Інструментальні програмні засоби спеціального призначення

Розробники створюють спеціальні програмні системи цільового призначення для фахівців у деякій предметній області. Такі програми називають авторськими інструментальними системами. Авторська система представляє інтегровану середу із заданою інтерфейсної оболонкою, яку користувач може наповнити інформаційним змістом своєї предметної області.

Експертна система - це програма, яка веде себе подібно експерту в деякій вузькій прикладній області. Експертні системи покликані вирішувати завдання з невизначеністю і неповними вихідними даними, що вимагають для свого рішення експертних знань.

Крім того, ці системи повинні вміти пояснювати свою поведінку і своє рішення.

Принциповою відмінністю експертних систем від інших програм є їхня адаптивність, тобто мінливість в процесі самонавчання.

Прийнято виділяти в експертних системах три основних модулі:

• модуль бази знань;
• модуль логічного виведення;
• інтерфейс користувача.

Експертні системи, що є основою штучного інтелекту, отримали поширення в науці (класифікація тварин і рослин за видами, хімічний аналіз), у медицині (постановка діагнозу, аналіз електрокардіограм, визначення методів лікування), у техніці (пошук несправностей у технічних пристроях, стеження за польотом космічних кораблів і супутників), у політології та соціології, криміналістиці, лінгвістиці тощо.

Останнім часом широкої популярності набули програми обробки гіпертекстової інформації. Гіпертекст - це форма організації текстового матеріалу не в лінійній послідовності, а у формі вказівки можливих переходів (посилань), зв'язків між окремими його фрагментами. У звичайному тексті використовується звичайний лінійний принцип розміщення інформації і доступ до нього здійснюється послідовно. У гіпертекстових системах інформація нагадує текст енциклопедії, і доступ до будь-якого виділеного фрагменту тексту здійснюється довільно за посиланням. Організація інформації в гіпертекстовій формі використовується при створенні довідкових посібників, словників, контекстної допомоги (Help) у прикладних програмах.

Розширення концепції гіпертексту на графічну та звукову інформацію приводить до поняття гіпермедія. Ідеї гіпермедіа набули поширення в мережевих технологіях, зокрема в Інтернет-технологіях. Технологія WWW (World Wide Web) дозволила структурувати величезні світові інформаційні ресурси за допомогою гіпертекстових посилань. З'явилися програмні засоби, що дозволяють створювати подібні Web-сторінки. Почали розвиватися механізми пошуку потрібної інформації в лабіринті інформаційних потоків.

Мультимедіа (multimedia) - це взаємодія візуальних і аудіоефектів під управлінням інтерактивного програмного забезпечення. Поява і широке розповсюдження компакт-дисків (CD-ROM) зробило ефективним використання мультимедіа в рекламній та інформаційній службі, мережевих телекомунікаційних технологіях, у навчанні.

Мультимедійні ігрові та навчальні системи починають витісняти традиційні "паперові бібліотеки". Сьогодні у бібліотеках CD-ROM можна "гуляти" по музеях, Московському Кремлю тощо за допомогою "електронного путівника".

Тема 2. Організація комп’ютерної безпеки та захисту інформації.

Як і будь-яке соціальне явище інформатизація має не тільки позитивну для суспільства сторону, але і зворотну, негативну: використання комп`ютерних технологій в протиправних, антисоціальних, злочинних цілях. Дослідження свідчать, що комп`ютерна злочинність у світі має тенденцію до зростання. Особливу небезпеку в складі комп`ютерних правопорушень мають злочини, що вчиняються організованими угрупуваннями. Проникнення організованих злочинних формувань у кіберпростір - комп`ютерний інформаційний простір, породило зміну засобів і способів вчинення деяких традиційних злочинів (крадіжки, шахрайства, тероризм, шпигунство, вимагательство, політичний шантаж, недобросовісна конкуренція тощо). Поряд з цим виникли і нові антисоціальні діяння: порушення права інтелектуальної власності на комп`ютерні програми та топографії інтегральних мікросхем ("комп`ютерне піратство"), комп`ютерне хуліганство, розповсюдження програмних і технічних засобів, здатних спричинити перекручення чи знищення інформації тощо.

У зв`язку з цим виникла потреба у формуванні нового світогляду, як у юридичної так і у іншої громадськості: інформаційного світогляду, інформаційної правосвідомості, інформаційної правової культури. Це має відношення і до загалу працівників правоохоронних органів України.

Одним із завдань формування інформаційної правосвідомості є відпрацювання на теоретичному рівні понятійного апарату, нових для юриспруденції категорій, а звідси - формування практичних дієвих, ефективних засобів та заходів протидії правопорушенням, що вчиняються з використанням комп`ютерних технологій, в тому числі комп`ютерній злочинності, особливо такої, що має ознаки організованої.

Як тенденцію визначимо, що сучасне життя, в епоху глобальної інформаційної цивілізації висуває потребу виникнення нових наукових міжгалузевих комплексних інституцій, які сьогодні набули умовної назви - інформаційне право та правова інформатика. Ці міжгалузеві комплексні наукові дисципліни активно розвиваються, формуючи відповідно свій, новий термінологічний, понятійний апарат шляхом інтеграції правознавства та інформатики.

Однією з важливих категорій правової інформатики та інформаційного права є категорія "інформаційна безпека". Важливість з`ясування сутності цієї категорії випливає з того, що вона зазначена в Конституції України (стаття 17): "захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її... інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу". Легітимізована сутність категорії "інформаційна безпека" подається законодавцем у Концепції Національної програми інформатизації (Затверджена Законом України від 4 лютого 1998 року N 75/98-ВР): "інформаційна безпека” - невід'ємна частина політичної, економічної, оборонної та інших складових національної безпеки. Об'єктами інформаційної безпеки є інформаційні ресурси, канали інформаційного обміну і телекомунікації, механізми забезпечення функціонування телекомунікаційних систем і мереж та інші елементи інформаційної інфраструктури країни".

Зміст категорії "інформаційна безпека" знаходить розвиток у комплексі нормативно-правових документів щодо використання засобів обчислювальної (комп`ютерної) техніки для оброблення та зберігання інформації обмеженого доступу; державних стандартів із документування, супроводження, використання, сертифікаційних випробувань комп`ютерних програмних засобів захисту інформації; банк засобів діагностики, локалізації та профілактики комп`ютерних вірусів, нові технології захисту інформації з використанням спектральних методів, високонадійні криптографічні методи захисту інформації тощо.

Аналіз чинного інформаційного законодавства свідчить, що український законодавець в значній мірі пов`язує сутність категорії "інформаційна безпека" з категорією "захист інформації в автоматизованих системах". Ця категорія також має визначення на законодавчому рівні, як системоутворюючий чинник (об`єкт) правовідносин - правового регулювання суспільних інформаційних відносин, пов`язаних з використанням автоматизованих (комп`ютерних) систем (АС). В нашій країні системоутворюючим цієї галузі суспільних відносин виступає Закон України "Про захист інформації в автоматизованих системах" (від 5 липня 1994 року).

Слід зазначити, що поряд з цим Законом сьогодні в України існує значний масив нормативних актів, які регулюють суспільні інформаційні відносини в умовах інформатизації. Це дає підстави для умовного виділення таких відносини як об`єкт (предмет) наукового дослідження, в межах міжгалузевого комплексного інституту права - інформаційного права. Серед інших, в ньому визначаються такі складові: інформаційна безпека та захист інформації в автоматизованих системах. Про комплексність правового захисту інформації в АС свідчить те, що кримінально-правовий аспект його сьогодні базується на положеннях ст. 198-1 Кримінального кодексу України (КК) (Порушення роботи автоматизованих систем). Дана стаття розміщена у Главі ІХ серед злочинів проти порядку управління.

Як свідчать дослідження, незважаючи на наявність правової бази, в нашій країні боротьба з правопорушеннями, що вчиняються з використанням комп`ютерних технологій, зокрема з комп`ютерною злочинністю, особливо з організованими її проявами не набула адекватного, щодо потреб часу, рівня. Це в першу чергу зумовлено наступними чинниками: невідповідним рівнем підготовки висококваліфікованих кадрів, здатних вести активну ефективну боротьбу з комп`ютерними злочинами; та низьким розвитком фундаментальних досліджень на національній емпіричній базі.

На нашу думку проблематика інформаційної безпеки в Україні потребує глибокого наукового дослідження на міжгалузевому рівні з метою напрацювання науково обгрунтованих методик виявлення та розкриття правопорушень, що вчиняються за допомогою сучасних інформаційних технологій, особливо комп`ютерних злочинів. Адже підготовка висококваліфікованих кадрів передбачає попередню підготовку навчальної та наукової літератури, розробки програми навчальної дисципліни і введення її в навчальні плани учбових закладів. Орієнтовно назва такої навчальної дисципліни пропонується наступна - "Захист інформації в автоматизованих (комп’ютерних) системах". Легальною підставою такої назви є відповідно зазначений вище Закон України.

Для з`ясування сутності категорії "захист інформації в автоматизованих системах", як правового явища (як інституції права) слід визначити його місце в системі права та правознавства. Визначимо місце захисту інформації як інституції права за допомогою положень теорії систем, її складової - теорії гіперсистем.

З точки зору теорії критичної маси норм права та теорії соціальних систем, на межі галузей права виник синтетичний міжгалузевий комплексний гіперінститут права - інформаційне право. Системоутворюючим цього інституту права в нашій країні виступає Закон України від 2 жовтня 1992 року "Про інформацію".

Однією із складових інформаційного права, як гіперінституту права є субінститут (підсистема, система другого порядку) права - захист інформації в автоматизованих (комп’ютерних) системах.
Характерним для інформаційного законодавства є те, що в ньому зазначаються опосередньо методи правового регулювання через посилання на провідні галузі національного права: цивільне, адміністративне, кримінальне. На цих підставах можна зробити висновок, що захист інформації в автоматизованих системах, як інституція права має комплексний міжгалузевий характер.
Наступна проблема, яка пропонується до розгляду, це визначення категорії "захист інформації". У законодавстві подається наступне її визначення:
Захист інформації - сукупність організаційно-технічних заходів і правових норм для запобігання заподіянню шкоди інтересам власника інформації чи автоматизованій системі та осіб, які користуються інформацією (частина 4 статті 1 Закону України "Про захист інформації в автоматизованих системах").
Існує думка, що визначення зазначеного поняття, подане законодавцем не досить вдале. Проаналізуємо його зміст виходячи із сучасних (поки що нетрадиційних для правознавства) новітніх методологічних підходів: теорії соціальних систем, когнітивного (пізнавального) суспільствознавства (когнітології). Методологічною базою є також теорія інформації, яка, поряд з теорією права, є базовою для правової інформатики - науки про застосування положень, методів, термінології інформатики щодо дослідження і з`ясування закономірностей і тенденцій суспільних інформаційних правовідносин, та інших правових системах, їх інформаційного забезпечення на базі сучасних електронно-обчислювальних (комп’ютерних) технологій.
Перш за все звернемо увагу на вживання категорії "сукупність" для розкриття змісту категорії "система". Під кутом зору когнітології та теорії систем, категорія "сукупність" - нейтральна категорія, вона має відношення і щодо неупорядкованої множини елементів - "кучі" ("купи"), що притаманно більше такій категорії, як "хаос". Існує думка, що доцільнішим було б вживати у визначенні категорії "система" категорію "множина", а не - "сукупність".
Система, як когнітивна категорія передбачає чітке визначення комплексу складових явища: його елементів, їх структури взаємозв’язків між собою та врахування можливих зв`язків із зовнішнім середовищем (системою більшого порядку). Тобто у статичному змісті система - це умовно виділена множина відповідним чином визначених чи упорядкованих з конкретною метою складових (елементів, компонентів), які в єдності утворюють нову якість не притаманну окремим елементам, що утворюють визначену єдність.
Під кутом зору теорії організації (тектології), як складової теорії управління соціальними системами, організація, як вид соціальної діяльності містить у собі не тільки заходи визначення та упорядкування технічної (інженерної, апаратної) структури якоїсь технічної (штучної, синтетичної, створеної руками людей) системи (машини, її агрегатів, деталей). Організація соціальної системи передбачає наявність управлінських заходів: визначення мети (цілі, підцілей), завдань, напрямів їх досягнення; формулювання методології, управлінської ідеології, принципів, методів, засобів, заходів, функцій, структур, операцій тощо. Багато з цих складових організації можуть бути і не правовими (тобто не визначеними у юридичних нормах, нормативно-правових актах), і не технічними. В тектології їх визначають як організаційно-управлінські. До них, зокрема, входять такі складові, як: - аналіз і синтез;
- формулювання гіпотез, версій управлінських рішень;
- планування, підготовка і прийняття управлінських рішень;
- контроль, координація тощо.
При цьому зазначені складові організації (організовування) може знаходити вираз (позначення) в таких правових формах як: техніко-юридичні чи юридико-технічні норми. В теорії управління соціальними системами, для зручності усвідомлення та з`ясування сутності явища поділяють організаційні заходи на види: організаційно-технічні, організаційно-управлінські (адміністративні) та організаційно-правові. Останні знаходять вираз в нормах права.
З точки зору праксеології (науки про розумну, оптимальну, доцільну діяльність), як засоби соціального управління (керування), правила діяльності (дій чи бездій - утримання від небажаних дій) виражені в юридичних актах, нормах права виконують функцію типових моделей, алгоритмів функцій суб’єктів управлінських відносин. Зазначені положення мають відношення і до сфери захисту інформації (як до соціальної діяльності та як до сфери правовідносин). Тобто, з точки зору когнітології, кожне визначення (поняття, категорія) повинно викликати відповідну однозначну рефлексію щодо свідомої поведінки суб`єкта правовідносин (а не викликати ентропію). Це, в першу чергу, має відношення в оцінці суб’єктом правомірності свого діяння (дії чи бездії) та, відповідно, поведінки іншого суб`єкта правовідносин (чи інших суб`єктів). В теорії права це називається чітке визначення прав і обов`язків, зобов`язань осіб (фізичних та юридичних) у відносинах між собою. З точки зору теорії гри, це означає, що кожен з учасників суспільних відносин повинен чітко знати свою роль в суспільстві, роль інших, правила гри (суспільних відносин) і дотримуватися їх.
Виходячи з зазначених теоретичних положень подамо узагальнене наше бачення провідної категорії правовідносин, що розглядаються:
Захист інформації в автоматизованих (комп`ютерних) системах - це комплексна підсистема організаційно-управлінських, організаційно-технічних та організаційно-правових заходів, засобів, методів, які здійснюються відповідними суб’єктами інформаційних відносин для запобігання заподіянню шкоди інтересам власника інформації чи автоматизованої системи та правомірних користувачів інформацією, яка обробляється, передається і/або зберігається на комп`ютерних носіях (в електронно-цифровому виразі);
в разі виникнення делікту (правопорушення) вжиття правового впливу для відновлення реституції попереднього стану, покарання винного і відшкодування завданої матеріальної і моральної шкоди у відповідності з законодавством.
Як висновок зазначимо, що зміст категорії "інформаційна безпека" сьогодні все більше і більше пов`язується з безпечним функціонуванням автоматизованих (комп`ютерних) систем у всіх галузях суспільної діяльності. Як говорить народна мудрість - "Визначившись в поняттях, люди вирішать половину своїх проблем".
Щодо понятійного апарату такої наукової дисципліни, як захист інформації, то це завдання сьогодні повинно вирішуватися на межі наук в межах правової інформатики та інформаційного права.
Не є таємницею, що антисоціальні прояви щодо порушення роботи АС можуть привести до значних порушень функціонування суспільства. Зокрема організовані злочинні формування, як свідчать дослідження практики, добре це розуміють і намагаються використати досягнення науково-технічного прогресу на свою користь. У зв`язку з цим існує нагальна потреба визначення та визнання також на науковому рівні організованої комп`ютерної злочинності як соціального явища і відпрацювання практичних, обгрунтованих заходів боротьби з нею.

Т.3. Теоретичні основи економічної інформатики.

План

1. Формалізація та алгоритмізація як етапи підготовки завдань для автоматизованого їх розв’язку: загальні поняття; необхідність створення математичної моделі, алгоритму.

Формаліза́ція — метод у математичній логіці, процес подання інформації про об'єкт, процес, явище в формалізованому вигляді. Формалізація — це метод відображення певної області у вигляді формальної системи, коли форма виділяється у якості особливого предмета дослідження незалежно від змісту. Такий метод полегшує вивчення предмета.

Основні відомості

Формалізації будь-якого процесу, завдання чи задачі передує вивчення структури елементів, з яких складається цей процес, в результаті чого з’являється так званий змістовний опис процесу. Той, у свою чергу, є вхідним матеріалом для створення формалізованої схеми процесу.

Формалізована схема процесу/задачі має включати в себе:

- характеристики процесу/задачі;

- систему параметрів, що впливають на сам процес/задачу;

- визначені залежності між характеристиками та параметрами процесу/задачі з урахуванням усіх потрібних факторів;

- систематизовану й уточнену сукупність усіх вхідних даних, відомих параметрів процесу/задачі та початкових умов.

Після формалізації провадиться запис в аналітичній формі всіх співвідношень задачі, які ще не були відображені, викладаються логічні умови та описуються дії по реалізації процесу розв’язання.

Поняття алгоритму

Організована сукупність дій, необхідних для розв’язання поставленої задачі, називається алгоритмом.

Ефективним методом побудови алгоритмів є метод покрокової деталізації, при якому завдання розбивається на кілька простих підзадач (модулів), і для кожного модуля створюється свій власний алгоритм.

Здебільшого модуль реалізує певний процес обробки інформації і застосовується як для окремого використання, так і для включення модуля в інші алгоритми. Застосування модульності при створенні алгоритмів дозволяє розбити великі задачі на незалежні блоки (модулі), усуває повторення стандартних дій і значно прискорює процес відлагодження алгоритму в цілому. Найчастіше алгоритм складається з головного модуля, який містить декілька інших модулів, створених раніше. Використовуючи модулі як складові великої конструкції, можна створювати алгоритми будь-якого ступеня складності, і при цьому не втрачати контролю за функціюванням алгоритму всієї задачі. Такий метод називається структурним проектуванням алгоритму «зверху донизу», є універсальним і може використовуватися як для обчислювальних процесів (так зване системне програмування), так і для процесів реального життя.

В обчислювальних процесах алгоритм є послідовністю команд (директив або інструкцій), що визначає дії, які треба виконати для досягнення поставленої мети: розв’язання певної задачі.Властивості алгоритму

Алгоритм повинен мати такі властивості:

1. Дискретність — процес розв’язку розбивається на кроки. Кожен крок — це одна дія або підпорядкований алгоритм (метод покрокової деталізації). Таким чином полегшується процес знайдення помилок і редагування алгоритму.

2. Визначеність (точність) — кожен крок алгоритму має бути однозначно описаною дією і не містити двозначностей.

3. Зрозумілість — усі дії, включені до алгоритму, мають бути у межах компетенції виконавця алгоритму.

4. Універсальність (масовість) — алгоритм має виконуватися при будь-яких значеннях вхідних даний та початкових умов.

5. Скінченність — алгоритм має бути реалізований за конечне число кроків і повинен користуватися конечним набором вхідних значень.

6. Результативність — алгоритм має привести до отримання результату.

Якщо алгоритму присутні перелічені вище властивості, то його виконання провадиться формально, тобто точно за схемою алгоритму, без будь-яких втручань у послідовність дій та у самі дії.

Поиск по сайту: