Синдром масивних трансфузій

Ці ускладнення виникають у разі введення за короткий період у кров'яне русло реципієнта від 1,5 до 3,0 л цільної крові від багатьох донорів (більше 40,0 - 50,0% об'єму циркулюючої крові). Негативний вплив трансфузій цільної крові проявляється розвитком синдрому дисемінованого внутрішньосудинного зсідання. У разі летального наслідку на секції знаходять дрібні крововиливи в органи, пов'язані з мікротромбами, що складаються з агрегатів еритроцитів і тромбоцитів. Порушення гемодинаміки виникають у великому і малому колі кровообігу, а також на рівні капілярного, органного кровотоку.

Синдром масивних трансфузій (за винятком травматичних крововтрат) є наслідком переливань цільної крові при ДВС-синдромі вже у початковій стадії, коли, передусім, необхідне переливання великої кількості свіжозамороженої плазми (1 - 2 л і більше) при струминному чи частими краплями її вливанні, але переливання концентрату еритроцитів повинно бути обмежене життєвими показаннями.

Для профілактики цього ускладнення необхідно уникати переливання цільної крові особливо у великих кількостях. Для поповнення масивних крововтрат заздалегідь заготовленими від одного-двох донорів консервованими еритроцитами, свіжозамороженою плазмою за принципом "один донор - один реципієнт", трансфузійну тактику необхідно будувати на дотриманні суворих показань до переливання донорської крові, широко використовуючи компоненти і препарати крові (еритроцити, свіжозаморожена плазма), низькомолекулярні розчини декстрану (реополіглюкін, желатиноль), досягаючи гемодилюції. Ефективним методом запобігання синдрому масивної трансфузії є застосування автокрові (компонентів) хворого, які заготовляють перед плановою операцією. Необхідно також ширше впроваджувати застосування автокрові, яку збирають під час операцій з операційного поля та порожнин (метод реінфузії).

Лікування ДВС-синдрому, зумовленого масивною гемотрансфузією, базується на комплексі заходів, спрямованих на нормалізацію системи гемостазу і усунення інших проявів синдрому, в першу чергу шоку, капілярного стазу, порушень кислотнолужного, електролітного і водного балансу, ураження легенів, нирок, наднирників, анемії. Рекомендується застосування гепарину (середня доза 24000,0 ОД на добу під час безперервного введення).

Найважливішим методом терапії є плазмаферез (видалення не менше 1,0 л плазми) із заміщенням свіжозамороженою донорською плазмою в об'ємі не менше 600,0 мл. Блокаду мікроциркуляції агрегатами клітин крові та спазм судин усувають введенням дезагрегантів та інших препаратів (реополіглюкін, курантил 4,0 - 6,0 мл 0,5% розчину, еуфілін 10,0 мл 2,4% розчину, трентал 5,0 мл 2,0% розчину). Використовують також інгібітори протеаз - трасилол, контрикал у великих дозах по 80000,0 - 100000,0 ОД на одне внутрішньовенне введення. Необхідність і об'єм трансфузійної терапії залежні від вираженості гемодинамічних порушень.

Слід пам'ятати, що цільну кров у разі ДВС-синдрому застосовувати забороняється, а відмиту еритроцитну масу необхідно переливати за умови зниження рівня гемоглобіну до 70,0 г/л.

Источник:Про затвердження інструкцій, регламентуючих діяльність закладів служби крові України

Поиск по сайту: