ПЕРЕДМОВА. Для України період останніх років XX і початку XXI століть характерний низкою катастроф техногенного та природного походження

Для України період останніх років XX і початку XXI століть характерний низкою катастроф техногенного та природного походження, зростанням числа соціальних небезпек, пов 'язаних з економічними негараздами.

Вихід з цього становища полягав у реалізації комплексу заходів, спря­мованих на мобілізацію державних структур, громадськості на те, щоб створити матеріальні засади, підготувати відповідні людські ресурси і, найголовніше, змінити спосіб мислення та поведінки людей.

Серед заходів, започаткованих в галузі освіти, було введення в дію Програми підготовки студентів вищих закладів освіти з дисципліни «Без­пека життєдіяльності» (спільний наказ Міністра освіти України та На­чальника штабу — Заступника начальника цивільної оборони України від 20.06.95 р. № 182/200 «Про викладання дисциплін «Безпека життє­діяльності» та «Цивільна оборона»). Ця програма неодноразово піддава­лась критиці, оскільки в ній було зроблено акцент, головним чином, на питання безпеки людини у виробничих умовах і надзвичайних ситуаціях, дублювалися розділи дисципліни «Охорона праці», водночас питома вага питань, зокрема теоретичні аспекти безпеки життєдіяльності, роль люд­ського фактору в її забезпеченні була надзвичайно мала.

Вивчення дисципліни «Безпека життєдіяльності» у всіх вищих закла­дах освіти України спонукало до виходу у світ великої кількості навчаль­них посібників. Серед них слід відмітити посібники, написані І.М.Мицен-ком; М.В. Захарченком зі співавторами; І.П. Пістуном; В.Н.Лапіним; Н.М. Заверухою; Я. І. Бедрієм; В.С. Джигереєм зі співавторами та ряд інших. Але недоліки програми, коли автори прагнули дотримуватись її, не дозволяли їм створити повноцінний посібник. Проте вони зробили великий внесок у розвиток безпеки життєдіяльності як нормативної дисципліни.

Відповідно до наказу Міністра освіти України № 420 від 2 грудня 1998р. «Про вдосконалення навчання з охорони праці й безпеки життєдіяльності у вищих закладах освіти» у 1999році була видана Програма з дисципліни «Безпека життєдіяльності» для вищих закладів освіти. Згідно з новою програмою метою вивчення дисципліни є забезпечити відповідні сучасним вимогам знання студентів про загальні закономірності виникнення і роз­витку небезпек, надзвичайних ситуацій, їх властивості, можливий вплив на життя і здоров'я людини та сформувати необхідні в майбутній практичній діяльності спеціаліста уміння і навички для їх ліквідації і запобігання їм, захисту людей та навколишнього середовища.

ВСТУП

ВСТУП

У XX ст. людство увійшло у складний період історії свого існування, коли воно у своєму розвитку вже оволоділо величезним науково-техніч­ним потенціалом, але ще не навчилося достатньо обережно та раціо­нально ним користуватися. Швидка урбанізація та індустріалізація, різке зростання населення планети, інтенсивна хімізація сільського господар­ства, посилення багатьох інших видів антропогенного тиску на природу порушили біологічний кругообіг речовин у природі, пошкодили її реге­нераційні механізми, внаслідок чого почалося її прогресуюче руйнуван­ня. Це поставило під загрозу здоров'я та життя сучасного та майбутніх поколінь людей, існування людської цивілізації.

Людству почала загрожувати небезпека повільного вимирання внас­лідок безперервного погіршення якості навколишнього середовища, а також вичерпання природних ресурсів. Стало зрозумілим, що для усу­нення цієї небезпеки необхідні перегляд традиційних принципів приро­докористування та докорінна перебудова господарської діяльності у більшості країн світу. Одним з перших у світі звернув увагу на цю проблему перший президент Академії наук України В.І.Вернадський (1863-1945 рр.).

Основою вчення академіка Вернадського була «жива речовина», до складу якої входять всі живі організми, що мешкають на планеті. Незважаючи на малий обсяг — 0,25% маси всієї біосфери, — завдяки геохімічній активності і здатності до розмноження, жива речовина, використовуючи і перетворюючи світлову енергію, розвиває величезну вільну енергію, через що функції її проявля­ються в планетарному масштабі. До складу живої речовини Вернадський вклю­чив також і людину, розглядаючи природу і людське суспільство як одне ціле. Вернадський обгрунтував положення про те, що обрис сучасної Землі сформова­ний людиною, і показав, що діяльність сучасної людини викликає рух основних хімічних елементів у масштабах, які порівнюються з природними циклами руху цих елементів. За визначенням Вернадського, людина стала наймогутнішою гео­логічною силою на планеті, людська діяльність почала перевищувати масшта­би найпотужніших стихійних явищ.

Такий стан навколишнього середовища і негативні прогнози щодо глобальної соціоекологічної ситуації спонукали до проведення спеціальних досліджень та виконання заходів, які б дозволили вирішити двоєдине завдання — збереження рівноваги в природі та задоволення вимог умов життя, які весь час зростають. Перші положення, що отримали всесвітнє визнання, викладені у працях так званого Римського клубу. Римський клуб — це неформальна організація вчених математиків, економістів, екологів, соціологів, фахівців з управління тощо, створена у 1968 р. Основна мета робіт, що виконувались під керівництвом цього клубу, полягала у розробці наукових методів опису світу як складної біосоціальної

системи. Результати робіт, виконаних в рамках Римського клубу, пока­зали, що необхідно переглянути систему загальноприйнятих цінностей і цілей і переходити від вузьконаціональних, регіональних цілей до оцін­ки глобальної світової рівноваги, що забезпечить безпеку життєдіяль­ності всього людства.

38-ма сесія Генеральної Асамблеї ООН 1983 р. створила Міжна­родну комісію по навколишньому середовищу та розвитку, яка покли­кана аналізувати стан навколишнього середовища в контексті глобаль­них перспектив. На основі оцінок авторитетних експертів у 1987 р. ця комісія підготувала фундаментальне дослідження «Наше спільне майбутнє». На сучасному рівні об'єктивних знань у ньому відобра­жено розуміння світовим співтовариством гостроти соціоекологічної проблематики, необхідність глобальної переорієнтації соціально-полі­тичного, економічного, технічного, технологічного та культурного роз­витку, здійснення для цього відповідних національних і загально-планетарних проектів.

У 1992 р. у Ріо-де-Жанейро відбулася конференція ООН, присвя­чена Концепції сталого розвитку світового співтовариства. Конфе­ренція прийняла документ «Порядок денний XXI століття» та зроби­ла висновок про необхідність глобального партнерства держав для досягнення стабільного соціального, економічного та екологічного роз­витку суспільства.

Наша країна заявила про підтримку Концепції ООН про сталий людський розвиток. Одним із ключових завдань державної політики України на найближчу перспективу, визначених в Посланні Президен­та до Верховної Ради "Україна: поступ у XXI століття. Стратегія еко­номічного та політичного розвитку на 2000-2004 роки", в Указі Прези­дента від 09.02.2001 р. №80/2001 "Про заходи щодо підвищення рівня захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", у Програмі діяльності Кабінету Міністрів "Реформи заради добробуту", є зниження рівня техногенно-екологіч­них ризиків та захист населення і територій від надзвичайних ситу­ацій. Законодавчою базою для реалізації цих завдань є низка нових законів, що стосуються захисту населення від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, прийнятих Верховною Радою, проект Закону "Про Концепцію сталого розвитку в Україні".

Зниження техногенно-екологічних ризиків, захист населення і тери­торій від надзвичайних ситуацій є для України першорядним завдан­ням, оскільки економіка її десятиліттями формувалась без урахування об'єктивних потреб та інтересів народу, належної оцінки екологічних

ВСТУП

ВСТУП

можливостей окремих регіонів. Сьогоднішня структура економіки Укра­їни не відповідає потребам людини, не забезпечує нормальних умов життя. Висока матеріалоємкість і енергоємкість виробництва призвели до надлишкового видобування корисних копалин, їх переробки і спалю­вання, породили додаткові обсяги відвалів пустої породи, золи та шлаків, шкідливих викидів у воду і атмосферу. Все це, підсилене радіоактивним забрудненням територій в результаті найбільшої на планеті техногенної катастрофи — аварії на Чорнобильській АЕС, призвело до створення не лише в багатьох містах, а й на цілих територіях нашої країни несприят­ливих умов проживання людей.

Статистика свідчить про те, що рівень смертності, травматизму, аварій і катастроф в Україні набагато перевищує аналогічні показники розви­нутих країн.

Незважаючи на те, що в останні роки спостерігається чітке зниження рівня травматизму та загибелі людей на виробництві, загальний рівень каліцтва та смертності людей працездатного віку залишається надзви­чайно високим. За темпами вимирання людей Україна входить в першу десятку країн світу, а дитяча смертність в ній найвища в Європі. За результатами Всеукраїнського перепису населення, що відбувся у грудні 2001 р.,чисельність співвітчизників скоротилася майже на 4 млн.

У такій ситуації зрозумілим є те, що кожна людина і безперечно людина з вищою освітою повинна усвідомлювати важливість питань безпеки життєдіяльності.

Як нормативна навчальна дисципліна «Безпека життєдіяльності» — це інтегрована дисципліна гуманітарно-технічного спрямування, яка уза­гальнює дані відповідної науково-практичної діяльності, формує по­няттєво-категорійний, теоретичний і методологічний апарат, необхід­ний для вивчення у подальшому охорони праці, захисту навколишнього середовища, цивільної оборони та інших дисциплін, які вивчають конк­ретні небезпеки і способи захисту від них.

Професійна освіта покликана забезпечити майбутнього спеціаліста знаннями, уміннями і навичками безпечної професійної діяльності, зок­рема під час виконання управлінських дій, при проектуванні чи роз­робці нових процесів, виконанні конкретних виробничих дій, технолог­ічних операцій тощо. Відомо, що знання, навички, досвід, набуті в одній ситуації, можна з успіхом застосовувати в інших обставинах. Такий перенос зветься позитивним проекціюванням. Безпека життєдіяльності, як навчальна дисципліна, дає широкі можливості для реалізації цього принципу тому, що вона вирішує двоєдину задачу. З одного боку, вона підвищує гуманітарну складову при підготовці майбутніх спеціалістів

технічного напрямку, а з іншого — дає студентам гуманітарних закладів освіти необхідний для подальшої діяльності мінімум технічних знань.

Підготовка студентів в рамках цієї навчальної дисципліни містить теоретичні питання, спрямовані передусім на формування світогляду, вироблення ідеології поведінки, і забезпечує майбутніх спеціалістів важливим інструментом не лише щоденного безпечного контактування з навколишнім світом, а й готує до майстерного виконання різної складності технологічних процесів. Завдяки цій дисципліні майбутній фахівець має опанувати філософію безпеки локальних екосоціосистем, знати, як будується логічне дерево подій, визначати існуючі проблеми безпеки.

Безпека життєдіяльності, як навчальна дисципліна, не вирішує спеці­
альних проблем безпеки. Це справа спеціальних дисциплін — охорони
праці, цивільної оборони, промислової екології, комунальної гігієни тощо.
Але безпека життєдіяльності забезпечує загальну освіту в галузі безпе-
і ки, що є науково-методичним фундаментом для всіх без винятку спеці-

альних дисциплін з безпеки.

Безпека життєдіяльності не засіб особистого захисту, а дисципліна, що навчає основам захисту особистості, суспільства, держави, людства. Спеціаліст, що досконало засвоїв предмет «Безпека життєдіяльності», здатний вміло діяти в умовах небезпеки, захищаючи таким чином як своє життя та здоров'я, так і життя та здоров'я інших людей.

¹

ВСТУП

ВСТУП

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

В результаті вивчення цього розділу та матеріалу, що міститься у вступі, Ви повинні знати:

ч» про зв'язок курсу «Безпека життєдіяльності» з навчальними дисциплінами

та практикою життєвого досвіду; ч> мету та основні завдання курсу «Безпека життєдіяльності»; ч> основні етапи розвитку проблеми забезпечення безпеки життєдіяльності

людини; ч> основні поняття, визначення та терміни безпеки життєдіяльності; ч> загальні положення теорії управління ризиком; ч> основні положення концепції прийнятного (допустимого) ризику; ч> характеристики системи «людина - життєве середовище»; ч> об'єкти та цілі безпеки життєдіяльності в системі «людина - життєве

середовище» різного рівня; ч> класифікацію джерел небезпеки, небезпечних та шкідливих факторів.

ШйШШ^ На основі набутих теоретичних знань Ви повинні вміти:

Ь визначати рівень безпеки системи «людина - життєве середовище»;

ч> ідентифікувати небезпеку;

ч> складати номенклатуру небезпек;

ч> визначати зону небезпеки;

Ч> визначати причини та можливі наслідки небезпек;

ч» класифікувати небезпечні, шкідливі та вражаючі фактори;

ч> оцінювати рівень небезпеки;

ч> моделювати умови виникнення небезпечних ситуацій.

□ План

(логіка викладу і засвоєння матеріалу)

1.1. Безпека життєдіяльності як категорія.................................................................. 16

1.2. Системний аналіз у безпеці життєдіяльності....................................................... 27

1.3. Ризик як оцінка небезпеки.................................................................................... 37