Нетарифні торговельні бар'єри

Нетарифні обмеження здійснюються адміністративними, фінансовими, кредитними й іншими заходами.

Нетарифні бар'єри класифікуються таким чином:

- обмеження, пов'язані з державним втручанням у зовнішню торгівлю (субсидування експорту, державні закупівлі, торговельні операції державних підприємств і т.д.);

- стандарти, включаючи вимоги до упаковки й маркування товарів;

- специфічні торговельні бар'єри (квотування й ліцензування імпорту, установлення максимальних цін);

- імпортні збори (імпортні депозити, кредитні обмеження й т.п.).

Останнім часом саме нетарифні бар'єри є головною загрозою вільній торгівлі між країнами. Кількість нетарифних обмежень збільшується в 4 рази кожні 15 років. Зараз більше половини світової торгівлі є об'єктом нетарифних обмежень у тій або іншій формі. Цьому є причини:

1) більшість нетарифних бар'єрів не регулюється міжнародними відносинами, тому їхнє введення є прерогативою урядів окремих країн;

2) нетарифні обмеження зазвичай не приводять до негайного підвищення ціни товару, а отже, не лягають додатковим податковим тягарем на споживача, як це відбувається при введенні мита. Тому населення спокійно сприймає звістку про введення нетарифних бар'єрів, а в уряду в цьому плані розв'язані руки.

Особливо слід сказати про такий вид нетарифних обмежень, як імпортна квота, найпоширеніший в усьому світі.

Квота – це встановлення максимальної суми або кількості товару, що може бути імпортований в країну за певний період часу.

Квотування здійснюється урядовими органами на основі видачі ліцензій. Ліцензія є документом, що дозволяє ввіз у країну певної кількості товару в межах виділеної квоти. У той же час уряд забороняє неліцензований імпорт.

Практикується продаж квот:

- на відкритому аукціоні (такий конкурсний продаж не тільки дає державі дохід, але допомагає в боротьбі з корупцією в зовнішньоторговельних операціях);

- адміністративні методи. У цьому випадку ліцензії одержують ті фірми, які закріпилися на ринку даного товару й на справі довели свою здатність ефективно працювати в зовнішній торгівлі. Однак цей метод не дає дохід в державну скарбницю й створює сприятливий ґрунт для хабарів і корупції.

Імпортні квоти дістали великого поширення після Другої світової війни в країнах Західної Європи, а сьогодні вони практично застосовуються всіма розвиненими країнами для захисту головним чином свого сільськогосподарського виробництва. Країни, що розвиваються, використовують імпортні квоти як засіб збалансування платіжних балансів і стимулювання імпорту, що заміщає продукцію обробної промисловості.

Останнім часом став широко використовуватися й такий вид нетарифних бар'єрів, як «добровільні» обмеження експорту. Це означає, що країна, яка імпортує, спонукує свого партнера з торгівлі добровільно скоротити свій експорт, якщо та не бажає одержати більш жорсткі заходи обмеження торгівлі. Подібна ситуація виникає в тому випадку, коли зростаючий обсяг імпорту створює перешкоди на шляху розвитку власного виробництва. Уже в перші післявоєнні роки ряд розвинених країн, і особливо США, стали застосовувати «добровільні» скорочення експорту текстилю Японії, а пізніше й таких товарів, як автомобілі, взуття, сталь, труби, телевізори. Ці факти говорять про те, що добровільні обмеження експорту використовуються як метод торгівельної політики, що проводиться розвиненими країнами світу в конкурентній боротьбі одна з одною.

Поиск по сайту: