Ускладнення, викликані переливанням еритроцитів (крові), несумісних за груповим фактором системи AB0, так звані гемолітичні реакції

Причина: невиконання правил, передбачених Інструкцією з техніки переливання крові та її компонентів, по методиці визначення груп крові за системою AB0 і проведення проб на сумісність.

Патогенез: масивне внутрішньосудинне руйнування перелитих еритроцитів природними аглютинінами реципієнта з виходом у плазму строми зруйнованих еритроцитів і вільного гемоглобіну. Ці продукти розпаду еритроцитів мають тромбопластинову активність, призводить до розвитку синдрому ДВС з вираженими порушеннями в системі гемостазу і мікроциркуляції з подальшим порушенням центральної гемодинаміки і розвитком гемотрансфузійного шоку.

Початкові клінічні прояви під час гемотрансфузійного шоку типові. Ускладнення можуть проявитися безпосередньо під час гемотрансфузії чи відразу після неї і характеризуються нетривалим збудженням, болем у грудях, животі, попереку. Далі поступово наростають циркуляторні порушення, що притаманні шоковому стану (тахікардія, гіпотонія), розвивається картина масивного внутрішньосудинного гемолізу (гемоглобінемія, гемоглобінурія, білірубінемія, жовтяниця) і гострого порушення функції нирок і печінки. Якщо шок розвивається під час оперативного втручання, то клінічними ознаками його можуть бути: значна кровоточивість з операційної рани, стійка гіпотензія, а при наявності сечового катетера - поява сечі темно-вишневого або чорного кольору.

Важкість клінічного перебігу шоку значною мірою залежить від об'єму перелитої несумісної крові та її компонентів, суттєву роль у такому випадку відіграють характер основного захворювання і стан пацієнта перед гемотрансфузією.

Лікування: у комплексі лікувальних заходів одночасно з виведенням із шоку показане проведення масивного (2,0 - 2,5 л) плазмаферезу з метою виведення вільного гемоглобіну, продуктів деградації фібриногену, з заміщенням виведених об'ємів відповідною кількістю свіжозамороженої плазми або разом з колоїдними плазмозамінниками. Для зменшення осаду продуктів гемолізу в дистальних канальцях нефрону необхідно підтримувати діурез хворого не менш як 75,0 - 100,0 мл/год. за допомогою 20,0% розчину манітолу (15,0 - 20,0 г) і фуросеміду (100,0 мг одноразово, до 1000,0 мг за добу), корекцію кислотно-лужної рівноваги (КЛР) крові 4,0% розчином натрію бікарбонату. Для підтримання об'єму циркулюючої крові та стабілізації артеріального тиску (АТ) застосовують реологічні розчини (реополіглюкін, альбумін, лактопротеїн). При необхідності корекції глибокої (не менше як 60,0 г/л) анемії - переливання індивідуально підібраних відмитих еритроцитів, десенсибілізуючу терапію - антигістамінні препарати, кортикостероїди, серцевосудинні препарати. Об'єм інфузійно-трансфузійної терапії має бути адекватним діурезу. Контролем є нормальний рівень центрального венозного тиску (ЦВТ). Вводять кортикостероїди, дозу яких корегують залежно від стабільності гемодинаміки, але вона має бути не меншою як 30,0 мг на 10,0 кг маси тіла за добу.

Слід зазначити, що осмотично активні плазмозамінники треба застосовувати до настання анурії. У разі анурії їх призначення загрожує розвиткові набряку легенів чи головного мозку.

Протягом першої доби розвитку посттрансфузійного гострого внутрішньосудинного гемолізу показане застосування гепарину (внутрішньовенно, до 20000,0 ОД на добу під контролем часу зсідання).

У тих випадках, коли комплексна консервативна терапія не відвертає розвиток гострої ниркової недостатності та уремії, прогресування креатинемії і гіперкаліємії, необхідне застосування гемодіалізу в спеціалізованих установах. Питання про транспортування хворого вирішує лікар цієї установи.

Поиск по сайту: