Методика дослідження риби на опісторхоз

Опісторхоз (opisthorchosis) — хронічний трематодоз, який викликається паразитуванням статевозрілої сибірської (котячої) двоустки Opisthorchosis felineus.

Етіологія. Збудник має листкоподібне тіло, звужене спереду і заокруглене ззаду, довжиною 4-13 мм. Для фіксації і пересування йому служать два присоски — ротовий і черевний. Цей гельмінт є гермафродитом. Матка займає середню частину тіла і відкривається перед черевним присоском поряд з отвором сім'явивідної протоки. Яйця блідо-жовтого кольору, з кришечкою на одному кінці та потовщенням шкаралупи на протилежному кінці. Розміри яєць — 0,026-0,03х0,01-0,015 мм.

Розвиток паразита відбувається зі зміною хазяїв. Кінцевим хазяїном можуть бути: людина, кіт, лисиця, свиня, видра, росомаха, норка, тхір. Першим проміжним хазяїном є прісноводний молюск Bithynia inflata, другим проміжним або додатковим хазяїном — карпові риби: язь, чебак, плотва, лящ, карась, сазан, жерех, вусач та інші.

У кінцевого хазяїна статевозрілі гельмінти паразитують у внутрішньопечінкових ходах та протоках підшлункової залози, виділяючи яйця, які з калом виходять назовні. За добу одна особина виділяє біля 1000 яєць. В яйцях міститься личинка (мірацидій), вкрита віями. У воді їх ковтають молюски Bithynia inflata. В останніх мірацидій виходить з яйця і проникає в тканини молюска, де перетворюється в спороцисту. У спороцисті утворюються редії, а з них — церкарії. З одного яйця утворюється 100-120 церкаріїв. Зрілі церкарії виходять у воду, звідки попадають на плаваючу рибу, прилипаючи до її шкіри, і згодом занурюються в її тіло. У м'язах і сполучній тканині риб церкарії перетворюються в метацеркарії і інцистуються. Через 6 тиж метацеркарії досягають інвазивної стадії. Дозрілі метацеркарії мають вигляд цисти овальної форми, розмірами 0,24х0,34 мм, з товстою сполучнотканинною оболонкою, всередині якої міститься личинка, вкрита дрібними шипиками. Зараження кінцевого хазяїна відбувається при споживанні риби, інвазованої метацеркаріями.

У дванадцятипалій кишці під дією шлункового соку та травних ферментів м'ясо риб перетравлюється і метацеркарії звільняються від оболонки. По загальній жовчній протоці вони потрапляють у печінку і в жовчний міхур, а по вірсунговій протоці — у підшлункову залозу. Статеве дозрівання метацеркаріїв в організмі кінцевого хазяїна відбувається протягом 3-4 тиж. Увесь цикл розвитку О. felineus займає 4-4,5 міс. Тривалість паразитування опісторхісів в організмі людини 10-30 років і більше.

Епідеміологія. Опісторхоз — природно-осередкове захворювання. Великий ендемічний осередок його знаходиться у Західному Сибіру та Східному Казахстані, в Об-Іркутському басейні з максимальним рівнем захворюваності в приобських районах, Ханти-Мансійському національному окрузі, Тюменській та Томській (північні райони) областях, де екстенсивність інвазії місцевого населення досягає 85 % (С.А. Бер, 1985). Тут же відмічається висока інвазованість котів — 100 %, собак — 27-50 %, свиней — 40 %. Ендемічна по опісторхозу Об-Іркутська територія охоплює 15 країв і областей Росії та Казахстану.

Другою за величиною територією є басейн Дніпра і його приток (Псел, Сула, Сейм, Ворскла та ін.). Рівень ураженості населення коливається від 10 до 15 % у Полтавській та Чернігівській областях і до 71-82 % — у Сумській.

Зараженість опісторхозом м'ясоїдних тварин (переважно котів) в басейні Дніпра і його приток складає 32 %, Південного Бугу — 28 %, Сіверського Дінця — 25 %, Дністра — 19 %. Зараженість молюсків церкаріями в басейнах Дніпра, Ворскли і Десни коливається від 0,3 до 1,5 %, риб з родини карпових метацеркаріями — від 3 до 18 %.

Третя за розмірами ендемічна по опісторхозу територія — Волго-Камський басейн. Зони з високим рівнем ендемії реєструються у Пермській області (60 % ураженого населення в окремих селищах) і в Татарстані.

Виявлені осередки опісторхозу в басейні ріки Урал, де біля Магнітогорська, Верхньоуральського і Магнітогорського водоймищ щорічно реєструється опісторхоз у місцевих жителів, а також у котів і деяких видів риб.

В деяких регіонах СНД є потенційні осередки опісторхозу людини. Це русла таких річок: Воронеж, Усмань, Дністер, Південний Буг, Кубань, Північна Двина, Вятка, малі річки Казахстану.

У Південно-Східній Азії збудником опісторхозу є Opisthorchis viverrini. Інвазія ним широко розповсюджена в Таїланді, В'єтнамі, Лаосі, Малайзії, на Тайвані. Зараження людини відбувається при споживанні в їжу слабо провареної чи смаженої, в'яленої та сирої риби.

Інтенсивні осередки опісторхозу спостерігаються переважно в районах з широко розвиненим рибальством, де населення споживає свіжозаморожену рибу (струганину), малосольну та в'ялену. Серед різних груп населення найбільш ураженими опісторхозом є рибалки, члени їх сімей.

Метацеркарії мають велику життєздатність, особливо стійкі до низьких температур: при -3..-12 °С зберігаються до 25 діб, при –30..-40 °С — 5-6 год.

Патогенез і патоморфологія. Опісторхіси локалізуються в жовчних ходах печінки, жовчному міхурі, в протоках підшлункової залози. Ферменти і продукти метаболізму, які вони виділяють, спричиняють на організм хазяїна токсичну і сенсибілізуючу дію. Присоски опісторхісів втягують у свою порожнину слизову і защемлюють її. Це зумовлює порушення мікроциркуляції крові. Внаслідок накопичення великої кількості гельмінтів в жовчних і панкреатичних протоках сповільнюється відтік рідини, що може призвести до їх кистозного розширення. Алергічні реакції в гострій стадії хвороби супроводжуються проліферативними процесами в лімфатичних вузлах і селезінці, проліферативно-ексудативною реакцією шкіри, слизових оболонок дихальних шляхів, травного каналу.

Клініка. В ранній стадії хвороби підвищується температура тіла, іноді до 39-40 °С. Можуть спостерігатись висипання на шкірі, набряк обличчя за типом Квінке, пронос. У всіх хворих відмічається гепатомегалія, під час гарячки спостерігається біль у суглобах. При значній інвазії розвиваються ерозивно-виразковий гастродуоденіт, алергічний гепатит, міокардит. Зі сторони крові відмічаються еозинофілія і лейкоцитоз, порушується функціональний стан печінки (білірубінемія, диспротеїнемія, позитивні осадові проби). Гостра фаза хвороби триває від декількох днів до 2 міс.

В хронічній стадії опісторхозу клінічні симптоми можуть не виявлятись тривалий час. Основні скарги хворих: важкість у правому підребер'ї, ниючий, іноді сильний біль, який віддає у праву руку, під лопатку. Шкіра і видимі слизові оболонки бліді, субіктеричні. Печінка збільшена, болюча при пальпації. Біохімічні методи виявляють помірне порушення функцій печінки і підшлункової залози.

Застійні явища на фоні дискінезій сприяють проникненню мікробної флори і розвитку холангіту, холециститу, абсцесу печінки, панкреатиту. При хронічному опісторхозі трапляються випадки цирозу печінки, раку печінки і підшлункової залози.

Діагностика. Виявити опісторхоз допомагають знання характерних симптомів захворювання і епідеміологічний анамнез. Кінцевий діагноз ставиться після знаходження яєць опісторхісів в жовчі та калі. Однак при гострому опісторхозі протягом перших 6 тиж (в період дозрівання опісторхісів в організмі хазяїна) яйця паразит не виділяє. В цей період діагноз можна підтвердити за допомогою імунологічних методів (РНГА, імуноферментний аналіз). Крім овоскопії жовчі і дослідження нативного мазка фекалій використовується товстий мазок за Като, метод Калантарян.

Лікування. В гострій стадії опісторхозу проводять переважно десенсибілізуючу терапію протягом 2-3 міс у зв'язку з тим, що молоді опісторхіси мало чутливі до специфічного лікування. Лікування в хронічній стадії опісторхозу треба починати з призначення спазмолітичних, седативних препаратів, комплексу вітамінів, травних ферментів всередину з метою покращання загального стану хворого і функцій органів травлення. При ускладненні хронічного опісторхозу бактерійною інфекцією жовчовивідних шляхів хлоксил призначають після лікування антибіотиками.

Дегельмінтизацію здійснюють за допомогою хлоксилу. Курс лікування триває 3-5 днів. Хлоксил призначають з розрахунку 300 мг на 1 кг маси тіла на курс. При триденному курсі добова доза 100 мг/кг, а при п'ятиденному — 60 мг/кг на 3 прийоми через 15-20 хв після їди. Препарат треба запивати молоком. За 2 дні до цього, під час лікування і в наступні 2 дні обмежують вживання жирів, виключають прийом алкоголю.

На другий день після закінчення курсу лікування для покращання відтоку жовчі та вимивання опісторхісів і їх яєць проводиться дуоденальне зондування або сліпий тюбаж за Дем'яновим, який повторюють кожні 5-7 днів впродовж 1,5-2 міс (зранку натще хворий випиває 30 мл теплого 33 % розчину магнію сульфату і лягає на 2 год на правий бік з грілкою, після цього встає і робить 10 глибоких вдихів, щоб покращити відтік жовчі).

Ефективність лікування контролюють через 4-6 міс триразове з інтервалом 7 днів. За необхідності проводять повторні курси лікування з інтервалом 6 міс (не більше 4-5 курсів). Диспансерний нагляд за реконвалесцентами здійснюють протягом року.

Замість хлоксилу можна призначити празиквантель, який приймають одноразово в дозі 50 мг/кг.

Профілактика. У боротьбі з опісторхозом важливу роль відіграють заходи, спрямовані на виявлення ендемічних осередків і дегельмінтизацію хворих людей та інвазованих домашніх тварин (собак, свиней).

В осередках опісторхозу проводять масове обстеження населення, в першу чергу рибалок і членів їх сімей, осіб із захворюваннями печінки, жовчних проток і підшлункової залози методами Като і Калантарян, лікування виявлених інвазованих. Велике значення мають заходи, спрямовані на охорону довкілля від фекального забруднення, особливо прісноводних водоймищ; забезпечення прибережних населених пунктів вбиральнями та їх благоустрій, знешкодження нечистот на пароплавах перед їх спуском у річку. Для оздоровлення осередків опісторхозу здійснюють заходи, спрямовані на знищення молюсків — проміжних хазяїв опісторхісів. Для цього застосовують фенасал та його натрієву сіль, які не шкідливі для людини і тварин.

Особиста профілактика опісторхозу передбачає якісну обробку риби перед її споживанням, відмову від вживання сирої або недостатньо термічно обробленої. Рибу необхідно смажити тонкими пластівцями не менше 15-20 хв, варити шматками 15-20 хв, у вигляді фрикадельок — 10 хв від часу закипання.

Засіл риби проводять при температурі 16-20°С протягом 2 тиж з розрахунку 14 % солі до маси риби. Гаряче копчення повністю знешкоджує рибу. В'ялення риби в домашніх умовах можливе за умови, що довжина риби не перевищує 25 см, а сама обробка триває 3 тиж.

В замороженій рибі, яка зберігається при температурі 8-12 °С, метацеркарії гинуть через 17-20 діб, при температурі 20 °С — через 72 год, при 30 °С — через 6 год, при 60 °С — через 3 год.

У пошарово засоленій дрібній рибі (при концентрації солі 15 %) загибель метацеркаріїв настає через 3-5 днів, а у великій рибі (масою до 1 кг) — через 10 діб.

Велике значення надається санітарно-освітній роботі серед населення, особливо в ендемічних осередках.

Поиск по сайту: