Судимість. Поняття. (Ст. 88-91)

Судимість є правовим наслідком засудження особи вироком суду до кримінального покарання.

Судимість - це специфічний правовий стан особи, що вчинила злочин і якій за вироком суду було призначене покарання. Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

Метою судимості є запобігання вчинення нових злочинів як особою, що має судимість, так і іншими особами.

Підставою судимості є наявність обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, і яким особа засуджується до певного покарання.

Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України.

Аналіз норм КК України свідчить, що закон передбачає судимість як таку обставину, з якою пов'язуються найбільш суворі кримінально-правові наслідки для особи, яка, маючи судимість, знову вчинює злочин. Наприклад: а) рецидивом злочинів, як найбільш небезпечним видом множинності, визнається вчинення нового умисного злочину особою, що має судимість за умисний злочин (ст. 34); б) злочин може бути визнано повторним, якщо судимість за перший злочин не була погашена або знята (ч. 4 ст. 32); в) повторність злочину і рецидив є обставинами, що обтяжують покарання (п. 1 ч.І ст. 67); г) судимість, як правило, виключає застосування до особи, що вчинила новий злочин, пільгових інститутів кримінального права, наприклад, звільнення від кримінальної відповідальності (статті 45- 47); ґ) у багатьох статтях Особливої частини КК судимість передбачається як кваліфікуюча або особливо кваліфікуюча ознака. Приміром, хуліганство буде особливо кваліфікованим, якщо воно вчинене особою, що має судимість за хуліганство (ч. З ст. 296).

Вже цей перелік кримінально-правових обмежень у достатній мірі свідчить про значення інституту судимості в кримінальному праві.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 КК особа визнається такою, що має судимість з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

Отже, судимість поширюється на: 1) строк відбування покарання; 2) у випадках, передбачених законом, на певний строк після відбуття покарання.

Тому такими, що не мають судимості, визнаються відповідно до ч. З ст. 88:

а) особи, засуджені вироком суду без призначення покарання;

б) особи звільнені від покарання;

в) особи, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність яких виключено законом.

Частина 4 ст. 88 визнає такими, що не мають судимості, також осіб, які були реабілітовані. Реабілітація означає визнання того, що особа була незаконно, несправедливо засуджена, відміну всіх обмежень, позбавлень та поновлення її у всіх громадянських правах та свободах.

Очевидно, що протягом цього часу особа, що має судимість, може виправитися, можуть істотно змінитися її життєві умови, поведінка. Тому законодавець передбачає можливість припинення судимості і, тим самим, припинення пов’язаних із нею обмежень.

Частина 1 ст. 88 називає два види припинення судимості: її погашення та зняття:

• погашення судимості - автоматичне її припинення, при встановленні певних, передбачених законом, умов;

• зняття судимості — припинення судимості постановою суду.

Поиск по сайту: