Принцип громадянства та універсальний принцип дії кримінального закону. 2 страница

1. Безпосередній об'єкт злочину (поняття, значення).

Якщо родовий об'єкт злочину дозволяє встановити групову належність конкретного діяння, індивідуальні його ознаки визначаються безпосереднім об'єктом посягання. Під безпосереднім об'єктом слід розуміти соціальні цінності, на які посягає конкретна злочинна дія або бездіяльність. Від об'єкта як елементу складу злочину безпосередній об'єкт відрізняється тим, що його компонентами є лише суб'єкти і блага, які їм належать. Предмет злочину не входить у безпосередній об'єкт і утворює окремий клас ознак. Із родовими безпосередній об'єкт найчастіше співвідноситься як частка та ціле. Але іноді вони співпадають за обсягом. Так, і родовим, і безпосереднім об'єктом вбивства є життя людини. У деяких статтях КК безпосередній об'єкт зазначається у самому законі. Напр., у ст.111 як безпосередній об'єкт державної зради зазначено суверенітет, територіальну недоторканність, обороноздатність або державну небезпеку України. Найчастіше безпосередній об'єкт того чи іншого злочину встановлюється шляхом тлумачення закону. Безпосереднім об'єктом злочину можуть бути і різні види найважливіших соціальних цінностей. Безпосередній об'єкт злочину є конструктивною (обов'язковою) ознакою будь-якого складу злочину. Його точне встановлення при кваліфікації діяння обов'язкове. Недотримання цих вимог може призвести до судових помилок. Із урахуванням безпосереднього об'єкту можна розмежовувати і суміжні склади злочинів. Напр., дуже схожі такі злочини, як масові безпорядки і хуліганство, але об'єкти цих діянь різні. Об'єктом масових безпорядків є основи громадської безпеки, а хуліганство посягає на громадський порядок."По горизонталі" безпосередні об'єкти можуть поділятися на основні та додаткові. Напр., основним об'єктом розбою є право власності, а додатковим - життя та здоров'я особи.

1. Предмет злочину.

Предметом злочину є речі матеріального світу, діючи на які, особа посягає на блага, що належать суб'єктам суспільних відносин. Предмет злочину має важливе значення в структурі складу злочину. При кваліфікації злочину виявляються найсуттєвіші риси конкретного суспільно небезпечного діяння шляхом співставлення його з інформаційною моделлю, закріпленої в законі. Включення предмета в комплекс ознак складу злочину забезпечує повноту його моделювання і, в кінцевому підсумку, успішне вирішення завдань кваліфікації. Предмет злочину є ознакою складу злочину, що містить специфічну інформацію, необхідну для правової оцінки злочину. У ряді випадків він є обов'язковою (конструктивною) ознакою об'єкта злочину певного виду. Предмет злочину слід відрізняти від знарядь злочинних дій. Якщо предмет злочину - це те, на що впливає злочинець, то знаряддя - це предмети, за допомогою яких вчиняється злочинне діяння. Як і безпосередній об'єкт, предмет може бути критерієм розмежування схожих злочинних діянь. Ті, чи інші ознаки предмети посягання можуть бути пом'якшуючими або обтяжуючими обставинами злочину або перетворювати його в особливо кваліфікований вид. Правильне встановлення предмета злочину, як і його безпосереднього об'єкта, сприяє, в кінцевому підсумку, суворому дотриманню законності при розгляді судами кримінальних справ.

1. Об'єктивна сторона складу злочину (поняття, ознаки).

Наступним обов’язковим елементом складу злочину є об’єктивна сторона.

Об’єктивна сторона складу злочину - це сукупність передбачених кримінальним законом ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно небезпечного діяння (дії чи бездіяльності), що посягає на об’єкти кримінально-правової охорони, а також об’єктивні умови цього посягання.

Ознаки об’єктивної сторони з боку їх описування у диспозиціях статей Особливої частини КК України поділяються на дві групи:

* основні (обов’язкові) ознаки: діяння у формі дії або бездіяльності

* факультативні ознаки: суспільне небезпечні наслідки; причинний зв’язок між суспільне небезпечним діянням і суспільне небезпечним наслідком (у злочинах із матеріальним складом); спосіб, місце, час, обстановка, знаряддя засоби вчинення злочину.

Якщо суспільно-небезпечні наслідки, спосіб, місце, час, обстановка, знаряддя засоби вчинення злочину вказані у диспозиції статті Особливої частини КК або однозначно випливають з її змісту, то вони набувають значення об’єктивної сторони складу злочину і виступають основними ознаками.

1. Матеріальні та формальні склади злочинів.

Від особливостей конструкції і моменту закінчення злочину розрізняють склади злочинів з: матеріальним, формальним усіченим.

Злочини з матеріальним складом - це злочини, в яких суспільно-небезпечні наслідки є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони. Такі злочини вважаються закінченими з моменту вчинення зазначених у законі дій. У таких складах об’єктивна сторона одержує свій повний розвиток тільки за умови настання зазначених наслідків і тільки з цього моменту злочин вважається закінченим. До злочинів з матеріальним складом відноситься вбивство (статті 115-119 КК), крадіжка (ст. 185 КК) тощо.

В злочинах з формальним складом може мати місце настання певних наслідків, але вони не віднесені законом до числа обов’язкових ознак злочину. Наприклад, незаконне перетинання державного кордону (ч. 1 ст. 331 КК).

Злочини з усіченим (укороченим) складом це злочини, в яких момент закінчення переноситься на стадію готування чи замаху на злочин. Наприклад, розбій (ст. 187 КК) вважається закінченим із моменту нападу, а не з моменту заволодіння майном, а бандитизм (ст. 257 КК)-з моменту організації банди. Іншими словами, закон конструює ці злочини таким чином, що вони вважаються закінченими з моменту вчинення діяння, яке за своїм змістом є попередньою злочинною діяльністю.

1. Причинний зв'язок та його кримінально-правове значення.

Причинний зв’язок в кримінальному праві - це об’єктивно існуючий зв’язок між діянням і суспільно-небезпечними наслідками, коли дія або бездіяльність породжує настання таких наслідків.

Наприклад, при дії - причинний зв’язок між пострілом і настанням смерті особи (ст. 115 КК "Умисне вбивство"); суспільне небезпечні наслідки при бездіяльності - залишення в небезпеці, якщо внаслідок цієї бездіяльності настала смерть потерпілого або інші тяжкі наслідки (ч. З ст. 135 КК "Залишення в небезпеці").

Правила встановлення причинного зв’язку: 1)Причинний зв’язок може бути тільки в злочинах з матеріальним складом; 2) Причинний зв’язок - це об’єктивно існуючий зв’язок між причиною і наслідками; 3) Причинний зв’язок має місце лише тоді, коли діяння виступає необхідною умовою, без якої неможливо настання наслідку. З цього слідує, що: причинна повинна передувати наслідку; причина повинна викликати наслідок; дії повинні бути необхідною умовою настання таких наслідків; діяння може бути причиною при умові необхідності, а не випадковості.

Від правильного вирішення цього питання залежить правосудність вироку. У кримінально-правовому розумінні причинний зв'язок означає, що злочинний наслідок породжується суспільно небезпечним і протиправним діянням суб'єкта. Спрощено це виглядає так: одне явище (суспільно небезпечне діяння) породжує інше явище (злочинний наслідок). Звідси випливає: не було б діяння - не настали б і наслідки. Якщо, ж навпаки, суспільно небезпечні наслідки настали незалежно від того, чи було вчинене діяння, причинний зв'язок відсутній. Але вирішення цього питання ускладнюється тим, що у ланцюгу взаємопов'язаних явищ може бути дуже багато обставин, тому дуже важливо встановити, які саме з них є юридично значимими причинами наслідку.

Причинний зв'язок можливий не тільки між діями і наслідками. Суспільно небезпечні наслідки може породжувати і бездіяльність, але такий зв'язок має певні особливості. Вона може, наприклад, являти собою невиконання певних дій, спрямованих на створення певних благ в інтересах суспільства. Так, при халатності бездіяльність може потягти невиконання поставки сировини підприємством-виробником, внаслідок чого підприємство-одержувач сировини не зможе випустити продукцію, в кінцевому підсумку, буде завдано шкоди суспільству. У таких випадках бездіяльність є єдиною причиною настання випадку.

1. Триваючі, продовжувані та складні (складені) злочини.

Діяння може бути як одноактною, так і багатоактною поведінкою. В останньому випадку необхідно вирішувати питання про те, чи немає множинності злочинів, пам'ятаючи, що одиничний злочин може бути триваючим, продовжуваним або складним. Для продовжуваного злочину характерна наявність: 1) тотожності дій; 2) єдності умислу; 3) наявність загальної мети. Винний від початку вчинення першої має намір здійснити і подальші дії, спрямовані на досягнення кінцевого результату (напр.: викрадення грошей у кілька заходів за підробленими документом, у якому зазначена остаточна їх сума). Для триваючого злочину характерне вчинення на початку одноактного діяння, а надалі невизначено тривалий час безперервно зберігається злочинний стан (напр.: незаконне зберігання зброї). Складний утворює сукупність дій, які самі по собі передбачені в інших статтях КК як самостійний злочин (напр.: напад з метою заволодіння майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, характерні для розбою, ст.86 або ст.142).

1. Спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину.

Спосіб вчинення злочину – це певний метод, порядок і послідовність рухів, прийомів, що застосовуються особою для вчинення злочину. У випадках, коли спосіб вчинення злочину є ознакою конструктивною, необхідне його спеціальне вивчення і доказування, оскільки це має значення для кваліфікації діяння. У КК України таких статей чимало. Наприклад, для складу злочину доведення до самогубства (ч.1 ст.120) характерним є таких спосіб, як жорстке поводження або систематичне приниження людської гідності потерпілого. Перешкоджання здійсненню виборчого права (ст.157) буде злочинним за наявності таких необхідних ознак – якщо воно вчиняється шляхом насильства, обману, погроз, підкупу тощо. Часто спосіб є не лише ознакою складу конкретного злочину, але ще має значення для розмежування суміжних складів злочинів. Іноді певний спосіб вчинення діяння є ознакою кваліфікованого виду складу злочину.

Конструктивною ознакою об‘єктивної сторони складу злочину є у певних випадках знаряддя і засоби вчинення злочину. До них належать певні предмети або процеси навколишнього світу (напр.: електричний струм, радіація тощо), які злочинець використовує для дії на предмет посягання, потерпілого або на інші цінності, що охороняються кримінальним законом. Напр., за ст.248 ч.1 злочинним буде, за наявності інших необхідним ознак, полювання забороненими засобами, а у ч.2 цієї статті встановлено таку кваліфікуючу ознаку, як застосування автотранспортних засобів. Особливо злісне хуліганство буде таким лише в тому випадку, якщо хуліганські дії вчиняються із застосуванням або спробою застосування вогнепальної зброї або ножів, кастетів чи іншої холодної зброї, а так само інших предметів, спеціально пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень. Пленум ВС України у постанові №3 від 28.06.1991 “Про судову практику у справах про хуліганство” роз‘яснив, що спеціально пристосованими для заподіяння тілесних ушкоджень слід визнавати такі предмети, які були пристосовані для згаданої мети заздалегідь або під час вчинення хуліганських дій, а так само предмети, які хоча й не піддавалися будь-якому попередньому обробітку, але були спеціально підготовлені винним для тієї з мети.

1. Місце, час, ситуація вчинення злочину.

1. Місце вчинення злочину - це певна територія або інше місце, де вчинюється суспільно-небезпечне діяння і настають суспільно-небезпечні наслідки. Наприклад, місцем вчинення контрабанди є митний кордон України (ст. 201 КК), самовільного без нагальної потреби зупинення поїзду - поїзд (ст. 283 КК).

2. Час вчинення злочину - певний проміжок часу, протягом якого скоюється злочин. Так, часом вчинення злочину, як самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю - час бою (ст. 429 КК).

3. Обстановка вчинення злочину - це конкретні об’єктивно-предметні умови, в яких вчинюється злочин. В одних випадках обстановка вказує на ті умови, в яких відбувається злочинне діяння, наприклад, вчинення військового злочину в бойовій обстановці (ч. 3 ст. 402). В інших - обстановка вказує на умови в яких перебуває потерпілий. Наприклад, залишення в небезпеці (ст. 135 КК), ненадання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані (ст.136 КК).

1. Суб'єкт злочину (поняття, ознаки).

Відповідно до ч. 1 ст. 18 КК суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може настати кримінальна відповідальність.

Законодавче визначення дає можливість виділити три обов’язкові ознаки, що характеризують суб’єкта злочину. Це: фізична особа; осудна особа; особа, що досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

Перелічені ознаки, які характеризують суб’єкта злочину, є обов’язковими для будь якого злочинного діяння. Крім зазначених ознак, є ще додаткові, факультативні ознаки, які називають спеціальними, які властиві не всім злочинам.

Відповідно до чинного КК суб’єктами злочину можуть бути (ст. ст. 6, 7, 8):

а) громадяни України; б) особи без громадянства; в) іноземці (крім дипломатичних представників іноземних держав та інших осіб, що мають дипломатичний імунітет).

1. Осудність.

ст. 19 КК, де закріплено, що осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Таким чином, осудна особа - це фізична особа, яка за віком і станом психічного здоров’я може усвідомлювати свої діяння (усвідомлювати фактичну сторону і суспільну небезпеку) і керувати ними під час вчинення злочину.

Питання про осудність особи виникає лише при вчиненні нею злочину. Тільки осудні особи здатні правильно усвідомлювати сутність вчиненого злочину, а також характер покарання, його вид, соціальне призначення. Зі станом осудності пов’язана реалізація мети кримінального покарання.

Осудність - це нормальний психічний стан людини, характерний для її певного віку. Вона характеризується двома критеріями: юридичним і медичним.

Юридичним критерієм: 3 ознаки - 1) інтелектуальна – визначає можливість особи усвідомлювати характер своїх діянь та їх суспільну небезпечність; 2) вольова – свідчить про здатність особи керувати своїми діями під час вчинення злочину; 3) емоційна – емоційний стан особи на момент вчинення злочину.

Медичним критерій характеризує здоровий стан психіки особи під час вчинення нею злочину, відсутність певних психічних захворювань, тобто можливістю повною мірою усвідомлювати характер своїх дій (бездіяльності), тобто усвідомлювати як фактичну сторону, так і суспільну небезпеку свого діяння, а також керувати своїми діями.

Ч. 2 ст. 19 КК дає нормативне визначення поняття неосудності – це такий стан особи, коли особа не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними, внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. 2 критерії: медичний – належить 4 групи захворювань: 1) група – хронічне психічне захворювання (це розлад психічної діяльності, який має тривалий характер, проявляє тенденцію до наростання хворобливих проявів і фактично є невиліковним – шизофренія, епілепсія, сифіліс мозку,прогресивний параліч тощо); 2) група – тимчасовий розлад психічної діяльності (це група захворювань, які тривають короткий час і підлягають лікуванню – реактивний стан, гострий алкогольний психоз, патологічне сп’яніння, патологічний афект тощо); 3) група – недоумство (це патологічний стан обумовлений ураженням головного мозку під час пологів або набутий у ранньому дитинстві у разі хворобливого стану психіки дитини – 3 стадії: дебільність, імбецильність, ідіотія); 4) група – інший хворобливий стан (розлади психіки, які виникли внаслідок перенесення тяжких інфекційних захворювань – нервово-психічні розлади у наркоманів у період абстенції, психічні зміни особистості, які виникають на тлі глухонімоти). Юридичний – свідчить про нездатність особи усвідомлювати фактичний характер своєї поведінки, її суспільну небезпечність та керувати нею.

Обмежена осудність - характеризується таким станом психіки, коли особа під час вчинення злочину через наявний у неї психічний розлад не здатна повною мірою усвідомлювати характер власної поведінки та/або керувати нею (встановлюється судово-медичною експертизою). Не звільняються від кримінальної відповідальності, вона відстрочується на період лікування.

1. Вік, по досягненню якого, особа може нести кримінальну відповідальність.

Досягнення встановленого законом віку є однією з обов’язкових умов притягнення до кримінальної відповідальності. За загальним правилом кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років (ч. 1 ст. 22 КК) - так звана загальна дієздатність.

Разом із тим в ч. 2 ст. 22 КК передбачений так званий знижений вік - виключна дієздатність - з якого може наставати кримінальна відповідальність. Особи, які вчинили злочин у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності за: умисне убивство (ст. ст. 115-117), посягання на державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю. Пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443); умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121, ч. третя статей 345, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377, 398); диверсію (ст. 113); бандитизм (ст. 257); терористичний акт (ст. 258); захоплення заручників (статті 147 і 349); зґвалтування (ст. 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153); крадіжка (ст. 185, ч. 1 статей 262, 308), грабіж (ст.ст. 186, 262, 308), розбій (ст. 187, ч. З статей 262, 308), вимагання (ст.ст. 189, 262, 308); умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, ч. 2, 3 ст. 399); пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277); угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278); незаконне заволодіння транспортним засобом (ч. 2, 3 ст. 289); хуліганство (ст. 296).

Особа у віці від 14 до 16 років не несе відповідальність за злочини, які не передбачені у ч. 2 ст. 22 КК, навіть за умови, якщо вона брала участь у їх вчиненні як співучасник.

Особливій кримінальна правосуб’єктність - Суб’єктами окремих злочинів можуть бути особи, яким на момент вчинення злочину виповнилося 18 років. Це стосується і таких злочинів, як спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (ст. 323 КК), схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів (ст. 324 КК).

Суб’єктами злочинів проти правосуддя, які вчиняються суддями можуть бути особи, які досягли 25-річного віку.

У разі, коли встановити точний вік особи, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, документально неможливо, це робиться шляхом проведення судово-медичної експертизи. При встановленні експертизою не дня народження, а року народження, днем народження вважається останній день цього року. Якщо судово-медична експертиза визначила вік у рамках певного періоду років, наприклад, приблизно 14-16 років, то вважається, що особа досягла мінімального із вказаного експертом віку (у наведеному прикладі -14 років).

1. Спеціальний суб'єкт та його види.

Спеціальним суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа (ч. 2 ст. 18 КК).

До спеціальних відносяться: громадянство (ст. 111 КК «Державна зрада», ст. 114 «Шпигунство»); фах (ст. 139 КК Ненадання допомоги хворому медичним працівником»); член виборчої комісії (ст. 158 КК «Неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів»); родинні стосунки (ст. 164 КК «Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей», ст. 165 КК «Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків»); попередня злочинна діяльність (ч. 2 ст. 201 «Контрабанда»); вид діяльності особи (ст. 203 «Зайняття забороненими видами господарської діяльності»); службова особа (ст. 367 КК «Службова недбалість»); військовослужбовець (ст. 403 КК «Невиконання наказу»); стать (ч. 1 ст. 152 «Зґвалтування»).

Ознаки спеціального суб’єкта завжди доповнюють обов’язкові ознаки загального суб’єкта. Такими ознаками, наприклад, є ознаки громадянства для суб’єкта державної зради (ст. 111 КК); ознаки службової особи для суб’єкта службової недбалості (ст. 367).

Ці додаткові ознаки можуть прямо вказуватися в тексті диспозиції конкретної статті або безпосередньо випливати з тексту відповідної кримінальне правової норми.

Відповідальною за злочин зі спеціальним суб’єктом може бути лише особа, яка має його ознаки. Співучасниками (організаторами, підмовниками та пособниками) цих злочинів можуть бути всі особи, тобто і ті, які спеціальних ознак суб’єкта не мають.

В тих складах, в яких суб’єкт визначається ознаками, які характеризують його минулу злочинну діяльність (повторність, рецидив), інші особи не відповідають, навіть співучасники.

1. Суб'єктивна сторона складу злочину (поняття, ознаки).

Суб’єктивна сторона злочину - це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображує ставлення її свідомості й волі до суспільне небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків.

Слід зосередити увагу на тому, що до ознак, які утворюють суб’єктивну сторону злочину, відносяться: вина, мотив, мета злочину та емоційний стан. Слід зазначити, що останню ознаку суб’єктивної сторони виділяють не всі вчені.

Вина - основна й обов’язкова ознака суб’єктивної сторони будь-якого злочину. У ст. 62 Конституції України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Це конституційне положення закріплено у ч. 2 ст. 2 КК: особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.

Мотив і мета - це факультативні ознаки суб’єктивної сторони злочину. Вони вимагають свого встановлення лише у тих випадках, коли про це прямо зазначено у законі (в диспозиції статті Особливої частини КК) або коли вони однозначно випливають із змісту злочину.

У деяких випадках кримінальний закон вказує на особливий емоційний стан як ознаку суб’єктивної сторони. Так відповідно до ст.ст. 116, 123 КК такий емоційний стан, як сильне душевне хвилювання, входить до змісту суб’єктивної сторони.

Суб’єктивна сторона складу злочину має велике практичне значення. Кримінальна відповідальність можлива і настає лише при наявності в діянні встановлених законом суб’єктивних ознак – свідомості, інтелекту, волі. Отже, повне і всебічне встановлення ознак, що характеризують суб’єктивну сторону злочину є необхідною умовою правильної кваліфікації злочину, визначає ступінь суспільної небезпеки діяння й особи, яка його вчинила, впливає на застосування покарання.

1. Поняття вини та її форми.

Основною й обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони складу злочину є вина. У ст. 23 КК зазначено, що виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом та її наслідків, виражене у формі умислу чи необережності.

Поняття вини характеризують такі категорії, як її: зміст, сутність, форма, ступінь.

Зміст вини - це сукупність психічних елементів, у яких відображаються об’єктивні ознаки злочину, які виражають певне ставлення особи до цих ознак. Тобто, вона характеризує відображення у психіці (свідомості) - інтелектуальний момент, та волі - вольовий момент особи фактичних ознак, які характеризують об’єкт злочину і об’єктивну сторону (характер вчиненого діяння, а в матеріальних складах злочинів - суспільно небезпечні наслідки та можливість їх настання.

Сутність вини - це суспільна якість, яка полягає в негативному ставленні особи, яка вчиняє суспільне небезпечне діяння, до суспільних відносин, що охороняються КК України.

Форма вини - це певний зв’язок психічних ознак, які складають зміст вини, з об’єктивними ознаками злочину. Чинне кримінальне законодавство виділяє дві форми вини:

* умисел (ст. 24 КК)

* необережність (ст. 25 КК).

Ступінь вини - це кількісна характеристика вини. Вона визначає тяжкість вчиненого діяння й небезпечність особи винного. Наприклад, при умисному вбивстві (ст. 115 КК) набагато тяжча ступінь вини ніж при вбивстві з необережності (ст. 119 КК). Ступінь вини впливає на кваліфікацію злочину і на призначення покарання.

Встановлення вини, її форми і виду є необхідною умовою для правильної кваліфікації злочину. Відсутність вини означає відсутність суб’єктивної сторони, а отже - складу злочину.

1. Умисел та його види.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 КК зазначено, що умисел буває двох видів: прямий і непрямий.

Прямий умисел - це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при яких особа усвідомлювала суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).

Формула прямого умислу – усвідомлює, передбачає, бажає.

Непрямий - це умисел, при якому особа усвідомлювала суспільно-небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. З ст. 24 КК).

Формула непрямого умислу – усвідомлює, передбачає, свідомо припускає.

Так, за часом виникнення й формування відрізняють:

Заздалегідь обдуманий умисел формується ще до вчинення злочину (особа обмірковує план злочину, підшукує знаряддя злочину, співучасників тощо). Цей умисел характерний для таких злочинів, як диверсія (ст. 113 КК), доведення до самогубства (ст. 120 КК). Наявність цього виду умислу на кваліфікацію як правило не впливає, але свідчить про підвищений ступінь вини, а також суспільної небезпеки злочинця.

Умисел, що виник раптово, формується безпосередньо перед самим початком вчинення злочину і відразу ж реалізується. Наприклад, хуліганство (ст. 296 КК). Різновидом умислу, що виник раптово, є афективний, тобто такий, що виникає у процесі сильного душевного хвилювання під впливом афекту, раптово під впливом тих чи інших обставин, найчастіше внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Так, умисне вбивство та умисне тяжке тілесне ушкодження, які були вчинені у стані сильного душевного хвилювання, виділені законом про кримінальну відповідальність у самостійні склади злочинів при пом’якшуючих обставинах (ст.ст. 116 і 123 КК).

За ступенем визначеності, уявлення винного про суспільне небезпечні наслідки вчиненого ним діяння умисел ділиться на:

Визначений (конкретизований) умисел характеризується тим, що особа чітко уявляє собі характер і розмір наслідків вчиненого нею діяння. Разом з тим конкретизація наслідків не може зводитись у всіх випадках до конкретних параметрів, тому, визначений умисел може бути: простим - коли винний передбачає настання одного злочинного наслідку (наприклад, смерті потерпілого) або альтернативним - коли винний передбачає можливість настання двох або більше, але індивідуально визначених наслідків (наприклад, при заподіянні проникаючого поранення черевної порожнини потерпілому винний в однаковій мірі передбачає й бажає настання смерті або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження).

Невизначений (неконкретний) умисел характеризується тим, що злочинні наслідки хоча і передбачаються винним, але не є конкретизованими, тобто відсутнє чітке уявлення про їх характер, ступінь тяжкості. Наприклад, при нанесенні ударів потерпілому палицею або ногами по голові винний може спричинити різні наслідки - від смерті до легкого тілесного ушкодження. Злочини уу таких випадках кваліфікуються за результатом настання наслідків.

1. Необережність та її види.

Необережність є особливою формою психічного ставлення винного до шкідливих наслідків вчиненого ним діяння. Ця форма вини характеризує меншу суспільну небезпечність злочину і суб’єкту, ніж вина у формі умислу. Переважна більшість складів необережних злочинів є матеріальними. При вчиненні необережних злочинів неможливі готування, замах та співучасть.

Поиск по сайту: