Гуртовий товарооборот та його роль у товарному обігу

Гуртовий товарооборот - це продаж товарів народного споживання одним підприємством іншому для дальшого продажу або переробки. В умовах гуртового товарообороту товари не надходять безпосередньо до споживача, і процес товарного обігу на цьому не закінчується. Гуртовий товарооборот здійснює гуртова торгівля, яка своїми завданнями і функціями відрізняється від роздрібної торгівлі.

Роль і значення гуртової торгівлі в тому, що вона є посередником між виробництвом і роздрібною торгівлею. Потреба в такому посередництві зумовлена кількома об'єктивними причинами: по-перше, промислові підприємства, які випускають товари народного споживання, розміщені в різних районах країни, і тому роздрібні торговельні підприємства мають обмежену можливість встановлювати з ними безпосередні зв'язки; по-друге, виробничі підприємства спеціалізуються на випуску продукції вузького асортименту, а роздрібним підприємствам торгівлі потрібен широкий асортимент товарів; по-третє, виробництво і споживання багатьох товарів має сезонний характер, а роздрібні торговельні підприємства не мають можливості створювати великі запаси таких товарів. Таким чином, гуртова торгівля здійснює посередництво за допомогою гуртового товарообороту і договірних зв'язків з виробництвом, з одного боку, і роздрібною торгівлею -з іншого.

Гуртові торговельні підприємства дають замовлення промисловості з виробництва потрібних товарів, укладають з ними договори на їх поставку, організують гуртові ярмарки, перевіряють асортимент і якість одержаної продукції, не приймають продукцію низької якості. Цим вони впливають на виробництво, змушують його випускати більше товарів, розширювати асортимент і поліпшувати їх якість.

Здійснюючи контроль за якістю і асортиментом товарів, що надходять від виробництва, гуртові торговельні підприємства не допускають у роздрібну мережу товарів, які не користуються попитом населення.

Гуртова торгівля впливає не лише на виробництво, а й на роздрібну торгівлю, яку забезпечує широким асортиментом товарів. Вона одержує від виробництва товари і перетворює виробничий асортимент у торговельний. Гуртова торгівля збирає і зберігає товарні запаси для поповнення поточних запасів у роздрібній торгівлі.

Розвиток гуртового товарообороту сприяє зміцненню економічних зв'язків не тільки між промисловістю, сільським господарством і роздрібною торгівлею, окремими областями і районами країни, здійснюючи майже всі міжобласні поставки товарів народного споживання. Такий обмін товарів стимулює економічний розвиток окремих областей країни.

Залежно від того, в яких сферах здійснюють рух товари сфери виробництва в роздрібну торгівлю та які господарські зв'язки є між гуртовою базою, роздрібними підприємствами і організаціями, оборот гуртової бази поділяють на складський і транзитний. При складському обороті одержані від виробництва товари спочатку завозять на склади гуртових баз для зберігання і формування торговельного асортименту, а потім розподіляють у роздрібну торгівлю. При транзитному обороті товари відвантажують безпосередньо з промислових підприємств роздрібним торговельним підприємствам і організаціям за їхніми замовленнями.

Показниками гуртового товарообороту гуртової бази є: оборот з продажу товарів покупцям, товарні запаси на складах і в дорозі; надходження товарів. Тут між показниками є така сама балансова залежність, як і між показниками плану роздрібного товарообороту і основним показником в обороті з продажу.

Розробці проекту продажу гуртового товарообороту гуртової бази передує аналіз очікуваного виконання плану за окремими показниками за поточній передплановий рік. Під час порівняння очікуваних планових показників визначають спочатку процент загального виконання плану реалізації товарів гуртовою базою. Потім аналогічно обчислюють виконання плану в асортиментному розрізі (за товарними групами), а також окремо за формами обороту (складського і транзитного). За кожним з цих показників визначають відхилення від плану і з'ясовують їх причини. Товарні запаси на гуртових базах аналізують так само, як і в роздрібних підприємствах, але, на відміну від роздрібної торгівлі, тут товарні запаси аналізують окремо на складах і в дорозі. Для визначення товарних запасів у днях одноденний оборот беруть виходячи з складського обороту без урахування транзитного.

Надходження товарів аналізують так само, як і в роздрібних підприємствах. При цьому визначають вплив надходження товарів на виконання плану товарообороту і стан товарних запасів на складах і в дорозі. Результати аналізу враховують під час розробки плану гуртового товарообороту бази на наступний рік. Витрати обігу торгових підприємств.

Процес доведення товарів від виробництва до споживачів пов'язаний зі здійсненням багатьох операцій, які потребують певних затрат праці та коштів: на перевезення, зберігання, пакування, закупівлю і продаж, оплату праці працівників торгівлі, утримання торговельних приміщень, управління торговими підприємствами, ведення обліку тощо. Ці затрати в грошовій формі називаються витратами обігу. Вони є узагальнюючим показником величини необхідних затрат на товарооборот і утримання торгівлі.

Рівень витрат обігу характеризує ступінь економічної діяльності торгового підприємства (організації). Від рівня витрат обігу залежить головний результативний показник господарської діяльності - прибуток.. Чим менші витрати обігу, тим більший за інших однакових умов прибуток, що є важливим джерелом матеріального заохочення працівників. Зниження витрат обігу є основним джерелом підвищення рентабельності, його розцінюють як найважливіший показник господарської діяльності торгових підприємств і організацій.

Структурою витрат обігу називається їх склад, тобто співвідношення окремих видів затрат до загальної суми обігу, взятої за 100%. Так, за попередніми даними у роздрібній торгівлі витрати на заробітну плату становили 41% всіх витрат, транспортні витрати - 18%, витрати на оренду і утримання приміщень та інвентаря - 15%, товарні витрати - 4%, адміністративно-управлінські витрати - 3%.

Структура витрат обігу, як і їх розмір, різна. Це пояснюється особливостями розміщенням торговельної мережі, асортиментним складом товарообороту тощо.

Рівень витрат обігу показує витрати не взагалі, а стосовно до виконуваної роботи, тобто товарообороту. Інакше кажучи, він показує, скільки витрат (в гривнях) припадає на 1 грн. товарообороту (або скільки копійок на гривню товарообороту). Тому рівень витрат обігу є найважливішим якісним показником господарської діяльності торгових підприємств і організацій, від рівня витрат обігу залежить рентабельність і фінансовий стан торгових підприємств та організацій.

За характером затрат витрати обігу роздрібної торгівлі поділяють на такі групи: оплата праці працівників торгівлі; оплата послуг інших галузей народного господарства (транспорту, банку, зв'язку, комунального господарства); матеріальні затрати (амортизація основних засобів, витрачання пакувальних матеріалів, тари, спецодягу), матеріальні втрати (втрати товарів, тари під час транспортування, зберігання і реалізації).

Витрати обігу планують і обліковують в абсолютному і відносному показниках. Абсолютним показником витрат є їх сума, а відносним - їх процент до товарообороту рівень витрат обігу). Абсолютний розмір або сума витрат обігу залежать від обсягу товарообороту. Але взята окремо від товарооборот}' вона не може характеризувати вартість товарного обігу. Тому основним вимірником, що характеризує стан витрат обігу торгових підприємств і організацій, є не сума, а рівень, тобто процентне відношення суми витрат до товарообороту за певний період. Рівень витрат обігу обчислюють діленням суми витрат на товарооборот і множенням на індекс зростання споживання

Тема 7.
Особливості діяльності підприємств житлово-комунального господарства

Зосередження населення, промисловості, торговельних організацій і навчальних закладів, органів адміністративного та господарського управління на відносно невеликій території міст (у 1997 р. в Україні чисельність міського населення становила 36 млн. чол.. (або 70%) викликає потребу у правильній організації міської території, оснащення її інженерними спорудами, необхідними для життєдіяльності населення, роботи підприємств. Ця потреба зумовила виникнення і розвиток міського господарства.

Міське господарство - це складна сукупність підприємств, служб, інженерних споруд і мереж, розташованих на території міста і призначених задовільняти повсякденні комунальні, побутові, матеріальні та соціально-культурні потреби жителів міста.

Складовою частиною міського господарства є житлово-комунальне господарство, яке включає:

а) житлове господарство (управління банками, житлово-експлуатаційні дільниці (ЖЕД), ремонтно-будівельні управління);

б) санітарно-технічні підприємства: (водопровід і каналізація, лазні, сауни, пральні, служби з прибирання території, санітарну очистку будинків (збір сміття);

в) енергетичні підприємства (електростанції та електромережі, газове господарство, опалювальні котельні з тепломережею);

г) транспортні підприємства (громадський міський транспорт -трамвай, тролейбус, автобус, метро).

До комунального господарства відносять також споруди зовнішнього благоустрою населених пунктів: дороги, мости, тротуари, пішохідні переходи та естакади, вуличне освітлення, зелені насадження, цвинтарі та крематорії, водойми, архітектуру малих форм (фонтани, пам'ятники).

Житлово-комунальне господарство - велика галузь народного господарства України, в якій зосереджена значна частина основних фондів. Його вивчення базується на використанні певних кількісних і якісних. показників.

До кількісних показників відносять: міста, що мають відповідний вид комунального обслуговування (наприклад, трамвай, метро); приріст потужності комунальних підприємств; обсяги продукції (послуг), що надають населенню; рівень споживання комунальних послуг на одну людину.

Якісні показники поділяють на дві групи:

а) що характеризують якість послуг;

б) сукупність техніко-економічних показників роботи самих житлово-комунальних підприємств: рівень використання виробничої потужності, впровадження нової техніки і технології, ефективність праці, рівень її механізації і кваліфікація працюючих.

Своєрідність виробничо-експлуатаційної діяльності підприємств і організацій житлово-комунального господарства здебільшого визначають особливостями міського господарства, складовою частиною якого воно

. є, а саме:

а) міське господарство має багатогалузевий характер, найбільша його частина-житлове і комунальне господарства;

б) міське господарство залежить від місцевих умов, його діяльність спрямована на задоволення потреб місцевого населення. Склад і вартість елементів міського господарства визначається чисельністю населення, розміром території міста, особливостями планування, природними
умовами, національними особливостями і місцевими звичаями;

в) міське господарство тісно пов'язане з промисловістю міста, населення залежить від її розвитку: промисловість постачає міському господарству матеріали, обладнання, у свою чергу міське господарство забезпечує відтворення робочої сили і нормальну роботу підприємств;

г) міське господарство - це сукупність взаємопов'язаних різногалузевих підприємств, що потребують пропорційного розвитку. Наприклад, розвиток транспорту вимагає влаштування вулиць і доріг, обсяг роботи каналізації залежить від потужності міського водопроводу і т. д.;

д) для міського господарства характерним є наближення до споживача, це зумовлює рівномірний розподіл підприємств житлово-комунального господарства за територією міста, розгалуженням інженерних мереж, доріг і т. д.

Комунальні підприємства та організації є дуже різноманітними, але їх можна поділити на дві групи:

- ті. що виготовляють матеріальну продукцію (водопроводи, газове господарство, електро- і тепломережі);.

-ті, що надають послуги (ЖЕД, міський транспорт, лазні, пральні, готелі, саночистка).

Економіка підприємств комунального господарства має ряд особли­востей, на яких ми зупинимося докладніше.

1. Залежність виробництва цих підприємств від ритму життя міста вимагає складання добових, місячних і сезонних графіків роботи (подачі води, електро- і теплоенергії, розкладу руху міського транспорту). Виробничу потужність комунальних підприємств розраховують за найбільшою потребою, що виникає протягом кількох годин на добу або кількох місяців у році. Внаслідок цього неможливо повністю використовувати потужність встановленого обладнання, виникає нерівномірність виробництва протягом доби, тижня, року.

2.За рахунок низького середнього рівня використання потужності, відносно високої вартості комунальних підприємств за рахунок резервної потужності, нерівномірності виробництва у часі знижується віддача (ефективність) капітальних вкладень у комунальне господарство,
погіршуються економічні показники роботи комунальних підприємств.

3.Відсутність єдності управління. Житлово-комунальне господарство у подвійному підпорядкуванні:

- в адміністративному відношенні - виконавчим органам державної влади (міськрадам), це дозволяє повністю враховувати потреби міста;

- у виробничо-технічному відношенні - Міністерству житлово-комунального господарства України.

4.На комунальних підприємствах неприпустимим є недовиконання виробничої програми з випуску продукції або надання послуг. На відміну від промисловості, невиконання плану на даний момент не може бути компенсоване його перевиконанням у майбутньому. Це, перш за все, стосується подачі води, електро- і теплоенергії. роботи пасажирського транспорту. Тому для цих підприємств дуже важливим є забезпечення безперебійної роботи. Для цього на підприємствах встановлюють резервне
обладнання, планомірно проводять профілактичні ремонти обладнання.

5.Комунальні підприємства представляють свою продукцію, послуги споживачам безпосередньо, минаючи збігові і торгові організації. Суміщення виробництва, доставки і реалізації продукції, послуг зумовлює особливості в організації і плануванні роботи комунальних підприємств. Ці підприємства тісно пов'язані з певним колом своїх споживачів, добре знають їх запити та зміни у них. Між підприємствами і споживачами встановлюються тісні господарські зв'язки, це полегшує розрахунок за спожиту продукцію.

Для забезпечення доставки продукції споживачам у складі багатьох комунальних підприємств створюється розгалужена сіткова мережа - розподільчі трубопроводи, лінії й обладнання до якої пред'являють підвищені вимоги щодо її надійності з метою уникнення втрат частини продукції.

Важливе значення має правильний облік доставленої продукції і точність розрахунків за її реалізацію. Зараз запроваджують облік спожитих населенням газу, питної води з допомогою індивідуальних лічильників.

6. Чисельність працівників комунальних підприємств визначають не за кількістю виробленої продукції (яку промисловості), а за режимом роботи, кількістю обладнання і робочих місць. Наприклад, на підприємствах водопровідного господарства протягом доби всі робочі місця мають бути зайняті незалежно від кількості води, що подається.

7. Показники продуктивності праці на підприємствах житлово-комунального господарства розраховують у натуральному і грошовому виразі. Для підприємств, що виробляють однорідну продукцію, використовують натуральні вимірники, у пральнях, наприклад, умовно-натуральна продукція (загальний обсяг обробленої білизни в приведеному за трудомісткістю виразі). Приведення здійснюють на основі даних про трудомісткість обробки різних видів білизни і приведення цієї трудомісткості до еталонної. Як еталон беруть трудомісткість обробки масової білизни (білизни організацій); найдоцільніше приймати продукцію з найменшою трудомісткістю. Коефіцієнт приведення за трудомісткістю Ктр визначають за формулою:

KTp = ti / tc,

де, ti - трудомісткість певного виду продукції, н-год; tc – трудомісткість еталонного виду продукції, н-год.

8. Особливістю структури оборотних засобів комунальних підприємств є відсутність виробничих запасів сировини і матеріалів.

Виробничі запаси комунальних підприємств складаються із допо­міжних матеріалів, запасних частин для ремонту, швидкозношуваного інструменту, інвентаря.

Всього в сфері виробництва і експлуатації перебуває близько половини оборотних засобів жптлово-комунальних підприємств.

Як зазначено вище, у більшості випадків комунальні підприємства не споживають сировини і основних матеріалів при виробництві товарів, послуг, а використовують значну кількість допоміжних матеріалів. Наприклад, для водопровідних споруд природну воду шляхом обробки допоміжними матеріалами доводять до якості питної води, а потім подають споживачам. При наданні комунальних послуг використовують допоміжні матеріали у вигляді палива, паливно-мастильних матеріалів, хімікатів, миючих засобів.

Виробництво продукції і послуг триває протягом короткого періоду, тому більшість комунальних підприємств не має незавершеного виробництва. Винятком є: пральні, ремонтні майстерні, ремонтно-будівельні організації, питомники декоративних рослин, квіткові та насіннєві господарства.

9. Якщо розглянути склад собівартості продукції, то в комунальному господарстві прийнята така класифікація затрат за економічними елементами:

- матеріали (основні і допоміжні);

- паливо;

- електроенергія;

- амортизація основних фондів;

- заробітна плата з нарахуваннями;

- інші грошові витрати.

Аналіз структури собівартості продукції і послуг свідчить про те, що комунальне господарство - це галузь трудомістка (переважають витрати на заробітну плату) та фондомістка (значна частка затрат - це амортизаційні відрахування). Отже, виходячи з цього, слід визначати основні шляхи зниження собівартості продукції.

На структуру та рівень собівартості продукції конкретних комунальних підприємств впливають такі фактори: розмір підприємств, наявність резервних потужностей, ступінь використання основних фондів, склад кадрів, рівень їх кваліфікації, місцеві умови.

Житло є важливою частиною соціальної інфраструктури, тобто того комплексу галузей сфери обслуговування, яка покликана забезпечувати соціально-побутові потреби населення.

Житлові будинки, а також житлові приміщення в інших будовах, що є на території України, утворюють її житловий фонд. В основу класифікації житлового фонду покладена форма власності. Згідно з нею житловий фонд поділяють на:

а)державний - житло, що належить державі;

б)громадський - житло, що належить кооперативним організаціям, спілкам, їх об'єднанням, профспілкам та іншим організаціям;

в)фонд житлово-будівельних кооперативів (ЖЕК);

г)індивідуальний житловий фонд - особиста власність громадян.

За останні роки питома вага індивідуального житлового фонду різко зросла.

Державний житловий фонд поділяють на фонд місцевих рад і відомчий фонд (його питома вага незначна).

Житловий фонд, а також служби, створені для підтримання житлового фонду у належному стані та забезпечення населення послугами, пов'язаними з експлуатацією житла, утворюють житлове господарство.

Житлове господарство впливає на все міське господарство. Так, будівництво нового житла вимагає освоєння нових територій (спорудження доріг, укладання підземних мереж), розвитку міського транспорту, комунальних підприємств, забезпечення жителів водою, теплом та послугами навчальних закладів, лікувальних установ, усієї сфери обслуговування.

Оцінку стану житлового фонду, його якості, а також розробку основних розділів господарського плану здійснюють за допомогою техніко-економічних показників: кількість будівель, розмір корисної площі житлових приміщень, розмір житлової площі, поверховість житлових будинків, відновна вартість будівель і т. д.

Під окремою будівлею розуміють ізольовану будову під одним дахом, відокремлену від інших стінами, які йдуть від фундаменту до даху.

Всі будівлі поділяються на житлові і нежитлові. Житлові - квартири, гуртожитки, дачі для круглорічного проживання. Нежитлові - будівлі для виробничих, торговельних, адміністративних та інших цілей.

Корисна площа - це вся площа за внутрішнім обміром усіх житлових кімнат і допоміжних приміщень, що перебувають у квартирі.

Житлова площа - вся площа житлових квартир, утеплених терас та обладнаних для постійного проживання приміщень.

Допоміжна площа - це кухні, прихожі, ванні кімнати, кладовки, туалети.

Для оцінки технічного стану житлового фонду, розробки проектно-кошторисної документації з ремонту житлових будівель визначають їх фізичне зношення.

Фізичне зношення житлової будівлі - Зф розраховують за формулою:

де Ni - фізичне зношення окремого і-ого елемента, %; Сі - питома вага і-ого елемента в балансовій або відновній вартості житлової будівлі, %;

У діяльності житлових організацій використовують й інші показники: структуру житлового фонду за типами квартир, середній розмір однієї квартири, розмір житлової площі, що припадає на один ліфт і т. д.

Особливістю управління житловим господарством є те, що існуючу організацію управління характеризують подвійне підпорядкування, аналогічно, як і підприємства комунального господарства.

Поточний (річний) план експлуатаційної діяльності житлової організації містить такі основні розділи:

1. Основні показники господарсько-фінансового плану;

2.Загальна характеристика господарства:

3.Зведений кошторис доходів і витрат;

4.Зведений план по праці і заробітній платі;

5.Кошторис доходів і витрат по комунальних послугах;

6.План організаційно-технічних заходів.

Доходи житлово-експлуатаційних організацій (ЖЕО) складаються із: - квартирної плати;

- орендної плати:

- орендної плати за нежитлові приміщення;

- зборів з орендарів на покриття експлуатаційних витрат господарства;
- покриття комунальними підприємствами витрат на утримання внутрідомових мережі обладнання:

- надходження із житлово-будівельних кооперативів, будинки яких взяті на обслуговування житловою організацією.

Основне джерело доходів – квартплата за здані в найм квартири (70% усієї с\ ми доходів).

Орендну плату за нежитлові приміщення розраховують за діючими ставками та середньорічною нежитловою площею, що здається в оренду. Користування нежитловим приміщенням оформляють письмовим договором із ЖЕО. Ставки орендної плати залежать від категорії населеного пункту, типу будови, мети використання нежитлової площі (торговельні, складські, виробничі приміщення).

Витрати на поточний ремонт, технічне обслуговування нежитлових приміщень, на центральне опалення та оплату комунальних послуг орендар покриває за свій рахунок понад орендну плату.

Витрати ЖЕО складаються із:

— затрат на утримання апарату управління:

— утримання обслуговуючого персоналу;

— утримання домоволодінь;

— затрат на поточний ремонт;

— обов'язкових платежів і відрахувань;

— інших витрат.

Величина експлуатаційних витрат залежить від розмірів житлової і нежитлової площі, наявності інженерного обладнання і пристроїв у будинках (сміттєпровід, переговорний пристрій), площі подвір"я, елементів зовнішнього благоустрою, технічного стану житлових будинків. Експлуатаційні витрати і визначають переважно комунальні та житлові тарифи.

Як зазначалося вище, тариф - офіційно встановлена ставка плати за різні виробничі і невиробничі послуги, що надаються населенню, підприємствам і організаціям. У комунальному господарстві за тарифами беруть плату за продукцію і послуги водопроводу, каналізації, пасажирського транспорту, лазень, саун, пралень.

Тарифи на послуги є різновидом роздрібних цін. Діючі в даний час тарифи диференційовані за групами споживачів, за місцем проживання, за видами і якістю продукції або наданих послуг.

Для промислових підприємств тарифи на продукцію і послуги водопровідно-каналізаційного господарства встановлені на вищому рівні, ніж для населення. Плата за питну воду і каналізацію у будинках і квартирах, що не обладнані водолічильниками, беруть за тарифом з розрахунку на одного проживаючого.

Відпуск води для підприємств здійснюють за лімітами, понадлімітний забір води оплачують за підвищеним тарифом і враховують у невиробничих витратах підприємства.

Оплату послуг готелів проводять на основі прейскурантів. Тут ціни диференційовані залежно від розряду готелю, категорії і кількості місць у ньому. Наприклад, у Тернополі в міському готельному господарстві в першому півріччі 1998 р. діяли такі прейскурантні ціни за проживання у номері на добу: номер «люкс»-25-50 грн. за добу, одномісні-відповідно 10-13 грн., двомісні 1 категорії 6-8 грн.

Для туристичних готелів і готелів у курортних містах можуть застосовувати сезонні ціни: в основний сезон прейскурантну ціну збільшують на 25%, у «тихий» сезон - на рівні прейскуранта, в несезонний період ціну знижують на 25%.

Середні тарифи на послуги лазень (саун) встановлює Кабінет Міністрів, місцеві ради встановлюють тарифи, диференційовані за розрядами.

Обробку білизни у пральнях оплачують відповідно до єдиного прейскуранта на послуги прального господарства. Тарифи диферен­ційовані за типами білизни і способами її обробки. В основу тарифу покладена собівартість обробки білизни і рентабельність, що забезпечує нормальну роботу підприємства.

Система тарифів за споживання електроенергії найбільш диферен­ційована. Існують одноставочний і двоставочний тарифи. Одноставочні тарифи диференційовані за групами споживачів:

- промислові підприємства;

- підприємства залізничного та міського електротранспорту;
- сільськогосподарські підприємства;

- населення.

Одноставочні тарифи найпростіші для розрахунків із споживачами, оскільки складаються тільки з оплати за відпущену активну електроенергію в кВт-год, яка врахована лічильником. Двоставочний тариф складається з основної і додаткової ставок.

Основна ставка передбачає річну плату за приєднану потужність енергетичного обладнання або за максимальне завантаження усіх струмоприймачів. Додаткова ставка передбачає плату за активну електроенергію, враховану лічильником.

Оплату за спожитий природний газ здійснюють за оптовими цінами. поділеними стосовно двох груп споживачів:

- перша група - опалювальні котельні, пральні, лазні, готелі, підприємства громадського харчування, колгоспи, тепличні господарства, птахофабрики;

- друга група - підприємства і організації, що не включені у першу групу.

Населення сплачує за спожитий природний газ диференційовано. залежно від того, чи обладнане житло індивідуальними газовими лічильниками, чи ні.

Комунальні підприємства на основі діючих тарифів визначають доходи від реалізації продукції (послуг). Доходи визначають за окремими категоріями споживачів, а потім підсумовують.

Для вивчення впливу тарифів на економічні показники роботи комунальних підприємств розраховують середній тариф. Середній тариф визначають діленням загальної суми доходів комунальних підприємств на обсяг реалізованої продукції послуг). Середній тариф (Т сер.) можна обчислити й іншим способом:

де Ті - тариф для кожної категорії споживачів; Пі - питома вага кожної категорії споживачів у загальному обсязі реалізованої продукції.

Основну ставку квартирної плати встановлює місцева рада народних депутатів. Вона є розцінкою за їм. кв. загальної площі і є незмінною для певного населеного пункту. Зміни у розцінки вносять за рішенням Кабінету Міністрів України. Частину видатків населення України, пов'язаних з оплатою житлово-комунальних послуг, відшкодовує держава у вигляді житлових субсидій громадянам.

Поиск по сайту: