Створення ліквідаційної комісії

Ліквідаційна комісія призначається самим підприємством, у випад­ках банкрутства та припинення підприємницької діяльності за рішен­ням суду чи господарського суду - ліквідаційна комісія призначається цими органами. Управління підприємством переходить до ліквідацій­ної комісії в день її призначення, яка публікує офіційне оголошення про ліквідацію підприємства, зазначаючи термін для подачі кредиторами своїх претензій. Оголошення публікується в одному з офіційних (рес­публіканському чи місцевому) органі преси.

До ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута і всі його майнові права і обов'язки.

Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно підприємства, виявляє його дебіторів і кредиторів та розраховується з ними, вживає заходів до оп­лати боргів підприємствам третім особам, а також його учасникам, скла­дає ліквідаційний баланс, який має бути підтверджений аудитором та подає його до вищого органу, що призначив ліквідаційну комісію.

Ліквідаційна комісія розраховується з працівниками, які працюва­ли на умовах найму, виконує зобов'язання перед бюджетом, банками, власниками облігацій випущених підприємством та іншими кредито­рами. Після цього грошові кошти, включаючи виручку від продажу Його майна при ліквідації, що залишилася у підприємства, розподіля­ються між його учасниками у порядку і на умовах, передбачених чин­ним законодавством та установчими документами, у шестимісячний термін після опублікування оголошення про його ліквідацію.

При ліквідації підприємства майно не підлягає розпродажу, якщо воно було передане учасниками у користування. Воно має бути повер­нуте учасникам підприємства в натуральному вигляді без винагороди.

Якщо майна підприємства не вистачає для задоволення вимог кре­диторів, і з цього приводу виникли суперечки, то грошові кошти не підлягають розподілу між учасниками до вирішення цих суперечок або до одержання кредиторами відповідних гарантій.

У період роботи ліквідаційної комісії підприємство, що ліквідуєть­ся, не позбавляється статусу юридичної особи. Водночас ліквідаційна комісія не є юридичною особою. Тому, якщо організація-кредитор вва­жає, що ліквідаційна комісія необгрунтовано відхилила її вимогу до підприємства, що ліквідується, вона має право до виключення підприє­мства з державного реєстру звернутися в установленому порядку з по­зовом до цього підприємства.

Претензії та позовні заяви, не пред'явлені до виключення підприєм­ства з державного реєстру, навіть якщо за ними не закінчився термін позовної давності, задоволенню не підлягають. Це саме стосується і випадків, коли кредитор не подасть позов до господарського суду про­тягом місяця після отримання повідомлення ліквідаційної комісії про невизнання претензій.

3. Подання до податкової адміністрації за місцем реєстрації затвер­дженого аудитором балансу і взяття довідки про те, що суб'єкт підприє­мництва знятий з обліку платників податку.

4. Суб 'єкт підприємництва звертається до банку із заявою про зак­риття рахунку.

5. Повідомлення до Пенсійного фонду та інших фондів про закриття отримання довідки про зняття з обліку.

6. Здача в міліцію печаток і штампів підприємства і отримання дові­дки про це.

2. Позови про визнання недійсними засновницьких документів та рішен­ня про створення підприємства. У таких випадках суд вирішує питання про ліквідацію підприємства, або про визнання недійсними зазначених документів. У разі позитивного вирішення такого позову рішення суду є для органу реєстрації підставою для відміни державної реєстрації.

Відповідний позов може бути поданий державним органом, який, згід­но із законодавством, здійснює контроль за діяльністю підприємства, прокурором, органом, що здійснює державну реєстрацію, а також будь-якою особою, котра вважає, що її права та інтереси порушені у зв'язку із створенням відповідного підприємства (наприклад, невідповідність фак­тичних відомостей, що містяться в засновницьких документах).

3. Позови про відміну державної реєстрації. Вони подають в разі здійснення підприємством діяльності, що суперечить чинному законо­давству, засновницьким документам; несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну свого місцезнаходжен­ня (проживання), що передбачено чинним законодавством України.

Що стосується суперечок, пов'язаних з невчасним повідомленням суб'єктів підприємницької діяльності про зміну свого місцезнаходжен­ня, то позивачами у таких справах можуть бути органи, які здійсню­ють державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності. При цьому заявник повинен навести докази того, що суб'єкт підприємниць­кої діяльності фактично змінив своє місцезнаходження.

Якщо суб'єкт підприємництва приховує своє фактичне місцезнаход­ження, заява органу державної реєстрації про скасування державної реєстрації підлягає розгляду господарським судом.

Приймаючи рішення про ліквідацію підприємства, визнання не­дійсними засновницьких документів, а також про відміну державної реєстрації суб'єкта підприємництва, суд у резолютивній частині рішення повинен зобов'язати власника здійснити ліквідацію підприємства в ус­тановленому законом порядку.

Згідно з Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприєм­ницької діяльності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 25.05.98 p., скасування державної реєстрації суб'єкта підприє­мницької діяльності - юридичної особи - здійснюється органом дер­жавної реєстрації виключенням його з Реєстру після здійснення ліквіда­ційною комісією заходів щодо ліквідації суб'єкта підприємницької діяль­ності і подання до органу державної реєстрації необхідних документів.

Орган державної реєстрації приймає рішення про відміну реєстрації та позбавлення ліквідованого підприємства статусу юридичної особи. Позбавлення такого статусу є основою для виключення підприємства із Державного реєстру. Інформація про це у десятиденний строк надси­лається до органів статистики та державної податкової служби.

9.3. Мирова угода.

Мирова угода - це процедура досягнення домовленості між бор­жником та кредиторами щодо пролонгації строків сплати належ­них кредиторам платежів або щодо зменшення суми боргів. Мирова угода укладається переважно в тих випадках, коли борж­ник, якому загрожує неплатоспроможність, звертається із заявою до господарського суду щодо порушення справи про своє банкрутство. У такому разі боржник розраховує укласти мирову угоду в ході провад­ження справи про банкрутство, щоб виграти час для здійснення санації підприємства. У противному разі за наявності ознак неплатоспромож­ності кредитори самі звертаються із заявами стосовно порушення справи про банкрутство боржника. Проте тоді мирову угоду останньому ук­ласти набагато важче.

Разом із заявою про порушення справи про банкрутство неспромож­ний боржник подає до господарського суду проект мирової угоди, спи­сок усіх кредиторів із визначенням сум заборгованості, баланс та інші документи, які свідчать про його фінансове і майнове становище.

Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю голосів кредиторів -членів комітету. Вона вважається прийнятою, коли всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди. Рішення про укладення мирової угоди від імені борж­ника приймає керівник останнього чи керуючий санацією, ліквідатор, які виконують повноваження органів управління та керівника боржни­ка і підписують її. Від імені кредиторів мирову угоду підписує голова комітету кредиторів.

Угода укладається в письмовій формі підлягає затвердженню госпо­дарським судом. З цією метою кризовий керуючий протягом п'яти днів від дня укладення мирової угоди має подати до господарського суду заяву про затвердження мирової угоди.

Розрізняють дві основні форми поступок кредиторів, які можуть пе­редбачатися мировою угодою:

- мораторій;

- списання частини заборгованості.

У мирових угодах в деяких випадках передбачається комбінація мораторію та списання заборгованості.

Якщо боржник подав недостовірні відомості про свій фінансово-майновий стан, то за заявою будь-кого з кредиторів господарський суд може визнати мирову угоду недійсною.

Загалом мирова угода може бути розірвана за згодою сторін або за рішенням господарського суду, якщо:

- вона не виконується;

- спостерігається тривале погіршення фінансового стану боржника;

- певні дії боржника завдають збитків правам та. законним інтере­сам кредиторів;

- вона містить умови, що передбачають переваги для окремих креди­торів або ущемлення прав і законних інтересів інших.

З дня затвердження господарським судом мирової угоди припиня­ються повноваження кризового керуючого (розпорядника майна, ке­руючого санацією, ліквідатора), проте комітет кредиторів може покла­сти на кризового керуючого наглядові функції за ходом виконання мирової угоди. Під час дії мирової угоди кризовий керуючий не має права розпоряджатися майном боржника. Він лише контролює ефек­тивність його використання.

Мирова угода щодо відстрочення сплати платежів до бюджету та цільових позабюджетних фондів укладається відповідно до вимог по­даткового законодавства. Державні органи можуть погодитися навідстрочення частини вимог, якщо внаслідок такої поступки підприєм­ство відновить свою господарську діяльність і надалі матиме змогу спла­чувати обов'язкові платежі на користь держави.

Поиск по сайту: