XV. Принцип недоторканності особи

Принцип недоторканності особи - ст. 29, 30, 31 Конституції України, ст. 14 КПК.

Кожна особа має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований, триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду. У разі нагальної необхідності запобігти злочину можливе затримання і без рішення суду, але лише на 73 години. Кожен затриманий має право оскаржити рішення про затримання.

Кожному гарантується недоторканність житла, не допускається проникнення у житло без умотивованого рішення суду. Але у виняткових випадках, пов'язаних із урятуванням життя людей і майна проникнення у житло можливе і без рішення суду.

Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфії та іншої кореспонденції. Винятки можуть буги встановлені лише судом у випадках, передбачених законом.

XVI. Принцип публічності (офіційності) - ст. 4 КПК.

Правоохоронні органи, зобов'язані порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину.

Обов 'язки правоохоронних органів:

1) дізнавач, слідчий, прокурор зобов'язані порушити розслідувати справу незалежно від бажання потерпілого і всі обставини справи;

2) прокурор зобов'язаний передати справу до суду;

3) суд зобов'язаний розглянути цю справу і винести рішення.

Цей принцип діє на кожній стадії процесу і проявляється у наступному:

- на першій стадії - у перевірці приводів і підстав порушення справи і при винесенні постанови про порушення справи;

- на другій - вжитті заходів щодо збирання доказів і з'ясування всіх обставин справи;

- на третій - у перевірці наявності достатніх доказів;

- на четвертій - у дослідженні всіх доказів і винесенні законного рішення;

- на п'ятій, сьомій і восьмій - у перевірці законності і обґрунтованості прийнятого рішення;

- на шостій - у вжитті заходів до виконання вироку.

Винятки з принципу публічності - справи приватного і приватно-публічного обвинувачення.

XVII. Принцип вільної оцінки доказів — ст. 67 КПК.

Цей принцип заключається в тому, що суддя, слідчий, прокурор оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, і ніякі докази для них не мають наперед установленої сили.

Оцінка доказів контрольована:

1) нормами КПК;

2) апеляційними і касаційними інстанціями.

Внутрішнє переконання судді, слідчого, прокурора має грунтуватися на об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Всі рішення мають бути вмотивовані. Важливою передумовою оцінки доказів є їх перевірка.

Способи перевірки:

- аналіз кожного доказу окремо;

- зіставлення з іншим доказами;

- провадження повторних, додаткових слідчих дій;

- провадження оперативно-розшукових заходів.

До змісту оцінки доказів входить встановлення їх: достовірності, належності, допустимості, достатності.

Достовірність доказів означає, що вони правильно, адекватно відображають сліди злочину. Належність доказів означає їх придатність для встановлення обставин справи. Допустимість доказів визначається законністю джерела, умов і способів їх одержання. Достатність доказів це така сукупність доказів, яка дає можливість прийняття правильного рішення у справі. При оцінці доказів необхідно, переконатися:

- чи передбачений доказ КПК;

- чи не було порушення при одержанні доказів, а якщо були, то чи суттєві.

Недопустимості використання доказів:

- не можуть бути доказами повідомлені свідком, потерпілим дані, джерело яких невідоме (ст. 68 КПК);

- забороняється допитувати як свідків, захисників, родичів обвинуваченого, священиків, нотаріусів... (ст. 69 КПК);

- учасники судових дебатів можуть посилатися лише на ті докази, які досліджені у суді (ст. 318 КПК).

Оцінка доказів є обов'язковою для слідчого, прокурора, судді на всіх стадіях процесу.

XVIII. Установлення об'єктивної істини - ст. 2, 23, 64, 433 КПК.

Істина - це повна і точна відповідність об'єктивної дійсності висновкам судді, слідчого, прокурора в конкретній справі.

Принцип установлення об'єктивної істини - це вимога закону, яка зобов'язує суддю, слідчого, прокурора дослідити обставини справи, встановити всі факти для правильного вирішення справи.

Ніяких винятків з цього принципу закон не передбачає.

Деякі рішення приймаються на основі ймовірних знань (порушення справи, застосування запобіжних заходів). Істина не встановлюється у випадку помилування, при поверненні справи на дослідування.

Поиск по сайту: