 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО
|
Читайте также: |
§ 9 Міжнародний географічний поділ праці. Промисловість світу
(паливно-сировинні галузі)
Світове господарство — це сукупність господарств країн світу, пов'язаних між собою міжнародними економічними зв'язками.
Уже на зорі історії людства різні племена і народи почали обмінюватися різними товарами. На території України археологи знаходять вироби, виготовлені задовго до нашої ери за тисячі кілометрів від неї. Виникли постійно діючі торговельні шляхи, наприклад «шовковий шлях», відродити який роблять спробу в наші дні. По Дніпру пролягав шлях «з варяг у греки», тобто зі Скандинавії до Візантії.
Сильний поштовх розвитку світового господарства дала епоха великих географічних відкриттів. Тисячі вітрильних суден почали тоді плавати всіма океанами світу, перевозячи товари й сировину.
Подальший розвиток транспорту зміцнив економічні зв'язки країн. Учені вважають, що світове господарство остаточно сформувалося наприкінці XIX ст. в результаті розвитку міждержавного ринку, транспорту та машинної промисловості. Саме машинна індустрія зумовила можливість виробництва товарів у таких кількостях, що їх стало достатньо не лише для задоволення внутрішніх потреб, а й для масового постачання на міжнародний ринок. Було створено океанський флот, побудовано залізниці й порти, що з'єднали між собою різні країни світу і започаткували розвиток міжнародних перевезень.
У господарстві світу має місце міжнародний географічний поділ праці. Це поняття означає спеціалізацію країн на виробництві певних видів продукції чи послуг та міжнародний обмін ними. Міжнародний географічний поділ праці — явище, яке існує реально. Воно не є чиєюсь примхою, якою можна знехтувати. Між різними країнами завжди існували, існують і будуть існувати відмінності в географічному положенні, природних ресурсах, структурі, майстерності населення тощо. Подібно до того, як жодна людина не може все знати і все вміти, так і країни, незалежно від розміру території і чисельності населення, не можуть виробляти все розмаїття потрібних товарів та послуг.
У результаті географічного поділу праці в країнах світу формуються галузі міжнародної спеціалізації. Такі галузі значною мірою орієнтовані на експорт своєї продукції. Саме вони визначають обличчя країни в міжнародному географічному поділі праці. Якщо в уяві спливає Канада, то одночасно спадає на думку, що саме канадські фермери (у тому числі й українського походження) є відомими у світі експортерами зерна. Куба для багатьох людей світу асоціюється з поняттями «цукор», «цукрова тростина», «гаванський ром» і «кубинські сигари».
Упродовж усього свого існування людське суспільство і господарство постійно розвивалися. Здійснювався науково-технічний прогрес (НТП), тобто поступальний рух уперед до дедалі досконалішого стану.
У середині XX ст. НТП прискорився і набув нових рис, які полягали в тому, що наука почала розвиватися бурхливими темпами і перетворилася в безпосередню продуктивну силу. Цей період, який дістав назву «науково-технічна революція» (НТР), триває донині.
НТР докорінно змінила світове господарство, його галузеву структуру і територіальну організацію. Стрімко зросла частка найсучасніших високотехнологічних галузей, які виготовляють наукомістку продукцію (електроніка, робототехніка тощо). Розширився експорт товарів. Провідними чинниками розміщення виробництва стало територіальне тяжіння до центрів науки й освіти та кваліфікованої робочої сили.
Гірничодобувна промисловість. Це така галузь, яка пов'язана з добуванням і первинною обробкою корисних копалин. Цю обробку часто ще називають збагаченням, бо в сировині збільшується відсоток потрібних елементів і зменшується відсоток баласту. Найбільші гірничодобувні країни світу — США, Росія, Канада, Австралія, Україна, ПАР і Китай. Гірничодобувна промисловість у цих країнах належить до галузей міжнародної спеціалізації. Такий статус вона має і в багатьох країнах, що розвиваються (Індія, Індонезія, Замбія, Бразилія, Мексика, Венесуела, Чилі та ін.). Третину своїх потреб у продукції гірничодобувної промисловості розвинені країни світу задовольняють за рахунок імпорту з економічно відсталих країн. Світовим імпортером гірничодобувної сировини є, наприклад, Японія. Великим її споживачем є також Західна Європа.
Нафтодобувна промисловість. Нафту нині добувають майже у вісімдесяти країнах світу. Найбільше її добуває Росія, друге місце посідає США, третє — Саудівська Аравія. У Західній Європі основним виробником нафти стала Великобританія — близько 100 млн т щороку. її добувають з-під дна Північного моря.
На країни, що розвиваються, припадає 4/5 покладів нафти та половина її видобутку. Ці країни є основними постачальниками нафти на світовому ринку, на якому щороку реалізується понад 1 млрд т нафти-сирцю і, крім того, значна кількість нафтопродуктів (бензин, гас, мазут та ін.). Найбільшими експортерами нафти є країни Близького і Середнього Сходу. Вони забезпечують приблизно 2/3 світового експорту цього продукту (мал. 21). Багато держав регіону входять до Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК), яку було створено в 1960 р. Велетенські танкери і трубопроводи розв'язали проблему транспортування нафти.
Нині нафти експортується поки що більше, ніж нафтопродуктів, але частка останніх постійно зростає.
Газодобувна промисловість. Як правило, вона добре розвинена в тих країнах, що мають і розвинену нафтодобувну промисловість. Проте є й винятки. Наприклад, великі газодобувні країни — Канада, Туркменистан, Нідерланди, Узбекистан — не мають такого ж статусу стосовно видобування нафти. Приблизно шоста частина газу, що добувається, стає продуктом міжнародної торгівлі. Головними експортерами газу є Росія, Туркменистан, Канада, Алжир, Нідерланди, Індонезія. Найбільше газу імпортують Японія, Німеччина, Франція, Італія, СІЛА. Газ експортують або трубопроводами, або танкерами, метановозами. Ці морські судна перевозять газ у зрідженому стані.
Вугільна промисловість. Щороку 60 країн світу добувають близько 5 млрд т вугілля. Перша десятка цих країн (Китай, Росія та ін.) добуває 75 % усього вугілля. Вугілля добувають переважно в промислово розвинених країнах, а не в державах «третього світу»,як це притаманно нафтодобувний галузі. До міжнародної торгівлі потрапляє незначна частка видобутого вугілля — менше 10 %. Це означає, що країни видобувають вугілля переважно для власних потреб, а не для торгівлі.
Тривалий час головним експортером вугілля були США. У 1980-х роках їх випередила Австралія. З'явилися велетенські суховантажні судна для перевезення вугілля на великі відстані. Деякі колишні країни — експортери вугілля перетворилися в його імпортерів (наприклад, Німеччина, Великобританія). Збільшується експорт вугілля з країн, що розвиваються, насамперед з Індії, Венесуели, Колумбії. Найбільший імпортер вугілля — Японія (див. мал. 21).
Електроенергетика. Електроенергію виробляють електро - станції різних типів (теплові, гідравлічні, геотермальні, атомні, вітрові та ін.).
Нині основну частку електроенергії виробляють теплові електростанції (ТЕС) — понад 60 %. Вони споживають вугілля, мазут, газ, біомасу та інші види палива. Ті ТЕС, які, крім електроенергії, виробляють і тепло для централізованого опалення житлових, адміністративних і виробничих приміщень, називають теплоелектроцентралями (ТЕЦ). Друге місце в структурі виробництва електроенергії у світі посідають гідроелектростанції (ГЕС). Вони забезпечують виробництво п'ятої частини електроенергії. ГЕС бувають найрізноманітнішої потужності — від карликових до велетенських. Розвинені країни освоїли 50 % своїх гідроресурсів, а країни, що розвиваються, — лише 7 %.
Атомні електростанції (АЕС) посідають третє місце за обсягом світового виробництва електроенергії. Геотермальні електричні станції (ГТЕС) використовують внутрішнє тепло Землі, їх турбіни рухає пара, що виділяється з води, піднятої з надр. Десята частина електроенергії Нової Зеландії виробляється саме на таких станціях. Є вони також в Італії, США, Ісландії, Японії та деяких інших країнах. У світі почали споруджувати електростанції, що використовують енергію морських припливів і відпливів (наприклад, у Франції). Це припливні електростанції (ПЕС).
Людство знову звернуло увагу на вітер як засіб для приведення в рух роторів вітротурбін. Використання енергії вітру є доцільним, якщо його швидкість на поверхні Землі перевищує 20 км/год. Активно використовують вітрову енергію в Каліфорнії (США). Поки що нинішні вітротурбіни дуже дорогі. На даному етапі людство все ще використовує мізерну частку енергії Сонця. Протягом трьох хвилин Земля одержує від Сонця таку кількість енергії, яку людство витрачає за цілий рік. Геліоелектростанції масового поширення ще не мають. Джерелом енергії є також біомаса та висушені на сонці кізяки тварин. Наприклад, у Непалі, Ефіопії й Танзанії близько 90 % спожитої енергії забезпечує біомаса. Кожна країна віддає перевагу якомусь одному типу електростанцій. Наприклад, у Норвегії, південно - Африканській Республіці та Польщі будують в основному гідроелектростанції, у Франції — атомні електростанції. Світовими експортерами електроенергії є Росія, Україна, Угорщина, Франція. Основні імпортери електроенергії — США, Італія, Нідерланди. Лісова промисловість. На земній кулі розрізняють два лісові пояси — північний і південний. У північному в основному заготовляють хвойну деревину, в південному — широколисту. Хвойні ліси — це джерело деревини «м'якої», а широколисті — «твердої». Щороку Земля втрачає 12 млн гектарів лісів. Якщо така тенденція збережеться, то вже через півстоліття на земній кулі не залишиться лісів природного походження. Тому нині в розвинених країнах Заходу вирубують лісів менше, ніж їх відтворює сама природа.
Коефіцієнт вирубування лісів становить 0,45-0,75. Найбільші світові експортери деревини — Канада, США, Росія і скандинавські країни. Імпортують деревину країни Західної Європи та Японія.
Запитання і завдання
1. Що таке світове господарство і які чинники його формування?
2. Що означає поняття «міжнародний географічний поділ праці»?
3. Що таке науково-технічна революція? Чим вона відрізняється від науково-технічного прогресу?
4. Що ви ще знаєте про країни — експортери та країни — імпортери корисних копалин, крім відомостей, наведених у підручнику?
5. Назвіть найголовніші особливості лісової промисловості світу на сучасному етапі.
§ 10 Промисловість світу (обробні галузі)
Обробними галузями промисловості вважаються такі, що пов'язані з перебробкою природної сировини і штучно створених матеріалів з метою виготовлення необхідних товарів.
За час, що минув після Другої світової війни, географія галузей обробної промисловості світу зазнала значних змін. Швидкими темпами ця галузь розвивалася в країнах з низьким рівнем оплати робочої сили, бо її продукція ставала конкурентоспроможною на світових ринках. Лідирували в темпах розвитку галузей обробної промисловості країни Східної та Південно-Східної Азії, а країни з розвиненою ринковою економікою перейшли до так званої деіндустріалізації, тобто в них промисловість стала відігравати в економіці значно меншу роль, ніж раніше. А обробна промисловість, наприклад, Східної Азії розвивалася такими бурхливими темпами, що світ заговорив про «економічне диво» цього регіону.
Наведемо найяскравіший приклад. Другу світову війну Японія закінчила в руїнах, але вже в середині 1990-х років її економіка за обсягом виробництва вийшла на друге місце у світі й становила 2/3 від економіки США. І це при тому, що кількість населення в Японії вдвічі менша, ніж у США.
В основі такого економічного дива лежать освіта широких мас населення, високий ступінь заощаджень, політична стабільність, розвиток галузей промисловості, спеціально орієнтованих на експорт. Країни Південно-Східної Азії відкрили свою економіку для вітрів конкуренції.
Індія, країни Африки та Латинської Америки, навпаки, розвивали економіку в замкнутому середовищі, а тому й відстали.
Нині 80 % світового промислового виробництва зосереджено у трьох регіонах земної кулі — Північній Америці, Європі та Японії.
Чорна металургія. З огляду на дешеву робочу силу та ліберальні екологічні вимоги чорна металургія інтенсивніше розвивається у країнах «третього світу», ніж у промислово розвинених державах.
Ще в недалекому минулому чорна металургія тяжіла до басейнів кам'яного вугілля, що пояснюється її великою енергомісткістю: для виплавки чавуну потрібно більше вугілля, ніж залізної руди. Нині витрати на видобуток вугілля менші, ніж витрати на добування і збагачення руди. Технічний прогрес на транспорті та інші чинники забезпечили можливість створення чорної металургії в місцях споживання її продукції, віддалених від родовищ вугілля і залізної руди. Яскравим прикладом цього є металургійні центри Японії та країн Східної Європи. Сталеливарна промисловість США згортається. Світовим «сталеливарником» і стале-експортером залишається Західна Європа. Великим експортером сталеливарної продукції стала Японія. Нові металургійні центри з'явилися у Бразилії, Південній Кореї, Японії, на Тайвані. Цьому сприяли дешева робоча сила, урядові субсидії та податкові пільги на експорт сталі (мал. 24).
Кольорова металургія. Підприємства кольорової металургії тяжіють до джерел сировини. Розвинену кольорову металургію мають США, Росія, Канада, Австралія, Казахстан, Іспанія, Чилі, Демократична Республіка Конго, Замбія, Малайзія, Індонезія.
Оскільки виробництво кольорових металів є екологічно шкідливим, то протягом останніх десятиліть його інтенсивно стали розміщувати в країнах, що розвиваються, з їх ліберальними стандартами у сфері охорони навколишнього середовища. Тому кольорова металургія зосереджена переважно у країнах Азії, Африки та Латинської Америки. Використовують же кольорові метали в основному промислово розвинені країни.
інакше розміщується виробництво алюмінію. Деякі руди (боксити) мають такий високий вміст цього металу (до 60 %), що економічно доцільно транспортувати їх до регіонів, багатих на електроенергію. На Австралію, Гвінею та Ямайку припадає понад 70 % світового видобутку бокситів. Найбільшими споживачами первинного алюмінію нині є США, Японія та Німеччина. Інтенсивно розвивається алюмінієва промисловість у Бразилії, Суринамі та Венесуелі.
Машинобудування. Без машинобудівної продукції існування людства просто неможливе. Машинобудування є головною галуззю промисловості світу. Приблизно 90 % його продукції забезпечують індустріально розвинені країни. Лідерами в цій галузі є США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Росія, Іспанія, Китай, Бразилія. В економічно відсталих країнах частка продукції машинобудування в загальному обсязі обробної промисловості не перевищує 20 %.
У світовому автомобілебудуванні панівне становище займають транснаціональні компанії. Чотирнадцять провідних компаній забезпечують понад 80 % світового виробництва продукції галузі (табл. 4). Лідером автомобілебудування є Японія. На неї припадає четверта частина світового випуску автомобілів. Добре розвинене автомобілебудування також у США, Західній Європі, Бразилії, Австралії, Східній Азії. Щороку у світі випускається 40-45 млн автомобілів. Чверть випуску становлять вантажні автомобілі та автобуси. Приблизно половина випущених автомобілів використовується для заміни транспортних засобів, що вибувають з ладу, а половина йде на приріст автопарку (мал. 25).
Мікроелектроніка. Розвиток сучасної мікроелектронної промисловості бере свій початок від винайдення транзистора у 1948 р. в американській корпорації «Веll Теlерhоnе lаЬогаtогіеs». Транзистор прийшов на зміну вакуумній трубці. На початку 1960-х років з'явилися інтегральні схеми, а на початку 1970-х — мікропроцесори. У цей період у виробництві напівпровідників домінували США. Нині лідирує Японія. У виробництві побутових приладів високі місця посідають Східна і Південно-Східна Азія, а також Бразилія. Розвинена ця галузь і в Європі (мал. 26).
Інші галузі машинобудування. Аерокосмічна промисловість належить до сфери так званих високих технологій, тобто є наукомісткою. Країн, що випускають літаки, ракети та космічні апарати, небагато. Лідер галузі — США. Помітними у світі є позиції Франції, Великобританії, Росії, Японії, Китаю, Індії, України. Прості моделі літаків виробляють і в інших країнах.
Продукція важкого машинобудування — машини та обладнання для гірничодобувної, енергетичної, металургійної, машинобудівної та інших галузей. їх виробництво тяжіє до Джерел сировини та кваліфікованої робочої сили. Важке машинобудування розвинене в США, Великобританії, Японії, Німеччині, Франції, Росії, Китаї, Індії та Україні.
Кораблебудування та локомотиво будування в основному поширені групі розвинених країн світу — в Японії, Німеччині, США, Росії, Австралії, Південній Кореї, Польщі, Іспанії та ін.
Хімічна промисловість. Найважливішим регіоном хімічної промисловості вважається Західна Європа. Чільне місце у структурі хімічної промисловості посідає нафтохімія. Вона тяжіє до морського узбережжя, адже саме туди надходить нафта з-за океану та з Північного моря. Нафтопереробні підприємства у Східній Європі споруджено на трасах нафтопроводів. Нафтохімія США концентрується на узбережжі Мексиканської затоки — в районі великого нафтогазоносного басейну. Розвинена нафтохімія і в Японії (мал. 27), Китаї та нових індустріальних країнах — Південній Кореї, Таїланді, Тайвані.
Хімічна промисловість віднедавна розвивається і в країнах «третього світу». У регіоні Перської затоки виріс новий район нафтохімії світового масштабу. Нафтохімічні підприємства з'явились у Північній Африці та Латинській Америці. Наукомісткі галузі хімічної промисловості (фармацевтика, виробництво хімікатів спеціального призначення та високоякісних пластмас) поширені в індустріально розвинених країнах.
Легка промисловість. Така її галузь, як текстильна, протягом останніх десятиліть у розвинених країнах занепала, тоді як в азійських та латиноамериканських, навпаки, зросла. Але за експортом текстилю все ще лідирують Німеччина та] Італія. Виготовлення одягу високими темпами розвивається в Індії, Сінгапурі, Південній Кореї, Малайзії, Домініканській Республіці, Гонконзі (на нього припадає 14 % світового експорту одягу, тоді як на Італію і Південну Корею — по 9,5 %, на США — лише 2,5 %).
§ 11 Сільське господарство світу. Загальні тенденції розвитку агропромислового комплексу
Сільське господарство. У сільському господарстві економічно розвинених країн переважає високотоварне агропромислове виробництво. Це означає, що фермери виробляють таку кількість сільськогосподарської продукції, яка значно перевищує їхні потреби.
У країнах, що розвиваються, переважає дрібнотоварне сільське господарство. Фермери мають змогу продавати лише незначну частку своєї продукції. Виробництво здебільшого орієнтується на задоволення власних потреб фермерських господарств у продуктах харчування.
У сільському господарстві деяких країн, що розвиваються, поширена плантаційна система. її запровадили португальці ще в XIV ст. на тропічних островах західно африканського узбережжя. Плантації — це великі сільськогосподарські підприємства, які спеціалізуються на вирощуванні одного тропічного продукту, наприклад кави або какао, для постачання його на ринок (мал. 28).
Описуючи нинішній стан сільського господарства світу, часто вживають поняття «зелена революція». Чому «зелена»? Тому що зелений колір — це колір сільського господарства. Чому революція? Тому що в сільському господарстві відбуваються широкомасштабні перетворення на основі сучасної агротехніки.
Зараз триває новий етап «зеленої революції», який має назву «біотехнологічна революція». На цьому етапі широко застосовуються біотехнології, комп'ютерні засоби, нові способи захисту рослин, обробітку ґрунтів тощо.
У результаті проведення «зеленої революції» багато країн, що розвиваються, зуміли повністю задовольнити свої потреби в продуктах харчування за рахунок власного виробництва. Дехто вважає, що «демографічний вибух», характерний для цієї групи країн, не в останню чергу зумовлений «зеленою революцією». Спираючись на її досягнення, деякі країни цієї групи спромоглися навіть перетворитися на експортерів сільськогосподарської продукції.
Харчова промисловість. Ця галузь тісно пов'язана із сільським господарством. Вони навіть зливаються в єдиний так званий агропромисловий комплекс. У США поняття «агробізнес» означає володіння землею, сільськогосподарський процес, виробництво сільськогосподарської техніки, переробку сільськогосподарської сировини і транспортування готових продуктів на ринок. У Європі агробізнес розуміють трохи вужче. Але скрізь у світі агробізнес характеризується високим рівнем вертикальної і горизонтальної інтеграції суб'єктів господарювання. Країни, які мають розвинене сільське господарство, відзначаються і високим рівнем розвитку харчової промисловості.
Зарубіжні фахівці виділяють п'ять стадій, що їх проходить сільськогосподарська продукція на своєму шляху до споживача в розвинених країнах: виробництво — обробка — пакування — транспортування — реалізація. Сільськогосподарська продукція з поля чи тваринницької ферми безпосередньо до споживача у цих країнах, як правило, не надходить. Між кухонним столом і полем існує проміжна ланка — підприємство харчової промисловості. У слаборозвинених країнах, навпаки, значна частка сільськогосподарської продукції потрапляє до споживача в необробленому вигляді.
Територіально харчова промисловість тяжіє до ринків збуту її продукції. Але розвиток транспорту і широке застосування холодильної техніки відкрили нові можливості для виробництва продуктів харчування і розміщення підприємств харчової промисловості.
Географія галузей сільського господарства. Головними галузями світового сільського господарства є рослинництво і тваринництво.
Рослинництво. Основним у цій галузі є зернове господарство. Зерно — не лише продовольчий ресурс, а й важлива технічна сировина. Найбільш споживані серед зернових — пшениця, рис і кукурудза.
Пшениця — це культура помірного поясу. В основному її площі зосереджені в Північній півкулі (мал. ЗО). Пшеницю вирощують багато країн, та найбільше СІЛА, Канада, Австралія, Росія, Казахстан, Україна, Франція. Експортують пшеницю Канада, США, Франція, Австралія та Аргентина.
Батьківщина рису — Китай та Індія. Рис любить мусонний клімат. Вирощують його ще більше країн, ніж пшеницю (мал. 31). Провідними експортерами є Китай, Індія, Японія, Індонезія, Філіппіни, США, Таїланд.
Батьківщиною кукурудзи вважається Мексика. Звідти вона поширилася по всій планеті. Ця культура любить теплий клімат. Інтенсивно кукурудзу вирощують у СІЛА, Західній Європі, Аргентині. Остання з названих країн — головний її експортер.
Важливою сільськогосподарською культурою є картопля. Люди використовують її не лише для їжі. Картопля — чудовий корм для худоби, цінна сировина для технічних потреб. Батьківщиною картоплі є регіон, що охоплює нинішні території Перу, Еквадору й Болівії. Звідти картопля поширилася по всій земній кулі. У Російській імперії картопля з'явилася на початку XVIII ст. на Охтирщині (нині це Сумська область України). Значними світовими виробниками картоплі вважаються Росія, Польща і Китай.
Цукор людство навчилося виробляти в основному з двох культур — цукрової тростини і цукрового буряку. Цукрова тростина любить тропічний, субтропічний і мусонний клімат. її вирощують країни, що розвиваються. Цукровий буряк росте в помірному кліматі. Вирощують цукрові буряки переважно в розвинених країнах (мал. 32). Більшість цукру, виробленого з цукрових буряків, споживається в країнах-виробниках. Міжнародна торгівля цукром — це передусім торгівля цукром-сир-цем із тростини. Його потрібно ще рафінувати (очищати).
Батьківщиною чаю вважається Індія, кави — Ефіопія, какао — Мексика. Чай і досі в основному вирощують в Азії. Найбільшими його виробниками є Індія, Китай, Шрі-Ланка. Основні плантації кави знаходяться у Латинській Америці, друге місце посідає Африка, третє — Азія. Африка й Америка забезпечують 80 % світового збору бобів какао. Причому їх внесок у даний показник однаковий. Решту бобів какао збирають в Азії. Серед непродовольчих культур насамперед слід назвати бавовник. Основним регіоном його поширення є Азія, зокрема Індія, Китай, Пакистан, Таїланд, Туреччина. Вирощують бавовник і в інших регіонах. Світовими експортерами бавовни є Узбекистан, Китай, Пакистан, Індія, Австралія, Парагвай, деякі африканські країни. Імпортують бавовну багато країн розвиненої ринкової економіки.
Виробництво натурального каучуку зосереджено у Пів-денно-Східній і Південній Азії. Значні плантації каучуконосних дерев є також в Африці (Ліберія) та Латинській Америці. Найбільший у світі виробник тютюну — Китай. «Призові місця» посідають також СІЛА, Індія, Бразилія. Тютюнові плантації є і в Італії, Греції, Індонезії, Болгарії, Туреччині, Японії, на Кубі.
Виноградарство. Найбільшими виробниками винограду є Франція та Італія. Щороку вони збирають його близько 6 млн т кожна. Помітними виробниками є Іспанія, Росія, США, Аргентина, Німеччина, Португалія, ПАР, Румунія. 80 % зібраного у світі винограду використовується для виготовлення вина, 7 % — для приготування родзинок. У СІЛА частка винограду, що використовується для виробництва вина, менша, зате з нього тут виготовляють багато соків, варення, родзинок.
Вирощування цитрусових і тропічних фруктів. Батьківщиною лимону, апельсину, мандарину, грейпфруту вважаються субтропічні й тропічні регіони Азії та Малайський архіпелаг. Основні площі цих рослин — у країнах Середземномор'я, в Індії, Австралії, Китаї (мал. 33). Великим виробником цитрусових є також США. Щороку в світі збирають 35 млн т бананів. Найбільше їх експортують центральноамериканські та карибські країни. Батьківщина банана — Південно-Східна Азія. Кокосовий горіх вирощують на Гавайських островах, у Малайзії, Таїланді та інших тропічних країнах. Батьківщиною манго є Індія. Існує близько 2000 його сортів. Плоди бувають жовтого, зеленого або червоного кольорів.
Садівництво. Ця галузь розвинена в багатьох країнах. Найпоширеніше плодове дерево у світі — яблуня. Вирощують також груші, сливи та інші плоди. Оливки культивують переважно країни Середземномор'я.
Квітникарство спрямоване як на задоволення власних потреб країн, так і для постачання квітів на експорт. Багато квітів експортують, наприклад, Нідерланди.
Тваринництво. Велику рогату худобу молочного напрямку розводять у густонаселених регіонах Європи і Північної Америки. М'ясо-молочна спеціалізація має місце як у помірному поясі, так і в аридних (засушливих) регіонах. Тваринництво м'ясного напрямку поширене в Аргентині, Австралії та США — країнах, які мають великі площі пасовищ.
Свинарством займаються в густонаселених місцевостях і в районах інтенсивного вирощування картоплі й буряків. Слід мати на увазі, що іслам забороняє віруючим їсти свинину і тому свиней не розводять у країнах, населення яких сповідує Цю релігію.
Вівчарство поширене в країнах, які мають великі пасовища. Яскравим прикладом є Австралія (мал. 34).
Оленів розводять у лісовій і тундровій зонах Північної півкулі. Ще й нині тут трапляються табуни диких оленів. Верблюди поширені в країнах з аридним кліматом. Кролів вирощують у багатьох країнах світу, за винятком тропічних та екваторіальних. В Австралії диких кролів розвелося так багато, Що вони стали справжнім лихом.
Рибальством людство займається здавна, і поширене воно на планеті скрізь. Щорічний вилов риби у світі наближається до 100 млн т. Близько 90 % вилову (не лише риби, а й інших дарів моря, наприклад крабів) припадає на Світовий океан та його моря (мал. 35). Половину світового вилову риби здійснюють шість країн: Китай, Японія, Росія, США, Чилі, Перу. Третину вилову використовують на виготовлення кормів для тварин. В основному рибу ловлять на континентальному шельфі. Найбільшу кількість риби з внутрішніх водойм виловлює Китай — понад 4 млн т на рік. Друге місце належить Індії. Найпоширеніша риба в цих країнах — короп. Рибні ферми забезпечують щорічний вилов риби в обсязі 10 млн т. Найбільше їх в Індії та Китаї.
Птахівництво. Історичні джерела свідчать, що людство почало займатися птахівництвом за 3200 років до нашої ери. Тоді жителі сучасної Індії приручили дику курку з джунглів. Пташині ферми з'явилися порівняно недавно — наприкінці XIX ст., і відтоді птахівництво переведено на промислову основу. Вирощування бройлерів, утримання курчат та індиків при штучному освітленні вперше було запроваджено у США. Згодом поширилася відгодівля на птахофермах поголів'я із використанням кормів, збагачених гормонами. Птахівництво розвинене в багатьох країнах світу, оскільки воно практично не залежить від природних умов.
Шовківництво. Кілька тисяч років тому китайці винайшли спосіб виготовлення тканини з нитки, яку виробляє гусениця шовкопряда, утворюючи кокон. Для відгодівлі шовкопряда використовується листя тутового дерева (шовковиці). З кожного кокона (розміром з голубине яйце) одержують 460-1100 м нитки. Нині тутовий шовкопряд розводять у Китаї, Японії, Індії, Іспанії, Італії, центральноамериканських державах, тобто там, де теплий клімат і достатньо кормових ресурсів.
Бджільництво. Основними продуктами галузі є мед і віск. Бджоли відіграють значну роль у запиленні рослин, підвищуючи цим урожайність сільськогосподарських культур. Бджільництво як галузь виникло в регіоні Середземного моря. Нині воно поширене в багатьох країнах світу, за винятком полярних областей. Африканські медоносні бджоли відзначаються більшою, ніж європейські, працездатністю.
Запитання і завдання
1. Що означають поняття «зелена революція» та «біотехно-
логічна революція»?
2. Назвіть місця на земній кулі, де масово голодують люди.
3. Як розуміють агробізнес у США і в Європі?
4. Проведіть дискусію на тему: «Чи є залежність між рівнем
розвитку сільського господарства і харчової промисло
вості?».
5. Назвіть основні тенденції в розміщенні світового рослин
ництва.
6. Як ви уявляєте залежність сільського господарства від
природних умов нині, в минулому та в майбутньому?
7. Що ви чули про «аквакультуру»?
8. Коли і де у світі вперше птахівництво було поставлено напромислову основу?
9. Що ви знаєте про нинішній стан тутового шовків
ництва?
10. Як впливають на розвиток бджільництва природні умови?
§ 12 Географія світового транспорту. Міжнародний туризм. Зовнішні економічні зв'язки
Транспорт. Це галузь світової економіки, яка забезпечує перевезення пасажирів і вантажів. Розрізняють такі види транспорту: сухопутний (автомобільний, залізничний, трубопровідний, гужовий), повітряний, водний (морський і річковий). До транспорту відносять і лінії електропередачі. Шляхи сполучення, транспортні підприємства і засоби транспорту утворюють у сукупності світову транспортну систему. На світовому транспорті працює понад 100 млн людей. Загальна довжина транспортної мережі (без морських ліній) становить 35 млн км. Щороку у світі всі види транспорту перевозять 100 млрд т вантажів і понад 1 трлн пасажирів.
Функціонування економіки світу без транспорту неможливе. Існує своєрідна спеціалізація транспорту. Наприклад, автомобільний транспорт перевозить пасажирів і вантажі здебільшого на короткі та середні відстані. Міжконтинентальні перевезення вантажів здійснює в основному морський транспорт. Трубопровідний транспорт є найдоцільнішим для транспортування газу і нафти суходолом.
В умовах науково-технічної революції зросла пропускна спроможність транспортних шляхів, з'явилися нові транспортні засоби, збільшилися їх місткість і швидкість пересування, поширилася концентрація перевезень. Транспортна мережа світу остаточно сформувалась у XX ст.
Автотранспорт. Загальна довжина автошляхів світу — понад 20 млн км. Найгустіша їх мережа — в Західній Європі. У світі понад 600 млн автомобілів. Близько 80 % їх зосереджено у США, Японії та Західній Європі. Половина жителів цих регіонів має автомобілі. Залізничний транспорт. Перший локомотив з'явився у 1829 р. Нині в країнах Заходу довжина залізничної мережі скорочується. Це зумовлено конкуренцією з боку автотранспорту, який може виконувати перевезення «від дверей до дверей». У деяких великих країнах світу, які освоюють свої території, багаті на природні ресурси, довжина залізниць зростає (Китай, Росія, Індія, Канада).
Найдовша мережа залізниць у США (понад 200 тис. км). Друге місце посідає Канада (90 тис. км). Не набагато відстає Росія (87 тис. км). Найбільша щільність залізничної мережі в Німеччині. Тут на 1 тис. км2 території припадає 125 погонних кілометрів залізниць. Висока щільність залізниць у Польщі (80 пог. км), Японії (75 пог. км), Великобританії (70 пог. км). У Швейцарії електрифіковані практично всі залізниці, в інших країнах, у тому числі і в США — набагато менше (мал. 36).
Трубопровідний транспорт. Цей вид транспорту з'явився у XIX ст. Його появу й розвиток спонукала нафтова промисловість. Нині протяжність нафтопроводів і газопроводів У світі становить понад 1,5 млн км. Найбільшого поширення Цей вид транспорту набув у США, Росії, Канаді, Китаї, Франції, Італії, Саудівській Аравії, Мексиці. Розробляються великомасштабні проекти прокладання трубопроводів з регіонів Каспійського моря і Центральної Азії до розвинених країн Заходу.
Морський транспорт здавна широко використовується людством. Тривалий період кораблі рухав вітер, напинаючи вітрила. Пароплав уперше з'явився у 1807 р. Тепер на кораблях використовуються дизельні, ядерні, теплові двигуни. Найінтенсивніші вантажопотоки в Атлантичному океані; на другому місці — Тихий океан; на третьому — Індійський. У зв'язку з розвитком авіації морський транспорт нині мало використовується для міжконтинентальних перевезень пасажирів.
У світі понад 80 тис. суден різних типів. На їх щоглах майорять прапори понад 160 держав. Найчастіше можна побачити прапори Панами й Ліберії. Багато іноземних власників суден реєструють їх саме в цих двох країнах. Панамські й ліберійські прапори вважаються «дешевими», тобто дають змогу власникам уникати високих податків, не дотримуватися тих вимог трудового законодавства і не вживати тих заходів безпеки, які були б обов'язковими, якби судна реєструвалися в економічно розвинених країнах.
Судна є наливні та суховантажні (мал. 37). На земній кулі налічується близько 3000 морських портів. Тридцять з них мають вантажообіг, який перевищує 50 млн т на рік. Це суперпорти. Найбільшим світовим портом є Роттердам (Нідер- ланди). До найбільших портів світу належать також Сінгапур» Шанхай (Китай), Нагоя (Японія), Новий Орлеан (США), Гавр (Франція), Лондон (Великобританія) та ін. (мал. 38). Морські порти бувають універсальними і спеціалізованими (наприклад, залізорудні, нафтові, газові).
Внутрішній водний транспорт. Загальна протяжність ліній внутрішнього водного транспорту в світі перевищує
550 тис. км. Цей вид транспорту добре розвинений у США, Россії, Канаді, Німеччині, Нідерландах, Китаї, а в деяких країнах його немає зовсім (Японія, Куба, Монголія). Десята частина внутрішніх водних шляхів — це поліпшені людиною ділянки річок зі шлюзами і канали. Озерне судноплавство особливо поширене у США та Канаді. Морські судна, подолавши річку Святого Лаврентія та Великі озера, заходять углиб Американського континенту на 4000км. Повітряний транспорт. Його основне призначення — перевезення пасажирів і пошти. У 1900-1930 рр. у світі інтенсивно використовувалися дирижаблі. Після серії катастроф розвиток цього виду авіатранспорту фактично припинився. Із 60-х років XX ст. на цивільному повітряному транспорті розпочалась ера реактивної авіації. Зросли швидкість, комфортність, пасажиро і вантажомісткість літальних апаратів. У світі близько 600міжнародних аеропортів на всіх континентах. Повітряний транспорт перевозить щороку понад 100 млн. пасажирів
Туризм — це один із видів активного відпочинку. Він поширений практично у всіх країнах світу, але інтенсивність його різна. У 1975 р. було засновано Всесвітню туристську організацію, яка об'єднує понад 120 країн світу. Щороку 1,5 млрД осіб здійснюють туристичні поїздки. На частку міжнародного туризму припадає 6 % вартості загальносвітового експорту і до 30 % експорту ринку послуг. Туризм вважається однією з найпотужніших у світі галузей економіки. У туристичній індустрії планети працює 250 мільйонів чол. Щороку вона зростає ще на 6 %. У багатьох країнах світу туризм є основною галуззю економіки.
Розвиток міжнародного туризму не в останню чергу завдячує прогресу світового транспорту. Без транспорту туризму практично не буває. Навіть релігійні паломники (пілігрими) нині добираються до священних місць своїх релігій уже не пішки, а транспортними засобами. Основним регіоном міжнародного туризму була й лишається Європа. На неї припадає 65 % загальної кількості міжнародних туристів. Європейці не лише приймають численних гостей з усього світу, а й самі активно подорожують по планеті. Це один з доказів заможності Європи.
Органічно поєднується з туризмом і спортивне господарство. Спорт нині став важливою галуззю світової економіки, в яку вкладається величезна кількість грошей. Чемпіонати світу з різних видів спорту, особливо з футболу, збирають мільйони глядачів на стадіонах і мільярди біля телевізорів. Спортивні олімпіади перетворилися на великі комерційні підприємства. Прибутки від реклами на найпрестижніших змаганнях досягли астрономічних сум.
Розвиток міжнародного географічного поділу праці, глобалізація суспільно-економічного життя, постійне вдосконалення транспорту сприяють розширенню й поглибленню міжнародних економічних зв'язків. Нині жодна країна світу, навіть СЇІІА, не здатна з однаковою ефективністю випускати свою продукцію. І не дивно. Одній країні не вистачає дешевої і якісної сировини, інша не має працівників належної кваліфікації, у третьої немає відповідних природних умов тощо. Так завжди було й так завжди буде. Тому неминучим є торговельний обмін між країнами. У минулому він стримувався недостатньою транспортною забезпеченістю. Нині ситуація змінилася. Все менше залишається бар'єрів для розширення міжнародного економічного співробітництва.
Поняття «міжнародні економічні зв'язки» ширше, ніж поняття «міжнародна торгівля». Перше охоплює товарну торгівлю, інвестиції, міграцію робочої сили, науково-технічне співробітництво, міжнародний туризм тощо.
Однією з основних форм міжнародних економічних зв'язків є зовнішня торгівля. Вона складається з експорту та імпорту.
Експорт — це продаж певною країною іншій товарів і послуг. Експорт раніше завезених з інших країн товарів називається реекспортом. Імпорт — це ввіз до країни товарів, виготовлених в інших державах. На світовому ринку попит і пропозиція збалансовані і сприяють формуванню цін, що мають назву світових.
У міжнародній торгівлі велике значення має справедливе, рівноправне співробітництво, коли торговельні відносини не використовуються як засіб політичного тиску. Такі зовнішні економічні зв'язки утвердилися в Європейському4 Союзі. Більш розвинені країни, наприклад Німеччина, Франція, постійно виділяють великі кошти для підтримки економіки менш розвинених країн — Португалії, Ірландії, Греції та ін. Тому ті держави Європи, які ще недавно були соціалістичними, намагаються вступити до ЄС.
Зовсім інші принципи зовнішніх економічних зв'язків у СНД. Тут Росія як сильніша країна всіляко намагається використати економічні важелі для економічного й політичного тиску на держави Співдружності. Міжнародна економічна інтеграція означає вільний рух капіталів, товарів і робочої сили в межах певного угруповання країн. Інтеграція — це усунення митних та інших бар'єрів. Держави, які ставали на рейки автаркійного (див. словник) розвитку, рано чи пізно змушені були відмовлятися від такої хибної політики. «Китайською стіною» чи якоюсь «залізною завісою» від навколишнього світу надовго відгородитися не можна. Господарствам країн тісно у своїх національних рамках. Економіка планети стає справді глобальною.
Запитання і завдання
1. Коли почала розвиватися транспортна система світу і де
вона тепер найдосконаліша?
2. Коли з'явилися залізничний, автомобільний, трубопро
відний та повітряний види транспорту?
3. Що таке «дешеві прапори» на морському транспорті?
4. На контурній карті прокладіть морську лінію від Одеси до
Детройта (США).
5. Дайте коротку характеристику нинішнього стану міжна
родного туризму.
6. Які форми міжнародного співробітництва вам відомі?
7. За «німою» політичною картою на першому форзаці під
ручника знайдіть Китай, Кубу, Монголію, Ліберію і Пана
му. Чим вони виділяються у транспортному відношенні?
Поиск по сайту: