Теорія співвідношення факторів виробництва

Теорія міжнародної торгівлі, розроблена шведським ученим Елі Хекшером (1879-1952рр.) і його учнем Бертилом Оліном (1899-1979рр.), заснована на припущенні, що відмінності у відносних цінах пояснюються різною забезпеченістю країн факторами виробництва.

Ця теорія також ґрунтується на безлічі допущень, багато в чому тих же, що й попередні теорії. Відмінність полягає в тому, що теорія співвідношення факторів виробництва виходить із того, що існує, як і колись, тільки дві країни й два товари, але один із яких трудомісткий, а інший - капіталомісткий, і вже не один фактор виробництва (праця), а два – праця й капітал. Більше того, кожна країна різною мірою наділена факторами виробництва. Крім того, передбачається, що повної спеціалізації країн на виробництві якого-небудь товару бути не може й технологія в обох країнах однакова.

Таким чином, найбільш важливими допущеннями даної теорії є різна фактороінтенсивність окремих товарів (один товар - трудомісткий, інший - капіталомісткий) і різна факторонасиченість.

Фактороінтенсивність – показник, що визначає відносні витрати факторів виробництва на створення певного товару.

Товар 2 є порівняно більш капіталомістким, ніж товар 1, якщо співвідношення витрат капіталу й праці на виробництво товару 2 (Т2) більше, ніж співвідношення цих же витрат на виробництво товару 1 (Т1):

К2 > К1,

L2 L1

де К – капітал; L – праця.

Факторонасиченість – показник, що визначає відносну забезпеченість країни факторами виробництва. Вона визначається через відносні ціни кожного з факторів виробництва.

Країна 2 вважається порівняно більш забезпеченою капіталом, ніж країна 1, якщо співвідношення ціни капіталу й ціни праці в країні 2 нижче, ніж це ж співвідношення в країні 1, тобто капітал порівняно дешевше в країні 2, ніж у країні 1. Зазвичай ціною капіталу вважається процентна ставка, а ціною праці - заробітна плата:

Рк² < Рк¹,

РL² РL¹

де Рк¹ – ціна капіталу в країні 1;

Рк² –ціна капіталу в країні 2;РL¹ – ціна праці в країні 1;

РL² – ціна праці в країні 2.

Теорія різної відносної забезпеченості факторами виробництва як основа міжнародної торгівлі представлена двома теоремами: теоремою Хекшера-Оліна й теоремою Самуельсона.

Теорема Хекшера-Оліна: кожна країна експортує ті фактороінтенсивні товари, для виробництва яких вона має порівняно надлишкові фактори виробництва, та імпортує ті товари, для виробництва яких їй бракує факторів виробництва.

Теорема Хекшера-Оліна далі розвиває класичну теорію порівняльних переваг, тому що вона не тільки визнає, що торгівля ґрунтується на порівняльних перевагах, але й виводить причину порівняльних переваг - відмінності в наділеності країн факторами виробництва. Різниця у відносних цінах на товари в різних країнах, а отже, і торгівля між ними пояснюється їх різною наділеністю факторами виробництва.

У результаті торгівлі відносні ціни на товари, що беруть участь у торгівлі, мають тенденцію до зближення. Але якщо було зроблене припущення, що відносні ціни на товари залежать від ступеня забезпеченості країн факторами виробництва та їхніх відносних цін, то виникає закономірне питання: який зворотний вплив чинить балансування цін товарів на ціни факторів виробництва? Тобто якщо змінюється ціна трудомісткого товару, то як зміниться й чи зміниться взагалі відносна ціна самої праці в праценасиченій країні, що виробляє цей товар? Або якщо в результаті торгівлі змінюється відносна ціна капіталомісткого товару, то як зміниться ціна капіталу в капіталонасиченій країні? Відповідь на ці запитання дав сучасний американський економіст П. Самуельсон.

Теорема вирівнювання цін на фактори виробництва (теорема П. Самуельсона): міжнародна торгівля призводить до вирівнювання абсолютних і відносних цін на гомогенні фактори виробництва в торгуючих країнах.

Інакше кажучи, вирівнювання в результаті торгівлі відносних цін на товари призводить до вирівнювання цін і на фактори виробництва, за допомогою яких ці товари були вироблені.

Гомогенність капіталу означає капітал, що характеризується однаковою продуктивністю й ризиком; гомогенність праці означає працю з однаковим рівнем підготовки, утворення й продуктивності.

Справедливість даної теореми вимагає строгого дотримання всіх перелічених вище допущень для теореми Хекшера-Оліна.

Теоретично міжнародна торгівля може розвиватися до того часу доти, доки залишається хоч якась різниця у відносних цінах на фактори виробництва.

Однак у реальному світі ціни факторів виробництва далеко не збалансовані. Наприклад, різниця в цінах праці (заробітна плата) між країнами продовжує залишатися досить (іноді дуже) істотною, незважаючи на інтенсивну торгівлю між ними (наприклад, між США й Мексикою). Головною причиною цього є абстрактний характер цих теорій, а також допущення, на яких вони побудовані. Через ці недоліки теорія співвідношення факторів виробництва була піддана емпіричним перевіркам на основі статистичних даних.

У 1953р. В. Леонтьєв (1906-1999), американський економіст російського походження, провів аналіз масштабних фактичних даних по багатьох країнах. Він прийшов до висновку, що умови теорії Хекшера-Оліна на практиці не дотримуються. Наприклад, після Другої світової війни США вважалися однією із найбагатших і найбільш капіталонасичених країн з відносно високим, у порівнянні з іншими державами, рівнем оплати праці, тому згідно з даною теорією вони повинні були експортувати капіталомісткі товари.

Результати аналізу виявилися прямо протилежними теорії Хекшера-Оліна: капіталомісткість американського імпорту на 30% перевершувала капіталомісткість експорту США, що означало, що США зовсім не є капіталонадлишковою країною, а навпроти, праценадлишковою, що не відповідало фактичному положенню речей.

Повторні розрахунки були зроблені для США та їхніх торговельних партнерів ще кілька разів - результат приблизно той же. Були зроблені повторні розрахунки й для інших країн. Виявилося, що Японія, що в 50-ті була явно праценадлишковою країною, експортувала капіталомісткі товари.

Всі ці результати були настільки несподіваними, що ввійшли в історію за назвою «Парадокс Леонтьєва».

«Парадокс Леонтьєва» - теорія співвідношення факторів виробництва Хекшера-Оліна не підтверджується на практиці: праценасичені країни експортують капіталомістку продукцію, у той час як капіталонасичені – трудомістку.

У наукових колах різних країн з цього питання почалися наукові дискусії.

Проти висновків В. Леонтьєва наводилися різні аргументи:

- У США є надлишок кваліфікованої робочої сили й порівняна нестача некваліфікованої робочої сили. Тому США експортують продукцію кваліфікованої праці, що з огляду на витрати на його підготовку й навчання можна розглядати як капітал.

- США імпортує велику кількість сировини, видобуток якої вимагає більших витрат капіталу. Тому американський імпорт буде капіталомістким.

- Реверс факторів виробництва: той самий товар може бути трудомістким у праценадлишковій країні та капіталомістким у капіталонадлишковій країні, що може відбуватися в умовах великої еластичності взаємозамінних факторів виробництва. Наприклад, пшениця, вироблена в капіталонадлишкових США, є капіталомістким товаром, оскільки виробляється за допомогою передової технології, з використанням різноманітної сільськогосподарської техніки. Та ж пшениця, вироблена в праценадлишковій Бразилії, є трудомістким продуктом, тому що виробляється з використанням ручної праці.

Але багато з цих пояснень «парадокса Леонтьєва» фактично заперечують деякі передумови всієї теорії Хекшера-Оліна і є спробою пояснити міжнародну торгівлю іншими причинами, ніж співвідношенням факторів виробництва.

Таким чином, «парадокс Леонтьєва» залишив багато питань без відповідей, як і вся теорія Хекшера-Оліна. Він продовжує бути серйозним попередженням від прямолінійного використання теорії Хекшера-Оліна на практиці. Емпіричні дослідження свідчать, що з 1972 р. парадокс Леонтьева більше не виявляється.

Поиск по сайту: