Принцип громадянства та універсальний принцип дії кримінального закону. 4 страница

1. Виконання наказу або розпорядження.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КК дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження.

Наказ — це акт управління, виданий уповноваженою службовою особою, який приписує певній особі (групі осіб) вчинити дію чи бездіяльність, пов’язану із заподіянням шкоди об’єктам кримінально-правової охорони. За своїм змістом наказ повинен відповідати повноваженням особи, яка видала його.

Особа, яка одержала законний наказ, зобов’язана його виконати. За своєю юридичною природою виконання законного наказу — це виконання особою свого юридичного обов’язку. Відмова від виконання такого наказу, його невиконання або неналежне виконання є правопорушенням, у тому числі — злочином (наприклад, для військовослужбовця передбачена кримінальна відповідальність за непокору (ст. 402 КК) та невиконання наказу (ст. 403 КК)).

Згідно зі ст. 60 Конституції України ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання й виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність. Злочинним визнається наказ, що передбачає вчинення злочину. Таким визнається не тільки діяння, передбачене КК, але і діяння, що є злочином відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями (ч. 2 ст. 7 Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини).

У частині 3 ст. 41 КК зазначено, що не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження.

Особа, яка виконала злочинний наказ, підлягає кримінальній відповідальності, як і особа, що віддала такий наказ. Так, службова особа, що віддала злочинний наказ, підлягає відповідальності за зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК) і за підбурювання (організаторство) вчинення злочину, передбаченого в наказі. Відповідальність особи, яка виконала такий наказ, залежить від того, чи усвідомлювала вона злочинний характер наказу.

Якщо для особи очевидно, що наказ є злочинним, і вона, проте, виконала такий наказ, то така особа підлягає кримінальній відповідальності за вчинення злочину на загальних підставах як виконавець злочину. Це положення сформульоване в ч. 4 ст. 41 КК: «Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах». При цьому суд може визнати вчинення злочину на виконання такого наказу обставиною, яка пом’якшує покарання (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК).

Особа, яка одержала злочинний наказ, може і не усвідомлювати його злочинного характеру. Проте якщо за обставинами справи вона повинна була і могла це усвідомлювати, то вчинене розглядається як необережний злочин, якщо, звичайно, таке діяння передбачене в КК як злочинне. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження (ч. 5 ст. 41 КК).

1. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Згідно з ч. 1 ст. 43 КК не є злочинним вимушене заподіяння певної шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їхньої злочинної діяльності.

Умови заподіяння шкоди: 1) суб’єкт заподіяння шкоди;2) об’єкт заподіяння шкоди;3) характер дії (бездіяльності);4) межі заподіяння шкоди.

Суб’єкт заподіяння шкоди. Це лише особи, які відповідно до чинного закону виконують спеціальне завдання в складі організованої групи або злочинної організації. До них належать: 1) негласні працівники оперативних підрозділів або особи, які співробітничають з ними, що проникли до злочинної групи (п. 8 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»); 2) штатні і позаштатні негласні працівники спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, введені під легендою прикриття в організоване злочинне угруповання (ст. 13 ч. 3 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»); 3) учасники організованих злочинних угруповань, залучені до співробітництва спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю (ст. 14 цього Закону).

Об’єкт заподіяння шкоди — інтереси особи, суспільства, держави, що охороняються кримінальним законом (наприклад, недоторканність громадянина, його власність, громадська безпека, порядок управління, державна таємниця тощо).

За своїм характером дії (бездіяльність) особи, яка заподіює шкоду в складі організованої групи або злочинної організації, повинні збігатися з ознаками якогось злочину, за винятком передбачених в ч. 2 ст. 43 КК (наприклад, особа може вчинити крадіжку, вимагання, завдати потерпілому побої тощо).

Межі заподіяння шкоди визначаються ч. 2 ст. 43 КК. Особа може, беручи участь у злочинній організації, заподіяти будь-яку шкоду, тобто навіть вчинити злочин (наприклад, заподіяти потер­пілому середньої тяжкості тілесні ушкодження або брати участь у контрабанді, у розкраданні чужого майна тощо). Виняток становлять вчинення: тяжкого умисного злочину, пов’язаного зі спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків (загибель людей, екологічне забруднення значних територій тощо).

Відповідальність за перевищення меж заподіяння шкоди: особі не може бути призначене покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Якщо такій особі призначається позбавлення волі на певний строк, то його розмір не може перевищувати половини максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин (ч. 3 ст. 43 КК).

1. Стадії вчинення умисного злочину (поняття, види).

Стадії вчинення злочину - це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації умислу, тобто характером діяння і моментом його припинення.

Закінченим злочином визнається діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК (ч. 1 ст. 13 КК). Відповідно до ч. 2 ст. 13 КК незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин.

Таким чином закон (ст. 13 КК) розрізняє три стадії вчинення злочину: готування до злочину; замах на злочин; закінчений злочин.

Готування до злочину та замах на злочин можливі тільки при вчиненні умисного злочину (крім злочинів, вчинених в стані фізіологічного афекту, а також при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів необхідних для затримання злочинця). Така діяльність виражається в усвідомлених діях, направлених на заподіяння шкоди суспільним відносинам, що охороняються законом про кримінальну відповідальність. При вчиненні необережного злочину особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечного наслідку або ж легковажно розраховує на його відвернення.

1. Закінчений злочин.

Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК (ч. 1 ст. 13 КК).

Залежно від особливостей законодавчої конструкції складу злочину момент закінчення злочинів є різним. Розрізняють злочини: 1) з матеріальним складом вважаються закінченими з моменту настання суспільне небезпечного наслідку, який передбачено в диспозиції статті Особливої частини КК у якості обов’язкової ознаки конкретного злочину. Якщо передбачений у законі наслідок не настав, злочин вважається незакінченим. Наприклад, смерть людини при вбивстві (ст. 115 КК).

Готування до злочину й замах на злочин можливі у всіх умисних злочинах із матеріальним складом, крім злочинів, що вчинюються в стані афекту. Якщо в злочинах з матеріальним складом не настали зазначені в диспозиції статті КК суспільно-небезпечні наслідки, то в даному випадку, мова йде про незакінчений злочин (готування до злочину або замах на злочин). 2) з формальним складом - це злочини, для визнання яких закінченими достатньо самого факту скоєння суспільне небезпечного діяння. У таких злочинах наслідки не включені в об’єктивну сторону і на кваліфікацію діяння не впливають. Наприклад, державна зрада (ст. 111 КК), підміна чужої дитини (ст. 148 КК), порушення таємниці голосування (ст. 159 КК), підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів (ст. 358 КК), давання хабара (ст. 369 КК), самовільне залишення військової частини або місця служби (ст. 407 КК). 3) з усіченим складом є різновидом злочинів із формальним складом. Їх особливість в тому, що момент закінчення злочину переноситься на стадію готування або на стадію замаху. Наприклад, бандитизм (ст. 257 КК) є закінченим з моментом організації озброєної банди; посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК), розбій (ст. 187 КК) - з моменту нападу з метою заволодіння чужим майном.

Незакінченим є такий злочин, в якому не настали бажані для суб’єкта злочину суспільне небезпечні наслідки, або ним (суб’єктом) вчинені не всі дії, які створюють об’єктивну сторону конкретного злочину. Є два види незакінченого злочину: перерваний з причин, що не залежали від волі винного - це готування до злочину та замах на злочин (ч. 2 ст. 13 КК), перерваний з причин, що залежали від волі винного - це добровільна відмова від доведення злочину до кінця або добровільна відмова при незакінченому злочині (ст. 17 КК).

Незакінчений злочин може бути вчинений шляхом як активної поведінки - дії, так і пасивної - бездіяльності.

1. Готування до злочину.

Г отуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів і знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину (ч. 1 ст. 14 КК).

Відповідно до ч. 1 ст. 14 КК готування до злочину проявляється у: підшукуванні засобів чи знарядь вчинення злочину; пристосуванні засобів чи знарядь вчинення злочину; підшукуванні співучасників; змові на вчинення злочину; усуненні перешкод; іншому умисному створенні умов для вчинення злочину.

Засобами вчинення злочину є предмети матеріального світу, які полегшують чи прискорюють вчинення злочину або є необхідними для його вчинення. Наприклад, підроблені документи - для вчинення шахрайства (ст. 190 КК), наркотичні засоби - для приведення потерпілої особи в безпорадний стан із метою зґвалтування (ст. 152 КК).

Знаряддями вчинення злочину - це предмети, призначені для безпосереднього виконання дій, що утворюють об’єктивну сторону закінченого злочину. Наприклад, зброя для вбивства, відмичка для проникнення у квартиру з метою вчинення крадіжки.

Під підшукуванням засобів чи знарядь вчинення злочину треба розуміти їх придбання будь-яким шляхом (купівля, отримання у подарунок, у борг, запозичення на певний час, пошук тощо). Під пристосуванням засобів чи знарядь вчинення злочину треба розуміти таку зміну будь-яких предметів матеріального світу, яка робить їх придатними (більш зручними, більш ефективними) для вчинення злочину. Наприклад, загострення викрутки для нанесення тілесного ушкодження, підробка документа для вчинення шахрайства тощо. Підшукування співучасників - це будь-які дії, які направлені на залучення до вчинення злочину інших осіб (виконавця, організатора, підмовника, пособника). Змова на вчинення злочину — це домовленість двох чи більше осіб про спільне вчинення суспільне небезпечного діяння, передбаченого Особливою частиною КК. Усунення перешкод - це усунення можливих чи дійсних перепон вчинення злочину (наприклад, виведення сигналізації з робочого стану з метою безперешкодного проникнення в приміщення). Інше умисне створення умов для вчинення злочину - це різноманітні дії, які полегшують вчинення злочину, створюють умови для приховання слідів злочину тощо (наприклад, завчасна підготовка сховища для майна, організація засідки і т. д.).

Сутність готування в тому, що ці дії: 1) не спрямовані безпосередньо на заподіяння шкоди об’єкту охорони, 2) не створюють об’єктивну сторону складу злочину; 3) не наближають суб’єкта до об’єкта злочину чи до потерпілого, не утворюють їх безпосереднього зіткнення; 4) не мають причинного зв’язку з майбутніми злочинними наслідками.

Суспільна небезпечність готування до злочину визначається: 1) важливістю об’єкта посягання, його суспільною цінністю; 2) змістом підготовчих дій, їх загрозою для об’єкта посягання; 3) особою суб’єкта, його рішучістю вчинити злочин, попередньою злочинною поведінкою; 4) іншими обставинами, які підтверджують рішучість погрози вчинити злочин, довести його до кінця.

Готування необхідно відмежовувати від виявлення умислу на вчинення злочину. Підґрунтям кримінальної відповідальності є суспільне небезпечне діяння (ч. 1 ст. 11 КК). Усе, що не виражено у діянні, знаходиться поза сферою кримінально-правого регулювання. Тому намір вчинити злочин, який не отримав фізичного втілення у суспільне небезпечному діянні, не може оцінюватися як злочин. (наприклад, виявлення наміру під час розмови).

1. Замах на злочин.

Замах на злочин - це вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі (ч. 1 ст. 15 КК).

Об’єктивні ознаки замаху: вчинення суспільно-небезпечного діяння, яке спрямоване на вчинення злочину; не доведення злочину до кінця; причини не доведення злочину до кінця не залежать від волі винної особи.

Замах характеризується тим, що при його вчиненні злочин не отримує повного завершення,не доводиться до кінця.

Замах на злочин характеризується тільки прямим умислом (ч. 1 ст. 15 КК). Суб’єкт усвідомлює, що він своїми діями (бездіяльністю) вчинює конкретний злочин, виконує частину об’єктивної сторони, передбачає настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння (у злочинах із матеріальним складом) і бажає довести злочин до кінця (а в злочинах із матеріальним складом - настання суспільне небезпечних наслідків).

Закон розрізняє два види замаху:

закінчений - якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (ч. 2 ст. 15 КК). Незакінчений - якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця (ч. З ст. 15 КК).

Залежно від придатності об’єкта і засобів посягання поділяють:

Замах на непридатний об’єкт (може бути закінченим або незакінченим) має місце тоді, коли об’єкт не має необхідних властивостей або він зовсім відсутній, внаслідок чого винний не може довести злочин до логічного кінця. Наприклад, викрадення непридатної для використання зброї, постріл у труп. Замахом із непридатними засобами є (може бути закінченим або незакінченим) має місце тоді, коли особа помилково через незнання використовує такі засоби, за допомогою яких неможливо вчинити злочин. Наприклад, застосування непридатної для використання зброї.

1. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця та її значення.

Добровільна відмова - це остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ч. 1 ст. 17 КК).

Зі змісту ст. 17 КК випливають ознаки добровільної відмови: 1. Припинення готування чи замаху має бути остаточним, що означає безповоротну відмову від доведення злочину до кінця, відсутність умислу продовжити його у майбутньому. свій злочинний задум. 2. Особа відмовляється від вчинення (продовження) злочину за своєю волею, тобто остаточне рішення про припинення злочинної діяльності особа приймає самостійно. 3. Відмовляючись від вчинення злочину, у особи є можливість доведення його до кінця. Особа знає, що перепон для завершення злочину немає, або обставини, які б вона не змогла подолати при продовженні вчинення злочину, відсутні.

Добровільна відмова від доведення злочину до кінця завжди можлива на стадії готування, крім випадків, коли готування містить склад закінченого злочину (бандитизм (ст. 257)).

Після закінчення злочину, добровільна відмова перестає бути можливою. В даному випадку можливе лише діяльне каяття, яке є обставиною, що пом’якшує відповідальність (п. 1 ч. 1. ст. 66 КК).

Діяльне каяття - це дії особи, які свідчать про осуд нею вчиненого злочину і про прагнення усунути суспільно-небезпечні наслідки.

Діяльне каяття може проявлятись в: запобіганні шкідливих наслідків вчиненого злочину; добровільному відшкодуванні завданого збитку або усунені заподіяної шкоди; сприянні розкриттю злочинів; з’явленні з повинною.

В деяких випадках діяльне каяття визнається законом підставою для звільнення винного від кримінальної відповідальності: «звільняється від кримінальної відповідальності судом особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випадків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням будь-якого насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства), але добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засіб власнику і повністю відшкодувала завдані збитки» (ч. 4 ст. 289 КК).

Відмінність діяльного каяття від добровільної відмови від доведення злочину до кінця:

Добровільна відмова можлива тільки при незакінченому злочині. Діяльне каяття можливе як при закінченому, так і при незакінченому злочині.

Добровільна відмова можлива тільки до порушення кримінальної справи щодо особи, яка вчинила готування чи замах на злочин, а діяльне каяття і після порушення кримінальної справи щодо винної особи.

Добровільна відмова характеризується утриманням від продовження злочину (бездіяльністю), а діяльне каяття - тільки активними діями: щирим каяттям, активним сприянням розкриттю злочину, повним відшкодуванням завданих збитків або усуненням заподіяної шкоди.

Добровільна відмова можлива тільки від злочинів, що вчинюються з прямим умислом (готування і замах характеризуються лише таким умислом), а діяльне каяття - при вчиненні як умисних злочинів, так і з необережних.

При добровільній відмові особа звільняється від кримінальної відповідальності, тому що її діяння не вважається злочином (відсутня суспільна небезпека - обов’язкова ознака злочину), а діяльне каяття є обставиною, що пом’якшує покарання (звільняє від кримінальної відповідальності лише при вчиненні злочину невеликої тяжкості).

1. Співучасть у злочину (поняття, об'єктивні та суб'єктивні ознаки).

Співучасть у злочині — цеумисна спільна участь декількох суб’єктів злочину в учиненні умисного злочину (ст. 26 КК).

Об’єктивні ознаки співучасті: 1) наявність двох чи більше суб’єктів злочину, які беруть участь у вчиненні одного і того умисного злочину; 2) спільна участь у вчиненні злочину.

Спільна участь у вчиненні злочину передбачає:

1) вчинення злочину загальними зусиллями всіх співучасників;

2) вчинюваний злочин є одним (спільним) для всіх співучасників;

3) спрямування зусиль кожного співучасника на досягнення загального результату злочину;

4) причинний зв’язок між діянням усіх співучасників і загальним злочинним результатом.

Суб’єктивна ознака співучасті виявляється в умисній формі вини, що передбачає: 1) наявність умислу кожного з учасників стосовно їх власних дій (бездіяльності); 2) наявність умислу стосовно діянь інших співучасників, у т. ч. виконавця чи співвиконавця; 3) єдність наміру всіх співучасників вчинити один і той же злочин; 4) єдність злочинного інтересу для всіх співучасників, тобто спрямованістьїх умислу на досягнення загального злочинного результату.

Інтелектуальний момент умислу співучасників полягає в усвідомленні кожним з учасників факту вчинення всіма співучасниками одного й того самого злочину, характеру дій інших співучасників, можливості діяти спільно з ними, наявності умислу в їхдіях тощо.

Вольовий момент умислу передбачає бажаннявсіх співучасників діяти спільно для досягнення одного злочинного результату.

Співучасть можлива на всіх стадіях умисного злочину — готування, замаху, безпосереднього виконання об’єктивної сторони злочину (приєднання до злочинної діяльності), а також закінченого злочину.

1. Форми співучасті.

Форма співучасті — це об’єднання співучасників, які розрізняються за характером ролей, що ними виконуються, за стійкістю об’єктивних зв’язків між собою.

Залежно від ступеня узгодженості дій співучасників:

1) співучасть без попередньої змови; 2) співучасть за попередньою змовою.

Залежно від способу взаємодії співучасників:

1) співвиконавство (ч. 2 ст. 27); 2) співучасть з розподілом ролей.

За характером участі окремих співучасників у вчиненні злочину: Проста співучасть(співвиконавство) передбачає таке об’єд­нання, де всі співучасники є виконавцями злочину і виконують однакові ролі. Наслідки простої співучасті настають у результаті сукупної діяльності співвиконавців і є спільними для них. Така форма співучасті має два види: група осіб без попередньої змови і група осіб з попередньою змовою. Складна співучасть передбачає вчинення кожним із учасників різних за характером і правовою оцінкою дій або бездіяльності. Для такої форми співучасті характерним є розподіл ролей між співучасниками, які виступають як виконавець, організатор, підбурювач, пособник. Складна співучасть охоплює також такі форми спільної злочинної діяльності, як організована група і злочинна організація.

За стійкістю суб’єктивних зв’язків, стійкістю умислу розрізняють (ст. 28 КК):

1) групу без попередньої змови; 2) групу з попередньою змовою; 3) організовану групу; 4) злочинну організацію.

Група осіб без попередньої змови — це два чи більше виконавців, які утворили групу для спільного вчинення злочину без попередньої домовленості між собою про це (ч. 1 ст. 28 КК).

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочину кількома (двома і більше) суб’єктами злочину,які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовились про спільне його вчинення (ч. 2 ст. 28 КК).Домовленість повинна бути до початку вчинення злочину (на стадії готування злочину, а також в процесі замаху на злочин).

Організована група — це стійке об’єднання кількох осіб (трьох і більше суб’єктів злочину), які попередньо зорганізувалися для готування або вчинення злочинів.

Ознаками організованої групи є: 1) наявність декількох осіб (трьох або більше); 2) попередня їх зорганізованість у спільне об’єднання для готування або вчинення двох або більше злочинів; 3) стійкість такого об’єднання; 4) об’єднаність злочинів спільним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану; 5) обізнаність всіх учасників такої групи з цим планом.

Злочинна організація (ч. 4 ст. 28 КК) — це стійке, ієрархічне об’єднання кількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так й інших злочинних груп.

Створення злочинної організації та участь в ній являють собою закінчений злочин. Ієрархічність злочинної організації передбачає наявність загального керівництва (лідерів), чітко визначену підпорядкованість рядових членів об’єднання його керівнику, зв’язки між вищими та нижніми ланками об’єднання, загальновизнані правила поведінки і обов’язковість їх дотримання учасниками злочинної організації.

В КК передбачається кримінальна відповідальність за створення злочинної організації (ст. 255 КК). Спеціальними видами злочинної організації є створення банди (ст. 257 КК), створення терористичної групи чи організації (ст. 258 КК), створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань (ст. 260).

В групі осіб, що вчиняють злочин без попередньої змови, можуть бути тільки співвиконавці, вчинення злочинів за попередньою змовою або вчинення організованою групою може мати форму простої та складної співучасті, вчинення злочину злочинною організацією — тільки з розподілом ролей.

1. Види співучасників.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 КК співучасниками злочину можуть бути:виконавець (співвиконавець); організатор; підбурювач;пособник.

Виконавцем (співвиконавцем) (ч. 2 ст. 27 КК) є особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений КК.

Особа визнається виконавцем злочину тоді, коли вона вчиняє злочин безпосередньо, тобто особисто виконує об’єктивну сторону злочину, або шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не є суб’єктами (так зване посереднє вчинення злочину). В даному випадку особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності: а) взагалі — через неосудність особи (ч. 2 ст. 19 КК) чи б) недосягнення нею віку, з якого може настати кримінальна відповідальність (ст. 22 КК). Оскільки особи, які фактично вчинили злочин, не підлягають відповідно до закону кримінальній відповідальності за скоєне, а вчинене ними діяння є злочинним, то виконавцем злочину визнається суб’єкт злочину, який спрямовував дії зазначених осіб і усвідомлював обставини, що виключають визнання їх суб’єктами злочину. Особи, які не є суб’єктами злочину, виступають як своєрідне знаряддя чи засіб вчинення злочину.

Організатор (ч. 3 ст. 27 КК) — це особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором злочину відповідно до ч. 3 ст. 27 КК є особа, яка вчинила хоча б одну з таких дій:

1) організувала вчинення злочину (злочинів); 2) керувала підготовкою злочину (злочинів) або його (їх) вчиненням; 3) утворила організовану групу чи злочинну організацію; 4) керувала організованою групою чи злочинною організацією; 5) забезпечувала фінансування організованої групи чи злочинної організації; 6) організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Організація вчинення злочину (злочинів) полягає у діях, які направляють, об’єднують інших співучасників на вчинення одного чи декількох злочинів або координують їх поведінку.

Підбурювачем (ч. 4 ст. 27 КК) є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примушуванням або іншим чином схилила співучасника до вчинення злочину.

Умовляння означає систематичне або одноразове настійливе прохання (переконання) особи у необхідності вчинення злочину.

Підкуп — це надання або обіцянка надати особі матеріальну або іншу вигоду в разі вчинення нею злочину.

Погроза — залякування особи заподіянням фізичної, майнової, моральної або іншої шкоди у разі не вчинення нею злочину.

Примушування передбачає домагання від іншої особи шляхом заподіяння тілесних ушкоджень або застосування до неї іншого насильства, пошкодження належного їй чи її близьким майна, розповсюдження про таку особу певної інформації, яку вона бажала зберегти в таємниці, тощо вчинити злочин.

Схилянням іншим чином слід розуміти як вчинення будь-яких інших, окрім зазначених вище, дій, за допомогою яких особа схилила співучасника до вчинення злочину (порада, заклик).

Пособником (ч. 5 ст. 27 КК) є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

За характером змісту вчинених пособником дій розрізняють три їх види: 1) інтелектуальне пособництво — поради, вказівки тощо; 2) фізичне пособництво — надання засобів, знарядь, усунення перешкод; 3) пособництво-переховування — заздалегідь дана обіцянка сховати злочинця, знаряддя, сліди злочину або предмети, здобуті злочином.

Поиск по сайту: