ТЕМА 3. СТРАХУВАННЯ ЖИТТЯ ТА ПЕНСІЙ

Страхування життя - це вид особистого страхування, який передбачає обов’язок страховика здійснити страхову виплату страхувальнику, застрахованій особі, вигодонабувачу або іншим третім особам, які мають право на отримання страхової виплати за чинним законодавством, при настанні подій, що визначені умовами договору страхування [21, с. 3].

При страхуванні життя основними страховими випадками є:

- смерть застрахованої особи;

- дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування;

- настання події в житті застрахованої особи, яка обумовлена в договорі страхування (укладення шлюбу, народження дитини, вступ до навчального закладу, смерть близького родича застрахованої особи – дружини, чоловіка, дітей, батьків).

Умови договору страхування життя можуть додатково передбачати обов’язок страховика здійснити страхові виплати у разі:

- хвороби застрахованої особи;

- тимчасової непрацездатності застрахованої особи внаслідок нещасного випадку;

- стійкої непрацездатності (інвалідності) застрахованої особи внаслідок нещасного випадку.

Під нещасним випадком слід розуміти раптову, короткочасну, непередбачену та незалежну від волі застрахованої особи подію, що може привести до травматичного пошкодження, каліцтва або іншого розладу здоров’я застрахованої особи.

Договори страхування життя, як видно з назви, базуються на житті конкретної людини – застрахованого, тому при укладенні договору страхування життя обов’язковим є передбачення страхового ризику “смерть застрахованої особи”. На початку переговорів зі страхувальником необхідно визначити ім’я застрахованого та оцінити ймовірність його смерті протягом терміну дії договору.

Договори страхування життя можуть бути поділені на дві групи:

- договори страхування власного життя, в яких страхувальник і людина, чиє життя захищене за договором, є однією і тією ж особою;

- договори страхування життя третьої особи, яка називається застрахованою особою. Однак в кінці такої угоди завжди обумовлюється страхувальник: батьки при страхуванні дітей, роботодавець в страхуванні працівників тощо.

Договори страхування життя мають певні особливості. До них належать:

- залежність від можливості настання смерті застрахованої особи. Відповідальність СК настає тоді, якщо страхувальник (застрахований) помер з будь-якої причини, за винятком окремих випадків, передбачених правилами;

- право страхувальника на виплату фіксованої страхової суми при дожитті до закінчення терміну дії договору або певної події, передбаченої умовами договору, а також на отримання викупної суми¹;

- страхова виплата здійснюється одноразово в розмірі страхової суми (її частини) та/або у вигляді регулярних послідовних виплат, обумовлених у договорі страхування сум (ануїтету), страхові внески сплачуються переважно багаторазово;

- договори страхування життя довгострокові і укладаються на термін не менше 3-ох років;

- резерви зі страхування життя формуються персоніфіковано за кожним окремим договором страхування і обов’язково виплачуються застрахованій особі, а у випадку її смерті – отримувачу страхової суми;

- участь застрахованої особи у прибутку страховика (система бонусів² для договорів страхування життя нагромаджувального типу);

¹Викупна сума – це сума, яка виплачується страховиком у разі дострокового припинення дії договору страхування життя та розраховується математично на день припинення договору страхування життя залежно від періоду, протягом якого діяв договір страхування життя.

²Бонуси (премії) – це суми, що виплачуються страхувальникам або застрахованим особам як доповнення до страхової суми. Обумовивши виплату бонусів, страховик повинен регулярно оцінювати результати діяльності зі страхування життя і від отриманого прибутку розрахувати розмір бонусів за кожним договором окремо. Ці додаткові виплати можуть бути отримані після настання терміну виплати за договором або смерті застрахованого.

У світовій практиці страхування життя поділяється на страхування капіталів та страхування рент. Страхування капіталів передбачає можливість укласти договори страхування з умовою виплати певної суми при дожитті страхувальника до зазначеного в договорі строку (події) або в разі його смерті. При страхуванні капіталу передбачається створення нового капіталу (“капіталізація”, “нагромадження”) для застрахованої особи у процесі страхування її життя.

Механізм додаткового нагромадження коштів за договорами страхування життя існує завдяки тому, що премії, які страхувальники сплачують страховикам, мають характер постійних за розміром внесків і є незмінними протягом усього часу дії договору страхування. Це сприяє нагромадженню певної суми, що є резервом внесків страхувальників. Використовуючи нагромаджені фонди, СК може отримати інвестиційний дохід, який приєднується до резерву внесків. Завдяки цьому страхування життя набирає нагромаджувального характеру, і страхувальники сплачують не всю страхову суму, а лише її частину.

Чинним законодавством передбачено обов’язкове “збільшення терміну страхової суми та/або розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за результатами отриманого інвестиційного доходу від розміщення коштів резервів із страхування життя, а також за іншими фінансовими результатами його діяльності (участь у прибутках страховика) [1, с.4].

При страхуванні ренти здійснюється виплата у вигляді регулярних періодичних виплат, загальна сума яких залежить від тривалості життя застрахованої особи (довічна рента) або від наперед встановленого терміну виплат (строкова рента). Використовуються також комбіновані різновиди страхування життя, наприклад: строкове, довічне, на дожиття, з виплатою. Серед багатьох різновидів страхування рент переважає страхування пенсій.

Для успішного здійснення страхування життя СК повинна визначити ймовірність настання страхових випадків серед застрахованих. Від цього залежить еквівалентність у відносинах між страховиком та страхувальником, серцевиною якої є оптимальний тариф.

У страхуванні життя для визначення ймовірності страхового випадку використовуються показники смертності і тривалості життя населення. При цьому здійснюється диференціація тарифних ставок за віком людини. З допомогою демографічної статистики обчислюється ймовірність дожиття і смерті для осіб різного віку, і на цій підставі будується таблиця смертності. Вона містить показники смертності населення за окремими віковими категоріями і при переході від одного віку до наступного.

Показники таблиць смертності побудовані як впорядкований ряд взаємозалежних величин, що відображають процес дожиття і вимирання людей певних вікових категорій з фіксованою початковою чисельністю (табл.).

Таблиця

Поиск по сайту: