Строки погашення судимості

Частина 1 ст. 88 КК передбачає два види припинення судимості: погашення; зняття судимості.

Погашення судимості — це автоматичне її припинення за встановлення певних, передбачених законом умов.

Ст. 89 КК передбачає три види строків погашення судимості:

1) судимість погашається закінченням встановленого вироком суду іспитового строку особі за дотримання нею передбачених законом вимог;

2) судимість погашається самим фактом відбуття покарання;

3) судимість погашається через певні, чітко визначені законом строки після відбуття покарання.

При цьому судимість погашається за умови, що усувається каранність діяння.

Судимість погашається закінченням встановленого вироком суду іспитового строку особі за дотримання нею передбачених законом вимог, якщо: особа, засуджена відповідно до ст. 75 КК, протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання (п. 1 ст. 89 КК);жінки, засуджені відповідно до ст. 79 КК, протягом іспитового строку не вчинять нового злочину і якщо після закінчення цього строку не буде прийняте рішення про направлення для відбування покарання, призначеного вироком суду. Якщо засуджена не була звільнена від додаткового покарання і його строк перевищує тривалість іспитового строку, то жінка визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання (п. 2 ст. 89 КК).

Судимість погашається самим фактом відбуття покарання: коли особи, які були засуджені до позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, відбули це покарання (п. 3 ст. 89 КК);коли особи відбули покарання у вигляді службового обмеження для військовослужбовців або тримання військовослужбовців у дисциплінарному батальйоні чи дострокове звільнення від цих покарань, а також військовослужбовці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту.

Судимість погашається через певні, чітко визначені законом строки після відбуття покарання, якщо: особи, засуджені до штрафу, громадських робіт, виправних робіт або арешту, протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину (п. 5 ст. 89 КК);особи, засуджені до обмеження волі, а також засуджені за злочин невеликої тяжкості до позбавлення волі, протягом двох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину (п. 6 ст. 89 КК);особи, засуджені до позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину (п. 7 ст. 89 КК);особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину (п. 8 ст. 89 КК);особи, засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину (п. 9 ст. 89 КК).

Щодо неповнолітніх, то погашення судимості здійснюються відповідно до вимог статей 88—91 КК з урахуванням положень, передбачених ст. 108 КК.

Такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні (ч. 2 ст. 108 КК): засуджені до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, після виконання цього покарання; засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або серед­ньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину; засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину; засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом п’яти років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.

Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості (ч. 4 ст. 88 КК).

Порядок обчислення строків погашення судимості передбачено у ст. 90 КК. Відповідно до її положень строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного й додаткового покарання.

До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалася вчиненням злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину. Якщо вирок так і не було виконано, судимість погашається по закінченні строків давності виконання вироку.

Якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення її від відбування покарання (основного та додаткового).

Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м’я­ким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється з дня відбуття більш м’якого покарання (основного та додаткового).

1. Зняття судимості.

Відповідно до ст. 91 КК зняття судимості можливе:

1) після відбуття особою покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі;

2) якщо особа зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення;

3) після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у ст. 89 КК.

Порядок зняття судимості встановлюється КПК України.

1. Система Особливої частини кримінального права та Кримінального Кодексу України.

Особлива частина Кримінального кодексу — це система норм, що встановлюють, які саме конкретні суспільно небезпечні діяння (дія чи бездіяльність) є злочинами, та які види покарань і в яких межах можуть бути застосовані до осіб, які їх вчинили.
В Особливій частині КК наводиться вичерпний перелік злочинів, які заборонені кримінальним законом під загрозою покарання. Іншими словами, тільки діяння, передбачене відповідною статтею Особливої частини КК, може вважатися злочином.

Норми Особливої частини розташовані у окремих розділах Кодексу за певною системою та у певній послідовності. Ця система має такий вигляд:
Розділ І. Злочини проти основ національної безпеки України.
Розділ II. Злочини проти життя та здоров'я особи.
Розділ III. Злочини проти волі, честі та гідності особи.
Розділ IV. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.
Розділ V. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина.
Розділ VI. Злочини проти власності.
Розділ VII. Злочини у сфері господарської діяльності.
Розділ VIII. Злочини проти довкілля.
Розділ IX. Злочини проти громадської безпеки.
Розділ X. Злочини проти безпеки виробництва.
Розділ XI. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Розділ XII. Злочини проти громадського порядку та моральності.
Розділ XIII. Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення.
Розділ XIV. Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації.
Розділ XV. Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян.
Розділ XVI. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж.
Розділ XVII. Злочини у сфері службової діяльності.
Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя.
Розділ XIX. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини).
Розділ XX. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.
Уважне вивчення наведеної вище системи приводить до висновку, що вона побудована головним чином за родовими об'єктами злочинів. В окремі розділи Особливої частини КК об'єднуються норми про відповідальність за злочини, які посягають на один і той самий родовий об'єкт. Найменування відповідних розділів Особливої частини КК здебільшого прямо вказують на цей об'єкт.

Систематизація всіх злочинів за їх об'єктом має важливе значення. Насамперед, сама система побудована таким чином, щоб забезпечити виконання завдань, визначених у ч. 1 ст. 1.
Поділ злочинів за їх об'єктом у відповідних розділах КК має й істотне кодифікаційне значення.

Розташування у системі Особливої частини норм про відповідальність за окремі злочини за їх об'єктом має неабияке значення для правильного застосування закону, тлумачення його дійсного змісту, орієнтування у самому Кодексі.

Всі норми Особливої частини КК за своїм змістом можна поділити на три групи: заборонні, роз'яснювальні та заохочувальні.
Переважну більшість становлять заборонні норми (норми-заборони), що забороняють певні вчинки людей (злочинна дія або злочинна бездіяльність) під загрозою застосування особливого виду державного примусу — кримінального покарання. Заборонні норми за своєю структурою поділяються на диспозиції і санкції. Роз'яснювальні норми пояснюють певні поняття, розкривають зміст термінів, що вживаються у КК. У КК також міститься багато заохочувальних норм, сутність яких полягає в тому, що за певних умов особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності з урахуванням її посткримінальної поведінки.

1. Загальна характеристика злочинів проти основ національної безпеки України.

Злочини проти основ національної безпеки України є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний лад. Без належної кримінально-правової охорони цих соціальних цінностей неможливе нормальне функціонування держави та відповідних її інститутів. Без стабільності в суспільстві неможлива й ефективна боротьба зі злочинністю, в тому числі і з такими небезпечними злочинами, як вбивства, зґвалтування, розбої та ін. Тому в КК статті про відповідальність за злочини проти основ національної безпеки України подані в першому розділі Особливої частини.

Родовим об'єктом злочинів, передбачених у цьому розділі, є суспільні відносини з охорони основ національної безпеки України: її конституційного ладу, суверенітету, територіальної недоторканності, обороноздатності. Іншими словами, родовим об'єктом цих злочинів € суспільні відносини, що забезпечують саме існування України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і правової держави (ст. 1 Конституції України).

Це дає підставу для визнання цих злочинів найбільш небезпечними і віднесення їх законодавцем, як правило, до особливо тяжких або тяжких злочинів. Важливість родового об'єкта цих злочинів визначає значною мірою і специфіку їх об'єктивних та суб'єктивних ознак.

З об'єктивної сторони злочини проти основ національної безпеки України здійснюються шляхом активної поведінки — дії. При цьому законодавець конструює більшість з них як злочини з формальним складом, тому вони вважаються закінченими з моменту здійснення самого діяння, незалежно від настання фактичної шкоди основам національної безпеки України (наприклад, державна зрада, шпигунство). Деякі з цих злочинів конструюються як усічені склади — момент їх закінчення переноситься на попередні стадії здійснення злочину — готування чи замах. Так, наприклад, змова про вчинення злочину, передбаченого ст. 109 (готування), розглядається як закінчений злочин; посягання на життя державного чи громадського діяча, відповідно до ст. 112 вважається закінченим фактично з моменту замаху на вбивство.

Висока небезпека цих злочинів виражається і в їх суб'єктивних ознаках: всі вони здійснюються умисно і, як правило, з прямим умислом, за якого особа бажає заподіяти шкоду основам національної безпеки України. Характерною є і мета — заподіяння шкоди цьому об'єкту: особа діє з метою зміни чи повалення конституційного ладу, захоплення державної влади, заподіяння шкоди суверенітету, обороноздатності України, зміни її території та ін.

Отже, можна визначити, що злочини проти основ національної безпеки України — це передбачені кримінальним законом умисні суспільна небезпечні дії, що посягають на конституційний лад, суверенітет і територіальну недоторканність України.

До їх числа законодавець відносить дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109); посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. ПО); державну зраду (ст. 111); посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112); диверсію (ст. 113); шпигунство (ст. 114).

Поиск по сайту: