ТЕРМІН І КОНТЕКСТ. ПРОБЛЕМИ

Грамотність висловлювання, володіння професійною лексикою, доречність вибору слова - це компоненти фахового спілкування.

Вибір слова залежить від контексту. Ділове спілкування передбачає інтенсивне вживання термінів та професійної лексики. Але необхідно мати відомості не лише про термін, а й про його здатність сполучатися з іншими словами. Дослідження явища сполучуваності сліп спрямоване на пошук правил, які б організовували елементи мови у висловлювання.

Термін контекст (для слова) вживаємо у значенні "умови вживання слова". Сенс контексту (словосполучень, речень чи ширшого тексту) не дорівнює сумі значень лексичних елементів, з яких він складається. Узагальнено функції контексту зводяться до утворення смислу.

Сполучуваність - це здатність слова вступати в зв'язки з іншими словами в тексті.

Під впливом лексичних і граматичних обмежень сполучуваності у мові формуються усталені моделі поєднання слів. Тому розрізняють лексичну (поняттєву) і. синтаксичну сполучуваність, які тісно взаємопов'язані. Приклади сталих виразів: дотримуватися гігієни, перебувати на обліку, поточний рік, перебіг хвороби, супровідні відчуття, протягом (упродовж) тижня.

Особливості сполучуваності слів у потоці мовлення визначають специфіку, своєрідність національної мови. Саме сполучення слів викликають труднощі при перекладі з мови на мову, змушують підбирати еквіваленти не до окремих слів, а до виразів. Так, наприклад, українці з рідної на інші мови "перекладають", росіяни "переводят", поляки "перетлумачують" (przetlumaczyc), німці "пересад­жують" (ьbersetzen), англійці "передають" (to translate).

Ще більш яскраво, національна специфіка мови проявляється через сполучуваність слів у близькоспоріднених мовах, зокрема, в українській та російській, порівняйте:

брати участь - принимать участие

довести теорему - доказать теорему

перекласти текст - переводить текст

Хоч у російській мові є слова брать, довести, перекладывать, а в українській приймати, доказати, переводити, однак моделі сполучуваності цих слів у кожній з мов різні.

Як бачимо, дотримання норм лексичної сполучува­ності має велике значення, особливо в умовах білінгвізму, коли інтерференція однієї мови на іншу найвідчутніша саме у слововжитку.

Синтаксис як окремий розділ граматики мас своїм об'єктом закономірності сполучення слів у зв'язному мовленні.

Основні особливості синтаксису фахового тексту:

Нормативні речення, як правило повні. Характерною є пов'язаність речень в абзацах і самих абзаців між собою. Традиціями закріплений у цих текстах прямий порядок слів, що передає загальний зміст речення. Він полягає в тому, що:

• підмет ставиться перед присудком;

• узгоджене означення - перед означуваним словом;

• неузгоджене - одразу ж після нього;

• вставні слова ставляться на початку речення, вказуючи на висловлене раніше. Вони системати­зують виклад, служать для пояснення окремих слів і словосполучень, відсилають до джерел та ін.

З метою економічності вислову й точності відтворен­ня думки в тексті часто вживають дієприкметникові і дієприслівникові звороти у межах простого речення. Однак просте речення не завжди може відобразити складність взаємозв'язків між фактами, їх послідовність; тоді доводиться вдаватися до складних складнопідрядних речень. Причому означальні підрядні речення у межах складного звичайно ставляться поряд з тим іменником, до якого вони належать; з'ясувальні підрядні речення найчастіше стоять поряд із присудком. Обставинне підрядне речення розміщується перед головним або слідом за ним: якщо треба наголосити обставини реалізації дії; тоді підрядне речення ставиться попереду; якщо ж підрядне речення пояснює, посилює головну, то його можна вставити і після головного.

Саме ці засоби дають змогу досягти чіткої і логічної синтаксичної будови фахового тексту.

Поиск по сайту: