Цикли розвитку гельмінтів

Особливості життєвого циклу гельмінтів дозволяє розділити їх на дві групи:

1) геогельмінти;

2) біогельмінти.

Для геогельмінтів характерна відсутність проміжного хазяїна, для розвитку личинок в яйцях до інвазійних форм потрібний кисень. Дозрівання яєць відбувається в більшості випадків у ґрунті, куди вони потрапляють з фекаліями. При цьому степінь зрілості личинок у виділених яйцях і терміни дозрівання яєць у навколишньому середовищі визначають степінь контагіозності хворих. У разі контагіозних гельмінтозів яйця або вже через кілька годин стають інвазійними або вже зрілими виділяються в навколишнє середовище. За наявності аскаридозу, трихоцефальозу та деяких інших гельмінтозів для дозрівання яєць необхідне тривале перебування яєць у навколишньому середовищі, тому спілкування з людиною, яка хвора на аскаридоз або трихоцефальоз, для оточуючих не є небезпечним.

При біогельмінтозах розвиток паразита відбувається за участі не тільки кінцевого (дефінітивного) хазяїна, але й проміжного, а іноді і двох проміжних хазяїнів. У організмі основного хазяїна при цьому паразиту статево зрілий гельмінт, в організмі проміжного – відбувається розвиток личинкових форм до інвазійної стадії. Людина може бути кінцевим і проміжним хазяїном у разі одного і того ж гельмінтозу. Прямий контакт здорової людини з хворим за цих гельмінтозів безпечний (не контагіозні гельмінтози).

В організмі людини кожному виду гельмінтів властива своя специфічна локалізація, у зв’язку з чим їх поділяють на:

- кишкові (аскаридоз, анкілостомідози, стронгілоїдоз, трихінельоз, теніїдози, гіменолейнідоз та ін);

- позакишкові (опісторхоз, фасціольоз, парагонімоз, шистосомози та ін).

У залежності від особливостей розвитку паразита і його пристосованості до паразитування розрізняють такі типи хазяїв: 1) остаточний, або дефінітивний, хазяїн, у організмі якого паразит досягає статевої зрілості; 2) проміжний хазяїн - у його організмі розвивається личинкова стадія паразита; 3) додатковий - у його тілі формується наступна стадія розвитку личинки; 4) резервуарний - у ньому можуть концентруватися зародки гельмінта (личинки або яйця).

Зародки деяких видів паразитів в організмі неспецифічних хазяїв можуть проходити початкові стадії свого розвитку, але надалі вони не розвиваються через несприятливі умови і гинуть. Таке явище називають транзитним паразитизмом.

Цикли розвитку паразитів різні. В одних випадках вони розвиваються прямим шляхом, тобто без проміжних хазяїв. Паразит виділяє в зовнішнє середовище яйця або личинку, і з неї потім виходить статевозрілий гельмінт. До таких паразитів належать моногенетичні сисуни.

Інші види паразитів розвиваються за участю одного проміжного хазяїна або двох - проміжного і додаткового. Як приклад можна навести розвиток цестоди Bothriocephalus gowkongensis. Дорослий паразит локалізується в кишечнику свого хазяїна - риби, а личинкова стадія розвивається в організмі проміжного хазяїна - ракоподібного.

Цикл розвитку лігулід відбувається зі зміною трьох хазяїв. Статевозріла стадія гельмінта живе в кишечнику чайкових птахів - остаточного хазяїна, личинкова стадія - процеркоїд - розвивається в тілі проміжних хазяїв - циклопів і діаптомусів, а наступна стадія личинки - плероцеркоїд - вже в порожнині тіла риб - додаткового хазяїна.

92. загальна характеристика нематодозів

Нематодози (Nematodosis) гельмінтозні хвороби тварин та людей, викликані круглими паразитичними черв'яками класу Nematoda. До них належать: аскаридоз, анкілостомідози, стронгілоїдоз, трихінельоз, трихоцефальоз, ентеробіоз та інші.

Аскаридоз – один з найбільш розповсюджених гельмінтозів людини. Зустрічається майже у всіх ландшафтно-кліматичних зонах. За даними ВООЗ, у світі аскаридозом заражено близько 1 млрд людей.

Анкілостомідози (анкілостомоз та некатороз) розповсюджені в країнах з тропічним та субтропічним кліматом. За даними ВООЗ, близько 25% всього населення Землі уражено анклостомідозами.

Стронгілятози (Strongylatoses) – хвороби, які спричинюються численними видами круглих гельмінтів, що належать до родини Strongylidae, підряду Strongylata.. Статевозрілі паразити локалізуються в товстому відділу кишок (ободова й сліпа кишки), а личинки деяких, залежно від виду, – мігрують в різних органах і тканинах організму коней та інших непарнокопитих тварин. Мігруючі личинки викликають самостійні хвороби "ларвальні стронгілятози". Стронгілятози дорослих тварин, виявляються переважно в хронічній та безсимптомній формах, але лошата нерідко гинуть з явищами анемії та кахексії.

трихінельоз розповсюджений у всіх кліматичних зонах. В теперішній час в деяких районах Бєларусі, України (Вінницька, Хмельницька, Одеська області), на Північному Кавказі, центральних областях Європейської частини Росії сформувалися ендемічні осередки трихінельозу.

Ентеробіоз є одним з найбільш поширених кишкових гельмінтозів людини. Зустрічається повсюди. Найбільш часто захворювання реєструється у дітей дошкільного та шкільного віку.

Трихоцефальоз достатньо широко розповсюджений по всьому світу, особливо в тропіках та субтропіках. В Україні зараженість населення трихоцефальозом складає 10,7- 24,8%.

Токсокароз собак широко розповсюджений во всьому світі. В зв’язку з високою плодовитістю цих гельмінтів та стійкістю яєць токсокар до дії факторів зовнішнього середовища, грунт, особливо в мегаполісах, звичайно буває інтенсивно забруднений яйцями токсокар в місцях вигулу собак.

Поиск по сайту: