ТЕМА 6. СТРАХУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ РИЗИКІВ

Підприємницька діяльність супроводжується різного роду ризиками. Підприємець може зазнавати втрат в результаті пошкодження або знищення засобів виробництва, невиконання контрагентами умов договорів, несприятливої кон’юнктури ринку, травматизму найманих робітників від нещасних випадків на виробництві, компенсації шкоди споживачам продукції, тощо.

Тобто, загалом під підприємницьким ризиком слід розуміти небезпеку виникнення матеріальних і фінансових втрат та збитків від здійснення підприємницької діяльності.

З усієї сукупності ризиків, які супроводжують підприємницьку діяльність і які потребують страхового захисту, в контексті даної теми розглядаються лише ті, що безпосередньо випливають з процесу виробництва і обумовлені ним.

Серед найбільш поширених видів страхування таких ризиків є страхування від вогню та інших небезпек. Страхування від вогню (так зване вогневе страхування) один із найдавніших видів страхування. Це другий вид страхування по часу виникнення після страхування морського перевезення вантажів. Згадаймо “велику лондонську пожежу” в 1666 році, в результаті якої не тільки до тла згорів Лондон, але були знищені запаси товарів в порту – ліс, зерно, багато купців збанкрутували.

Компанії зі страхування від вогню виникли одночасно в декількох європейських державах у XVIII столітті. Це були компанії місцевого призначення. Були і взаємні товариства (“пожежні каси”), які збереглись ще й досі у Німеччині, Норвегії, Швеції. В Росії в середині XIX століття виникло “Перше Російське страхове товариство від вогню”. В Україні захист вогневих ризиків здійснювало відоме страхове товариство “Карпатія”.

За кількістю ризиків, від яких застраховано майно в рамках вогневого страхування, можна виділити три типи договорів страхування:

1. Чисте страхування від вогню.

2. Комплексне або розширене страхування “від вогню і інших небезпек”.

3. Страхування майна “від всіх ризиків”, що включає в себе і страхування ризиків пожежі і вибуху.

Стандартний поліс вогневого страхування передбачає захист від таких трьох ризиків: пожежа, удар блискавки, вибух газу.

Комплексне страхування включає в себе, крім вищеназваних, додатково наступні ризики:

· стихійні лиха (бурі, град, урагани, наводнення, землетрус);

· наїзд автотранспорту;

· вибух котлів;

· зумисні дії третіх осіб;

· крадіжки зі зломом і пограбування;

· бій скла.

Третій тип договорів страхування “від усіх ризиків” широко використовуються в США, Канаді. В Західній Європи і в Японії такі широкі умови застосовуються поки що мало.

В Україні найбільшого поширення набуло комплексне страхування.

Страхування майна державних, кооперативних, громадських, акціонерних, орендних, приватних та інших фом власності підприємств і організацій незалежно від видів діяльності здійснюється в добровільній формі.

Страхування майна підприємств охоплює їх основні і оборотні фонди. На страхування може бути прийняте як все майно,, що належить підприємству, так і отримане ним. Може бути застрахована частина майна або його певний вид.

В зв’язку з цим передбачено укладання:

- основного договору – договору страхування всього майна, що належить підприємству;

- додаткового договору – договору страхування майна, одержаного підприємством згідно з договором майнового найму, або прийнятого від інших підприємств та населення для переробки, ремонту, перевезення, зберігання, на комісію тощо;

- договору вибіркового страхування - договору страхування частини майна;

- спеціального договору страхування – договору страхування майна на час проведення експериментальних або дослідницьких робіт, експонування на виставках.

Об’єкти страхування. Страхуванню підлягають:

- будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини і устаткування, транспортні засоби, інвентар;

- незавершене виробництво;

- сировина і матеріали;

- готова продукція.

Страховими випадками є: прояви дії стихійних сил (землетрус, зсув, обвал, буря, ураган, повінь; град, злива; осідання ґрунту; затоплення та ін.); дія техногенних факторів (пожежа, вибух, викид газу, припинення подачі електроенергії, аварії та ін.), крадіжки, протиправні дії третіх осіб, відповідальність перед третьою особою за нанесену шкоду.

Страхова оцінка. Для оцінювання основних фондів застосовується їх повна балансова вартість за вирахуванням величини зносу.

Об’кти у стадії незавершеного будівництва – у розмірі матеріальних і трудових затрат, фактично здійснених на час страхового випадку.

Товарно-матеріальні цінності як власного виробництва, так і придбані підприємством оцінюються в розмірі фактичної собівартості або в цінах, що діялит на день укладення договору з вирахуванням зносу.

Продукція у процесі виробництва або обробки – вартості витрачених на момент страхового випадку сировини, матеріалів і вкладеної праці.

Експонати виставок, авторські роботи оцінюються по експертній оцінці.

Договір страхування всього майна може бути укладеним на таких засадах:

- на балансову вартість;

- на договірну вартість;

- на певну частку (відсоток) вартості.

Якщо майно взяти на страхування на певну частку, то всі об’єкти вважаються застрахованими на ту саму частку.

Для страхування товарних запасів застосовуються три основних способи визначення страхової суми:

- за середнім залишком;

- за максимальним залишком;

- за першим ризиком.

При першому способі визначається максимальний ліміт вартості запасів, а також орієнтована величина очікуваного середнього залишку протягом року (30, 40 або 50 % від максимального залишку). Для розрахунку фактичного середнього залишку страхувальник повинен повідомити розміри фактичних залишків товарних запасів на початок місяця протягом року, а потім поділити на 12. Отримана величина буде відрізнятися від очікуваної. Можлива доплата платежу. Цей спосіб виправданий при великих обсягах запасів і їх значних коливаннях.

При другому способі визначається тільки максимальний залишок і з нього вираховується страхова премія. Вона буде нижча, ніж при першому способі. Цей спосіб зручний для невеликих запасів.

При третьому способі визначається не вартість запасів, а можлива величина збитку, ліміт відповідальності. Премія визначається в твердій сумі. Оцінка товарних запасів здійснюється за новою вартістю, тобто вартістю заміни. Цей спосіб зручний для дуже великих, навіть громіздких запасів.

Страхова сума. Основою для визначення страхової суми є дійсна вартість застрахованого майна на дату настання страхового випадку.

Якщо страхова сума менша дійсної вартості, страхувальник має право на відшкодування тільки тієї частини збитку. Яка відноситься до загальної суми збитку так, як страхова сума до страхової вартості. Це так зване “недострахування”. Воно є небажаним для страхувальника у разі підвищення цін на майно або зміни його вартості. Тому за письмовою заявою страхувальника страхова сума в період чинності договору може бути збільшена з послідуючим перерахунком страхових платежів.

Страхові тарифи враховують вид договору, рід діяльності підприємства, вид майна, а також характер ризику. Окремі СК визначають шкалу тарифів за галузевою ознакою (в залежності від технології і умов роботи підприємства), а в рамках однієї галузі може враховуватися ще технічний стан підприємства (нижче середнього, середній і вище середнього). В цьому випадку практикують застосуваня плаваючих тарифів. Є страхові компанії, в яких кожен ризик має свою плату за страхування.

Підприємство має право при укладенні договору вибрати розмір власної участі в відшкодуванні збитку (франшизу) з відповідним зменшенням суми страхових платежів. Страхове відшкодування зменшується на розмір франшизи.

Договори страхування можуть бути укладені на один рік або на невизначений строк з щорічним перерахунком вартості майна і суми річних платежів. Такі договори вважаються продовженими на наступний рік при сплаті підприємством 25% суми страхових платежів майбутнього року.

Методика визначення збитку та страхового відшкодування залежить від об’єкта страхування (будівлі, засоби виробництва, товари та інші), страхового випадку та ступеня пошкодження майна.

Другим важливим видом страхування є страхування від перерв увиробництві внаслідок знищення або пошкодження застрахованого майна. Обсяг відповідальності тут дещо більший, ніж при страхуванні майна від вогню. Об’єктом страхування тут є фінансові втрати від перерви у виробництві, які включають:

1) поточні витрати страхувальника з продовження господарської діяльності в період вимушеної перерви у виробництві;

2) втрати прибутку від вимушеної перерви у виробництві.

Таке страхування відшкодовує непрямі збитки, а саме втрату доходу, пов’язану із зупинкою виробничого процесу. Розмір збитку залежить від часу простою у виробництві. В різних країнах є свої особливості в підході до вирішення цієї проблеми. Наприклад, в США вважають, що простій у виробництві закінчується лише тоді, коли підприємство технічно готове до подальшого випуску продукції. В Німеччині дотримуються думки, що цей час закінчується лише тоді, коли підприємство повністю досягнуло своєї комерційної готовності.

Договором можуть покриватися як поточні витрати і втрачений прибуток разом, так і кожна з фінансових втрат окремо. Страховою сумою в цьому випадку є ліміт відповідальності.

Страхування від простою у виробництві буває двох видів:

1) на випадок зупинки виробництва внаслідок пожежі;

2) на випадок поломки машин і устаткування (страхування виробничих потужностей) і комерційних факторів, пов’язаних з невиконанням постачальниками зобов’язань з поставки матеріалів, палива, устаткування тощо.

Перший вид включає три варіанти договорів.

Варіант 1. Договір складається з двох частин з окремою страховою сумою по кожній з них:

а) передбачає страхування чистого прибутку. Крім того, сюди можуть включатись витрати на заробітну плату основних працівників і адміністративно-управлінського персоналу;

б) передбачає витрати на заробітну плату всім решту працівникам.

Варіант 2. Договір страхування валового доходу підприємства. Валовий дохід включає суму доходу від реалізації продукції і товарів, а також інші доходи. За цим договором встановлюється єдина страхова сума.

Варіант 3. Договір страхування недоотримання доходу підприємства за період простою. Гранична відповідальність за 1 місяць не повинна бути більшою 25 % всієї страхової суми.

Слід розрізняти поняття “страхова сума” і “страхова вартість”. Страхова вартість включає виробничий прибуток і витрати, які підприємство могло б мати без зупинки виробництва.

Страхова сума при укладенні договору базується на бухгалтерських звітних даних. Як страхову суму часто приймають показник випуску продукції за попередній рік.

Суттєвою особливістю страхування від перерв у виробництві є те, що розмір збитків тут багато в чому залежить від терміну перерви у виробництві. Тут дуже важливим є визначення тривалості відповідальності страховика.

У разі настання матеріального збитку, який спричинив перерву у виробництві, розмір страхового відшкодування визначається на основі розміру поточних витрат щодо здійснення застрахованої діяльності і прибутку, отриманого страхувальником від цієї діяльності за період, який дорівнює 12 місяцям до дати настання матеріального збитку.

Другий вид страхування (на випадок поломки машин і устаткування) може здійснюватися в двох варіантах:

- з обмеженою відповідальністю;

- з розширеною відповідальністю.

В договорах страхування з обмеженою відповідальністю страхове відшкодування виплачується тільки за втрати, які виникають в результаті вибуху. А всі інші ризики, які ведуть до знищення або зупинки застрахованого майна, включені в умови договору страхування з розширеною відповідальністю.

При страхуванні машин до уваги береться лише той збиток, який спричинений машинам, що знаходилися в робочому стані (готовими до експлуатації) на виробничому місці, яке вказане у страховому полісі.

Важливим підприємницьким ризиком є ризик заподіяної шкоди третім особам внаслідок споживання товарів і послуг, що їх виробляє це підприємство. Введення в Україні страхування відповідальностітоваровиробника за якість продукції,пов’язане з дією Закону України “Про захист прав споживача” та іншими нормативними документами.

Метою цього страхування є:

1. Захист підприємства від фінансових втрат, пов’язаних з компенсацією ним збитку, заподіяного споживачам його продукції в разі висування останніми претензій.

2. Захист майнових інтересів постраждалих осіб, пов’язаних із збитком через вживання ними неякісних товарів.

Об’єктом страхування є відповідальність товаровиробника перед третьою особою (споживачем його продукції) за ушкодження, пов’язані з:

- заподіянням шкоди її життю і здоров’ю;

- пошкодженням їх майна через товари, роботи, послуги, надані товаровиробником;

- моральний збиток.

Страховик несе відповідальність тільки за прямі та ненавмисні збитки, що виникли протягом дії договору страхування у зв’язку з продукцією, на яку розповсюджується дія договору. Страхове відшкодування надається тільки за збитки, спричинені неякісними, дефектними товарами. Збиток, якого завдано самим товарам, не компенсується.

При укладенні договору страхування в ньому конкретно зазначають номенклатуру продукції та ризики, що страхуються.

Виключається відповідальність за шкоду споживачеві (третій особі), викликану продукцією, якщо дефект настав внаслідок природних властивостей, або якщо шкода здоров’ю та майну вважається неминучою. Це можливо при навмисних діях або грубій необережності страхувальника.

Страхова сума визначається у вигляді ліміту відповідальності. Договір страхування передбачає сукупний ліміт відповідальності за весь термін страхування. Можуть також встановлюватись ліміти щодо окремих груп продукції.

Страховий тариф встановлюється залежно від розміру товарообігу підприємства – страхувальника. Розмір тарифу коливається від 0,1 до 0,6 %. Але з урахуванням особливостей бізнесу страхувальника ставка може бути збільшена в декілька разів.

Договори страхування укладаються, як правило, на строк, що відповідає гарантійному строку на продукцію цього страховика.

В полісі окремо можуть обумовлюватися такі ризики, як “відповідальність за контрактом”, “страхування гарантування продукції, “ризики проектування” та інше. Наприклад, під ризиком відповідальності за контрактом страхувальника розуміється настання відповідальності страхувальника за тілесні пошкодження та збитки майну, спричинені продукцією, яку страхувальник одержав за контрактом на умовах, що перешкоджають йому використовувати своє право стягнути збитки з іншої сторони за законом. Наприклад, страхувальник бере на себе відповідальність своїх постачальників або субпідрядників.

На практиці здійснюють страхування ще й таких ризиків, як страхування відповідальності виробника за витрати на повернення продукції; на випадок нанесення шкоди іміджу фірми, за забруднення навколишнього середовища.

У більшості країн світу є обов’язковим страхування відповідальності роботодавців. Страхувальником виступає роботодавець, який несе відповідальність перед службовцями в разі:

- особистої необережності;

- недопоставки відповідного та безпечного обладнання, незабезпечення безпечних робочих місць та організації роботи;

- порушення законодавчих актів, які можуть спричинити відповідальність роботодавця.

Об’єктом страхування є майнові інтереси роботодавця, пов’язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної життю і здоров’ю його робітників в процесі виконання ними своїх службових обов’язків.

Страхова сума визначається у вигляді повного ліміту відповідальності. Обов’язково застосовується франшиза з одного страхового випадку, а також за збитками стосовно одного службовця.

Страхування відповідальності за забруднення навколишнього середовища пов’язано з відшкодуванням збитку, нанесеного третім особам, від забруднення навколишнього середовища. Такий вид страхування здійснюється добровільно, розвивається на даний час, але багато питань його організації ще не вирішені, в тому числі на державному рівні. Ризики відповідальності за шкоду, спричинену здоров’ю, життю і майну третіх осіб в результаті забруднення навколишнього середовища, викликаного нещасним випадком (аварія, пожежа, стихійні лиха та інше) часто включаються в звичайний договір страхування цивільної відповідальності. Страхове відшкодування виплачується тільки у випадку раптового і не передбачуваного забруднення навколишнього середовища і не розповсюджується на збиток, нанесений в результаті постійних або повторюваних випадків.

За кордоном (Німеччині, Великобританії, США та інших державах) існують спеціальні законодавчі акти про відповідальність за забруднення навколишнього природного середовища, що дозволило виділити самостійний і специфічний вид страхування відповідальності і встановити ризики шкоди від викидів шкідливих речовин: диму, газу, викидів, випаровувань, захоронення токсичних відходів і радіоактивних відходів і т.д.

ТЕМА 7. СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ СТРАХУВАННЯ

До 1990 року страхування майна сільськогосподарських підприємств було обов’язковим. Монополія на здійснення страхової діяльності давала можливість використовувати єдиний порядок і умови страхування на всій території країни, включаючи ступінь страхового захисту, механізм страхових виплат тощо.

З 1991 р. сфера сількогосподарського страхування почала докорінно змінюватися. Україна відмовилася від державної монополії на сільськогосподарське страхування. Це зумовило послаблення страхового захисту сільськогосподарських товаровиробників. Обов’язкова форма страхового захисту залишилась для державних сільськогосподарських підприємств і лише для одного виду - страхування врожаю. 18 січня 2001 року прийнято Закон України ”Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років”. П’ятий розділ цього Закону “Страхування ризиків сільськогосподарського виробництва” передбачає, крім обов’язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень в державних сільськогосподарських підприємствах, обов’язкове страхування врожаю зернових культур і цукрових бур’яків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності. Страхові платежі будуть частково компенсуватися за рахунок коштів Державного бюджету України (передбачається у розмірі не менше 50 % витрат, понесених сільськогосподарськими підприємствами) [163, с. 63 - 64]. Стаття 7 Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про страхування” п.11 засвідчує, що страхування врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності буде здійснюватися як обов’язковий вид страхування.

Кабінет Міністрів України своєю постановою № 1000 від 11 липня 2002 року затвердив порядок і правила проведення обов’ящзкового страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності.

Метою проведення обов’язкового страхування є гарантування економічної та продовольчої безпеки держави, створення сприятливих умов для розвитку аграрного сектора економіки, захисту інтересів сільськогосподарських підприємств.

Лідером на страховому ринку АПК України у справі страхового захисту в сільському господарстві є НАСК “Оранта” з відповідно сформованою інфраструктурою ринку страхових послуг у 20 областях, за винятком Дніпропетровської, Донецької, Луганської, Запорізької і частково АР Крим, де утворилися самостійні СК при реорганізації системи Укрдержстраху. Монопольне становище цієї компанії пояснюється тим, що вона успадкувала клієнтуру від колишнього Держстраху і сільськогосподарські підприємства традиційно залишаються у сфері її інтересів.

Протягом останніх років умови сільськогосподарського страхування постійно вдосконалювались в напрямку розширення сфери його застосування, об’єктів страхування, оптимізації страхової оцінки, вдосконалення методики обрахунку збитку врожаю та інших умов.

Страхування сільськогосподарських підприємств характеризується комплексністю. Воно включає в себе 4 групи об’єктів страхування:

- урожай сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень плодоносного віку;

- дерева та кущі плодово-ягідних насаджень, що ростуть у садах і виноградники;

- сільськогосподарські тварини, птиця, кролі, хутрові звірі, сім’ї бджіл у вуликах;

- будівлі, споруди, сільськогосподарська техніка, об’єкти незавершеного будівництва, передавальні пристрої, силові, робочі та інші машини, транспортні засоби, сировина, матеріали, продукція.

Для різноманітних об’єктів страхування характерні певні ризики, які враховуються СК при розробці конкретних умов і правил страхування.

Насамперед розглянемо сутність обов’язкової форми страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень.

Об’єкт страхування. Урожай сільськогосподаських культур відноситься до конкретних об’єктів страхування в сільському господарстві. В страховій практиці їх ще називають предметами страхування. По страхуванню врожаю сільськогосподарських культур предметом страхування виступає урожай даного року. Кількісно предмет страхування зараннє точно невизначений, оскільки до початку календарного року в сільськогосподарських підприємствах більшість культур ще не посіяно. Тому предметом страхування в рослинництві виступає майбутній урожай, а платежі визначаються з попереднього. З моменту посіву (посадки), коли відомий вид культури і її площа, урожай сільськогосподарських культур стає об’єктом відповідальності. Так як початок і закінчення страхування врожаю залежить від виду сільськогосподарських культур, то об’єкт відповідальності не пов’язаний з якою небудь однією датою.

По обов’язковому страхуванню враховуються тільки кількісні втрати врожаю.

Страхова відповідальність. Згідно діючих умов, до страхових ризиків, на випадо яких проводиться обов’єязкове страхування, належать град, пожежа, вимерзання, ураган, буря, злива, зсув, повінь, сель, посуха, повне раптове знищення посівів карантинними шкідниками. Така широка відповідальність підвищує економічне значення страхування в зв’язку з більш повним відшкодуванням збитку.

Страхова оцінка. Страхова оцінка це вартість врожаю. Це вихідний показник для визначення страхової суми, розмірів збитку і виплати страхового відшкодування. Складовим вартості врожаю є: середній урожай окремих сільськогосподарських культур за останні 5 років; ціна; посівна площа. Якщо площа і ціна мають відносно стабільний характер, то урожай в залежності від рівня впливу природніх факторів відхиляється від середнього рівня урожайності. Тому величина врожаю – один з головних факторів, що визначають його вартість. Згідно діючих умов обов’язкового страхування врожаю нормативним рівнем врожайності є середня урожайність за останні 5 років по кожній культурі.

Страхова сума з обов’язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур визначається в розмірі вартості врожаю, яка обчислюється шляхом множення середньої врожайності з гектара за останні 5 років, за даними обліку страхувальника, на ціну одного центнера продукції, що склалася за минулий рік (або за згодою сторін на заставну ціну цього виду продукції) та на фактичну площу, з якої збиратиметься врожай. У разі, коли страхувальник протягом 5 років вирощує культуру менше, ніж 3 роки, у розрахунок вартості врожаю береться планова врожайність на поточний рік, але не вище, ніж середня врожайність у районі за останній рік.

Страхове забезпечення. Згідно діючих умов урожай застрахований в розмірі 70 % його вартості виходячи з фактично досягнутої середньої урожайності за 5 років в даному господарстві по кожній культурі. На сьогодні застосовуються відносні нормативи (в % від вартості врожаю). Рівень забезпечення по страхуванню врожаю не є оптимальним. Максимальна межа – вартість урожаю сільськогосподарських культур. Однак по врожаю забезпечення повинно бути нижче повної вартості, щоб страхувальник в певній мірі також ніс відповідальність за збереження врожаю.

Тарифні ставки. Тарифні ставки розраховані по кожній культурі або групі культур виходячи з збитковості страхової суми за тарифний період.

За договорами обов’якового страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень тарифи диференційовані в розрізі областей. Зокрема, максимальний розмір страхового тарифу на озимі культури становить 8% страхової суми, ярі зернові, зернобобові – 7,5%, цукрові буряки, картоплю, технічні культури – 9,5%, сади, виноградники, інші насадження – 9%, овочі у відкритому ґрунті – 9,5%, культури у закритому ґрунті і розсадники – 6,5%.

Слід відмітити, що при укладанні договору страхування страховик визначає розмір страхових внесків, які повинен сплатити страхувальник, а також обговорює строки і порядок їх сплати.

Найвідповідальніша ділянка роботи кожної СК – це визначення розміру збитку і страхового відшкодування.

Визначення збитку передбачає три етапи роботи, які розділені значними проміжками:

1. Необхідно встановити факт страхового випадку і його причини. Це етап регістрації факту настання страхового випадку.

2. Даний етап пов’язаний з отриманням фактичного урожаю і визначенням суми збитку.

3. Розрахунок суми відшкодування і виплата страхового відшкодування сільськогосподарському підприємству.

Робота страховика, пов’язана з визначенням збитку і страхового відшкодування, починається після одержання повідомлення від господарства про загибель або пошкодження сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень. Найбільш складним і відповідальним етапом роботи є складання акту про загибель або пошкодження посівів (посадок) сільськогосподарських культур. Необхідно звернути увагу на організацію роботи страховика щодо складання страхового акта, відомостей, які відображаються в ньому, а також на те, що збитки, які поніс страхувальник, можуть бути викликані як страховими, так і нестраховими причинами.

У страхуванні врожаю настання стихійного лиха не завжди співпадає з поняттям страхового випадку, а виступає лише вихідною умовою для нього. Страховим випадком вважається тільки той факт, коли в результаті несприятливих погодних умов та інших природно-кліматичних явищ відбулося зниження урожаю даної культури порівняно з досягнутою середньою врожайністю за попередні 5 років, тобто коли він викликав збиток. Не слід утотожнювати поняття страхового випадку зі збитком. Збитком вважається різниця між вартістю врожаю в середньому за останні 5 років і вартістю врожаю цієї ж культури в поточному році, коли відбулось стихійне лихо.

Обов’язкове страхування урожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень передбачає відшкодування лише кількісних втрат.

В основі визначення збитку лежить сальдовий метод, коли від врожайності з 1 га в середньому за останні 5 років віднімають фактично отриманий урожай з 1 га в поточному році, а залишок – сальдо – це і є збиток. Збиток з 1 га множиться на ціну, визначену за договором страхування, але не вищу, ніж на момент виплати страхового відшкодування та на площу посіву:

З = (У₅ х СП – У_ф) х Ц х S,

де У₅ – урожайність з 1 га, прийнята на страхування (базова або нормативна вартість); У_ф– фактично зібраний урожай з 1 га, СП – страхове покриття, площа посіву, посадки.

Прямий збиток визначається у відсотках до загального збитку.

Існують певні особливості у визначенні збитку у зв’язку з втратами врожаю по окремих сільськогосподарських культурах.

Обрахунок збитку ускладнюється при частковому пошкодженні, враховуючи те, що пошкоджена культура може бути пересіяна або підсіяна іншою культурою чи культурами на всій або частині площі.

Визначаючи суму страхового відшкодування, необхідно звернути увагу на порядок його розрахунку і виплати.

Більш поширеною на сьогодні в аграрному секторі є добровільна форма страхового захисту. В системі НАСК “Оранта” діють “Правила добровільного страхування майна сільськогосподарських підприємств, орендарів, селянських (фермерських) господарств” №67, введені в дію з 1 липня 1997 р. Для посівів сільськогосподарських культур з лютого 1999 року введені в дію нові “Правила добровільного страхування сільськогосподарських культур № 86”.

Згідно Правил об’єктами страхування є врожай сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень плодоносного віку за винятком врожаю природних сінокосів і пасовищ, культур, посіяних на зелене добриво, сіяних підпокривних та безпокривних багаторічних трав.

Діючими Правилами уточнено перелік страхових ризиків зі страхування врожаю, і він став значно коротшим.

Страхування врожаю проводиться на випадок загибелі чи пошкодження внаслідок:

- вимерзання, заморозку, граду, зливи, бурі, урагану, посухи, повені, селю, пожежі;

- вимокання, випрівання, якщо це сталося внаслідок стихійного лиха.

Страхування врожаю сільськогосподарських культур, що вирощуються в захищеному грунті, проводиться на випадок загибелі чи пошкодження їх внаслідок:

- граду, зливи, бурі, урагану, повені, пожежі, якщо було пошкодження самої споруди;

- припинення подачі електроенергії, викликаної стихійним лихом або аварією у цих спорудах.

Додатково за особливими умовами договору (підвищувальні тарифні ставки, обумовлення, франшиза) можуть бути застраховані сільськогосподарські культури, на продукцію яких встановлено закупівельні ціни за сортами і номерами (тютюн, льон, хміль, насінники овочевих культур, тощо) на випадок зниження якості продукції, якщо це є наслідком страхового випадку.

Урожай сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень приймається на страхування по договірній сумі, але не більше 70 % вартості. Вартість врожаю сільськогосподарських культур визначається множенням ціни за одиницю продукції, заявленої страхувальником і узгодженої з “Орантою” на середню врожайність з 1 га за останні 5, 3 роки і площу, з якої заплановано отримати врожай. Визначена вартість в розрахунку страхової суми не повинна перевищувати вартості очікуваного врожаю.

Договір страхування укладається на врожай всіх сільськогосподарських культур або будь-якої окремо взятої культури чи групи культур, якщо група дає однорідну продукцію (зерно, овочі).

Діючими правилами передбачено відшкодування не тільки кількісних втрат врожаю, але і якісних. При страхуванні врожаю на випадок зниження якості продукції вартість кількісних і якісних втрат врожаю основної продукції культури (групи культур) визначається множенням різниці між вартістю врожаю з 1 га, встановленою на час укладання договору страхування і вартістю фактично отриманого врожаю з 1 га даного року на всю площу посіву. Вартість фактично отриманого врожаю визначається, виходячи із середньої ціни реалізації з урахуванням знижок і надбавок за якість продукції, що склалася в господарстві в поточному році.

Об’єктом зі страхування посівів є майновий інтерес, пов’язаний з відшкодуванням фактичних затрат на посів та вирощування сільськогосподарських культур в результаті повної загибелі рослин на всій або частині площі сівби (садіння).

Страховими ризиками є:

- вимерзання озимих культур та багаторічних сіяних трав посіву минулих років (строк використання яких за агротехнічними нормами не закінчився);

- градобої, зливи, бурі, урагани або затоплення посівів, якщо останнє є наслідком стихійного лиха;

- вогонь на пні колосових та інших сіяних трав.

Захист індивідуальних інтересів обумовлюється окремими умовами, які передбачаються договором. Тарифна ставка при цьому підвищується.

Не приймаються на страхування:

- посіви культур, що висіваються на зелене добриво або пасовищне використання;

- посіви сільськогосподарських культур, які висівались страхувальником за три останні роки підряд, але жодного року від них не отримано врожаю через повну загибель.

Страхова сума визначається в розмірі планових або фактичних затрат на посів та вирощування сільськогосподарських культур.

Страхування не може перевищувати загальних планових абофактичних затрат, передбачених технологією вирощування врожаю тієї чи іншої культури, а також бути меншою за фактично проведені витрати на момент укладання договору.

Можливе обмеження страхування за рахунок безумовної франшизи до 20 %. Розмір страхування залежно від зони та умов, у яких вирощується культура, встановлюється в межах певної частки від загальної вартості визначених затрат.

Страхові тарифи з добровільного страхування майна сільськогосподарських підприємств в НАСК “Оранта” розраховані за кожним ризиком окремо, але в межах страхових тарифів, затверджених правилами № 67 та № 86.

Розмір збитку визначається, виходячи із затрат, фактично понесених страхувальником на момент настання страхової події у середньому на 1 га, який вираховується шляхом ділення загальної суми витрат на площу культури, що фактично загинула (знищена).

За посіви культур, на яких рослини пошкоджені частково і необхідно провести підсівання культури, “Оранта” відповідальності не несе.

Добровільна форма страхування передбачає страхування не лише урожаю багаторічних насаджень, а й самих багаторічних насаджень (дерев, кущів, виноградників, тощо). Як сам об’єкт страхування, так і умови, за якими воно проводиться, відмінні від умов страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень

Страхування дерев, кущів, плодоягідних насаджень, що зростають у садах, та виноградників проводиться на випадок повної загибелі (відмирання підземної і наземної їх частин всіх або окремих дерев, кущів), внаслідок морозів, сильних снігопадів, повені, бурі, урагану, зливи, граду, обвалу, зсуву, селю, землетрусу, пожежі, посухи, за винятком культур, які вирощуються у зрошувальних зонах, а також повного їх знищення карантинними комахами, якщо страхувальник не отримував офіційного попередження про це.

Договір укладається зі страхування всіх багаторічних насаджень або окремої групи, але за умови страхування всіх насаджень, які відносяться до даної групи (зерняткові, кісточкові) – до входження їх у зиму (припинення вегетації).

Розмір збитку за багаторічні насадження, які загинули, визначається як різниця балансової вартості загиблих насаджень і вартості залишків.

Особливістю страхування тварин в сільськогосподарських підприємствах є поділ їх на дві вікові категорії: доросле поголів’я і молодняк, які мають певні відмінності в страхуванні. Це насамперед стосується переліку страхових випадків, що призводять до загибелі, вимушеного забою або знищення тварин, і при настанні яких страховик повинен здійснити виплату страхового відшкодування.

Страхова відповідальність по дорослому поголів’ю значно ширша і включає в себе такі ризики, як інфекційні хвороби, пожежі, аварії, вибухи, стихійні лиха, нещасні випадки (утоплення, падіння в ущелину), а також ожеледь, наст, глибокий сніговий покрив (якщо тварини утримуються на відгонних пасовищах, попадання під рухомий транспорт або під дію електричного струму.

Молодняк аналогічних тварин страхується на випадок знищення або вимушеного забою лише внаслідок стихійного лиха, пожежі, дії електричного струму.

Страхова сума встановлюється в межах дійсної вартості тварин на момент укладання договору страхування, але не менше їх заставної вартості.

Особливістю страхування тварин є визначення збитку. По дорослому поголів’ю збиток за загиблих тварин визначається шляхом встановлення середньої страхової суми на одну голову тварини і одну бджолосім’ю за договором страхування та множенням її на кількість загиблих голів (бджолосімей), а вимушено забитих тварин – з вирахуванням вартості реалізованого м’яса, придатного для їжі, та інших залишків, придатних до реалізації.

Для розрахунку розміру збитку за молодняк тварин встановлюється вікова група тварин на день їх загибелі із визначенням страхової суми за одну голову цих тварин і множенням її на кількість загиблих голів.

Якщо з причин, що викликали вимушений забій тварин м’ясо було визнане повністю непридатним для їжі, страхове відшкодування виплачується за тварин, що загинули.

Витрати, пов’язані із транспортуванням худоби до місця забою, ремонту тваринницьких приміщень після здачі хворої худоби у зв’язку з ветеринарно-санітарними заходами, придбанням медикаментів, проведенням карантинних та інших заходів щодо ліквідації наслідків захворювання, а також побічні витрати, в розмір збитку не включаються.

Страхові тарифи розраховані за кожним ризиком окремо для визначних груп тварин. Наприклад, для ВРХ річний тариф при страхуванні від стихійного лиха – 0,6%, інфекційних хвороб – 1,3%, пожежі – 0,2%, нещасних випадків – 0,5%, крадіжки, неправомірних дій третіх осіб – 1%.

Франшиза встановлена від 5 до 70% від страхової суми. В залежності від величини франшизи до страхового тарифу застосовується понижуючий коефіцієнт від 0,8 до 0,31%.

Добровільним страхуванням можуть бути охоплені будівлі, споруди та інше майно сільськогосподарських підприємств (рухоме та нерухоме). Страхувальник згідно діючих умов має право вибирати: застрахувати все майно, яке є в його розпорядженні або лише його окремі види.

Страхова сума встановлюється в межах дійсної вартості майна. Франшиза встановлюється в розмірі 0,5-2%.

Обсяг відповідальності СК по цій групі майна надто широкий і включає в себе вогневі ризики, стихійні явища; пошкодження майна водою з водопровідних, каналізаційних, опалювальних та протипожежних систем; крадіжки, грабіж, навмисне і ненавмисне знищення або пошкодження майна третіми особами, наїзд, зіткнення між собою наземних транспортних засобів; падіння на застраховане майно пілотованих літаючих об’єктів, їх частин.

Страхування транспортних засобів та спецтехніки сільськогосподарських підприємств (вантажних автомобілів, комбайнів, тракторів і т. д.) здійснюється на випадок їх пошкодження або знищення внаслідок ДТП, протиправних дій третіх осіб, пожежі, стихійних лих.

Страхові тарифи зі страхування майна сільгосппідприємств розраховуються за кожним ризиком зокрема.

Визначення розміру збитку при знищенні майна, яке входить до складу основних засобів, проводиться, виходячи з повної балансової вартості з урахуваням амортизації, втрат з рятування майна, впорядкуваня його після страхового випадку, і включення вартості залишків, а при пошкодженні, виходячи з вартості відновлення (ремонту) за цінами на момент укладення договору страхування.

Розмір збитку при загибелі (пошкодженні) майна, яке відноситься до незавершеного капітального будівництва, визначається, виходячи з йоо вартості на день страхового випадку.

При загибелі (пошкодженні) товарно-матеріальних цінностей визначення збитку проводиться відповідно до їх обліку з метою встановлення вартості майна на день страхового випадку. Для цього враховується рух майна за період з дня дії договору страхування по день страхового випадку.

Страхове відшкодування за загибле або пошкоджене майно виплачується в розмірі завданих збитків, але не вище страхової суми, зазначеної договором.

ТЕМА 8. СТРАХУВАННЯ ТЕХНІЧНИХ РИЗИКІВ

Страхування технічних ризиків розповсюджується на складне і дороге обладнання, створення і використання якого пов’язане з ризиком виникнення аварій, катастроф, нещасних випадків, що загрожують значними збитками їх власникам. Таке страхування технічних ризиків зараз особливо розвинуте у Великобританії, США, Японії і ряді інших держав, що входять в Міжнародну асоціацію страховиків технічних ризиків (ІМІА). В світовій практиці страхування технічних ризиків включає:

- страхування будівельного підприємця від усіх ризиків (CAR);

- страхування всіх монтажних ризиків (EAR);

- страхування машин;

- страхування електронних пристроїв.

Технічний прогрес, підвищення попиту на всі види будівельних і монтажних робіт, постійне зростання вартості окремих будівельних об’єктів, і пов'язане з цим збільшення ступеня технічних та економічних ризиків будівництва та монтажу, зумовили попит в Україні на страхування технічних ризиків. На ринку страхових послуг України страхування технічних ризиків – цілком нова підгалузь майнового страхування, яка з’явилась тільки в середині 90-х років ХХ століття. Проте такі обставини, як відсутність досвіду страхування даних ризиків, нестабільність економічної ситуації як в Україні, так і на окремо взятих підприємствах істотно впливають на розвиток зазначеного страхування.

Страхування технічних ризиків – комплекс страхових ризиків, що пов’язані з будівельними, монтажними, експлуатаційними роботами по створенню та використанню складного технічного обладнання, машин, техніки.

Страхуванню технічних ризиків властиві певні особливості, а саме:

- вони сприяють розвитку науково-технічного прогресу;

- для них характерна велика вартість об’єктів страхування;

- їх страхування проводиться з обов’язковим використанням франшизи;

- проводиться за системою пропорційного страхового забезпечення;

- як правило, такі ризики повинні перестраховуватись.

Страхування технічних ризиків здійснюється в добровільному порядку.

Найбільш розповсюдженим видом є страхування будівельно-монтажних ризиків. Страхові компанії України, які мають ліцензію на цей вид страхування, укладають договори страхування будівельно-монтажних ризиків, які виникають в процесі будівельних та монтажних робіт, що виконуються за контрактами на території України.

Страхувальниками можуть бути юридичні та фізичні особи (замовники, підрядники, субпідрядники та інші незалежно від підпорядкування та форм власності), в котрих у зв'язку з виконанням будівельно-монтажних робіт виникає страховий ризик. Залежно від виду будівельного контракту (будівництво об’єктів “під ключ”, поставка обладнання та контроль за будівництвом) чітко розрізняють відповідальність всіх зацікавлених у будівництві сторін (підрядника, замовника) і відповідно визначають, яка з сторін буде страхувальником. Крім того, договір страхування може бути укладено на користь третьої особи (вигодонабувача).

Важливою умовою, що розкриває сутність страхування будівельно-монтажних ризиків, є характеристика об’єктів страхування. Об’єктами страхування вважаються:

- будинки, споруди, обладнання, матеріали, монтаж транспортерів, канатних доріг, повітряних електроліній та інше майно, яке є предметом будівництва та монтажу, що розташоване на будівельному майданчику;

- майно, призначене для виконання будівельно-монтажних робіт;

- відповідальність, тобто претензії третіх осіб, що виникає внаслідок матеріальних втрат, або тілесних ушкоджень у зв’язку з виконанням будівельно-монтажних робіт.

Страхуванню практично підлягають всі елементи будівництва, а саме: будівельні, допоміжні, інженерні, монтажні, випробувальні роботи; будівельні матеріали, обладнання та тимчасові споруди; післяпускові гарантійні зобов’язання підрядника.

Конкретний перелік об’єктів, обсяг та термін відповідальності страховика визначається згідно з договором між страховиком і страхувальником на підставі заяви-анкети та з урахуванням контракту на виконання будівельно-монтажних робіт. Залежно від умов будівельного контракту страховик визначає, який вид страхового покриття необхідний страхувальнику: від всіх ризиків або в обмеженому обсязі (наприклад, тільки від вибуху та деяких інших ризиків).

Обсяг відповідальності страховика охоплює традиційні ризики, зокрема пожежу, аварію, вибух, повінь, зсув, осідання грунту, удар блискавки, неправомірні дії третіх осіб, крадіжки зі зломом тощо. До специфічної групи ризиків, які можуть входити в обсяг відповідальності страховика, відносять недоліки або помилки, допущені страхувальником при виконанні будівельно-монтажних та пусконалагоджувальних робіт, але виявлені у період гарантійної експлуатації збудованих об’єктів.

Не відшкодовують збитки в разі пошкодження або загибелі внаслідок:

- помилок, допущених при проектуванні та будівництві, недопоставки або дефектів матеріалів, конструкцій, машин і обладнання, які використовуються при будівництві та монтажі;

- корозії, гниття, зносу, самозаймання матеріалів;

- пошкоджень, спричинених впливом ядерної енергії;

- навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування;

- військових дій, повстань і заколотів, громадських заворушень, конфіскації, арешту, знищення або пошкодження майна за розпорядженням військових;

- повного або часткового припинення робіт, що не є наслідком страхової події;

- пошкодження (знищення) будівельної техніки, транспортних засобів, обладнання, викликаного нестраховою подією;

- знищення (пошкодження) або крадіжки документів, креслень, готівки, цінних паперів;

- претензій за неустойками та недоліками наданих послуг.

У страхуванні будівельно-монтажних ризиків є певні особливості щодо визначення страхової оцінки та страхової суми.

Страхова оцінка (вартість будівництва) визначається згідно з проектним кошторисом, бухгалтерським балансом або в окремих випадках – за згодою між страховиком і страхувальником. Страхова сума встановлюється окремо на кожен об’єкт страхування, як правило, в розмірі повної страхової оцінки, включаючи вартість проектування, будівництва, матеріалів, обладнання та іншого, що обумовлено договором.

Страхова сума може бути визначена як на повну вартість, так і на її частку (відсоток). Якщо об’єкт застраховано на певну частку, то всі складові частини цього об’єкта вважаються застрахованими на ту саму частку.

Особливість даної страхової послуги полягає ще в тому, що протягом дії договору страхування страхова сума може бути збільшена. Протягом терміну дії договору страхування відповідальність страховика може поетапно зростати в міру запланованого освоєння капітальних вкладень і настає після перерахування страхових платежів на початку кожного етапу будівництва або в розмірах фактично виконаних будівельно-монтажних робіт, включаючи вартість будівельних матеріалів, обладнання і оснастки, накладних витрат на певному етапі будівництва.

Крім цього, у договорі страхування може бути встановлений ліміт відповідальності по одному страховому випадку. Це означає, що сума відшкодування з усіх збитків, викликаних одним і тим самим страховим випадком, не може перевищувати умов цього ліміту. В разі додаткового страхування цивільної відповідальності на час проведення будівельно-монтажних робіт вартість її вказується додатково до основної страхової суми з визначенням ліміту з майнових втрат і тілесних ушкоджень окремо.

При страхуванні будівельно-монтажних ризиків страховик обов’язково застосовує франшизу (умовну або безумовну). Розмір франшизи визначається по застрахованому об’єкту або майну і по відповідальності перед третіми особами окремо.

Обчислення страхових платежів здійснюється на підставі страхових сум і тарифної ставки. Розміри страхових тарифів визначаються по кожному ризику. Загальний розмір тарифної ставки визначається шляхом підсумування окремих ставок. У кожному конкретному випадку ці розміри можуть корегуватися залежно від ступеня ризику та особливих обставин, відображених в умовах договору.

Страхові платежі за договором страхування, укладеним на один рік або на невизначений термін, можуть бути внесені одноразово або поетапно.

Страхова відповідальність страховика розпочинається після розвантаження матеріалів, обладнання або устаткування на будівельно-монтажному майданчику, але не раніше обумовлненої в договорі страхування дати і закінчується в разі виконання всього обсягу будівельних і монтажних робіт, але не пізніше дати, вказаної в договорі страхування.

Залежно від наслідків страхової події в страхуванні застосовуються різні підходи до оцінки збитку.

Розмір збитку в разі руйнування об’єкта або майна визначається на підставі кошторису, балансової або договірної вартості, за якою вони застраховані, в разі пошкодження – на підставі вартості відновлення (ремонту) на час страхового випадку.

В разі пошкодження об’єкта або майна при поетапному будівництві збиток, який виник від страхової події протягом застрахованого етапу будівництва, визначається в розмірі фактично понесених втрат, а в разі повного знищення – в розмірі освоєних капітальних вкладень на день страхової події.

До суми збитку входять також: витрати, пов’язані з врятуванням застрахованого об’єкта і майна; витрати на запобігання втратам, що понесені страховим випадком або зменшення цих втрат, витрати на складання кошторисів на відновлення (ремонт) пошкодженого об’єкта, проведення експертиз, необхідних для визначення обсягу втрат, тощо.

Виходячи із вищезгаданого, загальна сума страхового відшкодування не повинна перевищувати розмір страхової суми.

Страхове відшкодування визначається у такому проценті від суми збитку, в якому об’єкт або інше майно було застраховане.

В разі руйнування (пошкодження) застрахованого об’єкта внаслідок пожежі, вибуху, аварій та інших несприятливих умов, що склалися через невиконання керівництвом будівельної організації розпоряджень органів пожежного нагляду або інших органів державного нагляду, а також порушення технології виконання робіт, страховик має право і підставу відмовити у виплаті страхового відшкодування або його розмір може бути зменшений. Факт невиконання зазначених розпоряджень та вимог встановлюється на підставі документів органів пожежного нагляду або інших компетентних органів.

Якщо загибель (пошкодження) застрахованого об’єкта або майна сталася внаслідок злочину, у зв’язку з чим проти відповідачів порушено кримінальну справу, то страхове відшкодування виплачується у період розслідування або закінчення його з тим, щоб регресний позов до винних осіб міг бути розглянутий судом під час слухання кримінальної справи.

Якщо ж збиток відшкодовано винною особою частково, і ця сума є меншою від страхового відшкодування, що має бути виплачене, то останнє виплачується страховиком з урахуванням суми, одержаної страхувальником від особи, що завдала збитків.

Якщо внаслідок страхового випадку знищено (пошкоджено) значну частку об’єкта і протягом встановленого строку повний розрахунок збитку зробити неможливо, то на підставі письмової заяви страхувальника страховик може виплатити аванс в розмірі до 50 відсотків попередньо обчисленої суми страхового відшкодування.

Із суми страхового відшкодування утримуються: безумовна франшиза, виплачений страхувальнику аванс, а також за згодою страхувальника – черговий платіж.

Значне місце серед послуг страхування технічних ризиків займає страхування машин від поломок у зв’язку з потребою надати підприємствам можливість ефективно захистити дорогі машини, механічне обладнання та установки. Цю страхову послугу іноді порівнюють з вогневим страхуванням або страхуванням автомашин.

Страхувальниками визнаються юридичні особи, які експлуатують машини, механічне обладнання, апарати та виробничі установки.

Об’єктами страхування можуть бути:

- машини, що виробляють енергію (парові котли, турбіни, генератори);

- машини й установки для розподілу енергії (трансформатори, високо й низьковольтні установки);

- усі виробничі й допоміжні машини (верстати, мішалки, насоси, компресори, ємкості, апарати, трубопроводи, тощо).

Не підлягають страхуванню лише деякі предмети, термін служби яких порівняно з терміном служби всього об’єкта невеликий, наприклад:

- усі види змінного інструменту;

- матриці, троси, пуансони, ланцюги, ремені, стрічки, сита;

- вироби зі скла, кераміки, деревини, а також шини;

- матеріали виробничого призначення всіх видів (паливо, газ, засоби охолодження, каталізатори, рідини, мастила).

До страхових випадків зі страхування машин відносяться:

- помилки в конструкціях та розрахунках, помилки під час монтажу, дефекти лиття та матеріалу;

- помилки в обслуговуванні, недбалість, необережність, злий намір;

- пошкодження внаслідок дії відцентрової сили;

- коротке замикання та інші електричні ризики;

- нестача води в парогенераторах;

- фізичний вибух;

- буря, мороз, льодохід.

Страхова сума визначається в межах страхової оцінки, яка відповідає вартості майна на момент укладення договору страхування.

Порядок визначення суми збитку та страхового відшкодування практично відповідає умовам будівельно-монтажних ризиків.

Серед видів страхування технічних ризиків істотне місце займає страхування електронної техніки, яке набуло значного розвитку за кордоном і мало відоме на вітчизняному ринку страхових послуг.

Страхування електронних пристроїв розпочалося в 20-х роках у Німеччині зі страхування слабкострумових установок. Згодом широкого розвитку набуло страхування електронних пристроїв, яке перетворилось на окремий вид в галузі страхування технічних ризиків.

Страхувальниками електронних пристроїв можуть бути власники або наймачі електронних систем.

Об’єктами страхування можуть бути:

- ЕОМ для обробки даних;

- електронні та ядерні медичні апарати;

- пристрої передавання інформації;

- інші пристрої (телевізійні пристрої, що використовуються у виробничих цілях; конторські машини; диктофони, копіювальні машини, множильна техніка);

- носії даних та додаткові витрати, які пов’язані з виходу із ладу ЕОМ для обробки даних.

Обсяг відповідальності страховика включає наступні страхові випадки:

- пожежа, вибух, удар блискавки, падіння літальних апаратів;

- скупчення диму, сажі, газів;

- дія води, вологи (якщо не спричинена атмосферними опадами чи не зумовлена умовами виробництва);

- коротке замикання та інші аварійні ситуації, пов’язані з дією електроенергії;

- помилки в конструкціях та розрахунках, помилки виробника, помилки при виготовленні та монтажі, дефекти лиття й матеріалу);

- помилки в обслуговуванні, недбалість, необережність;

- злий намір та зазіхання третіх осіб;

- град, мороз, буря;

- опускання грунту, зсув, обвал, лавини.

СК можуть включати в обсяг страхового покриття також додаткові ризики: землетрус, виверження вулкану, тайфун, ураган, страйк, крадіжку, додаткові витрати. Водночас необхідно з’ясувати, які ризики не є страховими.

Страховою сумою є вартість електронних пристроїв, які підлягають страхуванню. Страхове відшкодування – це вартість відновлення пристроїв в межах страхової суми чи ліміту відповідальності за кожним об’єктом.

Страхова премія з цього виду страхування визначається з кожного об’єкта окремо з відповідним застосуванням тарифної ставки (так званих нормативів по звичайних ризиках, а спеціальні пристрої або ті, які вперше з’явилися на ринку, тарифікують з врахуванням специфічних особливостей ризику). Також студенти повинні звернути увагу на такі умови страхового захисту електронної техніки, як строк дії договору страхування, початок і закінчення відповідальності страховика.

В Україні страхування електронних пристроїв не становить окремого виду, а предмети, що належать до електронних пристроїв, страхуються на умовах страхування майна.

Поиск по сайту: