|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Методика дослідження навколишнього середовища на присутність яєць гельмінтівГельмінтози – найпоширеніші і наймасовіші паразитарні хвороби людини, за яких виникають складні взаємостосунки між двома живими організмами – паразитом і хазяїном. На сьогодні у світі відомі 342 види гельмінтів, які можуть спричинити захворювання у людей. В Україні виявляють близько 30 видів гельмінтів. З урахуванням біологічних особливостей гельмінтів усі вони поділяються на три класи: · круглі черв’яки (нематоди), до них належать збудники аскаридозу, трихоцефальозу, ентеробіозу, анкілостомозів, стронгілоїдозу, трихінельозу тощо; · стрічкові (цестоди) – збудники теніозу, теніаринхозу, гіменолепідозу, дифілеботріозу, ехінококозу, альвеококозу тощо; · сисуни (трематоди) – збудники опісторхозу, фасціольозу, парагомінозу, клонорхозу, метагонімозу тощо. Особливості життєвого циклу гельмінтів дозволяє розділити їх на дві групи: 1) геогельмінти; 2) біогельмінти. Для геогельмінтів характерна відсутність проміжного хазяїна, для розвитку личинок в яйцях до інвазійних форм потрібний кисень. Дозрівання яєць відбувається в більшості випадків у ґрунті, куди вони потрапляють з фекаліями. При цьому степінь зрілості личинок у виділених яйцях і терміни дозрівання яєць у навколишньому середовищі визначають степінь контагіозності хворих. У разі контагіозних гельмінтозів яйця або вже через кілька годин стають інвазійними або вже зрілими виділяються в навколишнє середовище. За наявності аскаридозу, трихоцефальозу та деяких інших гельмінтозів для дозрівання яєць необхідне тривале перебування яєць у навколишньому середовищі, тому спілкування з людиною, яка хвора на аскаридоз або трихоцефальоз, для оточуючих не є небезпечним. При біогельмінтозах розвиток паразита відбувається за участі не тільки кінцевого (дефінітивного) хазяїна, але й проміжного, а іноді і двох проміжних хазяїнів. У організмі основного хазяїна при цьому паразиту статево зрілий гельмінт, в організмі проміжного – відбувається розвиток личинкових форм до інвазійної стадії. Людина може бути кінцевим і проміжним хазяїном у разі одного і того ж гельмінтозу. Прямий контакт здорової людини з хворим за цих гельмінтозів безпечний (не контагіозні гельмінтози). В організмі людини кожному виду гельмінтів властива своя специфічна локалізація, у зв’язку з чим їх поділяють на: ü кишкові (аскаридоз, анкілостомідози, стронгілоїдоз, трихінельоз, теніїдози, гіменолейнідоз та ін..); ü позакишкові (опісторхоз, фасціольоз, парагонімоз, шистосомози та ін..). Однак, говорячи про специфічну локалізацію мають на увазі місце проживання статевозрілих форм. Для багатьох гельмінтоз, у тому числі і кишкових, характерна міграційна стадія розвитку паразита в організмі, коли личинки можуть виявлятися в інших органах і тканинах. Гельмінтози, на які хворіє тільки людина, називається антропонозами. У разі зоонозів збудник зберігається в природі, здійснюючи повний цикл свого розвитку за участю хребетних тварин без обов’язкової участі людини. Можливий різний механізм зараження людини гельмінтозами: v фекально-оральний (як за різних кишкових інфекційних захворювань), при цьому до організму потрапляє яйце або личинка гельмінта; v перкутанний – під час укусу кровоносною комахою в організм людини потрапляють личинки, які пройшли певну стадію розвитку в організмі цієї комахи. У клінічному перебігу гельмінтозів виділяють гостру і хронічну фази хвороби. Гостра фаза гельмінтозів, яка триває від 1-2 тижнів до 2-3 місяців, відповідає звичайно міграційній стадії і проявляється загально алергічними висипаннями різного характеру, лімфаденопатією, гіпереозинофілією. При цьому виникають різні органні порушення – легеневі (дифузно-вогнищева еозинофільна пневмонія), серцеві (алергічний міокардит), печінкові (гепатит, іноді – з жовтяницею), ЦНС (алергічний менінгоенцифаліт, енцефаломієліт). У хронічній фазі гельмінтозів патогенний вплив на організм людини визначається видом його, інтенсивністю інвазії, локалізацією, способом харчування паразита. Паразитування гельмінтів супроводжується комплексом таких несприятливих впливів на організм: o порушенням харчування хворої людини, оскільки гельмінти використовують різні продукти, в тому числі білки і вітаміни, що надходять з їжею, для свого росту й розвитку. Гельмінти, що харчуються кров’ю хворого (гематофаги), можуть бути причиною розвитку анемії (анкілостоми, вологоловці); o механічним пошкодженням тканин у зоні паразитування гельмінтів. Це супроводжується запаленням, атрофією тканин, порушенням функції різних органів і систем. Так, локалізація цистицерка в речовині мозку, в оці призводить до порушення функції цих органів, закупорка просвіту кишечнику аскаридами – до розвитку кишкової непрохідності, в місці проживання волосоголовця розвивається запальна реакція, проявом якої може бути гострий апендицит тощо; o алергічними і токсичними реакціями, оскільки продукти життєдіяльності гельмінтів чинять не тільки місцеву, але й всмоктуючись, загально токсичну і алгергізуючу дію. Особливо виражені алергічні реакції в разі супер- і реінвазій, вони супроводжуються нерідко процесами автосенсибілізації. Але все-таки в разі хронічного перебігу прояви алергії виражені значно слабше, ніж у ранній стадії (стадії міграції); o зниження місцевої та загальної реактивності, що полегшує проникнення в організм вторинної інфекції: такі інфекційні захворювання, як шигельоз, черевний тиф, гепатит та ін., у хворих на гельмінтоз перебігають важче, гірше піддаються лікуванню, частіше дають ускладнення; o є відомості про можливу канцерогенну дію гельмінтів. Тривалість паразитування гельмінтів різноманітна (від кількох тижнів при ентеробіозах до багатьох років при теніозі, теніаринхозі). Серед усіх гельмінтів, зареєстрованих в Україні, за даними офіцфйної статистики, в 2004 році найпоширенішими є ентеробіоз – 74,8 %, аскаридоз – 21,08 %, трихоцефальоз – 3,5 %. Серед решти гельмінтозів найчастіше у нашій країні реєструють опісторхоз, гіменолепідоз, ехінококоз, дирофіляріоз, токсокароз, лямбліоз. Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.) |