Описати методику проведення капіляроскопії

Капіляроскопія є неінвазивної методикою діагностики стану капілярної системи людини. За результатами обстеження робиться висновок про стан системи мікроциркуляції організму. При цьому методі досліджуються ясна, кутикули пальців і подібні області. Капіляроскопія як метод діагностики застосовується в багатьох областях, таких як ендокринологія, стоматологія, кардіологія, хірургії та ін

Актуальність діагностики для медицини

Мікроциркуляція, що проходить в капілярах, є об'єктом великого інтересу з боку лікарів, оскільки проблеми з нею, супутні різних захворювань, проявляються дуже і дуже часто, що дозволяє їх характеризувати як поширений елемент порушень у пацієнта. Причина цього в тому, що капіляри - спосіб доставки поживних речовин і кисню до тканин, а також саме в них йде дифузія, фагоцитоз, тромбоутворення, пиноцитоз та ін Ще система капілярів відрізняється швидкою реакцією на зовнішні впливи і зміни гомеостазу. Реєструючи цю реакцію, лікар може отримати достатньо багато важливої для діагностики стану пацієнта інформації, що дозволить оцінити безліч аспектів терапії, харчування, проведених заходів і т.д.

У наші дні медичні працівники досліджують і контролюють діяльність капілярів за допомогою процедур УЗДГ (ультразвукова доплерографія) і ЛДФ (лазерна допплерівська флоуметрия). Незважаючи на те, що ці методи дають багато інформації, вони все ж не дозволяють кількісно дізнатися властивості капілярної мікроциркуляції. Для цього використовується не так давно розроблена методика капіляроскопії.

Ще одне важлива область, де застосовують даний метод діагностики, - спостереження за станом пацієнта під час хірургічних операцій. Наприклад, якість ходу операції на серці, коли використовується штучний кровообіг, можна оцінити по тому, чи вистачає кисню тканинам хворого на всіх етапах операції. Решта методів, які застосовуються в даний час, не дають можливості стежити за параметрами таких процесів як дифузія кисню, концентрація і дисоціація оксигемоглобіну в капілярах, в той час як вони виключно важливі для моніторингу ходу операції та оцінки оксигенотерапії після хірургічного втручання, яка необхідна для усунення наслідків наркозу, обструкції дихальних шляхів, болю. За допомогою капіляроскопії також спостерігають за процесом деоксигенації, яка відбувається на відрізках від артеріального ділянки до венозного ділянці.

Принципи роботи капіляроскопії

Капіляроскопія, або як її ще називають капілляроспектрометрія, і апаратура для її проведення повністю підходять під вимоги, розроблені для медичних технологій та медичного обладнання в останні роки:

Наукоємність - обладнання ефективно використовує останні наукові досягнення, такі як нанотехнології;

Неінвазивність - при проведенні процедури не виробляється порушення природних зовнішніх бар'єрів організму, тобто слизових оболонок і шкірного покриву, не потрібен забір крові, а обробка даних, що надходять йде в реальному часі;

Важлива діагностична значимість;

Безпека - оскільки процедура неінвазивна, то немає ризику потрапляння інфекції в організм, також для процедури не існує протипоказань;

Інноваційність - технологія підвищує ефективність медичної допомоги, оскільки дає спеціалісту можливість більш точно підібрати вид терапії і покращує якість проведених операцій, чого часто не можуть дати альтернативні методи.

Історична довідка

Інтерес до процесів мікроциркуляції залучав учених дуже і дуже давно. Перший, хто зміг на власні очі побачити капіляри, був Антоні ван Левенук, причому зробив він це ще в 17 столітті. Механізми мікроциркуляції вивчали такі вчені як Вернер Шпальтегольц, Марчелло Мальпігі, Абрам Залманов, Август Крог. Найбільш широко досліджувала капіляри група вчених під керівництвом О. Мюллера, якому і належала ідея використання мікроскопів для дослідження стану капілярів, згодом розвинулася в існуючу методику капіляроскопії, прийняту в 1922 році.

61. Розвиток цестод. Життєвий цикл пов'язаний зі зміною хазяїв. Запліднення перехресне, але інколи спостерігається злиття статевих клітин, які утворюються у одному і тому ж членику або різних члениках одного і того ж черв'яка. У більшості цестод, що паразитують у тілі людини, матка замкнута і яйце ви­ходить з неї лише після відривання проглотид, що розташовуються в кінці стробіли. Дроблення зиготи, гаструляція та ембріогенез частіше проходить у матці, рідше яйця вступають у розвиток після того, як вийшли з кишечнику. Отже, удеяких видів цестод яйця містять зародок – онкосферу, озброєну шістьма гачками, крім яйцевої оболонки онкосфера має свою власну – ембріофору, з якої виходить у шлунку проміжних хазяїв. В інших видів яйця мають кришечку, яка відкривається. У воді формується зародок – шестигачковий корацидій, вкритий війками. Подальший розвиток чи корацидія, чи онкосфери залежить від життєвого циклу певних груп цестод. Медичне значення мають представники двох рядів: ціп'яки і стьожаки. Розвиток їх проходить зі зміною хазяїв, людина найчастіше є остаточним хазяїном, проте для ехінокока та альвеокока людина є проміжним хазяїном.Для свинячого ціп'яка людина може бути факультативно проміжним хазяїном, хоч облігатно є дефінітивним (кінцевим). Карликовий ціп'як всі стадії розвитку проходить в організмі людини, отже, людина – і проміжний, і кінцевий хазяїн. При проковтуванні яєць цестод із водою чи кормом у проміжних хазяїв у кишечнику звільняються онкосфери від яйцевих оболонок, проходять через стінку кишок у різні органи, де перетворюються на личинкову стадію. Личинкові стадії цестод різноманітні. Основні типи личинок: цистицеркоїд, цистицерк, ценур, ехінокок, альвеокок, стробілоцерк, тетратиридій, а в стьожаків – процеркоїд і плероцеркоїд. Дефінітивні хазяїни інвазуються при поїданні заражених органів проміжних хазяїв.

62. Антигельмінтики,їх дія, застосування. Антигельмінтики — лікарські препарати, які застосовуються при лікуванні гельмінтозів. Механізм дії протипаразитарних засобів різний: одні препарати пошкоджують покриви гельмінтів (гептилрезорцин, фенасал), інші зменшують тонус їхнього тіла і рухову активність (піперазин, сантонін, нафтамон, івермектини). Застосування антигельмінтних препаратів забезпечує знищення або видалення гельмінтів з органів травної системи, а також знищення їх у крові, лімфатичних судинах і тканинах.

63. Дослідження безхребетних на зараженість личинками гельмінтів. Зібраних у водоймі тварин розміщають окремо в скляних банках з водою по групах: молюски, гамариди, водяні віслючки, веслоногі ракоподібні і дафнії, олігохети, личинки комах та ін. Рекомендується досліджувати не менш 500 екземплярів кожного роду або групи. У підсумку визначають відсоток зараженості паразитами в окремих родах або групах переглянутих тварин. Якщо матеріал законсервований, то його попередньо розмочують у воді. Дослідження молюсків на зараженість личинками гельмінтів виконують компресорним методом, сплющуючи тіло молюсків між двома скельцями так, щоб його можна було мікроскопіювати. У першу чергу відокремлюють верхівку черепашки, тут розташована печінка, що є звичайно місцем концентрації личинок трематод, далі мікроскопіюють усе тіло. У молюсків можна знайти цистицеркоїди цестод і личинок трематод на різних стадіях розвитку – спороцисти, редії, церкарії, метацеркарії. Дослідження ракоподібних також проводять компресорним методом, тільки дрібних рачків (циклопід, діаптомід, дафній) роздавлюють обов’язково покривним склом, а великих (гамарид, водяних віслючків) – предметним. У цієї групи тварин паразитують личинки цестод, трематод, акантоцефал і нематод. Дослідження олігохет. Для виявлення личинок гельмінтів олігохет розтинають й досліджують останніх. При цьому їх кутикулу розрізають вздовж тіла та фіксують препарувальними голками до спеціальної невеликої дошки. Потім обережно відокремлюють органи і досліджують, здавлюючи на предметних скельцях під мікроскопом. При цьому переглядають великі кровоносні судини, кишечник, стінку стравоходу і мускулатуру тіла. Черви являються головним чином проміжними хазяїнами нематод. Дослідження личинок бабок виконують під мікроскопом, попередньо розтявши голками тіло комахи. У личинок і дорослих форм бабок можна зустріти метацеркарії трематоди.

64. Хвороби, що викликаються споровиками – піроплазмідози тварин. Велика група протозойних хвороб тварин, збудники яких відносяться до класу споровиків. Паразитують в еритроцитах (бабезии, анаплазми, піроплазми, франсіелли, нутталіі) або в еритроцитах і клітинах ретикуло-ендотеліальної системи лімфовузлів, печінки, селезінки, кісткового мозку (Тейлера), а іноді в лейкоцитах і плазмі крові. Від хворих тварин здоровим передаються кліщами. До піроплазмідози сприйнятливі сільськогосподарські тварини всіх видів. Кожному виду властиві специфічні возбудртелі. Піроплазмідози поширені в південній і північно-західній зонах нашої країни. Передзабійний діагностика. Загальні ознаки - підвищення температури тіла, пригнічення, анемічність слизових оболонок, гемоглобінурія, атонія шлунка і кишечника, проноси, запори, набряки в області кінцівок, грудей, живота. При тейлериозах великої рогатої худоби часто спостерігається однобічне збільшення (в 2-4 рази), ущільнення і болючість лімфовузлів (поверхневих пахових, предлопаточние та ін), а у дрібної рогатої худоби, крім того, набряки в межчелюстном просторі, вік і шиї. Післязабійна діагностика. Характерні загальна анемічність і жовтушність, збільшення печінки та селезінки, крововиливи на слизових і серозних оболонках, рідка світла кров. При Тейле-Ріоз в лімфовузлах, нирках і печінці виявляють невеликі горбки, щільні на дотик, з крововиливами. У центрі горбка знаходять сірувату, кришаться масу (некроз).Остаточний діагноз ставлять на підставі мікроскопії мазків крові з серця, селезінки, печінки та інших органів, забарвлених за Романовським-Гімза. Тушу і внутрішні органи за відсутності жовтяничного фарбування і дистрофічних змін випускають без обмеження.При виснаженні з наявністю драглистого набряку в місцях відкладення жиру або при такій же набряклості в міжм'язової тканини, атрофії або дистрофічних змін м'язів і ураженні лімфатичних вузлів тушу і внутрішні органи направляють на утилізацію. При незникаючу желтушном фарбуванні тушу (незалежно від вгодованості) і внутрішні органи направляють на утилізацію.

65. Розвиток дигенетичних сисунів. Яйце сисуна починає розвиватися при потраплянні у воду, де з нього виходить вкрита війками личинка (мірацидій). У тілі личинки є особливі зародкові клітини, здатні до партеногенетичного розмноження. Личинка активно занурюється в тіло ставковика і проникає в печінку хазяїна. Тут личинка перетворюється на другу личинкову стадію (спороцисту). В ній відбувається подальший розвиток зародкових клітин, що утворилися ще в мірацидії. З них партеногенетичним шляхом утворюється наступна личинкова генерація (редп). Спороциста розривається, і редії самостійно паразитують у тілі хазяїна. Всередині редій утворюється (партеногенетично) нова генерація редій, або наступне покоління личинок — церкарії. Церкарій залишає молюска і активно пересувається у воді за допомогою хвоста. Потім він прикріплюється до будьякого предмета, наприклад стебла рослини, і вкривається оболонкою (інцистується). Якщо така личинка (адолескарій) потрапить з водою чи травою в кишки тварини, яка є основним хазяїном сисуна, то її оболонка розчиняється і паразит проникає в печінку, де досягає статевозрілого стану.

66.Повний гельмінтологічний розтин за Скрябіним К.І. Найбільш надійний метод, що дозволяє зробити кількісний і якісний облік усіх гельмінтів, якими заражена риба. Для цього використовують живу або свіжу рибу. Визначають її вид, зважують і вимірюють (для уточнення віку). Потім рибу поміщають у ванночку і починають дослідження. Спочатку проводять зовнішній огляд риби, її луски, шкіри, плавців. Знайдених паразитів збирають. Беруть зіскоби зі слизу шкіри, плавців і переглядають під мікроскопом компресорним методом. У слизі знаходять моногенетичних сисунів з роду Gyrodactilus, в товщі луски і на плавцях риби далекосхідних риб - личинок (метацеркаріїв) трематоди Metagonimus yokogami - небезпечного паразита тварин і людини. Чорні пігментні плями на тілі риби викликані личинками трематод Postodiplostomum cuticola. При перегляді на світло в розпрямлених плавцях у карасів можна виявити нематод - філометроїдесів. Після цього досліджують зябровий апарат- спочатку макроскопічно, а потім роблять зіскоби і переглядають під мікроскопом. В зіскобах знаходять моногенетичних сисунів, трикутні яйця сангвінікол.Розтин риби проводять вздовж серединної лінії, починаючи від анального отвору і закінчуючи областю серця. Стінку вирізають (в основному лівий бік) так, щоб добре було видно всі внутрішні органи.В черевній порожнині можуть паразитувати лігули, філометроїдеси. На очеревині і на поверхні внутрішніх органів деяких риб (окуневих) знаходять білуваті цисти (0,4-0,6 мм), що містять личинок трематод з роду Tetracotyle. Часто в порожнині тіла зустрічають личинок круглих червів рафідаскарисів, а також дифілоботріїд.Перегляд внутрішніх органів починають з серця. Його разом із судинами поміщають у чашку Петрі або на годинникове скло з фізіологічним розчином. Серце розтинають, а осад мікроскопують. У серці знаходять статевозрілих сангвінікол й їх личинок - метацеркаріїв.Шлунково-кишкових тракт відпрепаровують. Спочатку його переглядають неозброєним оком, а потім роблять зіскоби слизу і досліджують компресорним методом окремі ділянки. В кишечнику риб виявляють трематод, скребликів, стьожкових гельмінтів й їх личинок, а також личинок нематод.Печінку відпрепаровують разом із жовчним міхуром. З неї спочатку роблять зіскоби, а потім розрізають, переглядають і беруть кусочки для досліджень компресорним методом. У цьому органі можуть паразитувати личинки Philometroides lusiana, Diphyllobothrium та інші. В жовчі та стінках жовчного міхура трапляються личинки (цистицерки) цестод - Dilepis unilateralis. З селезінки, жирової тканини і очеревини роблять зіскоби, які переглядають компресорно під мікроскопом. Статеві залози відпрепаровують і переглядають з метою виявлення личинок Diphyllobothrium, Tetracotyle. З плавального міхура роблять зіскоб, а потім розрізають і невеликими кусочками переглядають під мікроскопом. У ньому можуть бути личинки нематод - філометроїдесів, інцистовані личинки тетракотил.Нирки переглядають під мікроскопом компресорним методом. У канальцях і сечівниках паразитують личинки нематод філометроїдесів.Очі вирізають маленькими, краще зігнутими, ножицями, потім на предметному склі розрізають оболонки, звільняють кришталик і скловидне тіло у яких зустрічаються личинки трематод диплостом.Головний і спинний мозок досліджують компресорно, там можуть паразитувати личинки тетракотил і диплостом. Після цього досліджують м’ язи. Для цього з риби знімають шкіру і переглядають її внутрішню поверхню і м’язи. М’язові волокна розщеплюють тупим кінцем скальпеля, у них можна знайти молоді нематоди - філометроїдеси та інцистовані метацеркарії.

67. Нематоди і нематодози. Тіло нематод видовжене, ниткоподібної або веретеноподібної форми різної довжини (від 0,5 до 125 мм), покрите щільною кутикулою. Поверхня кутикули в деяких видів покреслена в повздовжньому й поперечному напрямках, а в деяких нематод на кутикулі є потовщення у формі шипів, горбків, валиків. Під кутикулою розміщений одношаровий епітелій і мускулатура. У порожнині тіла розташовані внутрішні органи. Травний апарат починається ротовим отвором, що веде в короткий стравохід і кишкову трубку, яка закінчується на задньому кінці тіла анальним отвором. У деяких нематод рот оточений різним числом губ різної форми. Екскреторна система представлена двома бічними каналами, які починаються в задній частині тіла, потім з'єднуються в один канал, що відкривається в передній частині тіла. Нервова система складається з нервового кільця, розташованого навколо стравоходу, і навкологлоткових стовбурів, які відходять від нього. На поверхні кутикули є чутливі сосочки (головні, шийні й статеві), що з’ єднуються з нервовими стовбурами. Нематоди - роздільностатеві гельмінти. Самки, більші за самців. Статева система самця складається зі звитого трубчастого сім’ яника, з’ єднаного із сім'япроводом. Отвір сім’ япроводу відкривається в пряму кишку, утворюючи клоаку. У самців є додаткові органи копуляції - спікули, рульок, статеві сосочки. У більшості нематодів є дві спікули, які частіше є рівні за довжиною. Жіноча стат. система складається із двох тонких звитих яєчників, з’ єднаних через яйцепровід із двома трубчастими матками, які утворюють загальний канал - вагіну, останній відкривається в різних частинах вентральної поверхні тіла. Формування самок і самців відбувається на личинковій стадії розвитку. Самки після запліднення виділяють яйця або личинки, тому нематод розділяють на яйцекладних і живородних. Яйцекладні нематоди виділяють яйця в кишечник хазяїна, що з екскрементами потрапляють у воду, де й розвиваються. У живородних нематод після заплідн. вагіна заростає, а виділення личинок відбувається при розриві кутикули й тіла матки. Нематодози - інвазійні захворювання риб, збудниками яких є круглі черви, що відносяться до класу нематод (Nematoda).

68. Цикл розвитку гельмінтів. Кожен паразит під час свого розвитку проходить кілька стадій. Умови існування паразита на різних стадіях різні. Рибу, у якій тимчасово або постійно перебуває паразит, називають хазяїном.У залежності від особливостей розвитку паразита і його пристосованості до паразитування розрізняють такі типи хазяїв: 1) остаточний, або дефінітивний, хазяїн, у організмі якого паразит досягає статевої зрілості; 2) проміжний хазяїн - у його організмі розвивається личинкова стадія паразита; 3) додатковий - у його тілі формується наступна стадія розвитку личинки; 4) резервуарний - у ньому можуть концентруватися зародки гельмінта (личинки або яйця).Зародки деяких видів паразитів в організмі неспецифічних хазяїв можуть проходити початкові стадії свого розвитку, але надалі вони не розвиваються через несприятливі умови і гинуть. Таке явище називають транзитним паразитизмом.Цикли розвитку паразитів різні. В одних випадках вони розвиваються прямим шляхом, тобто без проміжних хазяїв. Паразит виділяє в зовнішнє середовище яйця або личинку, і з неї потім виходить статевозрілий гельмінт. До таких паразитів належать моногенетичні сисуни.Інші види паразитів розвиваються за участю одного проміжного хазяїна або двох - проміжного і додаткового. Як приклад можна навести розвиток цестоди Bothriocephalus gowkongensis. Дорослий паразит локалізується в кишечнику свого хазяїна - риби, а личинкова стадія розвивається в організмі проміжного хазяїна - ракоподібного.Цикл розвитку лігулід відбувається зі зміною трьох хазяїв. Статевозріла стадія гельмінта живе в кишечнику чайкових птахів - остаточного хазяїна, личинкова стадія - процеркоїд - розвивається в тілі проміжних хазяїв - циклопів і діаптомусів, а наступна стадія личинки - плероцеркоїд - вже в порожнині тіла риб - додаткового хазяїна.Аналогічним шляхом розвиваються і багато трематод. У статевозрілій стадії ці гельмінти паразитують у кишечнику рибоїдних птахів, личинка розвивається спочатку в організмі першого проміжного хазяїна - прісноводного молюска, а потім вона потрапляє в організм другого проміжного або додаткового хазяїна - риби.Зараження риби паразитами відбувається при безпосередньому контакті із зараженою рибою, через воду або через тварин іншого виду.

69.Методика кількісного гельмінтологічного дослідження.. Метод Стояла. У мірний циліндр чи в скляну колбочку, заздалегідь відградуйовану на 56 і 60 мл, наливають децинормальний розчин їдкого лугу NaOH (приблизно 0,4% розчину) до мітки 56. Потім додають фекалії доти, поки рівень рідини не досягає 60 мл, тобто 4 мл фекалій. Колбу струшують протягом 1 хв, поклавши в неї скляне намисто для кращого розмішування. Відразу ж, не давши суспензії відстоятися, градуйованою трубочкою або піпеткою набирають 0,15 мл фекальної емульсії (тобто 0,01 г фекалій), наносять на предметні стекла, накривають покривними і мікроскопіюють, яйця лічать. Суму множать на 100, у результаті одержують число яєць у 1 г фекалій. Для більш точного результату підраховують яйця в 2—9 препаратах і беруть середнє число.

70. Цестоди і цестодози. Цестоди, або стьожкові черви (Cestoda) — клас тварин типу Плоскі черви (Platyhelminthes).Відомо близько 3500 видів цестод. Всі вони — облігатні ендопара­зити, у статевозрілій стадії паразиту­ють у кишках, їх тіло сплющене у спино-черевному (дорсовентральному) напрямку, має форму стрічки.На пе­редньому кінці знаходиться голівка — сколекс, далі — шийка, потім стробіла, яка складається із члеників — проглотид.

Хвороби, які спричинюють цестоди, носять назву цестодози,зокрема дифілоботріоз, ехінококоз, гіменолепідоз тощо.

71. Типи хазяїв паразита. У залежності від особливостей розвитку паразита і його пристосованості до паразитування розрізняють такі типи хазяїв: 1) остаточний, або дефінітивний, хазяїн, у організмі якого паразит досягає статевої зрілості; 2) проміжний хазяїн - у його організмі розвивається личинкова стадія паразита; 3) додатковий - у його тілі формується наступна стадія розвитку личинки; 4) резервуарний - у ньому можуть концентруватися зародки гельмінта (личинки або яйця).

Поиск по сайту: