Навчальна. 1. Архівознавство: Підруч

1. Архівознавство: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Редкол.: Я. С. Калакура та ін. — К., 2002. — 356 с.

2. Нариси історії архівної справи в Україні / за заг. ред. І. Б. Матяш, К. І. Климової. — К.: Вид. дім “КМ Академія”, 2002. — 612 с.

3. Романовський В. Нариси з архівознавства: Історія архівної справи на Україні та принципи порядкування в архівах. — Xарків: Вид-во ЦАУ УРСР, 1927. — 170 с.

Матеріали до самостійної роботи

В архівній справі Західної України, Букови­ни та Закарпаття у 1920-1930х рр. відбувалися важливі зміни: було прийнято державні закони щодо архівів, розбудовано ме­режу державних архівів, створено органи управління архівною справою, встановлено контроль за діяльністю відомчих архівів.

Так, у Західній Україні робота архівів велася згідно з декретом про утворення державних архівів та опіку над архівними матеріалами, прийнятим польським урядом 7 лютого 1919 р. Для керівництва архівами при Міністерстві віросповідання і громадської освіти було створено Відділ державних архівів_, який здійснював і науково-технічний нагляд за архівами міських і гмінних установ та громадських організацій, забезпечував охо­рону документів, готував інструкції, правила щодо комплекту­вання архівів, зберігання та використання документів.

На західноукраїнських землях було створено Державний ар­хів у Львові на базі документів колишнього намісництва та Зем­ський архів на основі документальних фондів крайового архіву гродських і земських актів. Земський архів проіснував до 1933 р., коли його фонди увійшли до складу Державного архіву у Львові. Одночасно при управлінні міста Львова існував Міський архів стародавніх актів, заснований ще в середині XIII ст.

Архіви створювалися у тих місцях, де зосереджувалися вели­кі документальні комплекси як результат діяльності адміністра­тивних і судових установ, громадських організацій. У воєвод­ських центрах - Луцьку, Станіславі (колишня назва Івано-Франківська) і Тернополі державних архівів не було, а докумен­ти зберігалися при установах та організаціях. Така архівна си­стема існувала в Західній Україні до її включення до складу УPCР.

Архіви Буковини, зокрема Крайовий державний архів, створений 1907р. у Чернівцях, зазнали значних втрат під час першої світової війни (Буковина була ареною військових дій) та розпаду Австро-Угорської імперії. Перший історичний архів Буковини на початку 1918 р. практично був ліквідований разом з імпер­ськими державними установами. Трагічною виявилася доля Крайового архіву після включення Північної Буковини разом з Хотинським повітом Бессарабії до складу Румунії. Архівні документи через відсутність приміщень довго зберігалися у вологих підвалах, де істотно псувалися. 1924 р. матеріали Крайового ар­хіву розмістили у кількох кімнатах адміністративного палацу Буковини. У зв'язку з переміщенням документів Крайового архіву багато архівних справ було пошкоджено або втрачено. Найціннішими документальними комплексами були архіви колишніх адміністративних установ, зокрема Окружного управління Буковини (1786-1854), Крайової управи Буковини (1854-1918), Адміністрації Буковини (1918-1923) та ін.

Важливу роль в архівному будівництві краю відіграла Комісія державних архівів Буковини, cтворена у Чернівцях за наказом Міністерства освіти Румунії 1924 р. на чолі з відомим румунським істориком і політичним діячем І.Ністором. Її завдання полягали в концентрації архівних документів та організації окружного державного архіву. Прийнятий в Румунії 1925р. Закон "Про організацію державних архівів" визначив статус і завдання державних архівів, у тому числі Чернівецького.
Державні архіви країни підпорядковувалися Міністерству освіти, а керівництво ними здійснювала Генеральна дирекція державних архівів Румунії, яка дислокувалася в Бухаресті. Для керівництва державними архівами в окремих регіонах створювалися регіональні дирекції.
Чернівецька дирекція державних архівів мала зосереджувати і
зберігати документи Буковинського краю; Органи державної
влади, військові, церковні й громадські установи зобов'язані
були передавати до державних архівів закінчені діловодством
документи після тридцятирічного відомчого зберігання. А також
передбачалося передання відомчими архівами всіх історичних
документів до 1881 р. включно. Закон гарантував забезпечення
державних архівів приміщеннями.

Архівні фонди адміністративних і судових установ збepiraлися в Державному архіві в такому порядку, як надходили, разом
з довідковим апаратом. В архіві існували інвентарні описи, тематичні й географічні покажчики. Архівісти описували документи, перекладали їх румунською мовою, надавали довідки. Державний архів здійснював контроль над діловодством установ та відомчим зберіганням документів, затверджував розроблені номенклатури справ, проводив обстеження архівів різких установ,
перевіряв якість відбору архівних справ, призначених до знищення. Крім матеріалів відомчих архівів, Державний архів поповнювався історичними документами, придбаними у приватних осіб.

1938 року Комісію державних архівів було реорганізовано
у Чернівецьку регіональну дирекцію державних архівів, яка керувала архівною справою до середини 1940р., коли Північна Буковина і Хотинський повіт Бессарабії ввійшли до складу УPCР.

Архіви Закарпаття після його приєднання до Чехословаччини були підпорядковані новій адміністрації Підкарпатської Русі (урядова назва автономного Закарпаття). Керівником земської архівної служби в краї на початку 1920-х рр. був призначений М.Радвані, якому крайова адміністрація доручила пере­вірити всі архіви Закарпаття. Результатом обстеження стану архівів були ґрунтовні звіти М. Радвані, на основі яких архівіст видав в Ужгороді 1922р. книгу, що Давала характеристику найзначніших архівосховищ Закарпаття: комітатських архівів, ар­хівів привілейованих місць Берегова, Мукачева, Ужгорода, архіву Мукачівської єпархії та ін. Комітетські архіви були розрізнени­ми; документи зберігалися в хаотичному стані у переповнених приміщеннях, потребували впорядкування та обліку. Відтак М.Радвані вважав за необхідне об'єднати комітатські архіви і створити єдиний архів Підкарпатської Русі. Він особисто взяв участь у підготовці проекту його створення, а в травні 1923 р. очолив Крайову архівну комісію, основним завданням якої була орга­нізація крайового архіву. Комісія порушила питання перед Міністерством шкіл та освіти Чехословаччини про будівництво приміщення для архіву. Наприкінці 1920-х рр. архіву було виділено кілька кімнат та підвальні приміщення у жупному адміністративному будинку, куди звозилися документи різних архівів Закарпаття. У спорудженому 1936 р. будинку Крайового уп­равління для архіву спеціально відвели обладнані приміщення з металевими стелажами. Значних втрат крайовий архів Закар­паття зазнав під час окупації краю в роки Другої світової війни.

Отже, в західних регіонах України, які у 1920— 1930-х рр. перебували під владою Польщі, Румунії та Чехословаччини, від­бувалися процеси централізації архівної справи, що знайшло кон­кретний вияв в організації центральних органів управління державними архівами, концентрації документів і створенні державних крайових архівів. Діяльність архівів регулювалася державним законодавством. Архівні установи очолювали видатні діячі науки і культури, які відігравали важливу роль в архівному будівництві Галичини, Буковини та Закарпаття.

Питання для самоконтролю

1. Які важливі зміни відбувалися в архівній справі Західної України, Букови­ни та Закарпаття у 1920-1930х рр.?

2. У яких місцях створювалися архіви? Чим це зумовлювалося?

3. Яку роль в архівному будівництві краю відіграла Комісія державних архівів Буковини?

4. Назвіть видатних діячів науки і культури, які відігравали важливу роль в архівному будівництві Галичини, Буковини та Закарпаття?

Поиск по сайту: