Заощадження як джерело та межа пропозиції на ринку капіталу

Найбільш безпечним для підтримання економічної рівноваги джерелом пропозиції є заощадження. З аощадження можуть формуватися в усіх економічних суб'єкті. Однак основним джерелом пропозиції на ринку капіталу є заощадження домогосподарств, які значно більші їх власного попиту на капітал. Це й дає підста­ви науковцям визнавати рівність заощаджень домогосподарств та інвестицій фірм при побудові економічних моделей.

По­будуємо модель «заощадження-інвестиції» як силових чинників ринку капіталу (рис. 7).

Рис. 7. Заощадження та інвестиції в кругообороті національного доходу

ЗАОЩАДЖЕННЯ ФОРМУЮТЬСЯ ПІД ВПЛИВОМ ТРЬОХ ЧИННИКІВ: ОБСЯГУ ДОХОДІВ ДОМОГОСПОДАРСТВ, ОБСЯГУ ЧИСТИХ ПОДАТКІВ, ОБСЯГУ СПОЖИВАННЯ. Чим вищі обсяги доходів домогосподарств, менші обсяги поточного споживання та чистих податків, тим більшим буде обсяг заощаджень.

Проте не весь сформований обсяг за­ощаджень трансформується в пропозицію на цьому ринку: частина їх пропонується на ринку грошей, а частина взагалі залишається «на руках» у заощадників і не надходить на ринок.

ЗАВДЯКИ ДІЯЛЬНОСТІ УРЯДУ НА РИНКУ КАПІТАЛУ не всі заощадження домогосподарств, що запропоновані на цьому ринку, спрямовують­ся безпосередньо на задоволення попиту фірм в інвестиційних ре­сурсах — ЧАСТИНУ ЇХ УРЯД (ЦЕНТРАЛЬНИЙ ТА МІСЦЕВІ ОРГАНИ ВЛАДИ) ПО­ЗИЧАЮТЬ ДЛЯ ЗАДОВОЛЕННЯ ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНИХ ПОТРЕБ.

Згідно з класичною економічною теорією КЛЮЧОВИМ ЧИННИ­КОМ, ЩО ВИЗНАЧАЄ ДИНАМІКУ РЕАЛЬНИХ ЗАОЩАДЖЕНЬ (РЕАЛЬНІ ЗАОЩАДЖЕННЯ ЗА ПЕВНИЙ ПЕРІОД ВИЗНАЧАЮТЬСЯ ДІЛЕННЯМ ЇХ НОМІНАЛЬНОГО ОБ­СЯГУ НА РІВЕНЬ ІНФЛЯЦІЇ ЗА ЦЕЙ ПЕРІОД. РЕАЛЬНІ ЗАОЩАДЖЕННЯ В КЛАСИЧНІЙ ТЕОРІЇ НАЗИВАЮТЬ ЩЕ ПОЗИЧКОВИМ КАПІТАЛОМ, Є ЗМІНА РЕАЛЬ­НОЇ ПРОЦЕНТНОЇ СТАВКИ (Р,) НА РИНКУ КАПІТАЛІВ, яка визначається, як різниця між номінальною процентною ставкоюта рівнем інфляції. Інші чинники визнаються незмінними. За цих умов залежність динаміки реальних заощаджень від зміни реаль­ної ставки процента ілюструється таким графіком (рис. 8).

Позитивний нахил кривої пропозиції позичкового капіталу означає, що обсяг пропозиції грошей як капіталу змінюється пропорційно до рівня реальної процентної ставки: в міру її зростання обсяги заощаджень та пропозиції позичкового капіталу бу­дуть зростати, і навпаки.

Наприклад, якщо при реальній ставці 4 % заощадження становили 200,0 одиниць, то при збільшенні її до 6 % заощадження зростуть до 300,0 одиниць, а при ставці 7 % — до 350,0 одиниць.

Рис. 8. Графік заощаджень, аналог кривої пропозиції на ринку капіталу (за чинниками класиків)

Дж. М. Кейнс та його послідовники ви­рішальне значення в зміні заощаджень надавали змінам реального доходу. Вплив реальної процентної ставки на заощадження вони явно недооцінювали і від нього абстрагувалися у своєму аналізі. Крива пропозиції на цьому ринку в трактуванні кейнсіанців набула такого вигляду (рис. 9).

Дж. М. Кейнс увів до наукового обороту поняття гранична схи­льність до споживання та гранична схильність до заощаджень як коефіцієнти, що виражають відношення, відповідно, споживання (К_с) і заощаджень (Кз) до національного доходу. Оскільки обсяги споживання і заощаджень разом дорівнюють обсягу національного доходу, то сума Кс і К₃ дорівнюватиме 1. Отже, гранична схильність до заощаджень визначається так: К₃ = 1 - К_с. Цю величину кейнсіанці вважали об'єктивно даною (такою, що фактично склалася), а тому обсяг заощаджень за даного К₃ визначається обсягом реально­го доходу: якщо обсяг національного доходу становить 600,0 оди­ниць, то за умови К₃ = 1/3 обсяг заощаджень дорівнюватиме 200,0 одиниць. При зростанні обсягу доходу, відповідно, і обсяг заоща­джень зростатиме, а при зниженні — знижуватиметься.

9. Графік заощаджень і пропозиції капіталу за чинниками кейнсіанців

Кейнсіанський підхід, як і підхід класиків, характеризується пев­ною однобокістю, тому обидва вони не враховують усіх чинників впливу на пропозицію грошей як капіталу і не відповідають реаль­ній дійсності. Це було визнано у тривалих взаємних дискусіях нео•кейнсіанців та неокласиків. Зближення позицій у процесі кейнсіансько-неокласичного синтезу дає підстави побудувати графік пропозиції грошей на ринку капіталу з обох ключових чинників впливу — реальної процентної ставки та обсягу доходів (рис. 10).

10. Графік заощаджень відповідно до сумарного впливу ключових чинників

Крива пропозиції позичкового капіталу може зміщуватися вправо чи вліво від положення 3 під впливом непроцентних чин­ників, насамперед зміни доходів домогосподарств. Наприклад, по­літика зростання реальних доходів, зменшення податкового тиску чи посилення бажання відкласти споживання на майбутнє змістить криву 3 вправо в положення З1. Зміна напрямку дії цих чинників на протилежний змістить криву 3 вліво в положення З2. Подібні зміщення кривої заощаджень призведуть до збільшення пропозиції позичкового капіталу чи до зменшення, відповідно, за умови не­змінності ставки процента.

Наприклад, при ставці 4 % обсяг 3 в першому випадку зросте з 200,0 одиниць до 300,0 одиниць (З1), а в другому випадку зменшиться до 100,0 одиниць (З2). Але в реальній дійсності обидва чинники діють одночасно і можуть підсилювати один одного чи послаблювати. Так, якщо зміщення кривої заоща­джень вліво зменшує пропозицію з 200,0 до 100,0 одиниць, то збі­льшення ставки з 4 % до 6 % збільшує пропозицію на 100,0 оди­ниць, тобто повертає її на попередній рівень, а точніше, нейтралі­зує негативний вплив попереднього чинника.

Поиск по сайту: