Наука кримінального права, її зміст та завдання

Наука кримінального права – це система наукових положень і поглядів щодо самого кримінального закону, практики його застосування, підстав і меж кримінальної відповідальності, історії та перспектив розвитку кримінального права в Україні та за кордоном.

Наука кримінального права: 1) досліджує соціальну зумовленість і сутність кримінального закону, принципи його дії, ефективність застосування, шляхи удосконалення тощо, тому кримінальне право як галузь права виступає для науки як предмет її вивчення; 2) розробляє н6аукові рекомендації щодо удосконалення кримінального законодавства, практики його застосування, має своїм завданням вивчення зарубіжного досвіду законотворення у цій галузі та застосування в нашій державі цього досвіду на практиці; 3) вивчає діяльність правоохоронних органів та суду щодо застосування ними кримінального закону; 4) вивчає та узагальнює практику судів із застосування ними законодавства щодо окремих видів злочинів і дає відповідні рекомендації для подальшого удосконалення такої практики; 5) приділяє увагу вивченню підстав звільнення від покарання, застосування більш м’яких видів покарання, ефективність дії цих інструментів.

Серед основних методів, які використовує наука кримінального права, можна виділити такі: 1) діалектичний метод – як загальний метод пізнання в поясненні цілого ряду явищ. (такі категорії, як необхідність і випадковість, причина і наслідок використовуються теорією кримінального права для встановлення причинного зв’язку між злочинним діянням і його наслідками, а такі категорії діалектики, як можливість і дійсність – для дослідження стадій злочину); 2) конкретно-соціологічний метод – дає можливість оцінити ефективність кримінального закону, розробити пропозиції щодо його вдосконалення шляхом анкетування, інтерв’ювання, аналізу статистичних даних тощо.; 3) логіко-юридичний (догматичний) метод – його значення полягає у формуванні та розкритті юридичних понять, з’ясуванні правових норм шляхом їх тлумачення, за допомогою цього методу коментуються положення кримінального закону, здійснюється кваліфікація злочинів, що передбачає аналіз елементів складу конкретного злочину; 4) метод системного аналізу – передбачає вивчення кримінального права і його інститутів як цілісної системи, дає змогу виявити суперечності та прогалини в законодавстві і на цій підставі сформулювати пропозиції щодо його змін і доповнень; 5) метод порівняльного правознавства – полягає в порівнянні норм кримінального права України з нормами кримінального права інших країн, дає можливість дати правову оцінку та соціальну оцінку КПУ, значення цього методу полягає в можливості запропонувати напрями використання зарубіжного досвіду кримінального права для вдосконалення національного законодавства; 6) історичний метод – передбачає дослідження історії розвитку кримінального права.

1. Загальні та спеціальні принципи кримінального права.

Принципи кримінального права – це вихідні основоположні ідеї, котрі випливають зі змісту правових норм, закріплених у кримінальному законі. Визначають зміст кримінального права і його окремих інститутів.

Принципи кримінального права поділяються на:

Загальні – притаманні всім галузям права і водночас відображають специфічні ознаки кримінального права; спеціальні (галузеві) – притаманні лише кримінальному праву, характеризують його як самостійну галузь права.

Загальні: принцип верховенства права – полягає у відповідності кримінального закону КУ; принцип законності – означає, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час учинення не визнавалися законом як злочинні (ч.2 ст.58 КУ), зміст цього принципу розкривається в ч.2 ст.1 КК, який закріплює положення, згідно з яким тільки КК визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинними та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили; принцип гуманізму – це гуманне ставлення до особи, котра відбуває покарання, зумовлене піклуванням держави про безпеку людини та поважним ставленням посадових осіб до людської гідності; принцип демократизму – полягає в тому, що кримінальне право охороняє суспільні відносини, порушення яких завдає шкоди як всьому суспільству, так і окремим громадянам – членам цього суспільства; принцип рівності громадян перед законом – закріплює рівність всіх громадян перед законом незалежно від соціального, посадового становища, національної чи релігійної приналежності.

Спеціальні: принцип особистої відповідальності за наявності вини особи – полягає в неприпустимості покладати кримінальну відповідальність на особу за злочин, учинений іншою особою, а також неможливості притягти до кримінальної відповідальності юридичну особу; принци особистого характеру відповідальності – полягає в тому, що тільки особа, яка вчинила злочин, може нести кримінальну відповідальність і бути покарана; принцип невідворотності кримінальної відповідальності – виявляється у тому, що кожна винна особа, в діяннях якої є склад злочину, повинна понести кримінальну відповідальність. Така особа не може бути покарана за один і той самий злочин двічі; принцип індивідуалізації відповідальності та покарання – означає, що покарання, застосовуване судом до особи злочинця, повинно бути у межах закону, конкретним та індивідуальним, із урахуванням тяжкості вчинення злочину.

1. Поняття кримінального закону, його значення та основні риси.

Кримінальний закон в найбільш широкому розумінні – охоплює всі кола національних нормативних актів, які містять у собі норми кримінального права; це правовий акт, прийнятий ВРУ, котрий містить кримінально-правові норми, що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинними, встановлюють принципи і загальні правила кримінальної відповідальності, види і межі покарання осіб, винних у вчиненні злочину.

Кримінальний закон у вузькому значенні – КК або інший законодавчий акт ВРУ, який містить у собі одну або декілька кримінально-правових норм.

Значення кримінального закону:

1. Кримінальний закон є одним із важливих засобів охорони життя, здоров‘я, честі, гідності, недоторканності і безпеки людини як найвищої цінності, суспільного ладу України, її політичної та економічної систем, власності й усього правопорядку від злочинних посягань і засобом боротьби з ними.

2. Лише кримінальний закон містить кримінально-правові норми, які визначають загальні положення кримінального права, злочинність та караність діянь, види цих діянь та покарань за їх вчинення, підстави, обсяг та межі кримінальної відповідальності, підстави звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання.

3. Кримінальний закон є певним засобом виховного та превентивного впливу на осіб, засуджених за вчинення злочину, а також на інших громадян.

Основні риси:

1. встановлює злочинність і караність діяння;

2. до осіб, які порушили кримінальний закон застосовується специфічні, передбачені лише кримінальним законом заходи впливу (покарання);

3. покарання може бути застосовано лише судом;

4. застосування кримінального закону тягне за собою довготривалі наслідки.

1. Джерела кримінального права України.

Концептуальним джерелом, яке містить норми прямої дії, є Конституція. Вона має вищу юридичну силу. Тому всі кримінально-правові норми повинні відповідати Конституції. Якщо прийнята кримінально-правова норма суперечить положенням Конституції, то така норма втрачає юридичну силу автоматично або ж не може її набути. Тоді, згідно ст.8 КУ, має застосовуватися норма Конституції як норма прямої дії. На підставі ст.8 КУ має застосовуватись конституційна норма і тоді, коли певне положення кримінально-правового характеру не врегульоване кримінальним законом, але передбачене КУ. Основним національним джерелом кримінального законодавства є КК України, де сукупність кримінально-правових норм об'єднана у відповідні глави та систематизована у певній послідовності. Джерелом кримінального законодавства є й окремі некодифіковані кримінальні закони, які діють паралельно з КК. Із прийняття ЗУ "Про дію міжнародних договорів на території України" від 10.12.1991р. статусу джерела кримінального права набули укладені та належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори, які становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Міжнародні кримінально-правові норми, що стосуються Загальної частини кримінального права, як норми-принципи безпосередньо, не зазнаючи ніяких змін, імплементуються у національне законодавство України. Такими є норми 4-х Європейських Конвенцій, ратифікованих Україною 22.09.1995, які для України набули чинності з 01.01.1996, а також норми Конвенції країн СНД "Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних відносинах" 1993р. (Мінська Конвенція), яка набула чинності для України 14.04.1995.Джерелами кримінального права, згідно зі ст.52 КУ, можуть бути і рішення Конституційного Суду України про неконституційність кримінальних законів чи їх окремих положень. Такі закони чи їхні окремі положення втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.

1. Структура кримінального закону. Диспозиція і санкція та їх види.

ЗЧ ККУ містить норми загального значення; їхня дія поширюється на всі приписи ОЧ ККУ. Норми ЗЧ вміщені в 15 розділах і складають в сукупності 108 статей

ОЧ складається з 20 розділів і містить 339 статей; Крім ЗЧ та ОЧ, КК України містить Прикінцеві та перехідні положення, які складаються з 2 розділів, а також додаток з Переліком майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком. Якщо після прийняття КК його доповнено новими нормами, то вони включаються до КК у вигляді окремих статей, яким дають номер найбільш споріднених із ними статей КК. Кримінально-правова норма має трьох ланкову структуру: гіпотезу, диспозицію і санкцію. Гіпотезу, тобто умову, за якої застосовується правова норма, для кожної статті ОЧ КК виступає норма ст.. 2 КК, яка встановлює загальні підстави кримінальної відповідальності, тобто у статтях ОЧ містяться лише диспозиція та санкція. Норми ж ЗЧ санкцій не містять. Диспозиції описують стандарти злочинної поведінки певного виду. Для опису ознак складу конкретного злочину використовується один із видів диспозицій: просту, описову, відсильну, бланкетну. Проста диспозиція називає лише склад злочину і не розкриває його змісту. Описова диспозиція називає склад конкретного злочину і розкриває його зміст, дає його визначення. Відсильна диспозиція ознаки певного складу злочину найчастіше називає у перш частині статті або називає лише сам склад злочину, а ознаки вказує в наступній частині статті. Бланкетна диспозиція називає лише сам склад злочину, а для визначення ознак такого злочину відсилає до норм інших галузей права або інших підзаконних актів. Санкції використовуються для визначення виду і розмірів покарання, бувають двох видів: відносно визначені та альтернативні. Відносно визначена санкція передбачає покарання певного виду вказуючи або не вказуючи текстуально його нижню межу, але обов'язково вказуючи його верхню межу. Якщо ж текстуально нижча межа санкції не вказана, то нижча межа покарання певного виду встановлюється на підставі певної статті ЗЧ КК, яка регламентує даний вид покарання. Альтернативні санкції передбачають не один, а два чи більше видів покарань, з яких суд може призначити лише одне. В історії радянського кримінального законодавства відомі інші види санкцій: 1)невизначена-строки покарання не визначались; 2) абсолютно визначена-строк покарання встановлював конкретно.

1. Тлумачення кримінально-правових норм та його види.

За своїм змістом певні кримінально-правові норми не завжди сприймаються однозначно. Застосування кримінального закону передбачає необхідність його тлумачення, тобто з’ясування волі законодавця, усвідомлення змісту закону, точне пояснення вживаних термінів.

За суб’єктом тлумачення поділяють на: офіційне (легальне) тлумачення – це тлумачення чинних законів або їх окремих положень спеціально на те уповноваженим офіційним органом – конституційним Судом України (ч.2 ст.147 КУ); судове (казуальне) тлумачення – найбільш розповсюджене тлумачення – має 2 види: 1) тлумачення, яке дається судом (суддею) будь-якої інстанції при розгляді конкретної кримінальної справи 2) тлумачення, яке дається на базі вивчення й узагальнення судової практики у Постановах Пленуму Верховного Суду України. Це тлумачення носить рекомендаційний характер; доктринальне (наукове) тлумачення – роз’яснення чинного кримінального законодавства фахівцями у галузі кримінального права, котре дається у підручниках, монографіях, статтях, лекціях, виступах наукових і практичних працівників на науково-практичних конференціях тощо; автентичне тлумачення – це тлумачення, котре дає сам орган, що прийняв закон.

За способами тлумачення поділяються на: філологічне (граматичне) тлумачення – полягає у з’ясування змісту закону шляхом аналізу самого його тексту (змісту певних термінів і понять) із використанням правил граматики – синтаксису, орфографії і пунктуації; системне тлумачення – це з’ясування змісту відповідного положення кримінального закону шляхом зіставлення його з іншими положеннями даного чи будь-якого іншого закону, визначення юридичної природи та місця цього положення в системі кримінального права, а інколи – і в усій національній правовій системі; історичне тлумачення – це з’ясування соціальних передумов, які зумовили прийняття закону про кримінальну відповідальність, завдань, котрі ставить законодавець, приймаючи закон, відмінності нового закону від того, що діяв раніше; логічне тлумачення – полягає у з’ясуванні змісту закону та обсягу його правової регламентації за допомогою категорій логіки.

За обсягом тлумачення може бути: буквальне – полягає у з’ясуванні змісту кримінально-правової норми у точній відповідності тексту закону. За буквального тлумачення зміст певної ознаки або всієї норми закону збігається з її словесним викладенням; обмежене тлумачення – полягає у наданні дії закону вужчих меж. Аніж передбачає буквальний зміст певної кримінально-правової норми. Цей вид тлумачення застосовується у випадках, коли закон про кримінальну відповідальність недостатньо визначає якусь ознаку складу злочину; поширювальне тлумачення – полягає у тлумаченні більш широкого змісту кримінально-правової норми (але в рамках закону) порівняно з буквальним його текстом.

1. Чинність кримінального закону у просторі.

КК України передбачає просторову та часову юрисдикцію кримінального закону (ст.4-6). Просторова юрисдикція означає поширення кримінального закону України в межах певної території та щодо певного кола осіб. Просторова юрисдикція (ст.4,5) кримінального закону ґрунтується на 3 основних принципах: територіальному, національному та універсальному. Територіальний принцип (ч.1 ст.4) регламентує чинність кримінального закону на території України. Винятком із територіального принципу є принцип дипломатичного імунітету (ч.2 ст.4). Він передбачає, що кримінально-правова юрисдикція України не поширюється на осіб, що мають дипломатичний імунітет, але зберігається щодо вчинених ними в Україні злочинів. Тому до відповідальності за ці злочини вони притягаються в державі, яка є акредитуючою. Національний принцип (принцип громадянства), який передбачено ч.1 ст.5, регламентує чинність кримінального закону щодо діянь, вчинених за межами України її громадянами та особами без громадянства, що постійно проживають в Україні. Універсальний принцип (ч.4 ст.5) передбачає поширення чинності кримінального закону України щодо діянь, вчинених за межами України іноземними громадянами, у випадках, передбачених міжнародними договорами. Просторові принципи, в основному, визначаються нормами кримінального закону України. Однак за сучасної мирової спільності просторові принципи все більш корелюються міжнародними угодами. Це стосується ч.2 ст.4 - про коло осіб, які не підлягають юрисдикції кримінального закону України, та ч.4 ст.5 - щодо кола іноземних громадян, які вчинили злочини за межами України і не проти інтересів України, боротьба з якими ведеться на основі міжнародних договорів. Однак найбільш яскравим прикладом є приєднання України до Європейської конвенції та укладення країнами СНД Мінської конвенції 1993р. Ці конвенції суттєво корелюють зміст територіального та національного принципів просторової чинності кримінального закону України.

1. Територіальний принцип чинності кримінального закону.

Територіальний принцип чинності закону про кримінальну відповідальність у ст. 6 КК і полягає в тому, що особи, які вчинили злочинна території України, підлягають кримінальній відповідальності на підставі КК України.

Злочин вважається вчиненим на території України у випадках, коли: він розпочатий і закінчений на території України; він підготовлений за межами України, а дії, що утворюють його, вчинені на території України; суспільно небезпечні дії були розпочаті або вчинені за межами України, а закінчені або злочинний наслідок настав на території України. Згідно із ст. 1 ЗУ «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р. державним кордоном України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.

Поняттям "територія України" охоплюються: 1) суша, море, озера та ін водойми, повітряний простір над сушею і водним простором; 2) військові кораблі, приписані до портів на території України, які знаходяться під прапором України у відкритому морі; 3)невійськові кораблі, приписані до портів на території України, які знаходяться під прапором України у відкритому морі; 4) військові повітряні судна України, приписані до аеропортів на території України, які під розпізнавальним знаком України знаходяться у відкритому повітряному просторі; 5) невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на території України та знаходяться поза її межами у відкритому просторі під розпізнавальним знаком України. Територіальна чинність кримінального закону України поширюється і на іноземні невійськові судна, які знаходяться у територіальних водах чи портах України. Згідно ст.28 ЗУ прикордонні війська мають право знімати з судна і затримувати осіб, які вчинили злочин і підлягають кримінальній відповідальності за законодавством України, передавати цих осіб органам дізнання і слідства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Сфера застосування закону про кримінальну відповідальність поширюється також на окремі об’єкти, які не є територією України. До них належать: 1) континентальний шельф, під яким розуміється поверхня й надра морського дна районів, які прилягають до узбережжя чи до островів України, за зоною територіального моря до глибини 200 м. або за цією межею до таких місць, де глибина вод, що його покривають, дозволяє вести розробку природних багатств цих районів; 2) виключна (морська) економічна зона, тобто морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать; 3) підводні телеграфні кабелі й трубопроводи, що проходять по дну відкритого моря; 4) наукова станція, розташована на території Галіндес в Антарктиді; 5) запущені в космос об’єкти, що належать Україні.

В ч. 4 ст. 6 КК зазначається, що питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана ВРУ, не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом. Відповідно до міжнародних угод і законів України виключені іноземні громадяни, які користуються дипломатичним імунітетом. До відповідальності такі особи притягуються державою, представниками якої вони є.

Поиск по сайту: