Тема: форма організації бізнесу в Україні

Самостійна робота №1

Підприємницька діяльність в Україні може здійснюватися у будь-якій з передбачених законодавством організаційній формі за власним вибором підприємця. Підприємець здійснює вибір орга­нізаційно-правової форми підприємництва самостійно. При цьо­му слід врахувати зміст і основні напрями діяльності, ресурси, які можуть використовуватися, вид власності, кількість і склад осіб, які об'єднуються для ведення підприємницької діяльності. Виби­раючи форму ведення бізнесу важливо проаналізувати всі «за» та «проти» і обрати оптимальну організаційно-правову форму.

Відповідно до чинного українського законодавства підпри­ємець може діяти як фізична особа чи вести діяльність як юридич­на особа (має своє майно, окреме від майна інших юридичних осіб, свої рахунки в банках, самостійний баланс, печатку зі своєю назвою).^⁷

Підприємницька діяльність фізичних осіб (громадян) без утво­рення юридичної особи являє собою найпростішу форму підпри­ємництва в Україні і логічно передує розвитку складніших форм._ Вона здійснюється громадянином від свого імені, на свій ризик.

Згідно з чинним українським законодавством до суб'єктів підприємництва відносяться фізичні особи, які пройшли проце- дуру державної реєстрації у державного реєстратора у виконав­чому комітеті міської ради державної адміністрації за місцем V проживання фізичної особи-підприємця.

Вибір цієї організаційної форми зручний з погляду організації бухгалтерського обліку і оптимізації системи оподаткування, але основним негативним моментом у разі її вибору стає відповідаль­ність підприємця за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення, а не тільки тим, що безпосередньо використовується у підприємниць­кій діяльності. Крім цього, дана організаційна форма обмежує можливості залучення до бізнесу компаньйонів, адже не кожен компаньйон повірить на слово, що з грошей, вкладених у бізнес, він матиме якийсь зиск, тому що документально це не буде під­тверджено. Приватний підприємець може залучати гроші від компаньйонів лише на умовах позики, що не завжди вигідно для тих, хто вкладає гроші, або на умовах спільної діяльності, що теж не дає можливості компаньйонам контролювати рух вкладених у бізнес коштів. Переваги й недоліки приватного підприємництва у формі фізичної особи наведено на рис. 5.4.

Іншою формою здійснення підприємницької діяльності є під­приємства зі статусом юридичної особи, які мають складнішу ор- ганізаційно-правову структуру. Підприємство, як юридична особа, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в устано­вах банків, печатку із своєю назвою та ідентифікаційним кодом.

Ознаками юридичної особи є такі:

■ організаційна єдність, тобто колективне утворення, у певний спосіб організований колектив, у статуті якого визначаються: назва організації, її місцезнаходження, предмет та цілі діяльності, орга­ни управління і контролю, їх компетенція, порядок утворення і ви­трати майна, умови реорганізації і принципи її діяльності тощо;

■ наявність відокремленого майна — кожна юридична особа має своє майно, яке відокремлене від майна його членів і не за­лежить від їх частки. Майнова відокремленість юридичної особи виявляється в наявності у неї статутного фонду — сукупності майна, що числиться на балансі організації. Її обліково-бухгал­терським відображенням є самостійний баланс. Зовнішнім відоб­раженням цієї самостійності є також наявність в організації бан­ківського рахунку;

■ здатність набувати майнові й особисті немайнові права і всту­пати в цивільно-правові зобов'язання та бути у цивільному обороті під власною назвою, яку повинна мати кожна юридична особа; здатність нести самостійну майнову відповідальність відпо­відно до своїх боргів належним організації майном;

■ здатність бути позивачем або відповідачем у суді, в тому чис­лі в арбітражному чи третейському.

Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язан­нями усім належним їй майном. Але учасник (засновник) юридич­ної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (за­сновника), крім випадків, що стосуються деяких господарських товариств.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють унітарні та корпоративні під­приємства.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує в разі необхідно­сті статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує ста­тут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує всі інші питання підприємства. До унітарних підприємств належать зокрема при­ватні підприємства з одним засновником.

Приватне підприємство — це підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі при­ватної власності суб'єкта господарювання — юридичної особи з використанням робочої сили по найму. Кількість найманих пра­цівників та розміри приватного капіталу законодавством України не обмежуються. Тобто приватні підприємства є рівноправними суб'єктами господарської діяльності, такими ж як інші види під­приємств.

Перевагою приватного підприємства є можливість одноособо­вого прийняття рішень та розподілу прибутку, відсутність необ­хідності у формуванні статутного фонду, найпростіша серед ін­ших юридичних осіб процедура заснування.

Однак для кредиторів відносини з таким підприємством є до­сить ризикованими, оскільки законодавство не визначає вимог до розміру статутного фонду підприємства (його може взагалі не бути). Недоліком приватного підприємства є також відсутність легального механізму збереження контролю засновника над май­ном, яке він передав підприємству. Чи не єдиним виходом може бути призначення засновником себе самого директором з фікса­цією відповідних положень у статуті підприємства.

Корпоративне підприємство утворюється двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. До корпоративних відносяться, зокрема, приватні підприємства з двома або більше засновниками, вироб­ничі кооперативи та господарські товариства.

Вибір між унітарним та' корпоративним підприємствами зале­жить від рішення про залучення до справи ресурсів (майно, грошо­ві кошти) інших учасників. Слід звернути увагу на те, що відпо­відно стільки ж учасників будуть приймати рішення із стратегіч­них питань діяльності підприємства, нести солідарну відповідаль­ність у межах своїх вкладів та брати участь у розподілі прибутку.

Згідно із законодавством юридичні особи поділяються на: юри­дичні особи як об'єднання осіб (об'єднання громадян); юридичні особи як об'єднання майна (господарські товариства); юридичні особи як об'єднання осіб та майна (виробничі кооперативи).

Виробничий кооператив — це добровільне об'єднання грома­дян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управ­лінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперати­ву відповідно до їх участі в його діяльності. Виробничі коопера­тиви можуть здійснювати виробничу, переробну, заготівельно- збутову, постачальницьку, сервісну і будь-яку іншу підприємни­цьку діяльність.

До господарських товариств відносяться такі підприємства:

• ■ акціонерне товариство;

— товариство з обмеженою відповідальністю;

— товариство з додатковою відповідальністю;

— повне товариство;

— командитне товариство.

/Акціонерним товариством (AT) вважається товариство, ста­тутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій одна­кової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвід- чуються акціями. Під корпоративними правами згідно Закону України «Про акціонерні товариства» розуміють сукупність май­нових і немайнових прав акціонера — власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання ди­відендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, пе­редбачені законом чи статутними документами.

Акціонерами товариства можуть бути фізичні і юридичні осо­би, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власни­ками акцій товариства. Акціонери не відповідають за зобов'язан­нями AT і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товарист­ва, тільки в межах належних їм акцій. Відповідно AT не відпові­дає за зобов'язаннями акціонерів.

AT може бути створене шляхом заснування або злиття, поді­лу, виділу чи перетворення підприємницького товариства, дер­жавного, комунального та інших підприємств(-ва); однією осо­бою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. AT не може мати єдиним учас­ником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа, а також не може мати у своєму складі лише акціонерів — юридичних осіб, єдиним учасником яких є одна й та сама особа

За типом AT поділяють на публічні та приватні. Кількісний склад акціонерів приватного AT не може перевищувати 100 акціо­нерів. Приватне AT може здійснювати тільки приватне розмі­щення акцій, при цьому його акціонери мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами цього товариства.

Публічне AT може здійснювати публічне та приватне розмі­щення акцій. Акціонери публічного AT можуть відчужувати на­лежні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства.

В AT поняття засновник та учасник не збігається. Засновни­ками AT визнаються особи (юридичні та/або фізичні, держава та/ або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управ­ляти відповідним майном), які прийняли рішення про заснування AT та виконують передбачені законодавством дії щодо його за­снування. Засновники AT несуть солідарну відповідальність за пов'язаними з його заснуванням зобов'язаннями, що виникли до його державної реєстрації. Учасники — це ос<эби (юридичні та/ або фізичні, держава та/або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти відповідним майном), що мають пра­во отримувати інформацію про діяльність AT, брати участь б управ­лінні справами AT та розподілі його доходів - тобто акціонери.

Створення акціонерного товариства проводять його засновни­ки. Засновниками акціонерного товариства можуть бути одна, дві чи більше осіб, які укладають засновницький договір, де визна­чають порядок провадження спільної діяльності щодо створення AT, кількість, тип і клас акцій, що підлягають придбанню кож­ним засновником, номінальну вартість і вартість придбання цих акцій, строк і форму оплати вартості акцій, строк дії засновниць­кого договору тощо.

Для створення AT засновники повинні провести закрите (при­ватне) розміщення його акцій виключно серед його засновників, установчі збори та здійснити державну реєстрацію акціонерного товариства. Засновницький договір не є установчим документом AT і діє до дати його реєстрації відповідно законодавства.

Створення AT здійснюється за такими етапами: прийняття зборами засновників рішення про створення AT та про закрите (приватне) розміщення акцій; подання заяви та всіх необхідних документів на реєстрацію випуску акцій до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку; реєстрація випуску акцій та видача тимчасового свідоцтва про це; присвоєння акціям міжна­родного ідентифікаційного номера цінних паперів; укладення з депозитарієм цінних паперів договору про обслуговування емісії акцій або з реєстратором іменних цінних паперів договору про ведення реєстру власників іменних цінних паперів; закрите (при­ватне) розміщення акцій серед засновників товариства; оплата засновниками повної номінальної вартості акцій; затвердження установчими зборами товариства результатів закритого (приват­ного) розміщення акцій серед засновників товариства, затвер­дження статуту товариства, а також прийняття інших рішень, пе­редбачених законом; реєстрація товариства та його статуту в органах державної реєстрації; подання Державній комісії з цін­них паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій; реєстрація звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій; отримання свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій; видача засновникам то­вариства документів, що підтверджують право власності на акції.

Після проведення державної реєстрації AT дія засновницького договору припиняється й набирає сили статут, що є основним установчим документом AT, розробляється засновниками та за­тверджується на установчих зборах, котрі мають відбутися про­тягом трьох місяців з дати повної оплати акцій засновниками. Статут визначає правовий статус, найменування та місцезнахо­дження юридичної особи, предмет і цілі її діяльності, органи управління та порядок їх формування, порядок формування май­на та розподілу прибутку, умови реорганізації та припинення ді­яльності, а також інші положення.

Одним з основних положень статуту є рішення про розмір статутного капіталу — капіталу товариства, що утворюється з суми номінальної вартості всіх розміщених акцій товариства. Мі­німальний розмір статутного капіталу AT становить 1250 міні­мальних заробітних плат виходячи із ставки мінімальної заро­бітної плати, що діє на момент створення (реєстрації) акціонер­ного товариства. Статутний капітал товариства визначає мініма­льний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кре­диторів.

Органи управління AT можуть мати дві або три ланки. Дволан- кова структура складається з загальних зборів акціонерів та прав­ління. За триланкової структури до них додається ще й наглядо­ва рада (в AT з кількістю акціонерів — власників простих акцій 10 осіб і більше створення наглядової ради є обов'язковим).

Вищим органом управління AT є загальні збори акціонерів, які дозволяють реалізувати право на управління членів AT. Ком­петенція загальних зборів акціонерів обмежується питаннями, що прямо стосуються інтересів акціонерів як власників, а тому не можуть бути вирішені ніким, крім них.

Наглядова рада визначає стратегічну політику діяльності то­вариства та є підзвітною загальним зборам акціонерів. Рада здій­снює контроль за діяльністю виконавчого органу AT.

Виконавчим органом AT є правління або інший орган, перед­бачений статутом, який, власне, і бере на себе увесь підприємни­цький ризик. Виконавчий орган може бути колегіальним (прав­ління, дирекція) або одноосібним (директор, генер&чьний дирек­тор). Цей орган здійснює керівництво поточною діяльністю AT, тобто вирішує всі питання, які не входять до компетенції загаль­них зборів та наглядової ради.

Органи управління не варто змішувати з органом контролю, яким є ревізійна комісія. її члени обираються з числа акціонерів та здійснюють контроль за фінансово-господарською діяльністю правління AT. Порядок діяльності ревізійної комісії та її" кількі­сний склад затверджуються загальними зборами акціонерів згід­но із статутом товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) є госпо­дарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе від­повідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Свідоцтво ТОВ на частку вкладу його учасника не відноситься до категорії цінних паперів. Для створення ТОВ необхідно підго­тувати установчий договір і статут, які мають містити певні відо­мості відповідно до чинного законодавства.

Право управління ТОВ розподілене між зборами учасників та виконавчим органом. Вищим органом ТОВ є збори учасників, які і реалізують право учасників на управління. ТОВ створює вико­навчий колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор) ор­ган, що здійснює оперативне управління ТОВ. До компетенції ви­конавчого органу відносяться питання, що не вирішуються збо­рами учасників.

Учасник ТОВ може за згодою решти учасників відступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього ж товариства, а якщо інше не передбачено установчими докумен­тами, то і третім особам.

І/Товариством з додатковою відповідальністю (ТДВ) є госпо­дарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відпо­відальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими докумен­тами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників. Кратність додаткової відповідальності для всіх учасників товари­ства повинна бути однаковою. Свідоцтво ТДВ про частку вкладу його учасника не відноситься до категорії цінних паперів.

Для створення ТДВ необхідно підготувати такі ж самі доку­менти, як і для ТОВ, тобто установчий договір і статут, але в установчих документах ТДВ, крім того, має бути чітко визначе­ний граничний розмір додаткової відповідальності його учасни­ків. Що стосується статусу власників та можливостей залучення до ТДВ інших осіб, то вони ідентичні до ТОВ.

Повним товариством (ПТ) є господарське товариство, всі Учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і не­суть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями то­вариства усім своїм майном.

Майнова відповідальність перед кредиторами є солідарною та необмеженою. Солідарна відповідальність учасників ПТ означає, що крецитори мають право вимагати виконання зобов'язань то­вариства як від усіх учасників товариства, так і від кожного з них окремо, повністю або частково. Кредитор, який не отримав пов­ного задоволення від одного з учасників має право вимагати йоговід решти солідарних боржників. Учасники ПТ при цьому зали­шаються зобов'язаними, доки вони повністю не відшкодують свої борги. Учасник ПТ, який повністю сплатив борги товарист­ва, має право звернутися з регресивною вимогою до решти учас­ників, які мають відшкодувати йому відповідні втрати пропор­ційно їхніми часткам у майні товариства. Необмежена та солідар­на відповідальність виникає тільки у разі недостатності майна ПТ.

До назви ПТ повинні бути включені прізвища фізичних осіб або назви юридичних осіб, які є учасниками товариства. Учасни­ки ПТ не вправі від свого імені та в своїх інтересах здійснювати угоди однорідні з цілями діяльності товариства, а також брати участь у будь-яких товариствах (крім акціонерних товариств), які мають однорідну з повним товариством мету діяльності. Установ­чим документом ПТ є лише установчий договір, що має містити певні відомості відповідно до законодавства.

На відміну від ТОВ та ТДВ у ПТ не створюється орган управ­ління товариством. Ведення справ ПТ здійснюється за загальною згодою всіх його учасників. При цьому учасники ПТ можуть вес­ти справи спільно або доручити їх ведення одному чи кільком учасникам. Передача учасником ПТ своєї частки (її частини) ін­шим учасникам цього товариства або третім особам може бути здійснена лише за згодою всіх учасників.

Командитним товариством (КТ) є господарське товариство, в якому один або кілька учасників здійснюють від імені товарис­тва підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а ін­ші учасники залучені до діяльності товариства лише своїми вкла­дами (вкладники).

КТ діють під фірмовим ім'ям, де вказані прізвища повних учасників. У разі включення до назви КТ імені вкладника, остан­ній стає необмежено відповідальним за зобов'язаннями товарис­тва. Діяльність КТ припиняється у разі вибуття всіх учасників з повною відповідальністю. У разі вибуття усіх вкладників учасни­ки з повною відповідальністю вправі замість ліквідації КТ пере­творити його у ПТ.

Наявні в КТ грошові кошти (включаючи і виручку від прода­жу його майна при ліквідації після розрахунків по оплаті праці найманих працівників товариства і виконання зобов'язань перед банком, бюджетом, іншими кредиторами) передусім розподіля­ються між вкладниками, а потім між учасниками з повною відпо­відальністю.

Для створення КТ необхідно підготувати такий самий установ­чий договір, що і для ПТ, але в ньому додатково повинні бути на­ведені відомості про розмір часток кожного з учасників з повною відповідальністю, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів, форму їх участі у справах товариства. В установчому договорі стосовно вкладників вказуються тільки розмір їх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкла­дів. При цьому сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати п'ятдесят відсотків майна КТ, зазначеного в уста­новчому договорі. Установчий договір КТ підписують лише по­вні учасники, вкладники такого права не мають.

Статус власників КТ є різним: кожний повний учасник є керів­ником та представником інших учасників, а вкладники не можуть бути керівниками та представниками решти учасників. Управ­ління справами КТ здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю.

Учасниками повного товариства, повними учасниками коман- дитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва.

Унітарно-корпоративні підприємства — хоча безпосередньо і не передбачені Господарським кодексом України, оскільки є своєрідним синтезом унітарного та корпоративного підприємств, та законодавство допускає можливість заснування деяких госпо­дарських товариств одним засновником (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю).

У господарського товариства з одним засновником є такі пе­реваги перед унітарним підприємством:

— обов'язкова наявність статутного та резервного фондів, мі­німальний розмір і порядок формування яких передбачений за­коном та гарантує інтереси кредиторів;

— єдиний засновник (учасник), який передав товариству право власності на внесене до статутного фонду як вклад майно, отри­мує право на свою частку в цьому фонді (100 %), а також пов'я­зані з цим права одноособового прийняття рішень та отримання прибутку підприємства;

— можливість пізніше прийняти до складу учасників інших осіб без проведення необхідної в такому разі для унітарного під­приємства реорганізації.

Тож, товариство з обмеженою відповідальністю з одним учас­ником поєднує переваги приватного підприємства та господарсь­кого товариства.

Поиск по сайту: