Загальні відомості. Культиваційні споруди захищеного ґрунту - це виробничі приміщення, відгороджені від зовнішнього середовища світлопрозорими дахом і стінами

Культиваційні споруди захищеного ґрунту - це виробничі приміщення, відгороджені від зовнішнього середовища світлопрозорими дахом і стінами. Культиваційні споруди призначені для вирощування овочів, розсади і квітів. Вони забезпечують населення свіжими овочами в той період року, коли їх не можна вирощувати на відкритому ґрунті.

Для забезпечення в холодний час року потрібного мікроклімату в спорудах захищеного ґрунту потрібна теплова енергія. Великі теплично-овочеві комбінати (ТОК), одинична площа яких досягає 60 га, а теплове навантаження 350 МВт, є найбільш концентровані й енергоємні споживачі теплоти в сільськогосподарському виробництві. Річне споживання теплоти в зазначених спорудах становить 290 млн ГДж, на що витрачається 12 млн т умовного палива. Зазначимо, що на виробництво в теплицях 1 кг сільськогосподарської продукції витрачається до 5 кг палива. Тому проблема економії енергоресурсів при теплопостачанні споруд захищеного грунту поліпшенням систем їхнього обігріву, використання нетрадиційних джерел енергії - дуже актуальна.

Основні елементи, з яких складаються культиваційні споруди: майданчики для вирощування рослин, огороджувальні конструкції і пристрої дня обігріву споруд.

Різноманітні конструкції споруд захищеного ґрунту: малогабаритні надземні (утеплений ґрунт), малогабаритні заглиблені (парники); великогабаритні надземні (теплиці).

Малогабаритні надземні споруди - невеликі за розмірами (ширина 1-1,2 м, висота 0,4-0,7 м) і прості за конструкцією сезонні укриття, призначені для вирощування ранніх овочів і розсади. Вони складаються з полімерної світлопрозорої плівки, що натягається на легкий каркас зі сталевого дроту, пластмасових труб чи вербових гілок. Застосовуються укриття розбірно-пересувні УРП-20 із плівковим покриттям. їхня довжина -6 м, ширина - 1,6 м.

Малогабаритні заглиблені споруди (парники) частково чи цілком заглиблені в ґрунт - це траншеї з дерев'яними чи залізобетонними коробами, закритими зверху заскленими рамами чи полімерною плівкою. Найбільш поширене односхиле спорудження - це так званий російський заглиблений парник, розміри якого: ширина - 1,6 м, довжина - 21,6 м, глибина траншеї - 0,2-0,3 м, площа 36 м. Короби виступають над рівнем ґрунту з північної сторони на 250-400 мм, а з південної - на 150...250 мм (рис. 5.86). У малогабаритних, заглиблених спорудах вся площа ґрунту є корисною. Для зменшення втрат теплоти через світлопрозоре огородження за потреби використовують утеплювальні мати.

Великогабаритні надземні культиваційні споруди найбільш досконалі. Вони дозволяють без порушення цілісіюеи огородження виконувати всі потрібні агротехнічні заходи, а також використовувати засоби механізації з обробки ґрунту, догляду чи рослинами і збирання врожаю.

Площа типових теплиць для вирощування розсади - 1,3 або 6 га; для вирощування овочів на ґрунті - 6, 12, 24, 30 і 60 га.

Згідно з ДБН В.2.2-2-95 "Теплиці і парники", теплиці класифікують:

• згідно з функціональним призначенням - теплиці овочеві, розсадні (виробництво розсади для відкритого грунту), квіткові (оранжереї), селекційні;

• згідно з технологією вирощування рослин - грунтові (вирощування сільськогосподарських культур на ґрунтових сумішах) та гідропонні (вирощування сільськогосподарських культур на штучних субстратах у басейнах або стелажах);

• згідно з часом експлуатації - цілорічні (зі штучним обігріванням), весняно-літньо-осінні (з обігріванням за рахунок сонячної радіації з додатковим аварійним штучним обігріванням);

-згідно з об'ємно-планувальним та конструктивним рішен­ням - ангарні (однопрогонові) та блочні (багатопрогонові);

• згідно з типом огороджувальних конструкцій - скляні, плівкові, із світлопрозорих синтетичних матеріалів.

За конструктивними ознаками теплиці бувають односхилі, ліхтарні, ангарні, блочні, вантові і повішатронапірні.

Найважливіший конструктивний елемент ангарних і блочних теплиць - скляне огородження. Для середньої смуги нахил даху приймають не менше 25°. Троси, на які спирається скляна покрівля, бувають дерев'яні, металеві і рідше залізобетонні.

Несуча конструкція теплиці найчастіше металева. Застосовують сполучені несучі конструкції, виконані із сталевих труб, які використовуються для водяного опалення теплиці. Це зменшує витрати металу. Крім того, розташування опалювальних труб під склінням перешкоджає занесенню даху снігом.

Вертикальні зовнішні огородження теплиць роблять у нижній частині з цегли чи залізобетонних панелей, а верхні - скляними із стулками, що відкриваються. Цокольна глуха частина огородження має висоту 0,5-0,6 м у ґрунтових теплицях і 0,75 м - у стелажних.

У теплицях, призначених для вирощування печериць па промисловій основі, використовують п'ятиярусні стелажі. Вирощування здійснюється на компості (солома, пташиний кал, гіпс). За рік з 1 га можна одержати 700-800 т грибів.

Для вирощування овочів у теплицях використовують також гідропонний спосіб. Бетонний басейн заповнюють щебенем (гравієм) розмірами 5-15 мм, де розміщається коренева система рослин. З резервуарів за допомогою насосів живильне середовище подається по секціях теплиці. Знаходять застосування малогабаритні гідропоніки. У цьому випадку овочі і квіти вирощують на субстратах з мінеральної вати з крапельним способом поливу рослин. Малооб'ємні гідропонні теплиці мають високу продуктивність (врожайність огірків досягає 50 кг/м), але малий термін служби мінеральної вати (не більше двох термінів експлуатації).

У вантових теплицях підвісний плівковий дах підтримується тросами - сталевими чи склопластиковими, які натягаються паралельно один одному вздовж теплиці. Для підтримки тросів всередині теплиці встановлюють опори. У деяких конструкціях каркас теплиці підвішують до стовпів, що розташовуються зовні.

Пневматичні теплиці - повітронапірні і пневмокаркасні. У перших з них відсутні будь-які несучі конструкції і опори. Потрібна форма огородження - геометричні оболонки з полімерної плівки - підтримується за допомогою надлишкового тиску повітря. Стійкість пневмокаркасних теплиць забезпечується надлишковим тиском у пневматичних арках, що утворюють каркас теплиці

Теплиці з полімерним покриттям поділяють на стаціонарні і нестаціонарні (переносні), що одержали поширення в неспеціалізо- ваних господарствах. В останніх теплицях культуру вирощують протягом 1-2 місяців для забезпечення рослинам у ранній період року потрібного теплового режиму, після чого вони ростуть в умовах відкритого грунту. Як приклад переносних теплиць - теплиця ТП-М-9-24, що має металевий каркас, і теплицю ТП-Д-8-24, каркас якої дерев'яний. У цих позначеннях перша цифра вказує на ширину, друга - на довжину теплиці в метрах.

Найприйнятніші для будівництва теплиць зони з кращими світловими і кліматичними характеристиками. Істотне значення для вирощування рослин має фотосинтетична активна радіація (ФАР). Вона має широтний розподіл, тобто зменшується з півдня на північ.

Поиск по сайту: