Принцип громадянства та універсальний принцип дії кримінального закону. 1 страница

Принцип громадянства (національний) полягає в тому, що громадянин України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні,котрі вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана ВРУ (ч.1 ст.7 КК). Підстави такої відповідальності відображають зумовлений громадянством України постійний правовий зв'язок особи з державою у формі їх взаємних прав та обов’язків. В ч.2 ст.7 КК закріплено: якщо громадянин України або особа без громадянства, яка постійно проживає в Україні, за вчинений за кордоном злочин зазнали кримінального покарання за межами України то вони не можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності за ці злочини в Україні. Згідно з ч.1 ст.9 КК у разі вчинення зазначеними особами нового злочину на території України, при його кваліфікації, призначенні за нього покарання, звільнені від кримінальної відповідальності чи покарання суд має враховувати наслідки вироку суду іноземної держави.

Космополітичний (універсальний) принцип полягає в тому, що іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають в Україні відповідальності у випадках, передбачених міжнародними договорами (ст. 8 КК).

Суть цього принципу полягає у спільності інтересів кількох держав у боротьбі зі злочинами, відповідальність за які випливає з міжнародних конвенцій, договорів тощо. Наприклад, ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха (ст. 284 КК), порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 КК), піратство (ст. 446 КК).

В інших випадках, іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, підлягають кримінальній відповідальності за вчинені за її межами особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України (ст. 8 КК). Це положення базується на загальновизнаних нормах і принципах міжнародного права, відповідно до яких Україна має право карати іноземців за діяння, вчинені ними за її межами, якщо вони спрямовані проти прав і свобод громадян нашої держави або ставлять під загрозу її інтереси.

Цей принцип виключає притягнення до кримінальної відповідальності зазначених осіб, якщо вони були засуджені за вчинені злочини іноземним судом та відбули за них покарання.

Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду (ч. 1 ст. 10 КК). В той же час іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі КК України, можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України (ч. 2 ст. 10 КК). Видачі на підставі міжнародних угод іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду або для відбування покарання підлягають також іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території (ч. 3 ст. 10 КК). Слід зазначити, що відповідно до ст. 26 Конституції України не підлягають видачі іноземні громадяни і особи без громадянства, яким Україною було надано притулок.

1. Чинність кримінального закону в часі (принципи, поняття часу вчинення злочину, зворотна сила).

Порядок набрання чинності закону про кримінальну відповідальність визначений у ст. 94 Конституції України, відповідно до якої, закон підписує Голова Верховної Ради і невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону підписує та офіційно оприлюднює його. У цей же термін Президент України може скористатися правом вето і повернути закон з умотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

Якщо при повторному розгляді закон буде прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.

Закон набирає чинності

* З дня оприлюднення закону. Закони, у яких вказаний день набрання ним чинності, застосовуються щодо діянь, вчинених у цей день.

* Через десять днів з дня його офіційного оприлюднення (закон набирає чинності з нуля годин дванадцятої доби після з’явлення (опублікування) його тексту в офіційному виданні: у газетах “Голос України” та “Урядовий кур’єр”, у журналах “Відомості Верховної Ради України” та “Офіційний вісник України”. Днем оприлюднення закону про кримінальну відповідальність є дата першого опублікування його у будь-якому з названих видань).

* З того строку, який у ньому зазначений.

Припинення чинності закону про кримінальну відповідальність означає, що його норми не можуть застосовуватися до зафіксованих у ньому діянь. Підставами припинення чинності законом про кримінальну відповідальність є:

1. відміна закону про кримінальну відповідальність.

2. заміна закону про кримінальну відповідальність іншим законом.

3. закінчення строку дії, на який закон був виданий.

В житті зустрічаються ситуації, коли на час вчинення злочину діяв один закон, а на час слідства чи розгляду справи у суді - інший. Тому, необхідно з’ясувати, який з цих законів підлягає застосуванню. Згідно з ч. 2 ст. 4 КК злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння.

Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності (ч. З ст. 4 КК), незалежно від часу настання злочинних наслідків.

Закон, який скасовує злочинність діяння або пом’якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі (ч. 1 ст. 5 КК).

Зворотною дією закону у часі ‑ це поширення дії нового закону на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання ним чинності.

Законом, який пом’якшує відповідальність вважається закон, що:

* встановлює більш м’який вид покарання, ніж у законі, що діяв під час вчинення злочину;

* нижча мінімальна межа покарання, ніж така ж межа покарання у законі, що діяв раніше;

* максимальна межа одного і того ж виду покарання є більш низькою у новому законі;

* одночасно знижена нижча межа і підвищена вища межа. В цьому випадку закон має зворотну дію у часі лише у тій частині, яка пом’якшує відповідальність;

* виключено додаткове покарання, яке було передбачене у попередньому законі;

* збережене додаткове покарання, однак це покарання в новому законі, на відміну від того, що діяв раніше, передбачене факультативно поряд із менш суворим додатковим покаранням;

* виключений більш суворий вид покарання, передбачений в альтернативній санкції, або в таку санкцію включений менш суворий вид покарання;

* замість одного основного покарання, яке було у законі, що діяв раніше, передбачено альтернативно ще хоча б одне більш м’яке основне покарання.

Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність не має зворотної сили ( ч. 2 ст. 5 КК).

1. Поняття злочину та його ознаки.

Злочином вважається передбачене Кримінальним кодексом України суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину (ч. 1 ст. 11 КК).

Обов’язкові ознаки злочину: 1) діяння передбачене чинним КК - В ч. 1 ст. 11 КК зазначається, що злочином є діяння, яке передбачено в КК. Згідно п. 22 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визнаються діяння, які є злочинами, та відповідальність за них. В ч. 1 ст. 2 КК зазначено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.; 2) злочином є лише діяння (дія або бездіяльність) - Діяння в кримінальному праві - це вольова, усвідомлена поведінка особи - дія чи бездіяльність, що спричиняє суспільству небезпечну шкоду.; 3) діяння є суспільне небезпечним; 4) діяння є винним - Частина 2 ст. 2 КК закріплює цей конституційний принцип: особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. У ст. 23 КК визначено, що винною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності; 5) діяння вчинене суб’єктом злочину - Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК).; 6) кримінальна караність діяння - розуміється не фактичне застосування покарання за його вчинення, а можливість застосування покарання, передбаченого санкцією кримінально-правової норми, якою визначений склад конкретного злочину і встановлені види та межі покарань, що можуть бути призначені особі, яка вчинила таке діяння.

1. Відмінність злочинів від інших правопорушень.

Правопорушення - це вчинене деліктоздатною особою суспільно-небезпечне, винне, протиправне діяння (дія чи бездіяльність), що спричиняє шкідливі наслідки чи загрожує спричиненням таких наслідків.

Залежно від ступеня суспільної небезпечності правопорушення поділяються на злочині і проступки.

Злочин - вид правопорушення, що передбачений Кримінальним кодексом, тобто суспільно небезпечні, кримінально протиправні, винні дії чи бездіяльність фізичної осудної особи, яка досягла певного віку, що посягають на суспільний чи державний устрій країни, її політичну чи економічну систему, власність, особу, громадянські, економічні, політичні та інші права і свободи особи.

Проступки поділяються на адміністративні, дисциплінарні та цивільно-правові.

Адміністративні проступки - такі, що посягають на державний чи громадський порядок, власність, права і свободи осіб, на встановлений порядок управління, протиправні, винні дії чи бездіяльність осудної особи, яка досягла певного віку, що за них законом передбачається адміністративна відповідальність.

Дисциплінарні проступки - посягають на дисципліну праці, військову, державну, навчальну та інші види дисципліни, протиправні винні дії чи бездіяльність осудної особи, яка досягла певного віку, що за них нормативно-правовими актами передбачено дисциплінарну відповідальність.

Цивільно-правові проступки - шкідливе, протиправне, винне порушення деліктоздатною особою врегульованих нормами цивільного права майнових і зв’язаних з ними немайнових особистих відносин, а також схожих із ними майнових та особистих відносин, передбачених нормами цивільного права.

Розрізняються злочини та інші правопорушення, перш за все, за ступенем їх суспільної небезпечності. Ступінь суспільної небезпечності визначається формою і видом вини, мотивом і метою, способом, місцем, обстановкою вчинення діяння і його наслідками. Законодавцем, найчастіше, розмежування здійснюються за наслідками вчинення діяння і, перш за все, за розміром заподіяної шкоди.

Найчастіше виникає питання про відмежування злочинів і адміністративних правопорушень. Критерієм такого розмежування є: 1)розмір заподіяної шкоди; 2)вартість предмета правопорушення; 3)наслідки правопорушення; 4)ступінь суспільної небезпечності вчинених дій, яка визначається всіма ознаками вчиненого діяння.

1. Класифікація злочинів.

Ст.. 12 КК Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на: невеликої тяжкост і - передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання; середньої тяжкості - передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років, тяжкі - передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, особливо тяжкі - передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі.

За родовим об’єктом – відповідно до назв розділів ОЧ КК.

За характером суспільно небезпечних наслідків – матеріальні та нематеріальні.

За формою вини – умисні (особа усвідомлювала і передбачала настання суспільно небезпечних наслідків); необережні (особа усвідомлювала характер свого діяння, не передбачала настання наслідків); складена (складна) вина (особа діяла умисно, але необережно ставилась до наслідків).

За суб’єктом злочину – із загальним суб’єктом, із спеціальним суб’єктом.

За територіальною поширеністю – на території України, за межами території України.

1. Кримінальна відповідальність (поняття, момент виникнення та припинення, форми реалізації).

Кримінальна відповідальність — різновидність юридичної відповідальності, що полягає в застосуванні заходів кримінального покарання до фізичних осіб, винних у скоєнні злочину.

Кримінальна відповідальність виникає з моменту набрання обвинувальним вироком суду законної сили і закінчується, за загальним правилом, моментом припинення відбування покарання.

Кримінальна відповідальність реалізується в 3 формах: 1) є засудження винного, виражене в обвинувальному вироку суду, не пов’язане з призначенням йому кримінального покарання. Відповідно до ч.4 ст. 74 КК особа, яка вчинила злочин невеликої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною; 2) є засудження особи, поєднане з призначенням їй конкретної форми покарання, від реального відбування якого вона звільняється. Відповідно до ч.1 ст.75 КК, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку пр. можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.; 3) є відбування призначеного винному судом покарання (наприклад, відбування покарання у виді позбавлення волі на певний трок).

1. Поняття складу злочину та його значення.

Склад злочину - це сукупність встановлених кримінальним законом ознак (суб’єктивних та об’єктивних), що визначають вчинене суспільно-небезпечне діяння як злочин.

Такі характерні риси складу злочину: 1. Ознаки складу злочину встановлюються лише кримінальним законом, ні в якому іншому законодавчому акті ознаки злочину міститися не можуть; 2. Склад злочину утворює лише певна кількість встановлених кримінальним законом суб’єктивних та об’єктивних ознак, тобто склад злочину мо­же бути лише там і тоді, де і коли є повна сукупність ознак злочину, які встановлені законом; 3. Тільки вся сукупність встановлених кримінальним законом ознак може характеризувати певне суспільне небезпечне діяння як злочин.

Склад злочину – це завжди повна сукупність його ознак, не може бути неповного складу злочину. Відсутність хоча б однієї із ознак, які передбаче­ні законом вказує на відсутність злочину. В даному випадку можна говорити лише про суспільно-небезпечне діяння.

Поняття злочину і поняття складу злочину тісно пов’язані між собою, але не тотожні, тому що по-різному відображають суттєві ознаки одних і тих самих явищ суспільного життя - злочинів.

Поняття злочину відповідає на питання, що є загальним для усіх злочинів, а поняття складу злочину чим відрізняється один злочин від іншого. При цьому, поняття злочину є формою, а поняття складу злочину - змістом.

Функції склад злочину, як одного із найбільш важливих інститутів:

1. Фундаментальну (що він є законною, єдиною, необхідною та достатньою підставою кримінальної відповідальності),

2. Процесуальну (саме встановлення складу злочину визначає межі його розслідування.),

3. Розмежувальну (саме за допомогою складу злочину відмежовується один склад злочину від іншого, злочинна поведінка від незлочинної.)

4. Гарантійну (особа, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, повинна нести відповідальність саме за той злочин, який вона вчинила. Точне встановлення складу злочину є гарантією забезпечення законності та дотримання прав громадянина.).

1. Елементи та ознаки складу злочину.

Склад злочину утворюють чотири обов’язкових елементи: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона.

Об’єкт ‑ це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

Об’єктивна сторона ‑ це зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння, що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об’єкту злочину.

Ознаки об’єктивної сторони:

дія – тобто суспільно значима поведінка особи, яка складається з рухів, а також використання машин, механізмів, властивостей речовин (зброї) тощо; бездіяльність – тобто невиконання особою своїх юридичних обов’язків; злочинні наслідки – ті наслідки, які мають характер суспільної небезпечності у вигляді заподіяної шкоди чи знищення суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом; причинний зв’язок – між дією чи бездіяльністю і тими злочинними наслідками, які настали; місце, час, спосіб, обстановка вчинення злочину та знаряддя, що використані для вчинення злочину.

Суб’єкт ‑ фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність (ст. 18 КК).

Ознаки:

фізична особа – тільки фізичні особи визнаються суб’єктами злочину, оскільки лише вони є кримінально відповідальними; вік особи – досягнення встановленого кримінальним за­коном віку, з якого починається кримінальна відповідальність (загальна дієздатність – з 16 років (ч. 1 ст. 22 КК), виключна дієздатність – з 14 років (ч. 2 ст. 22 КК), особлива дієздатність – з 18 років)

осудність – здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати своєї дії (бездіяльності) або ке­рувати ними (ч. 1 ст. 19 КК); спеціальні ознаки суб’єкта (спеціальний суб’єкт) – громадянство, підприємець, повнолітній тощо

Суб’єктивна сторона - це внутрішня сторона злочину, яка дає характеристику психічним процесам, а також свідомості та волі особи в момент вчинення злочину.

умисел – вчинення злочину умисно (ст. 23 КК); необережність – вчинення злочину необережно (ст.25 КК); мотив злочину – внутрішні спонукання, які є усвідомленою дійсною чи гаданою потребою; мета злочину – ідеальні зміни в оточенні суб’єкта, яких він намагається досягти вчиненням злочину; емоції – почуття та переживання суб’єкта під час вчинення злочину.

Ознаки складу злочину поділяються на:

Обов’язкові (необхідні ) ‑ притаманні всім злочинам без винятку. До таких обов’язкових ознак складу злочину відносяться: суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом; злочинна дія (бездіяльність); ознаки загального суб’єкта (фізична особа, осудність, вік, з якого настає кримінальна відповідальність); вина (умисел або необережність).

Факультативні (необов’язкові) ‑ притаманні не усім, а тільки окремим складам злочину. До таких ознак відносяться: предмет злочину; злочинні наслідки, причинний зв’язокміж дією (бездіяльністю) і наслідками, що настали, місце, час, спосіб, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину; ознаки спеціального суб’єкта (службове становище, державно-правове становище тощо); мотив, мета та емоційний стан.

Розподіл ознак на обов’язкові та факультативні має сенс тільки на рівні загального поняття про склад злочину, а для конкретного складу усі описані в законі ознаки є важливими та обов’язковими.

1. Види складів злочинів.

Класифікація окремих складів злочинів має важливе значення для відокремлення окремих складів, що в результаті допомагає правильно кваліфікувати злочинне діяння.

Залежно від способу описання злочину в законі розрізняють склади злочинів:

* простий (містить опис ознак одного суспільно-небезпечного діяння, що посягає на один об’єкт, вчиняється однією дією і характеризується однією формою вини (наприклад, склад крадіжки, передбачений ч. 1 ст. 185 КК).)

* складний склад злочину характеризується наявністю: двох і більше безпосередніх об’єктів (наприклад, склад розбійного нападу ст. 187 КК), двох форм вини - складної (змішаної) (наприклад, склад умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке потягло за собою смерть потерпілого - ч. 2 ст. 121 КК), двох або більше дій, що утворюють об’єктивну сторону складу злочину (викрадення, привласнення, вимагання офіційних документів, штампів чи печаток або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем (ст. 357 КК)); різних способів вчинення злочину або настанням різних наслідків (наприклад, ст. 111 КК - державна зрада передбачає ряд дій: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України),.

За ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) розрізняють склади:

Основний - це склад злочину, який містить основні ознаки злочину без обтяжуючих (кваліфікуючих) та пом’якшуючих обставин. Наприклад, крадіжка таємне викрадення майна (ч. 1 ст. 185 КК). Кваліфікований – має обтяжуючі обставини; особливо кваліфікований - є склад злочину з особливо кваліфікуючими обставинами, тобто такими, які надають злочину особливої суспільної небезпечності. Наприклад, склади злочинів, що описані у ч. ч. З, 4, 5 ст. 185 КК (крадіжка, поєднана з проникненням у житло, вчинена у великих розмірах, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою); з пом'якшуючими обставинами - це склад злочину з обставинами, що значною мірою знижують суспільну небезпеку даного виду злочину і відповідно караність за нього. Наприклад, умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК).

Від особливостей конструкції і моменту закінчення злочину: з матеріальним - це злочини, в яких суспільно-небезпечні наслідки є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони. Такі злочини вважаються закінченими з моменту вчинення зазначених у законі дій. У таких складах об’єктивна сторона одержує свій повний розвиток тільки за умови настання зазначених наслідків і тільки з цього моменту злочин вважається закінченим; з формальним - може мати місце настання певних наслідків, але вони не віднесені законом до числа обов’язкових ознак злочину; з усіченим - це злочини, в яких момент закінчення переноситься на стадію готування чи замаху на злочин.

1. Кваліфікація злочинів (поняття та значення).

Кваліфікація злочину - це точне встановлення відповідності вчиненого винним суспільно-небезпечного діяння складу конкретного злочину, закріпленого в кримінальному законі.

Через кваліфікацію дається правильна юридична й соціально-політична характеристика вчиненого суспільне небезпечного діяння. Необхідною умовою правильної кваліфікації є точне і достовірне встановлення усіх фактичних обставин вчиненого суспільне небезпечного діяння.

Офіційна (легальна) кваліфікація - це кваліфікація, що здійснюється у кримінальних справах уповноваженими на те державою особами. Результати такої кваліфікації закріплюються в процесуальних документах (постановах, ухвалах, вироках) і мають обов’язковий характер.

Неофіційна кваліфікація - це відповідна правова оцінка, що дається науковцями у наукових статтях, монографіях, навчальних посібниках тощо. Така кваліфікація не має обов’язкового характеру, відображає лише позицію автора, але може враховуватись суб’єктами офіційної кваліфікації.

У правозастосовчій діяльності правильна кваліфікація виступає необхідною умовою дотримання законності, забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина, законних інтересів юридичних осіб, відправлення справедливого правосуддя по кримінальних справах.

1. Поняття об'єкта злочину та його структура.

Об’єкт злочину - це суспільні відносини між людьми, що існують у суспільстві та охороняються нормами кримінального законодавства.

У теорії кримінального права виділяють такі структурні елементи суспільних відносин:

1) суб’єкти (носії) відносин - можуть виступати держава, різноманітні об’єднання громадян, юридичні та фізичні особи; 2) предмет, з приводу якого існують відносини - є все те, з приводу чого або у зв’язку з чим існують ці відносини. До предметів відносин належать майно, речі, матеріальні та духовні цінності, а також сама людина. В залежності від особливостей предмета всі суспільні відносини прийнято поділяти на дві основні групи - матеріальні (предметом яких є майно, тварини, рослини тощо) та нематеріальні (державна влада, духовні блага тощо); 3) соціальний зв’язок (суспільне значуща діяльність) як зміст відносин - завжди виникає та існує з приводу конкретного предмета суспільних відносин, а тому йому властивий предметний характер; завжди знаходиться в нерозривному зв’язку з іншими структурними елементами..

Структура будь-яких суспільних відносин є незмінною.

1. Класифікація об'єктів злочинів.

У науці кримінального права найбільш розповсюдженою є класифікація об’єктів “по вертикалі”: загальний - це сукупність всіх суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом. Загальний об’єкт об’єднує вичерпне коло суспільних відносин, взятих під охорону закону про кримінальну відповідальність.; родовий - це група однорідних або тотожних суспільних відносин, що утворюють певну сферу суспільного існування. Родовий об’єкт відображає характер і ступінь суспільної небезпеки окремої групи злочинів, через що виступає своєрідним критерієм об’єднання окремих злочинів у однорідні групи та розташування таких груп в Особливій частині КК.; безпосередній - є ті суспільні відносини, на які посягає конкретний злочин і яким він заподіює шкоду. Наприклад, безпосереднім об’єктом при вбивстві є життя конкретної особи, при викраденні майна - державна, колективна або приватна власність.

"по горизонталі”: Сутність полягає в тому, що на рівні безпосереднього об’єкта розрізняють основний (головний) (називаються ті суспільні відносини, посягання на які становить суспільну сутність злочину та заради охорони яких законодавець створив відповідну кримінально-правову норму) та додатковий (є ті суспільні відносини, яким заподіюється або виникає загроза заподіяння шкоди поряд з основним об’єктом) об’єкти. Це має місце тоді, коли одним і тим же злочином заподіюється шкода кільком видам суспільних відносин. Наприклад, при розбої, порушуються суспільні відносини у сфері власності, а також відбувається посягання на життя і здоров’я людини.

Розрізняють додатковий необхідний (обов’язковий) безпосередній об’єкт - це суспільні відносини, яким при вчиненні даного злочину завжди спричиняється шкода; і додатковий факультативний (необов’язковий) безпосередній об’єкт - це ті суспільні відносини, яким при вчиненні даного злочину в одному випадку заподіюється шкода, а в іншому цього не відбувається.

1. Родовий та видовий об'єкти злочинів (поняття, значення).

Під родовим об'єктом злочину слід розуміти соціальні цінності, на які посягає певна група злочинів. Родовий об'єкт відображає характер суспільної небезпечності певної групи злочинів, внаслідок чого використовується як критерій об'єднання окремих складів злочинів у групи і подальшого розміщення таких груп у Особливій частині КК. За таким принципом побудована, по суті, вся система Особливої частини, за винятком двох глав: 7 - посадові злочини, і 11 - військові злочини, конструкція яких враховує, насамперед, суб'єкт злочину. Значення родового об'єкта полягає і в тому, що його встановлення сприяє в ряді випадків більш точному з'ясуванню змісту ознак складу конкретного злочину і, в кінцевому підсумку, правильній кваліфікації злочинного діяння. Родовий об'єкт злочинів найчастіше зазначається в назві глави Особливої частини КК. Напр., глава ІУ "Злочини проти порядку управління". Родовим об'єктом виступають саме ці соціальні цінності, тобто такий стан суспільних відносин, який забезпечує впорядковані відповідно до чинного законодавства відносини в сфері державного управління. Іноді родовий об'єкт злочину вказано в самій нормі кримінального закону. Так, у ст.231 як родовий об'єкт військових злочинів зазначений порядок несення військової служби. Якщо родовий об'єкт злочину дозволяє встановити групову належність конкретного діяння, індивідуальні його ознаки визначаються безпосереднім об'єктом посягання.

Поиск по сайту: