|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Загальна характеристика гельмінтозоонозівГельминтозоонози (від греч. hélmins, родовий відмінок hélminthos - черв'як, глист, zoon - тварина і nósos - хвороба), група гельминтозов, збуджувачі яких можуть паразитувати і у людини, і у тварин; термін "Г." введений в 1929 сов. вченими К. І. Скрябіним і Р. С. Шульцем. Многиє Г. (ехинококкоз, ценуроз, тениидоз, цистицеркоз і інш.) поширені повсюдно, але міра ураженості ними населення і тварин коливається в широких межах; для деяких Джерелами поширення Г. можуть служити численні представники хребетних (ссавці, птахи, рептилії, риби), а також беспозвоночних (молюски, ракоподібні і комахи). У поширенні Г. велику роль грає стан ветеринарно-санітарного контролю за м'ясними продуктами, рівень санітарної і загальної культури населення, особливості його побуту і труда, охорона пасовищ і водоймищ від фекального забруднення, природно-географічні умови і т.д. Методи прижиттєвої діагностики гельмінтозів На відміну від інфекційних і незаразних хвороб, діагноз на гельмінтози може бути поставлений лише при знаходженні гельмінтів— збудників хвороби, їх фрагментів, яєць або личинок, для чого застосовують спеціальні методи прижиттєвої і посмертної діагностики. При обгрунтуванні діагнозу враховують також епізоотологічні дані (вид тварини, сезонність захворювання, його географічне розміщення, умови утримання і годівля та ін.), клінічні, ознаки хвороби й патологоанатомічні зміни. Гельмінти уражують різні органи й тканини тваринного організму, однак більша їх частина локалізується в шлунково-кишковому тракті, печінці, підшлунковій залозі, зустрічаються також у легенях і судинній системі. Паразитичні черви, мешканці шлунково-кишкового тракту, печінки, бронхів у зовнішнє середовище виділяють яйця, членики або личинки з фекаліями, а при ураженні нирок і сечового міхура — з сечею. Для прижиттєвої діагностики гельмінтозів застосовують спеціальні методи лабораторних досліджень (гельмінтоскопію, гельмінтоовоскопію і гельмінтоларвоскопію), проводять діагностичні дегельмінтизації, а розпізнавання (діагностику) ранніх стадій гельмінтозів здійснюють методами імунологічної діагностики. Гельмінтоскопію застосовують для виявлення виділених у зовнішнє середовище з фекаліями тварин гельмінтів або їх фрагментів переважно при діагностиці цестодозів. Гельмінтоовоскопічні методи застосовують для виявлення яєць гельмінтів, які виділяються з фекаліями тварин. Гельмінтоларвоскопічні методи застосовують для виявлення личинок гельмінтів у фекаліях, шкірі, крові та м'язах при діагностиці, диктіокаульозу, протостронгілідозів, кишкових стронгілятозів та ін. Щоб діагностувати телязіоз великої рогатої худоби, досліджують вміст кон'юнтивальних мішків; для чого спринцовкою промивають кон'юнктивальні порожнини водним розчином йоду, борної кислоти, а рідину, що витікає, збирають у ниркоподібний тазик і продивляються на наявність телязій чи їхніх личинок. Основним методом діагностики оксіурозу коней і пасалурозу кролів є дослідження зскрібків з перианальних складок. Дослідження шкіри великої рогатої худоби застосовують для діагностики онхоцеркозу, а для виявлення трихінельозу у свиней посмертно досліджують шматочки м'язів. Інколи для прижиттєвої діагностик захворювання користуються методом біопсії. З метою діагностики деяких біогельмінтозів досліджують проміжних живителів (безхребетних і риб) на наявність личинкових стадій гельмінтів (фасціольоз, дикроцеліоз, опісторхоз, дифілоботріоз, аноплоцефалятози жуйних і коней, дипілідіоз м'ясоїдних та ін.). Діагностична дегельмінтизація — метод макрогельмінтологічного дослідження. Застосовують його для діагностики аноплоцефалятозів жуйних і коней, теніїдозів м'ясоїдних і цестодозів водоплавної птиці, аскаридозу свиней, аскаридіозу курей та ін. Імунологічна діагностика — основний метод діагностики трихінельозу, ларвальних теніїдозів (ехінококоз, ценуроз, цистицеркози та ін.), а також ранньої діагностики гельмінтозів. Так як і при інфекційних хворобах, при гельмінтозах для діагностики застосовують алергічні й серологічні реакції, однак більшість з них не знайшли широкого практичного застосування. Посмертна діагностика полягає у виявленні гельмінтів в організмі тварин за методикою повного або неповного гельмінтологічного розтину трупів, розробленою академіком К.І.Скрябіним, а також при дослідженні м'ясних туш сільськогосподарських тварин на наявність гельмінтів або їхніх личинок. Інколи для діагностики деяких гельмінтозів (фіноз великої рогатої худоби) застосовують метод люмінесцентної мікроскопії, розроблений професором В.С.Шеховцовим. Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.) |