів Міністерства закордонних справ, Архів сухопутних військ, Архів Міністерства морського флоту, Архів Мі­ністерства військово-повітряних сил, Архів Державної Ради. Діяльність відомчих архівів, як правило, перебуває під наглядом національних архівних установ, які надають їм методичну допо­могу. Корпоративні архіви зберігають документи різних громад­ських, наукових, культурно-освітніх та інших недержавних ус­танов і, як правило, є самоврядними і не підлеглими уряду ар­хівним органам.

В організації роботи з приватними архівами великий досвід, вартий використання, накопичений в багатьох країнах Заходу, зокрема в Канаді та США.

За принципами побудови і управління в світі існують два ос­новних типи архівних систем - централізовані: Франція, Бель­гія, Данія, Греція, Нідерланди, Португалія та децентралізовані: США, Канада, ФРН, Швеція, Великобританія, Іспанія, Японія.

Створені в різні епохи національні архіви підпорядковуються різним урядовим відомствам - міністерствам науки (Бельгія), культури (Данія, Іспанія, Люксембург), національної освіти та культури (Франція), добробуту, охорони здоров'я і культури (Нідерланди), внутрішніх справ (Румунія, Словаччина, Чехія), юстиції (Латвія). Державна архівна служба Російської Феде­рації має подвійний рівень підпорядкованості - президенту та уряду. У Литві та Молдові архівна система, подібно до України, підпорядкована уряду, в Білорусі - адміністрації президента.

У ФРН, залежно від федерального устрою її земель, національні архіви підпорядковуються Міністерству внутрішніх справ, фе­деральному канцлеру або бундестагу, в Португалії - президен­тові Ради міністрів, в Англії та Уельсі - лорду-канцлеру. Націо­нальний архів США безпосередньо підпорядкований федераль­ному урядові.

У країнах з централізованими системами місцеві (регіональ­ні) архіви звітують перед центральною (національною) архівною службою. У ФРН, наприклад, немає центральної архівної адмі­ністрації на загальнодержавному рівні. Бундесархів зберігає документи федерального уряду; регіональні архіви - архіви зе­мель - і місцеві архіви перебувають під юрисдикцією земель, кожна з яких має свою архівну організацію. В Англії та Уельсі юрисдикція державного архіву поширюється лише на централь­ні урядові архіви Англії та Уельсу, місцеві архіви мають свої незалежні від центральної адміністрації архівосховища. В Іспанії спостерігається тенденція до подальшої автономізації 17 про­вінційних архівних установ. Тут національний архів відповідає за збереженість лише історичних документів. У Нідерландах ор­гани місцевої влади мають свої архівосховища, якими керують.місцеві секретарі або професійні архівісти. В Італії муніципалі­тети, провінційні і регіональні архівні ради організовують окремі служби з видавання дослідникам документів, що мають 40-річ-ний термін зберігання. В Англії та Шотландії документи, ство­рені центральним урядом, можуть за спеціальною згодою пере­даватися на зберігання до архівів графств. 20% таких матеріалів зберігаються за межами державного архіву, який має право контролювати умови зберігання лише цих документів.

У Бельгії, Великобританії, Греції, Ірландії, Італії, Нідерлан­дах, Португалії, Франції міністр, відповідальний за стан архівів, має у своєму розпорядженні консультативні архівні комітети, до складу яких входять головний архівіст країни, представники урядових та громадських установ і організацій, технічні експерти.

У багатьох західних країнах існують так звані проміжні ар­хіви, які приймають на тимчасове зберігання документи від різ­них відомств, установ і організацій, а згодом після експертизи частину цих документів передають на постійне зберігання до центральних державних архівів. У більшості країн здійснюється контроль з боку національних архівних служб як за проміжними, так і за поточними архівами. Інколи він охоплює повний "жит­тєвий цикл" документа - з моменту його створення до остаточ­ного розміщення в архіві.

Питання для самоконтролю

1. Коли почали створюватися спеціальні архівні установи у За­хідній Європі?

2. Які архіви складають систему державних архівів?

3. Які архіви мають статус національних архівів?

4. Коротко розкажіть про відомчі (галузеві) та корпоративні архіви.

5. Охарактеризуйте ос­новні типи архівних систем.

Поиск по сайту: