Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст.106)

Загальним для цих видів є те, що неповнолітній, що вчинив злочин, за підставами, передбаченими в законі, звільняється від державного осуду, від певних обмежень, позбавлень, які передбачені кримінальним законом за цей злочин (части­ни 1, 2 ст. 106).

Звільнення від кримінальної відповідальності із застосу­ванням примусових заходів виховного характеру. Частина 1 ст. 97 передбачає, що неповнолітній, що вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнений від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можли­во без застосування покарання. У цих випадках до них за­стосовують примусові заходи виховного характеру, передбачені ч. 2 ст. 105, які не є кримінальним покаранням. За своєю юридич­ною природою ці заходи є заходами виховання, переконання і спрямовані на забезпечення правильного формування особи неповнолітніх, запобігання вчинення ними правопорушень. Отже, обов'язковими ознаками цих заходів є: 1) передбаченість їх кримінальним законом - ч. 2 ст. 105; 2) застосування їх тільки судом; 3) тільки до неповнолітніх, що вчинили злочин; 4) відсутність в цих заходах ознак кримінального покарання.

Підставою звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру є можливість їх виправлення без призначення покарання.

Необхідними правовими умовами застосування таких заходів є: а) вчинення злочину вперше; б) належність злочину до категорії злочинів невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 12) або необережного злочину середньої тяжкості.

Застереження полягає в осуді суспільне небезпечної по­ведінки неповнолітнього, у вимозі припинити таку поведін­ку під погрозою застосування більш суворих заходів відпові­дальності.

Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог щодо поведінки неповнолітнього полягає в обмеженні перебу­вання поза домівкою в певний час доби; забороні відвідувати певні місця; змінювати без згоди органу, який здійснює за ним нагляд, місце проживання, навчання чи роботи; виїджати у іншу місцевість; продовжити навчання тощо. Тривалість цих обмежень визначає суд.

Передача неповнолітнього під нагляд батькам та особам, що їх заміняють, або під нагляд педагогічному або трудовому колективу з їх згоди, а також окремих громадян на їх прохання за своєю суттю полягає у встановленні контролю та посиленні виховного впливу з боку тих осіб, що зобов'язані в силу сімей­них, виробничих або інших відносин здійснювати позитивний вплив на неповнолітнього.

Більш суворим видом примусових заходів виховного харак­теру є покладання на неповнолітнього обов'язку відшкодувати заподіяну матеріальну шкоду. Закон обмежує можливість застосування цього заходу як віком неповнолітнього, так і його матеріальним станом: він може бути застосований тільки до неповнолітніх, які достягли 15 років, і мають власне майно, кошти або заробіток.

Найсуворішим з аналізованих заходів є направлення неповнолітнього до спеціальної навчальна-виховної установи для дітей і підлітків. Такими установами відповідно до Закону «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» є загально­освітні школи соціальної реабілітації, в які направляються осо­би від 11-ти до 14-ти років, і професійні училища соціальної реабілітації - для осіб у віці від 14-ти до 18-ти років. Цей захід може застосовуватися тільки тоді, коли неповнолітній не може бути виправлений іншими менш суворими заходами. Строк визначається судом, але не може перевищувати трьох років.

Відповідно до ч. З ст. 105 залежно від конкретних обставин вчиненого злочину та особи неповнолітнього суд може засто­сувати до нього одночасно кілька примусових заходів вихов­ного характеру. Поряд із цими заходами ч. 4 ст. 105 надає пра­во суду, якщо він вважає це необхідним, призначити неповно­літньому вихователя.

Частина 3 ст. 97 встановлює, що у разі ухилення неповноліт­нього від виконання призначених йому примусових заходів ви­ховного характеру ці заходи скасовуються судом і він притя­гається до кримінальної відповідальності, тобто звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових за­ходів виховного характеру є умовним: неповнолітній не пови­нен ухилятися від примусових заходів виховного характеру.

Звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності в зв'язку з закінченням строків давності. Стаття 106 передба­чає особливості звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності при­тягнення до такої відповідальності. Згідно з ч. 1 ст. 106 для за­стосування такого звільнення слід, перш за все, враховувати загальні умови застосування інституту давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачені в ст. 49: а) сплив встановлених законом строків із дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили; б) відсутність факту' ухилення особи від слідства або суду; в) невчинення під час цих строків нового злочину. За наявності сукупності цих загальних умов суд повинен враховувати особливості застосування цього виду давності до неповнолітніх. Такими особливостями, передбаченими ст.106, є: по-перше, можливість її застосування до осіб, які не досягли вісімнадцяти років до вчинення злочину, неза­лежно від їх віку на момент вирішення питання про звільнення; по-друге, встановлення для цих осіб менш тривалих строків давності. Частина 2 ст. 106 передбачає такі строки давності: 1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості; 2) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості; 3) сім років — у разі вчинення тяжкого злочину; 4) десять років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Особлива частина:

Поиск по сайту: