 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
ОРГАНІЗАЦІЯ ТА УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ. * кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров 'я;
* кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров 'я;
* достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров 'я і здоров 'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;
* участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров 'я;
* участь в управлінні охороною здоров 'я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;
* можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров 'я;
* правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов 'язаних із станом здоров 'я;
* відшкодування заподіяної здоров 'ю шкоди;
Законодавством України може бути визначено й інші права громадян у галузі охорони здоров'я.
БЗ Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року із змінами і доповненнями регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.
~& В статті 1 визначено, що санітарне та епідемічне благополуччя населення — оптимальні умови життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров'я населення факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань.
Згідно зі статтею 4 громадяни мають право на:
* безпечні для здоров 'я і життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище;
* участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань до відповідних органів;
* відшкодування шкоди, завданої їх здоров 'ю внаслідок порушення підприємствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства;
* достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров 'я, здоров 'я населення, а також: про наявні та можливі фактори ризику для здоров 'я та їх ступінь.
Законодавством України громадянам можуть бути надані й інші права щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.
6. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ 297
Ю 3-93
Згідно зі статтею 5 громадяни зобов'язані:
■ піклуватися про своє здоров 'я та здоров 'я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров 'ю інших громадян;
■ брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів;
■ проходити обов 'язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках;
■ виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби при здійсненні ними державного санітарно-епідеміологічного нагляду;
ш виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.
Ш Дуже важливе значення має Закон «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення». Закон викладено в новій редакції (згідно із Законом України від 3 березня 1998 року N 155/98-ВР).
Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) - особливо не- ■:/'л безпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом У імунодефіциту людини (ВІЛ) і через відсутність у да-ф ний час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування призводить до смерті.
Масове розповсюдження цієї хвороби в усьому світі та в Україні створює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, що зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства. Боротьба з цією хворобою є одним з пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров'я населення.
Особливої актуальності набуває Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06. 04. 2000 р. Цей закон спрямований на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізічних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
Визначимо деякі нормативно-правові акти щодо охорони здоров'я, які розроблялись останнім часом:
Ь Постанова Кабінету Міністрів від 1999.04.24, № 696 «Про затвердження Правил санітарної охорони території України».
Ь Постанова Кабінету Міністрів від 1999.04.23, № 667 «Про Комплексні заходи боротьби з туберкульозом».
Ь Постанова Кабінету Міністрів від 1999.03.09, № 341 «Про Програму профілактики СНІДу та наркоманії на 1999 — 2000 роки».
Ь Постанова Верховної Ради, від 1999.02.19, № 453-ХІУ «Про проект Закону України про захист населення від інфекційних хвороб».
Ь Постанова Кабінету Міністрів від 1998.03.23, № 357«Про комплексні заходи для запобігання розповсюдженню хвороб, що передаються статевим шляхом».
Законодавство про охорону праці складається з Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України та інших нормативних актів.
Щ Закон України «Про охорону праці» від 21 листопада 2002 року визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.
"& У статті 1 проголошується: «Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі праці».
Дія Закону поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах. У разі, коли міжнародними договорами або угодами, в яких бере участь Україна, встановлено більш високі вимоги до охорони праці, ніж ті, що передбачено законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору або угоди.
У статті 4 визначені основні принципи державної політики в галузі охорони праці.
Принципи державної політики в галузі охорони праці:
♦ пріоритет життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;
♦ комплексне розв 'язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;
♦ соціальний захист працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;
♦ встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств незалежно від форм власності і видів їх діяльності;
♦ використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;
Поиск по сайту: